Товарне виробництво та його характерні риси.

 

На певному етапі розвитку продуктивних сил виникає нова форма господарства – товарне виробництво.

Товарне виробництво – виробництво благ безпосередньо для обміну на продукти, які виробляють інші виробники.

Виробництво продуктів як товарів почалося в період розкладу первіснообщинного ладу, набуло поширення у рабовласницькому і феодальному суспільстві. Проте в межах цих суспільних способів виробництва панувало натуральне господарство, на товари перетворювалася незначна частка продуктів праці.

Основою перетворення натурального виробництва на товарне стало виникнення суспільного поділу праці та приватна власність на засоби виробництва і продукти праці.

Суспільний поділ праці – спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи виробничими операціями.

Суспільний поділ праці грунтується на диференціації праці виробників на її види, підвиди (працю землероба, ремісника тощо). Це призводить, з одного боку, до відокремлення виробників, а з іншого – до їх залежності один від одного, необхідності обміну між ними продуктами своєї діяльності. Внаслідок цього виникає система суспільної праці, протилежна системі праці натурального господарства, що грунтується не на поділі (спеціалізації), а на зміні праці.

Для того, щоб товарне виробництво стало регулярним, оформилося в певну сферу життєдіяльності суспільства необхідно, щоб суспільний поділ праці був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та розпорядження ними. Історично вперше така умова формується лише за виникненням приватної власності на засоби виробництва в період другого великого суспільного поділу праці між землеробством і ремісництвом.

Основні риси товарного виробництва:

1. Сіспільний поділ праці.

2. Приватна власність на засоби виробництва.

3. Обмін товарами як форма економічного зв ‘язку між виробниками.

4. Стихійний характер товарного виробництва.

5. Наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів.

Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок.

 

Товар та його властивості.

 

Основною категорією товарної форми виробництва є товар. Очевидно, що речі самі собою не є товарами. Вони стають ними лише від дії людини, лише тоді, коли люди вступають в відносини між собою.

Товар – продукт праці, призначений для продажу. Отже, він повинен мати властивість задовольняти певні потреби людей. Ця властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживною вартістю. В товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує. Отже продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.

Мінова вартість – це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Як споживні вартості товари якісно відрізняються, а спільним, що дає можливість порівнювати товари в обміні, є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару – вартість. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ та послуг, якими вони обмінюються.

Отже, вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості, є основою цієї пропорції, змістом процесу обміну.

Двоїста природа товару (споживна вартість і вартість) породжена двоїстим характером праці товаровиробника.

З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту або послуги, що пов ‘язано з конкретною спеціалізацією робітника, конкретними умовами виробництва, засобами та предметами праці.

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживча вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м ‘язів, мозку, нервів, тобто якісно однорідних природних сил незалежно від того, що працівник виготовляє.

Праця виробника, взята як затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.

На відміну від конкретної праці, яка існує при будь-якій суспільній формі виробництва, абстрактна праця властива лише товарному виробництву. Затрати нервової та мускульної енергії людини стають абстрактною працею лише тоді, коли вони виступають як об’єктивна основа для прирівнювання різних продуктів праці в процесі їх обміну. Отже, абстрактна праця являє собою специфічну форму суспільної праці, суспільний характер якої проявляється в обміні. В той час як конкретна праця зовні виступає як індивідуальна, приватна.

Будь-яка праця відбувається в часі, тому величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення. Величину вартості товарів визначають не індивідуальний, фактичний, а суспільно необхідний робочий час.

Суспільно необхідний робочий час – робочий час, необхідний для виробництва товару за середніх, суспільно нормальних умов виробництва.

Такими умовами є середній рівень продуктивності й інтенсивності праці, який залежить від існуючої на той час техніки і технології виробництва. Так, якщо суспільно необхідний робочий час на виробництво певного товару становить 8 год., то скільки б окремі товаровиробники не витрачали свого індивідуального робочого часу на виготовлення тотожних товарів, ринок буде сприймати кожний з них як вартість, що дорівнює 8 год. робочого часу.

Неспівпадання індивідуального та суспільно необхідного робочого часу є проявом суперечності між приватною конкретною працею та суспільною абстрактною працею. Працюючи в своєму приватному господарстві, кожен товаровиробник вважає, що це є його приватна, особиста справа. Але в умовах товарного виробництва продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І наскільки ці потреби будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок і відчує попит на нього. Попит і буде тим суспільним визнанням затрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту. Товаровиробник може або виграти або програти, залежно від того, наскільки він врахував суспільні потреби.

Основні чинникі, що впливають на величину вартості товару, - продуктивність, інтенсивність та складність праці, зі зміною яких змінюється і величина вартості товару.

Продуктивність праці виражається в кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції. Величина вартості змінюється прямо пропорційно кількості й обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Інтенсивність праці – витрати праці за одиницю часу. Як і зростання продуктивності праці, зростання її інтенсивності забезпечує збільшення кількості продуктів за певний проміжок часу. Та якщо зростання продуктивності праці має наслідком зменшення витрат праці й відповідно вартості кожної одиниці продукції, то зростання інтенсивності праці призводить до збільшення величини вартості, створюваної за одиницю часу. Зумовлено це тим, що при збільшені кількості споживчих вартостей внаслідок підвищення інтенсивності праці зростає і величина втіленої в них вартості, проте вартість одиниці продукції не змінюється.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця – кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Цей процес встановлює пропорції, в яких одна кількість складної праці прирівнюється до більшої кількості менш складної. Відповідно до цих пропорцій і відбувається обмін товарів як продуктів праці різної складності.