Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури

2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання).Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі.

3. Поширення писемності (бо релігія радила самостійно читати Біблію) Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу. значне поширення грамотності на Русі є феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часи Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Засновувалися бібліотки. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі. Самобутнім літературним жанром з моменту виникнення було літописання:«Повість минулих літ», перше писане зведення законів КР — «Руська правда».. Отже, феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними рисами та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої культури; піднесення культури, поява нових культурних явищ

Гал-Вол держ в 12-14 ст.-особл сусп-політ устрою

Державна влада в Галицько-Волинському князівстві належала князеві, який опирався на феодальну верхівку країни — великих землевласників — бояр. між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Це відбилося у деяких формах державного устрою. Внаслідок міцних зв'язків із сусідніми державами в устрої Галицько-Волинського князівства з'явилися деякі елементи західного права, які не спостерігалися в інших князівствах Русі. Загальноприйнятий титул галицько-волинських правителів — "князь". Це видно на прикладі вживання цього титулу літописами та з княжих документів. Князь об'єднував функції державної влади — законодавчу, виконавчу, судову;залежав від соціальної верхівки.повинен був допускати цю верхівку до участі в управлінні (віче). В Галицько-Волинському літописі близько 1232 р. ще згадується віче: "Сам Данило скликав віче". Але з тексту літопису виходить, що це не лише збори невеликої кількості війська. У XIII ст. віче втратило значення, а більшої ваги набула боярська дума. Рада, складена з бояр, існувала при князях з давніх часів і значення її збільшилося особливо в період роздроблення. фукцією князів була організація зовнішньополітичних дипломатичних зв'язків. Важливе місце в управлінні XII — початку XIII ст. займав тисяцький. Це була давня посада, пов'язана з організацією оборони землі.Перше місце між княжими сановниками в ХШ ст. зайняв дворський або дворецький. Цей чин був майже невідомий в інших князівствах.
Серед сановників княжого двору виступає також стольник. Головним у його діяльності було управління княжими земельними маєтками. Судова влада була об'єднана з адміністративною. Судочинство в особливо важливих справах проводив сам князь.

Двор князя-наявність спец.службовців,чкі виконують держ службу.

 

Українські землі у складі Великого Князівства литовського (др. пол. XIV – перша пол. XVI ст.).

 

Час перебування українських земель у складі ВКЛ мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів.
І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь. Витіснення татарських ханів сприяло поступовому включенню інших укр.земель до складу ВКЛ. Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії. На приєднаних до Литви землях руські князі зберігали свою автономність.

II етап (1362—1385) — «ослов'янення» литовських правителів.
Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. майже 90% населення держави становили білоруси та українці. Про «ослов'янення» литовських правителів свідчать факти: розширення сфери впливу руського православ'я на територію Литовської держави; утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації.

III етап (1385—1480) — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої було включення ВКЛдо складу Польської держави.

IV етап (1480—1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Російської держави. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно. За цих обставин під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрози ополячення та окатоличення в українських землях помітно поширюються проросійські настрої.

Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава— Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі. Починається якісно новий етап їхнього розвитку.

 

Й Лит.статут.

Другий Литовський Статут схвалений у 1566 р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політ. реформу держави (поділ на повіти), а зокрема поширив привілеї рядової шляхти. До сойму були введені, поруч з вищою палатою (пани-рада), представники рядової шляхти — повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах діяло т. зв. маґдебурзьке право.) значно було розширено розділ про шляхетські права й карні злочини.

Статут 1566 р завершив розвиток ВКЛ як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту.
1. королівський привілей 1563 р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками.

2. Більський привілей 1564 р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи,

3. Віленський привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів із правом шляхти. Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави.

Особлива увага у статуті приділена судовому розділу.
Окрім судів державних та статутових, серед українського й білоруського населення утворювався народний (громадський) суд, (відомий під назвою "копи". Копний суд стояв у тісному зв'язку зі старим вічевим зібранням.),воєводський,церковний і шляхетський суди.

Другий Литовський Статут 1566 р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки.

11.Люблінська унія та її наслідки. Українські землі у складі Речі Посполитої.
У січні 1569 р. Литва змушена була піти на участь у спільному польсько-литовському сеймі, який мав винести остаточне рішення щодо включення Литовської держави до складу Польщі. Спираючись на українську шляхту, яка бажала припинення постійних прикордонних конфліктів, обмеження всевладдя власних магнатів, отримання широких прав, якими користувалася польська еліта, польський король терміново видає кілька універсалів про відокремлення Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини від Литви і включення їх до складу Польщі.

1 липня 1569 р. було укладено польсько-литовську унію, яка юридично закріпила появу нової держави — Речі Посполитої. Згідно з унією обирався спільний король, єдиними для новоствореної держави мали бути сейм, сенат, гроші. Польська та литовська шляхта отримувала право володіти землями в будь-якій частині держави. Незважаючи на польський тиск, литовське князівство частково зберігало ознаки своєї колишньої державності— печатку, герб, фінанси, адміністрацію та військо.Урядовою залишалася руська мова, а правовою основою — Литовський статут.
Найдовше виступали проти унії чотири українські магнати— О. Чорторийський, К. Острозький, Б. Корецький, К. Вишневецький. Каменем спотикання стали привілеї та православна віра. Під тиском обставин ці магнати змушені були погодитися з унією. українська шляхта всупереч українським магнатам не тільки не противилася, а й сприяла переходу Волині, Київщини, Брацлавщини та Підляшшя під владу Польщі.

Наслідки Люблінської унії:
• Вперше за довгий час укр. землі об’єдналися в одній, хоч і ворожій українцям, державі
• Пожвавилися зв’язки між окремими укр. краями
• Прискорилася колонізація Подніпров’я
• Київ та Львів поступово ставали всеукр. центрами духовності та культури
• В Україні почало інтенсивно зростати землеволодіння магнатів та шляхти
• Запровадження комерційно орієнтованих маєтків (фільварків) допомогло суттєво збільшити в Україні виробництво та вивіз зерна
• Селянин повинен був відбувати панщину, яка постійно збільшувалась.

 

12.Берестейська релігійна унія (1596 р.) та її наслідки.
З моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників.Метою унії було приєднання православної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства Римського Папи, тобто розширення сфери впливу Ватикану на Схід та помітне збільшення церковних володінь. Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано
основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишилися православними, а церковнослов'янська мова — мовою богослужіння. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків,
уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті. Православний собор не визнав правомірність рішення уніатів. Усі спроби
примирення були марними: незабаром сторони прокляли одна одну.
Наслідки Берестейської унії:
• унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства
• розпочався масовий наступ на православну церкву
• православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії
• ополячення та окатоличення українського народу
• загальна дезорганізація та занепад православної церкви, яка втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.

Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства — спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.

Магдебурзьке право в Укр.

За польсько-литовської доби поширилося в містах України Магдебурзьке право. Вперше воно було запроваджене в німецькому місті Магдебурзі й остаточно сформувалося як система правових норм ще в XIII ст. Суть його полягала у звільненні міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування права на створення органів місцевого самоуправління. Першим містом України, якому 1339 р. було надане Магдебурзьке право, стало місто Галицько-Волинського князівства Санок (нині входить до складу Польщі). Згодом воно було надане Львову (1356), Кременцю Києву та іншим містам. Протягом XV—XVII ст. Магдебурзьке право стало основою життя значної кількості міст України.Поява Магдебурзького права тісно пов'язана з перебігом тогочасного державотворчого процесу. Для міщан боротьба за надання їм Магдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань крупних феодалів. Для центральної влади воно стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.
наслідки.

1.захист міського населення від сваволі королівських намісників та великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесла та торгівлі. Магдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та суду, визначало їхні функції, регламентувало діяльність купецьких об'єднань і цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочини тощо.
2. сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо.

