Українська центральна рада. Створення УНР

Жовтневе більшовицьке повстання та падіння Тимчасового уряду, з одного боку, радикально вирішували частину проблем та конфліктів, з іншого — породили нові. Намагаючись втримати ситуацію під контролем, Центральна Рада вже в день петроградського перевороту ініціює утворення в Києві «Крайового комітету охорони революції в Україні», до складу якого входили представники різних політичних та громадських організацій, серед них більшовики — Г. П'ятаков, Й. Крейсберг, В. Затонський.
У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами — прибічниками Тимчасового уряду, опорною точкою яких був штаб Київського військового округу (КВО); більшовиками, які користувалися підтримкою рад робітничих і селянських депутатів та національними силами, що гуртувалися навколо Центральної Ради. Продовжуючи «петроградський почин», більшовики України на короткий час встановили радянську владу у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку та інших прифронтових містах. Їхня спроба розгортання повстання в Києві зустріла активний опір з боку сил підконтрольних КВО. Протягом 29—31 жовтня тривали жорстокі бої. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але коли ситуація стала кризовою, намагаючись відстояти національні інтереси, радівці активно почали впливати на розвиток подій. Вони уклали компромісну угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округу та комісара Тимчасового уряду в Києві 31 жовтня погодитися на умови миру, запропоновані Центральною Радою (припинення збройного опору, безперешкодне виведення з міста викликаних штабом КВО військ, розформування офіцерських загонів тощо). Протягом короткого часу Рада дедалі більше ставала господарем становища — вона призначила тимчасовим начальником КВО члена Військового генерального комітету підполковника В. Павленка, роззброїла невдовзі більшовицькі загони в Києві, Дарниці, Броварах. Нарешті в Центральної Ради виявилося в цей критичний період достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України.
Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917 p., вона ухвалює III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах дев'яти українських губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам «національно-персональної автономії»; забезпечення українському народові демократичних прав і свобод; скасування смертної кари, амністію політв'язням; скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів. На жаль, універсал мав суттєву суперечність — широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв'язок із Росією, що як держава вже не існувал

37. Конституція УНР 1918р
Конституція УНР — Конституція, ухвалена Малою радою 29 IV.1918, тобто в останній день існування Центральної ради. Конституційний процес ЦР розпочала відразу ж після проголошення Першого універсалу створенням конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїнськими Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р., ЦР затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.

Конституція УНР мала підзаголовок - "Статут про державний устрій, права і вольності УНР" і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів: I. Загальні постанови (статті 1-6); II. Права громадян України (статті 7-21); III. Органи власти УНР (статті 22-26); W. Всенародні Збори УНР (статті 27-49); V. Про Раду Народних Міністрів УНР (статті 50-59); VI. Суд УНР (статті 60-68); VII. Національні союзи (статті 69-78); VIII. Про часове припинення громадянських свобод (статті 79-83).

УНР проголошувалася "державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною", суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова - Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.

Отже, ЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

У дію Конституція не вступила: через кілька годин після прийняття її Центральна рада була розігнана окупантами і припинила своє існування..

 

38. ІІІ Універсал ЦР
7 листопада(20 - за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови ІІІ Універсалу:

-Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

-До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

 

-Скасовується право приватної власності на землю;

-УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

-Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

-Запроваджується 8 годинний робочий день;

-Встановлюється державний контроль над виробництвом;

-На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

-Судова реформа.

-Амністія політичних в'язнів.

 

39. ІV Універсал ЦР
9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

 

Умови IV Універсалу

-УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

-З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;-Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;-Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;-УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;-УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;-УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;-Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

