Походження та сутність держави.

Походження та сутність держави.

Вивченню держави передувало первісне однорідне суспіль­ство (протилежне розшарованому на класи і групи), для якого були характерні: колективна власність, рівність, відсутність експлуатації; зрівняльна форма розподілу матеріальних благ; колективна діяльність з метою виживання в умовах пер­вісної природи.

Людство відповіло на цю кризу пе­реходом до принципово нового типу господарювання: від еко­номіки привласнюючої (полювання, рибна ловля, збирання) воно перейшло до економіки виробляючої (землеробство, скотарство, ремесло). Процес переходу до виробляючої економіки назива­ють неолітичною революцією. Відбулася вона у VII—III тисячо­літтях до н. е.

Чинники, які сприяли виникненню держави

Економічні: ускладнення громадського виробництва; перехід від споживчого до виробляючо-привласнюючого господарства

Політичні: неможливість існування родоплемінної організації суспільства в нових історичних умовах; розшарування однорідного первісного суспільства на класи і групи з різними інтересами; потреба у новій організації публічної влади з удосконаленим апаратом і можливостями здійснювати примус на користь експлуататорських верств

Соціальні: укладення відносин між людьми через ліквідацію общинного колективізму; поява соціальних суперечностей; необхідність соціальної інтеграції

Психологічні: пов’язані з особливостями психіки і свідомості людей; усвідомлення таких понять, як права й обов’язки; поява почуття провини

Культурні результат рівня духовного розвитку суспільства в силу необхідності керування суспільством більш цивілізованими методами; поява релігії і писемності

Найважливіший чинник – економічний

Етапи соціально-економічного розвитку суспільства, які пе­редували появі держави

I. Три великих суспільних поділи праці:

1) відділення землеробства від скотарства, відділення ремесла від землеробства і скотар­ства, відділення торгівлі від ремесла, землеробства і ско­тарства;

2) покращання знарядь праці та підвищення продук­тивності праці;

3) поява додаткового продукту

II. Поява майнової нерівності і приватної власності

III. Поява соціальної нерівності та експлуатації; розкол сус­пільства на класи експлуатованих та експлуататорів

IV. Поява держави — апарату політичної влади економічно панівного класу

V. Поява писаного права, яке забезпечує інтереси панівних верств населення і суспільства в цілому

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ

1. Розшарування первісно-однорідного суспільства на кла­си та групи.

2. Ускладнення суспільного виробництва, нездатність ро­доплемінної влади первісного суспільства до керування у нових, складніших умовах.

3. Прагнення економічно панівної групи населення (класу) до політичної влади.

4. Об'єктивна необхідність інтеграції суспільства, його органі­зації і керування ним.

Держава – це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, яка здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

 

 

Поняття та ознаки держави.

Держава – це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, яка здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ

1. Суверенітет. Повнота, верховенство і неподільність державної влади у межах держави (внутрішній суверенітет). Са­мостійність і незалежність держави у зовнішніх відносинах з іншими державами (зовнішній суверенітет).

2. Територіальність. Державна влада обмежена певною те­риторією, на яку поширюється суверенітет держави.

3. Народонаселення. Суб'єктом і об'єктом державної влади є народ — громадяни (піддані) даної держави.

4. Наявність апарату керування і примусу (механізму дер­жави). Система органів та організацій, які утворені держа­вою для реалізації її функцій і задач.

5. Публічно-політичний характер державної влади. Існують державно-правові інститути, відділені від населення, що виражають волю панівних верств населення (со­ціальної групи, блоку класових сил, більшості народу); публічна (державна) влада — влада, яка не співпадає з населенням, але виступає від його імені, забезпечує державний примус.

6. Легалізований примус (насильство). Держава (її органи) мають право застосовувати примус до всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства на території держави.

7. Універсальність. Держава — єдина універсальна органі­зація на території країни, яка охоплює все населення, вста­новлює адміністративно-територіальний поділ, інститут гро­мадянства і негромадянства.

8. Правові норми. Легалізують діяльність держави, регулю­ють громадські відносини, санкціонуються й охороняються державою.

9. Податкова система і спеціальний матеріальний фонд (скарбниця, бюджет). Податки — це матеріальні кошти, які стягує держава з населення, необхідні для утримання держав­ного апарату (фінансова основа його діяльності), розв'язання загально соціальних задач держави.

Атрибути держави: Кордони, Столиця, Державна мова, Національна валюта

Державна символіка: державний герб; державний гімн; державний прапор

 

 

Правова держава та її ознаки.

Правова держава — найбільш демократична, відкрита цивілізована держава, в якій здійснення влади базується на пануванні права, верховенстві законів; особистість перебуває під високим, надійним правовим захистом, де існують їх взаємні обов'язки і відповідальність; забезпечений надійний механізм здійснення системи права, відсутність диктатури одного класу над іншим; чітко дотримується принцип розподілу влади; враховуються міжнародні стандарти із захисту прав та законних інтересів особи, а також в інших сферах людської діяльності; забезпечується плюралізм думок і гласність, шанобливе ставлення до досягнень минулих поколінь; усувається варварське використання природних ресурсів і створюються умови для прогресивного розвитку майбутніх поколінь. Теорію П. Д. розробив у XVIII столітті Еммануїл Кант, професор університету в Кенігсберзі, родоначальник німецької класичної філософії.

ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

1.верховенство закону у всіх сферах громадського життя;

2.закріплення в Конституції та інших законах основних прав людини;

3.взаємна відповідальність держави і особи;

4.врегулювання відносин між особою і державою на підставі принципу «особі дозволяється робити усе, що прямо не заборонено законом»;

5.розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6.наявність у всіх громадян правової культури;

7.юридична захищеність особи;

8.високе положення суду в громадському і державному житті;

9.народне представництво - така організація законодавчої влади, уся повнота якої здійснюється представниками народу, обраними з його середовища.

 

 

Форма державного правління.

Форма держави - це спосіб організації і здійснення державної влади в країні, що виражається у формі правління, формі державного устрою й у виді державного режиму.

Форма державного правління – порядок організації верховної державної влади, який визначається джерелом формування влади, компетенцією та взаємозв’язком органів влади.

Монархія: 1)абсолютна (необмежена); 2)обмежена (дуалістична та парламентська). Республіка:1)парламентська;2)президентська;3)змішана(парламентсько президентська або президентсько-парламентська).

1) Монархія - форма державного правління, при якій вища влада в державі належить одній особі -
монарху, що одержує владу у спадщину: а)абсолютна - влада монарха нічим не обмежена; б) парламентська - монарх - глава держави - не може безпосередньо впливати на склад і по­літику уряду, він формується парламентом і йому підзвітний; в)дуалістична - монарх особисто формує склад уряду і управляє ним.

2) Республіка - форма державного правління, коли вища державна влада здійснюється виборним
колегіальним органом, що обирається народом: а)парламентська республіка - глава держави - президент - не втручається до складу уряду і йо­го політики, виконавчу владу очолює прем'єр-міністр; б)президентська республіка - президент - глава держави й уряду - обирається не парламентом, має право вето на закони, прийняті парламентом; в) президентсько-парламентська республіка - глава держави - президент; виконавчу владу очо­лює прем'єр-міністр, він пропонується президентом і затверджується парламентом; подвійна
відповідальність уряду перед парламентом і перед президентом.

 

Форма державного устрою.

Форма держави - це спосіб організації і здійснення державної влади в країні, що виражається у формі правління, формі державного устрою й у виді державного режиму.

Форма державного устрою – спосіб адміністративно-територіального устрою держави, який визначає характер та порядок взаємовідносин між державою і її окремими частинами, між центральними і місцевими органами державної влади. Унітарна держава, Федерація Конфедерація Співдружність

Унітарна держава - це держава, яка відрізняється повною політичною єдністю, неподільна,

ад­міністративно-територіальні одиниці не мають суверенітету та ознак держави.

Федерація - союзна держава, частини якої (штати, землі) мають суверенітет, здійснюваний при
зберіганні цілісності держави. Суб'єкти федерації мають своє законодавство, особливу судову систему, самостійні органи управління.

Конфедерація - союз суверенних держав, об'єднаних для здійснення певних завдань

Конфедерація — союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах).

Співдружність — це форма міждержавного об’єднання, створеного державами, що мають спільні ознаки, певний ступінь однорідності, спільність економічних інтересів, спільні мову, історію, культуру і релігію

Функції держави.

В юридичній науці поняття "функція" вживаєть­ся для характеристики змісту діяльності, соціальної ролі, со­ціального призначення держави і права.

Функції держави — основні напрямки і сторони діяль­ності держави, в яких відображаються і конкретизу­ються її сутність, цілі й задачі.

Залежно від тривалості дії

Постійні – здійснюються на протязі тривалого історичного періоду функціонування держави (наприклад: функція охорони правопорядку)

Тимчасові – характерні для якогось незначного за часом історичного періоду (функція ліквідації наслідків якогось стихійного лиха)

Залежно від значення, їх співвідношення, "питома вага" в діяль­ності держави визначаються конкретним історичним етапом її розвитку і дають можливість оцінити сутність держави, її соціальне призначення

Основні – найбільш загальні та важливі напрямки діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період (оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку та ін.)

Неосновні (другорядні) – напрямки діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя (напр: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління майном та ін.)

За процесом реалізації державної влади: Законодавчі Управлінські Правоохоронні Інформаційні

Залежно від сфери застосування (за територією виконання)

Внутрішні – характеризують внутрішню політи­ку, здійснюються в межах території держави і націлені на ви­рішення внутрішніх її задач.

Зовнішні – відображають діяльність держави на міжнародній арені у її взаємодії з інши­ми суб'єктами міжнародних відносин, спрямовані на встанов­лення і підтримку певних відносин з іншими державами

Механізм та апарат держави.

Держ. механізм – система різних організацій, що виконує ту чи ін. роль у здійсненні держ влади. Держ. механізм включає в себе: апарат держави, держ. підприємства, держ. установи.

Апарат держави - це система державних органів, установ і організацій, що здійснюють практичну роботу з реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави. Зміст діяльності апарату держави складає управлінська та організаційна робота. Основним структурним елементом державного апарату є державний орган.

Державний орган - це складова частина апарату держави, яка має державне майно, фінансові кошти, певну організаційну структуру і компетенцію (необ­хідний обсяг владних правочинностей). Державні органи класифікуються за порядком їх створення і характером завдань на представницькі, виконавчі і судові органи. Апарат держави включає: представницькі органи(парламент, муніципальні Ради); виконавчі органи(уряд, центральні відомства); судові органи; органи контролю і нагляду; збройні сили, органи національної безпеки й охорони громадського правопорядку.

 

 

Поняття та ознаки права.

Право - це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки - соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

ОЗНАКИ ПРАВА

Державна санкціонованість

Держава встановлює норми права або санкціонує (визнає) існуючі у суспільстві норми як правові.

Зміст поняття “санкція” включає:1) джерело;2) дозвіл;3) елемент норми права.

Системність Право складається із системи пов’язаних між собою у певному порядку правових норм, правових інститутів і галузей права.

Загальнообов’язковість Право обов’язкове для всіх суб’єктів, незалежно від статі, віку, національності, майна і т.д.

Формальність Право завжди виражене у певній формі – у вигляді офіційних законів та інших нормативних актів, у письмовому вигляді, з чітким визначенням прав та обов’язків.

Нормативність Як і інші соціальні норми, норми права мають загальний, а не конкретний характер. Норма права – розпорядження загального характеру. Вона розрахована не на окреме, разове відношення, не на конкретних осіб, а на безліч схожих відношень і на безліч неперсоніфікованих адресатів, які підпадають під умови її дії. Правова норма відображає та регулює відношення між людьми. В упорядкуванні цих відношень безпосередньо зацікавлена і бере участь держава, вони багаторазово повторюються і є найбільш типовими.

Державна охорона Включає державний легальний примус, різні організаційні, виховні і попереджувальні заходи, а також можливість притягання до юридичної відповідальності порушників норм права.

Державні загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються і діють незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта: він, вступаючи в суспільне життя, вже застає "готовими" певні юридичні норми, що склалися до нього і незалежно від нього. У зв'язку з цим право, як систему норм, називають об’єктивним правом.

Суб’єктивне право характеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єктові - учасникові суспільного життя і, отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо використання їх.

Роль права в житті суспільства виражається в його функціях, тобто основних напрямках правового
впливу на суспільні відносини.

ФУНУЦІЇ ПРАВА

Регулятивна - функція упорядкування суспільних відносин.

Охоронна - функція встановлення мір юридич­ного захисту і юридичної відповідальності, порядку їх покладання і здійснення. Це основні функції права. Існують додаткові функції: інформаційна; виховна; орієнтаційна; оцінна.

 

 

Ознаки правової норм

Регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин

ЇЇ дія припиняється у встановленому законом порядку

Застосовується неодноразово

Діє безупинно

Містить формально-обов’язкове правило поведінки

Структура норми права – це внутрішня конституція норми, яка проявляється у взаємодії її основних структурних частин (елементів).

Структурними елементами норми права є:

1. Гіпотеза. Частина норми права, яка вказує на конкретні життєві обставини, при яких дана норма (її диспозиція) вступає в дію. Це умова застосування норми. Гіпотеза відповідає на питання: хто? Коли? За яких умов?

ГІПОТЕЗА: Абсолютно визначена (точно визначаються обставини, при яких діє правова норма)

Відносно визначена (не містить повних відомостей про обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом формальних потреб)

Альтернативна (ставить дію норми у залежність від однієї або кількох фактичних умов)

2. Диспозиція. Це ядро правової норми, правило поведінки, яке містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Реаліза­ція диспозиції можлива тільки за умов, указаних у гіпотезі. Диспозиція є найбільш важливою частиною правової норми. Вона відповідає на питання що робити? чого не треба робити?
ДИСПОЗИЦІЯ: Абсолютно визначена (чітко визначає права й обов'яз­ки учасників правовідносин)

Відносно визначена (не має повних відомостей про пра­ва й обов'язки учасників правовідносин)

Альтернативна (вказується на декілька правових наслідків, але передбачається настання тільки одного з них)

3. Санкція. Частина норми права, яка містить юридичні наслідки виконання або невиконання правила поведінки, за­фіксованого в диспозиції. Санкція відповідає на питання: які наслідки можуть статися у випадку порушення правової норми (диспозиції)?

САНКЦІЯ: Абсолютно визначена (у таких санкціях точно визначені вид і ступінь відповідальності)

Відносно визначена (межі відповідальності визначені від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної)

Альтернативна (у таких санкціях названі кілька видів відповідаль­ності, з яких той, хто застосовує право, вибирає тільки один)

Види правових норм:

За функціями Регулятивні Охоронні (правоохоронні) Спеціалізовані норми (норми спеціальної дії)

За предметом правового регулювання Кримінальні Цивільні Конституційні та ін.

За юридичною силою Норми законів Норми підзаконних актів

За формою виражених розпоряджень Імперативні Диспозитивні

За колом осіб Загальні Спеціальні Виняткові

За дією норм права у часі Постійні Тимчасові Виняткові

За дією норм права у просторі Акти вищих органів влади Акти місцевих органів самоврядування

За функціями регулювання Матеріальні Процесуальні

 

Система права

Система права – це упорядкована сукупність усіх діючих у державі правових норм.

Основні риси системи права

1. Її первинним елементом виступають норми права, які об’єднуються у більш значні утворення – інститути, підгалузі, галузі.

2. Її елементи не суперечливі, внутрішньо узгоджені, взаємопов’язані, що надає їй цілісності та єдності

3. Вона обумовлена соціально-економічними, політичними, національними, релігійними, культурними, історичними чинниками

4. Має об’єктивний характер, оскільки залежить від об’єктивно існуючих відносин і не може створюватися з чисто суб’єктивним розсудом людей

Внутрішня будова системи права виражається в її структурі.

Структура системи права – поділ усієї сукупності правових норм на галузі й інститути залежно від предмета і метода правового регулювання.

До структурних елементів системи права зараховують: норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права.

1. Норма права — основний елемент системи права; "елементарна частка" права, первинний компонент, з якого складаються інститути і галузі права. Це правило поведінки, яке встановила й охороняє держава. Воно визначає права й обо­в'язки учасників регулювання громадських відносин і служить критерієм правомірної і неправомірної поведінки.

2. Інститут права — сукупність взаємодіючих правових норм, що регулюють визначену відносно самостійну групу однорідних суспільних відно­син, яка являє собою особливу частину галузі права.

Серед інститутів розрізняють: галузеві (наприклад, інститут спадкоємства); міжгалузеві (наприклад, інститут приватної власності).

3. Підгалузь права – певна сукупність (об'єднання) правових інститутів, яка об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Як цілісне утворення підгалузь права регулює специфічне коло відносин у межах сфери правового регулювання відповідної галузі права.

