Доходи від капіталу: підприємницький дохід, торгівельний прибуток, відсоток.

За товарної форми виробництва найважливішою економічною категорією для будь-якого товаровиробника, найважливішим показником кінцевих фінансових результатів фірми, основною метою підприємницької діяльності, а також одним із основних критеріїв ефективності виробництва є прибуток.

Різні економічні школи в різні історичні періоди по-різному трактували питання про його сутність, джерело та форми.

- Меркантилізм стверджував, що прибуток створюється в невиробничій сфері, а його джерелом є зовнішня торгівля.

- Класична англійська школа (в особливості А. Сміт) доводила, що прибуток є відрахуванням з продукту праці найманого робітника, або як породження капіталу. Проте вона не розкрила джерела та матеріального змісту прибутку.

Погляди на прибуток у сучасній західній економічній літературі зводяться до таких положень:

1. Прибуток - винагорода власника підприємства за надані ним фактори виробництва, тобто прибуток - це доход від факторів виробництва.

2. Прибуток - це винагорода за ризиковану підприємницьку діяльність і технічні удосконалення.

3. Прибуток - це монопольний доход, породжений монопольним становищем товаровиробника.

4. Прибуток - це винагорода за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування.

Названі концепції хоча й характеризують з певних позицій сутність прибутку, проте в них практично не розглядаються механізм утворення прибутку та його соціально-економічні аспекти. З точки зору марксистської методології, прибуток є перетвореною формою додаткової вартості, яка створена додатковою працею найманих робітників.

Чому прибуток є перетвореною формою додаткової вартості?

По-перше, для підприємця вартість товару (с+v+m) постає у формі витрат виробництва (c+v), в яких згладжена різниця між постійним (c) і змінним (v) капіталом і тому на поверхні господарської діяльності додаткова вартість (т) набуває форми прибутку. Якщо прибуток позначити символом Р, а витрати виробництва - К, то формула вартості W = c + v + m поступово зміниться:

W = c+ (v + m);

W=(c+v) + m;

W =К+ m

і остаточно такий майже вигляд

На цьому етапі кількісні характеристики формул W = c + v + m і W=К+Р збігаються, оскільки К=c+v, а Р= m, хоч якісно вони відрізняються суттєво.

По-друге, прибуток, як і додаткова вартість, створюється у сфері виробництва. По-третє, джерелом прибутку, як і додаткової вартості є додаткова наймана праця. По-четверте, прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. По-п'яте, місцем реалізації прибутку є сфера обігу.

Найяскравіше маскування додаткової вартості у прибутку та кількісна розбіжність між ними виявляється у нормі прибутку (р'). Вона визначається відношенням додаткової вартості до всього авансованого капіталу, вираженим у відсотках:

Норма прибутку свідчить, на скільки відсотків зріс авансований капітал, тобто є досить точним критерієм ефективності використання авансованого капіталу. Норма прибутку виражає ступінь ефективності вкладання усього капіталу, норма додаткової вартості показує ступінь експлуатації найманої праці.

Конкуренція змушує ринкових суб'єктів домагатися не тільки максимального зростання норми прибутку (р'), а й максимізації маси прибутку на вкладений капітал: маса прибутку Р є абсолютною величиною прибутку. Її виражає формула:

Аналіз формули наводить на висновок, що маса прибутку прямо залежить від величини авансованого капіталу і величини норми прибутку.

На норму і масу прибутку впливають такі фактори:

· норма додаткової вартості (m');

· органічна будова капіталу (c:v);

· швидкість обороту;

· економія на постійному капіталі.

Фактори, що впливають на норму прибутку, діють несинхронно в усіх галузях і підприємствах економіки. Тому рівновеликі витрати капіталу в різних галузях та на різних підприємствах дають різні показники норми прибутку. Така ситуація не нормальна для високорозвинутого суспільства. Вона може призвести до того, що важливі галузі виробництва з високою органічною будовою капіталу занепадуть і збанкрутують. Тому, як свідчить практика, суб'єкти господарювання - власники рівновеликих капіталів - не лише прагнуть отримати однакові прибутки, а й отримують приблизно однакову норму прибутку на капітал, інвестований у різні галузі економіки.