40.УД Скоропадського
Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій. Реаль-ність поновлення більшовицької експансії, незда-тність ЦР опанувати ситуацію і досягти не обхід-ного рівня державного та економічного розвою, наростаюча загроза перетворення України на нім генерал-губернаторство, а насправді в колонію, підштовхнули до консолідації та активізації не-соціалістичних сил, лідером яких став П. Скоропадський. 29 квітня 1918 р. ЦР ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобсь-кий з'їзд проголосив П. Ск. гетьманом України.
Внаслідок майже безкровного держ.перевороту ЦР була розпущена і в укр землях виникло нове державне утворення — гетьманат «Укр.держава»
Очоливши гетьманат, Ск. призначав отамана Ра-ди міністрів, мав право затверджувати і розпус-кати уряд, контролював зовнішньо політ діяльні-сть держави, міг оголошувати воєнний чи особ-ливий стан, проводити амністію.
За часів гетьманату існувало певне економ. Піднесення, якому сприяло відновлення приват власності, підтримка гетьманом вільного підпри-ємництва, можливість промислових та торгівель-них кіл суттєво впливати на економ політику влади, налагодження грошового обігу, вдоскона-ленння грошової сис-ми, створеннч держ бюдже-ту, відкриття кількох укр банків, відродження промислових підприємств та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот.
За доби гетьманату помітними були зрушення і в галузі культури та освіти: створено понад 150 укр гімназій; вийшло з друку кілька млн при-мірників укр підручників; відкрито 2 держ уні в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано ши-року мережу загальнокультурних закладів та ус-танов. У листопаді 1918 р. відкрито Укр АН, пре-зидентом якої став В. Вернадський.
Важливим зрушенням у духовній сфері стало ут-ворення влітку 1918 р. Укр автокефальної пра-вославної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським. Значними були успіхи гетьман-ської держави у сфері зовнішньої політики.
Та не зважаючи на все це, Ск. не вдалося надовго втримати владу. Майже всі успіхи гетьманату пов'язані зі стабільністю держави, а гарантом цієї стабільності виступала зовн сила — окупаційні війська Німеччини та Австро-Угорщини. Факти-чно гетьманська держава перебувала у нім кула-ку, що, з одного боку, гарантувало їй безпеку і стійкість, з іншого — справжніми господарями в Україні були не гетьман і його уряд, а нім війсь-кова адміністрація.

Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; від-сутність численної дієздатної регулярної укр нац армії; реставрація старих порядків та відроджен-ня архаїчних форм організації сус-ного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціал ба-за; підкорення соціал-економ політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростан-ня напруженості у сус-ві та формування органі-зованої опозиції.

41.Західноукраїнська Народна республіка: виникнення історична доля
депутати галицького й буковинського сеймів, лідери політичних партій і греко-католицького духовенства 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду,яка поставила питання про об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле і проголошення Української держави. У вересні 1918 р. утворили Центральний військовий комітет, В ніч з 31 жовтня на 1 листопада майже 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником УСС Вітовським встановили свою владу в місті. 11 листопада було утворено виконавчий орган влади — Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а вже через два дні було затверджено конституційні основи новоствореної держави — вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), її територія охоплювала 70 тис. км2, а населення налічувало майже 6 млн осіб. Гербом ЗУНР став Золотий Лев на синьому тлі, а прапором — блакитно-жовте знамено. польська сторона почала крок за кроком відвойовувати свої позиції в західноукраїнському краї. формування поляків швидко вийшли зі скрутного становища і захопили Львів. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. У цей час молода українська держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині, заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії,США, Бразилії тощо. Проте українську державність світове співтовариство, особливо країни Антанти, визнавати не поспішали. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись взаємно зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 р. укладають попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Урочисте проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. ЗУНР було перейменовано в Західну Область української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль, ця історична подія мала чисто символічний характер і до справжнього об'єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією.

 

 

42.Селянський повстанський рух в Україні в 1918-1921рр.Н.Махно
Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була махновська. 5 серпня 1919 p. Н. Махно видав наказ про утворення Революційної повстанської армії
України (махновців), основною метою якої проголошувалася «чесна боротьба за повне визволення трудящих України від усякого поневолення».Досить швидко махновський рух набув загальноселянського характеру, про що свідчить зростання чисельності
армії Н. Махна (восени 1919 р. за різними джерелами в ній налічувалося від 20 до 100 тис. осіб). 20 вересня 1919 р. на ст. Жмеринка між махновцями та петлюрівцями
була укладена компромісна угода про боротьбу з Денікіним. Одержавши від Петлюри зброю та боєприпаси, Махно блискавичним ударом у районі Умані пробив білий фронт і за короткий час взяв під контроль значну територію від Перекопа до Бердянська і від Каховки до Синельникового. Махновці оволоділи навіть Маріуполем.
Махна на тривалий час дезорганізували весь денікінський тил. У цей час махновський рух був на піднесенні і з кожним днем набирав сили.Махновський рух (Махновщина) — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918—1921 роках під час Громадянської війни, під керівництвом отамана Нестора Махна.
Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було місто Гуляйполе Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму