Інтернаціоналізм чи русифікація?»

книга, була написана у вересні — грудні 1965 року. поштовхом для написання цієї праці стало проведення у 1965 році в Україні репресій проти української інтелігенції. 4-го вересня у Києві під час прем'єри кінофільму Параджанова «Тіні забутих предків» до протестів проти політичних репресій закликали поет Василь Стус та Іван Дзюба. Автор відправив свою роботу першому секретарю ЦК компартії України Петру Шелесту та голові уряду УРСР Щербицькому, а її російський переклад — керівництву КПРС. Влада оголосила «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання — кримінальним злочином.
В праці Іван Дзюба по-перше вказує на наявність національної кризи в Україні, не дивлячись на те, що на той час прокламувався «розквіт» української держави. Для підтвердження цієї тези він розглядає стан єдності та суверенності українського народу.
Єдність і суверенність території потроху і чим далі більше втрачається через масове переселення української людності на Сибір, Північ та ін., де вона нараховується мільйонами, але швидко денаціоналізується; через масове і не завжди економічно виправдане переселення в Україну росіян.
через формальність адміністративного поділу й сумнівність суверенітету уряду Української РСР на території України. З цієї причини та з причин надмірної централізації — цілковитого підпорядкування всесоюзним установам у Москві — важко говорити й про цілісність, суверенність економічного життя української нації.
Спільність історичної долі також утрачається через те, що українська нація дедалі більше розсівається по Союзу, і через те, що дедалі більше втрачається знання і відчуття історичної національної традиції, історичного минулого внаслідок цілковитої відсутності національного виховання в школі і суспільстві взагалі. Українська національна культура утримується на досить провінційному становищі і практично трактується як "другосортна". Її минулі великі здобутки мало ширяться в суспільстві. Українська мова відтіснена на другий план і в містах України, по суті, не побутує. Нарешті, протягом останніх десятиліть українська нація, по суті, позбавлена нормального природного приросту, який властивий сучасним націям.
В своїй праці Дзюба з марксистських позицій аналізує національно-культурну політику радянської влади в Україні. Він доводить, що компартія ще за часів Сталіна перейшла на позиції російського великодержавного шовінізму. Свою аргументацію автор побудував переважно на цитатах з творів Леніна та партійних документів 20-х років. Він уважав, що політика КПРС, зокрема щодо України, суперечить корінним інтересам українського народу і вбачав вихід у поверненні до ленінських принципів національної політики

56. соц-економ. розв УРСР (1945-1991)
У середині 50-х років УРСР відігравала одну з головних ролей у єдиному господарчому механізмі країни. Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР, стала одним з найрозвинутіших районів машинобудування.
У 1957 р. за кількістю виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі капіталістичні держави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі — на третє.Однак паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні
тенденції, які набували рис хронічності. По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках — затратах матеріальних і трудових ресурсів тощо. По-друге, диспропорційне, безсистемне моделювання економіки України, перенасичення її промисловими підприємствами. По-третє, зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості тощо. За таких умов саме життя висувало першочергове завдання прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, організації та управлінні виробництвом. Проте, крім цього, необхідно було вирішити ще два завдання: нагодувати, одягти людей, підняти їхній культурний рівень; зміцнити оборону країни шляхом виробництва новітніх видів озброєнь. У середині ж 50-х років сільське господарство саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше за
довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954—1958 pp. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла
на 35,3%. Вагому роль у цьому відіграли насамперед підвищення продуктивності праці та врожайності. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954—1958 pp. майже на 20%, цукрових буряків — удвічі, виробництва м'яса —більш як у два рази, молока — втричі.Хрущовські реформи не виправдали пов'язані з ними сподівання, але закладена в них демократизація економічного життя сприяла вивільненню творчої енергії народу,що зумовило хоча і короткочасне, але стрімке підвищення ефективності радянської економіки в 50-ті роки.Така ж суперечлива картина склалася і в соціальній сфері. Безпосередніми наслідками реформування суспільства
стали поліпшення умов праці, збільшення доходів населення, зростання житлового будівництва, підвищення рівня життя. Проте наприкінці 50-х років, коли реформаційний процес почав давати збої і пробуксовувати, в
соціальній сфері з'являються негативні тенденції та явища — дефіцит товарів, підвищення цін, замороження зарплати тощо.Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом — «стабілізація», яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи.
Проте досягти цієї мети, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна — страх перед репресіями, з усуненням Хрущова— ентузіазм і романтичну віру.Проголошення у вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть нових підходів полягала в розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно
від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток. Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність,прибуток тощо). Це протиріччя значною мірою відбивало
співвідношення сил у вищих ешелонах влади, де існувало певне розходження між консервативною лінією Брежнєва і реформаційною — Косигіна.
Оголосивши себе в Конституції 1977 р. «ядром політичної
системи суспільства», КПРС намагалася домінувати
в кожній ланці суспільного життя.