На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі. Вона виникає тільки у великих за своїм обсягом та за характером галузях права.

4. Галузь права - уособлена сукупність норм та інститутів, яка являє собою самостійну частину системи права і спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин за допомогою особливого методу правового регулювання.

Ознаками галузі права є те, що: кожна галузь має свій предмет; кожна галузь має своє законодавство, як правило, самостійні кодекси; кожна галузь має свій особливий юридичний режим, який регламентує правовий стан суб’єктів права, встановлює засоби реалізації прав та обов’язків і державно-правові заходи, спрямовані на неухильну реалізацію правових норм.

Основні галузі системи права України: конституційне, адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, аграрне, екологічне, соціального забезпечення, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне.

Джерела права.

Форма (джерело) права - це державно-офіційні способи виразу і закріплення його нор, надання загальним правилам загальнообов'язкового, юридичного значення.

Джерело права – офіційний спосіб зовнішнього вираження й організації у належну юридичну оболонку норм права. Зовнішні форми (джерела) права: правовий звичай, нормативний договір, нормативно-правовий акт, міжнародний правовий акт, релігійно-правові норми, правовий прецедент.

Правовий звичай – санкціонований державою звичай, який набуває в силу цього загальнообов’язкового значення. Правовий звичай походить від простого звичаю, який стає правовим тоді, коли його закріплює (санкціонує) держава. Він полягає у визнанні державою та в наданні захисту тим чи іншим нормам, які давно склалися в даному суспільстві або в даній місцевості, в даній сфері відносин.

Юридичний (правовий) прецедент — судове або адміністративне рішен­ня у конкретній юридичній справі, яке набуває загальнообов'­язкового значення при розв'язанні усіх наступних аналогічних справ.

Нормативно-правовий договір — об'єктивоване, формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлено за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою. Це документ загального характеру, який встановлюється за взаємною згодою кількох суб'єктів і забезпечується державою.

Основною формою права є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави (а також органу місцевого самоврядування), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Нормативно-правовий акт — офіційний юридич­ний документ, який приймається внаслідок правотворчості ком­петентним державним органом і містить правові норми. Нормативні акти спрямовані на встановлення, зміну або скасування правових норм.

Міжнародно-правові акти – документи міжнародних угод, у яких містяться правила відносин нинішніх і майбутніх учасників угоди на невизначений час. Звичайно міжнародно-правовий акт має пріоритетну дію перед нормами національного права.

 

Мета систематизації

Усунення протиріч між нормативними актами

Забезпечення доступності користування законодавством для всіх суб’єктів права

Підвищення ефективності законодавства

Судова влада в Україні.

Судова влада - це система незалежних судів, що у встановленому законом порядку здійснюють правосуддя. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів іншими органами чи посадовими особами не допускаються. У Законі України «Про судоустрій» сформульовані принципи судочинства: законність; рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; презумпція невинності; забезпечення доведеності провини; забезпечення обвинуваченому права на захист; змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами; призначаємість і виборність суддів, колегіальний або одноособовий розгляд справи; незалежність суддів і підпорядкованість їх тільки закону; судочинство державною мовою; здійснення правосуддя тільки судом; забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду; обов'язковість рішень суду.Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здій­снюється конституційними судами і судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійс­ненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами ім'ям Укра­їни і є обов'язковими для виконання на всій території України. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим орга­ном у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Зміст трудового договору

Трудове право - система встановлений та санкціонованих державою правових норм, які регулюють індивідуальні та колективні трудові відносини у суспільній організації праці.

Трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

Трудовий договір може бути заключний:-на невизначений строк, тобто бути безстроковим,-на час виконання певної роботи,-на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Зміст трудового договору – сукупність його умов, які визначають права й обов'язки сторін. Він включає в себе: --Умови, що визначаються угодою сторін,--Умови, що встановлюються законодавством про працю(обов'язкові (необхідні), без домовленості про які трудовий договір вважається недійсним

факультативні (додаткові))

Форми трудового договору:Усна та Письмова

Дотримання письмової форми є обов'язковим

· при організованому наборі працівників

· при укладанні контракту

· коли працівник наполягає на укладанні трудового договору в письмовій формі

· при укладанні трудового договору з неповнолітнім

· в інших випадках, передбачених законодавством України

Контракт – особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть визначатися угодою сторін

 

Причини припинення

· хвороба працівника, що унеможливлює виконання роботи

· порушення власником законодавства про працю, колективного договору чи угоди сторін

· наявність інших поважних причин (переїзд до іншої місцевості, догляд за хворою дитиною тощо)

 

Поняття та ознаки злочинів.