Негативні:

1.Воно обумовило посилення іноземної колонізації та обмеження прав місцевого населення

2. Магдебурзьке право в українських землях гальмувало і блокувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління, хоча саме вплив місцевого звичаєвого права зробив німецьку систему правових норм значно м'якшою. Сформована в Україні модель Магдебурзького права характеризується значно більшим втручанням, ніж у Західній Європі, центральної влади в життя міст. Зокрема, у внутрішні справи українських міст досить часто воєводи і старости. війта, як правило, не обирали, а призначали король або великий князь.
міщани перебували у привілейованому становищі, порівняно з селянством. По-перше, міські мури робили їхнє життя більш захищеним. По-друге, ремесло та торгівля забезпечували вищий, ніж у селян, рівень життя. По-третє, запровадження Магдебурзького права створювало юридичне підґрунтя для відносно незалежного розвитку міст.

По-четверте, існування міського самоуправління формувало і фіксувало в ментальності міщан незалежність поглядів, відповідальність, самостійність у прийнятті рішень.

Походження козацтва

1) «хозарська» 2) «чорно-клобуцька» 3) «черкаська» 4) «татарська»; 5) «автохтонна»; 6) «болохівська»; 7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю; 8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю; 9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі; Чинниками, появи та формування козацтва, були:1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами;2) досвід освоєння південних територій 3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, Необхідність виникнення козацтва зумовлена:1) зростанням великого феодального землеволодіння, 2) посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національного гніту;3) зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татарів. Цей маргінальний прошарок населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочовою та хліборобською цивілізаціями.

Еволюція козацтва 16-17 ст.

перші згадки про укр.козаків стосується іст.джерел 15ст. коли йдеться мова про «уходи»(населення,ща займалося різними промислами або охоронною службою на кордоні з ВКЛ і Крим.ханством). теза про те що посилення кріпацтв в речі посполитій спричинило появу кріпацтва не відповідає дійсності.Воно виникло через необхідність захищати укр.землі від татар.набігів,та наявність родючих вільних земель.Н-д, київський воєвода Ю.Пац навіть організовував та керував козац.згонами.1572р. Сигізмунд 2 видав указ про найняття на службу 300 козаків(реєстрові)

Розв.козацтва мав 3 стадії:

1) кін15-до 80х рр 16 ст- козацтво -суспільно-побутове явище

2) 80-90рр.16ст.- зростання чисельності,виникає 2 різновиди: низове і городове(Запорізька Січ,реєстрові загони)

3) першп пол.17 ст.козацтво стає захисником інтересів укр.суспільства, православ*я, політичною силою в Речі Посп. і Сх.Європі.З ним поч.рахуваися монархи Туреч,Австрії,Московії.Збільшення реєстру: 1600р-1тис козаків,1618р-20 тис,1621р(хотинська війна)-40тис. Козаки стають окремим станом-між шляхтою і селянами.

 

 

Козак-особисто вільна людина,яка відбувала військву повинність і за це отримувала земельний наділ(реєст.козац.)

________________________________________________

 

1. 1590і рр.-повстання Косинськго

2. поч 17ст-1625-гетьман Сагайдачний

3. 1637-38 рр –козац-селянські повстання

________________________________________________

Особливості козацтва як політ сили:

поява кзацтва започатк.формування якісно нового типу політ.людини в Укр.

1. Козацтво засвідчило новий рівень політ.самосвідомості народу.

2. З його пояявою поч. формування укр.політ.теоретичної думки.

3. Політ.структура кзац. у формі Зап.Січі стала ядром боротьби за нац. відродж.

4. українці в осоі козаків повернулись на міжнар. політ.арену як захисники христ.світу від мусульм.загрози.

 

16. Причини та характер визвільної війни укр. народу під керівництвом Б.Х.
Після придушення селянсько-козацьких повстань 20-30-х років XVII ст. в Україні настав 10літній період затишшя. Польська шляхта посилила колонізацію укр земель, національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним.
Причини національно-визвільної війни:
1) соціально-економічні:
- перетворення Польші на основного постачальника хліба в Європі призело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для укр селян панщина збільшилася до 5-6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.
- значне погіршення економ становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні роботи на користь власника міста. В містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.
- погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630 рр. та видання польським урядом у 1638 році "Ординації Війська Запорозького реєстрового".
2) політичні:
відсутність в Україні власної держави призводила до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхта). Це ставило українців на межу зникнення.
3) національно-релігійні:
- прибування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні.
- Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити праославних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.
За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих землевласників (магнатів) зумовили можливість початку Визвольної війни.