Досягається це за допомогою міжгалузевої конкуренції, боротьби власників капіталу різних галузей за прибуткові сфери вкладення капіталу.

Наслідком міжгалузевої конкуренції є утворення середньої (загальної) норми прибутку на рівновеликий капітал. Середня норма прибутку () визначається формулою:

Це означає, що з утворенням середньої норми прибутку товари продаються не за вартістю (c+ v+ m), а за цінами, що формуються з витрат виробництва і середнього прибутку. Ціна, яка охоплює витрати виробництва (К) і середній прибуток (Р середн.) називається ціною виробництва.

Таким чином, черех механізм міжгалузевої конкуренції відбувається вирівнювання середньої норми прибутку між різними сферами виробництва, а, отже, розподіл всіє маси додаткової вартості між власниками капіталу за принципом отримання середньої норми прибутку на рівновеликий капітал. Залежно від сфери підприємницької діяльності доходи від капіталу поділяються на підприємницький дохід, торгівельний прибуток і відсоток.

Підприємницький дохід – дохід, отримуваний від підприємницької діяльності. Згідно з теорією К. Маркса, – частина прибутку, яка залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка в процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру.

Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у робот і керівних органів великих акціонерних компаній тощо. Перш ніж підприємець привласнить підприємницький дохід, він має сплатити податки до бюджету й пенсійних фондів, повернути кредити і відсотки за них, відрахувати частину прибутків на виплату дивідендів акціонерам тощо.

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів.

З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необхідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це вимагає додаткових витрат. Тому створюється необхідність в особливій групі капіталістів, які використовували б свої капітали виключно для обслуговування обігу промислового капіталу, — в торговцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торговець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на постійні і змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.

Торговий прибуток. Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

Окрім промислових і торговельних капіталістів, у привласненні додаткової вартості беруть учать і власники позичкового.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем- власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

5) грошові доходи і заощадження населення;

6) грошові нагромадження держави тощо.

Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу виникає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господарювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів. Позичковий капітал у пороцесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початкове авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процента.

Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:

1. Позичковий капітал є капітал-власність на відміну від промислового й торговельного, які виступають як капітали-функції. Тобто, якщо промисоловий і торговельний капітали приносять прибуток тому, що вони функціонують, то позичковий капітал приносить процент лише тому, що він є власністю.

2. Позичковий капітал виступає як капітал-товар, чого не можна сказати про промисловий та торговельний капітали. Прав­да, це товар специфічний. На відміну від товару як речі, тут об'єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По-перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а, по-друге, вони набувають властивості приносити додаткову вартість, тобто виступають у ролі капіталу. І що особливо важливо, виступають як капітал не лише для їх власника, а й для функціонуючого підприємця (тобто для того, хто взяв гроші в борг з метою їх продуктивного використання).

3. Як товар особливого роду, позичковий капітал має і своєрід­ну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередництвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою використання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибуток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом -процентом.

4. Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні продуктивної, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій. Тому формула його руху виглядає так: Г – Г^/.

Важливо розуміти, що оскільки підприємницький дохід і відсоток мають одне й те саме джерело - додатковий продукт, який після реалізації перетворюється на прибуток, то між складовими частинами прибутку є певні залежності. Збільшення частки, наприклад відсотка, зменшуватиме частку підприємницького доходу. За певних умов це викликатиме зміни у механізмі функціонування ринку позичкових капіталів. Попит на грошовий капітал у формі позичкового буде зменшуватися, і, навіть за умов сталої пропозиції позичкового капіталу, його ціна (відсоток) зменшуватиметься.

Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка:

Нп - норма процента; Ј % - сума річного доходу, отриманого на позичковий капітал; Кп - сума позичкового капіталу.

На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.