57.Культурне життя УРСР (1945-91рр)
Тут декілька періодів.
1945 - 1955 Освіта.
Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, переважно зуссилями самого населення.Гостра потреба у підручниках, навчальному обладнанні.Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.Відновлення системи вищої освіти.Перехід до обвязкової семирічної освіти. Заідеологізованість освіти. Наука. Відновлення роботи науково-дослідних установ.Провідна наукова установа – Академія Наук УРСР.«Лисенківщина», розгром генетики та кібернетики. Література. Складні умови розвитку літератури в умовах «ждановщини».Прийняття партійних установ з ідеологічних питань, у яких містилась критика українських видань(постанови про журнал «Вітчизна», про журнал сатири і гумору «перець»).Розгортання,Кагановичем бурхливої діяльності із боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», жертвами якої стали Малишко, Панч, Рильський, Яновський, Остап Вишня, Сосюра.
Мистецтво. Домінування воєнної тематики;.Видання постанови «Про репертуар драматичних та інших театрів України», згідно з якою обов’язковою стає перевага у репертуарах вистав на сучасні теми;Основна продукція кінематографа – революційно-патріотичні фільми;
1956 - 1964
Шкільна реформа 1959 (впровадження обов’язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11 – річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі професії).Русифікація освіти(Згідно зі шкільною реформою 59р. затверджено положення про факультетативність вивчення української мови в школі.).Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою. Наука. Розгортання нтр.Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Українського історичного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін. Література. Реабілітація українських поетів та письменників.Виникнення плеяди молодих літераторів (Симоненко, Костенко, Павличко, Руденко, Драч та ін..).Діяльність шістдесятників.Створення Клубу творчої молоді у 1960 у Києві

1967-91
З другої половини 60-х років посилюється ідеологічний диктат у духовній сфері.В. Маланчук стає секретарем ЦК КПУ, головним ідеологом республіки. Починається період чорних списків, особистої цензури, політичних доносів, ідеологічного диктату. Зазнають гонінь письменники О. Гончар, І. Білик, Л. Костенко,та ін. Ситуація в духовній сфері погіршувалася й тим, що у цей час утворився своєрідний тандем головного ідеолога республіки В. Маланчука і голови КДБ України В. Федорчука. На практиці це означало, що водночас із ідеологічними погромами відбувалися обшуки, арешти, суди. Отже, ситуація в духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи. Політичний курс на «стабілізацію» посилював ідеологічний диктат, зумовлював деформації, однак лише гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства.

 

 

58.Проголошення незалежності України.
Консервативні сили в рад. керівництві,які не погоджувалися з політикою перебудови,19 серпня 1991р. здійснили спробу держ.заколоту:було оголошено,що у зв*язку з начебто хворобою президента М.Горбачова,його обов*язкибуде виконувати Г.Янаєв,а країною керуватиме Держ.комітет з надзвичайного стану (ДКНС).Зупинялася діяльність всіх політ.партій,крім КПРС,громадських організацій і рухів демокр.спрямування,заборонялися мітинги і страйки.У Москві було виведено на вулиці та майдани війська.
В Києві представник ДКНС наказав виконувати всі їх розпорядження та заждли підтримки збоку республіки і Верховної Ради.Керівництво Компартії України наказало підтримувати ДКНС.
Президія Верховної Ради лише ввечері 20серпня прийняла заяву,в якій зазначалося, що постанови ДКНС,поки це питання не вирішить Верховна Рада України, не мають юридичної сили на території УРСР.Від самого початку опозиційні сили-Народний Рух України – закликали створювати структури активного опору.20 серп Народна Рада(організована опозиція в республ.парламенті) засудила держ.заколот.
19-22 серпня в Києві,Харкові,Донецьку,Львові та ін. містах України відбулися масові мітинги-протести.Головні події відбувалися в москві.Опір ДКНС очолив президент Рос.Федер. Б.Єльцин.
Врешті решт,22 серпня війська ДКНС потерпіли поразку:діяльність КПРС було заборонено(30серпня –заборона діяльності компартії україни як складової частини КПРС)
Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками.
24серпня 1991р Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України.В ньму зазначалися також недоторканість і неподільність території Укр,чинність на терит.держави лише Конституції і законів України.

На підтвердження Акта проголошення незалежності 1 грудня 1991р. був проведений республіканський референдум,абі нейтралізувати спекулятивні політичні дії противників укр.незалжності.Взяли участь у голосуванні 84% тих,хто був внесений до списків.91% відповіли позитивно.

 

Особливості Непу в УСРР

Нова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності. Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі.Основними причинами переходу до нової економічної політики були:

- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;

- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;

- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;

- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;

- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

- намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;

- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної валюти - червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

 

 

Найсуттєвішою ознакою непу у сільському господарстві стало масове кооперативне будівництво. Кооперування у сільському господарстві проводилося поступово. До кінця 20-х pp. у різних формах кооперації було об'єднано більш як половину селянських господарств. Але неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в роки війни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом. Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка до централізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.

В умовах встановлення тоталітарного режиму неп був приречений: нова економічна політика базувалася на двох несумісних елементах:

- ринкових відносинах в економіці, плюралізмі форм власності та господарського укладу;

- монополії більшовиків на владу, жорсткій адміністративно-командній системі в політичній організації суспільства.