Злочином за КК (ст.7) визначається суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політ.та екон.системи, власність, особу, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене крим.законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Ознаками злочину є суспільна небезпека, крим.протиправність, винність і караність діяння.

Суспільна небезпека – оцінка категорії, що хар-ся певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються крим.законом. ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

· шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;

· цінністю того блага, на яке посягає злочин;

· способом діяння;

· мотивами діяння, формою та ступенем вини.

Згідно з КК У не є злочином дія чи бездіяльність, що формально має ознаки будь-якого злочину, передбаченого крим.законом, але не є суспільно небезпечною. Злочином повинно визнаватися лише таке діяння, ступінь суспільної небезпечності якого досяг рівня, що вимагає боротьби з такими діяннями крим.-правовими заходами.

Друга ознака злочину – крим.протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене крим.законом як злочин, може вважатися злочином. Протиправність означає закріплення в крим.законі принципу: немає злочину без вказівки про це в законі.

Третя ознака – винність – одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що є структурним елементом суспільної небезпечності. Винність указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де неме вини, нема злочину.

Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.

Найважливіше значення має законодавча класифікація злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, яке здійснюється самим законодавством. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за об’єктом посягання, формою вини, хар-р і степенем суспільної небезпечності діяння.

Об’єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини крим.кодексу. Визначення об’єкта посягання злочинного діяння, визначає його підслідність і присудність.

Всі злочини слід розподілити на 2 групи щодо форми вини: умисні та необережні. Тому засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необержний злочин нею вчинений.

У КК наз.окремі групи умисних злочинів від ступеня і хар-ру їх суспільної небезпечності. При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як хар-р, так і ступінь їх суспільної небезпечності.

У теорії крим.права злочини здебільшого поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менше тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі.

До особливих тяжких належать злочини, якщо:

· вони є умисними злочинами; за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді смертельної

 

 

Юридичне поняття шлюбу

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Ознаки шлюбу: добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох із подружжя; досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що беруть шлюб; реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом; спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки. Порядок укладання шлюбу: Особи, які бажають створити сім’ю, подають заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану= >Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу вважаються зарученими= >Укладання шлюбу відбувається після спливу місячного строку після подачі бажаючими одружитися заяви про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану. Шлюбний вік для жінки 17 років, для чоловіка 18 років.

 

Основні покарання

· громадські роботи

· виправні роботи

· службові обмеження для військовослужбовців

· арешт

· обмеження волі

· тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців

· позбавлення волі на певний строк

· довічне позбавлення волі

Додаткові покарання

· позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

· конфіскацію майна

Конституція України

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Сімейний кодекс України, прийнятий Верховною Радою 10 січня 2002 року, набрав чинності 1 січня 2004 року..

МЕТОД сімейного права характеризують як можна-імперативний. Дозволительної сімейно-правового регулювання полягає в тому, що сімейне право наділяє учасників цих відносин можливістю діяти певним чином, задовольняючи свої потреби і інтереси у сфері сімейних відносин (Наприклад, можливість укладання шлюбного контракту)

Однак поряд з диспозитивними нормами в сімейному законодавстві присутні і імперативні норми (Наприклад, норми, що визначають умови вступу в шлюб)

 

 

1. Походження та сутність держави.

2. Поняття та ознаки держави.

3. Правова держава та її ознаки.

4. Форма державного правління.

5. Форма державного устрою.

6. Державний режим: поняття та види.

7. Функції держави.

8. Механізм та апарат держави.

9. Поняття та ознаки права.

10. Правова норма та її структура.

11. Поняття та структура правовідносин.

12. Система права.

13. Джерела права.

14. Систематизація нормативно-правових актів.

15. Поняття, ознаки та види правопорушення.

16. Юридична відповідальність: підстави та види.

17. Поняття та джерела конституційного права.

18. Основні конституційні права та обов’язки людини і громадянина України.

19. Поняття та загальні принципи громадянства в Україні.

20. Підстави виникнення громадянства України та обмеження щодо його набуття.

21. Підстави припинення