Правова норма та її структура

Норми права - це формально обов'язкові правила фізичної поведінки, які мають загальний характер, встановлюються або санкціонуються державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Норми права складаються із двох різновидів загальнообов’язкових правових розпоряджень:

1. Правил поведінки.

2. Вихідних (установчих) норм.

Правила поведінки – це безпосередньо регулятивні норми. Вони встановлюють вид і міру можливої і належної поведінки учасників громадських відносин, їх взаємні суб’єктивні прав та юридичні обов’язки. Такі правила поведінки складають більшу частину правових норм.

Вихідні (установчі) норми – це норми-принципи, норми-дефініції. Вони являють собою норми опосередкованого регулювання, встановлюють загальні початки, вихідні положення і напрямки правового регулювання.

Ознаки правової норм

Регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин

ЇЇ дія припиняється у встановленому законом порядку

Застосовується неодноразово

Діє безупинно

Містить формально-обов’язкове правило поведінки

Структура норми права – це внутрішня конституція норми, яка проявляється у взаємодії її основних структурних частин (елементів).

Структурними елементами норми права є:

1. Гіпотеза. Частина норми права, яка вказує на конкретні життєві обставини, при яких дана норма (її диспозиція) вступає в дію. Це умова застосування норми. Гіпотеза відповідає на питання: хто? Коли? За яких умов?

ГІПОТЕЗА: Абсолютно визначена (точно визначаються обставини, при яких діє правова норма)

Відносно визначена (не містить повних відомостей про обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом формальних потреб)

Альтернативна (ставить дію норми у залежність від однієї або кількох фактичних умов)

2. Диспозиція. Це ядро правової норми, правило поведінки, яке містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Реаліза­ція диспозиції можлива тільки за умов, указаних у гіпотезі. Диспозиція є найбільш важливою частиною правової норми. Вона відповідає на питання що робити? чого не треба робити?
ДИСПОЗИЦІЯ: Абсолютно визначена (чітко визначає права й обов'яз­ки учасників правовідносин)

Відносно визначена (не має повних відомостей про пра­ва й обов'язки учасників правовідносин)

Альтернативна (вказується на декілька правових наслідків, але передбачається настання тільки одного з них)

3. Санкція. Частина норми права, яка містить юридичні наслідки виконання або невиконання правила поведінки, за­фіксованого в диспозиції. Санкція відповідає на питання: які наслідки можуть статися у випадку порушення правової норми (диспозиції)?

САНКЦІЯ: Абсолютно визначена (у таких санкціях точно визначені вид і ступінь відповідальності)

Відносно визначена (межі відповідальності визначені від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної)

Альтернативна (у таких санкціях названі кілька видів відповідаль­ності, з яких той, хто застосовує право, вибирає тільки один)

Види правових норм:

За функціями Регулятивні Охоронні (правоохоронні) Спеціалізовані норми (норми спеціальної дії)

За предметом правового регулювання Кримінальні Цивільні Конституційні та ін.

За юридичною силою Норми законів Норми підзаконних актів

За формою виражених розпоряджень Імперативні Диспозитивні

За колом осіб Загальні Спеціальні Виняткові

За дією норм права у часі Постійні Тимчасові Виняткові

За дією норм права у просторі Акти вищих органів влади Акти місцевих органів самоврядування

За функціями регулювання Матеріальні Процесуальні

 

Поняття та структура правовідносин

Правові відносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН:

1. Вони виникають, припиняються або змінюються лише на основі правових норм. Немає норми права — немає і право­відносин. Вони являють собою якусь єдність, цілісність.

2. Правовідносини – це взаємний зв'язок між суб'єкта­ми, внаслідок якого вони наділяються взаємними юридичними правами й обов'язками, які у правовій науці прийнято називати суб'єктивними. Цей зв'язок і є власне правовідносини, в рамках яких праву однієї сторони відповідає обов'язок іншої, і навпак

3. Правовідносини – це завжди двосторонній або багато­сторонній зв'язок. У більшості правовідносин кожний із учас­ників одночасно має право і несе обов'язок.

4. Правовідносини мають вольовий характер. Це проявляється двояко. По-перше, через норми права відображається державна воля; по-друге, в силу того, що правовідносини не можуть настати без волевиявлення їхніх учасників, принаймні одного з них. Необх­ідний вольовий акт або дія, що дає початок правовідносинам.

5. Правовідносини охороняються й гарантуються державою.

6. Правовідносини відрізняються суворою визначеністю сторін, тобто суб'єктів, і персоніфікацією їх прав і обов'язків. Правовідно­сини — це завжди конкретні відносини когось із кимсь.

Структура правовідносин Об’єкт Суб’єкт Зміст

1. Суб'єкти правовідносин — це учасники, або сторони пра­вовідносин, які мають правосуб'єктність. Суб’єктом правовідносин є право- і дієздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Юридичною передумовою набуття учасниками суспільного життя суб'єкта правовідносин є наявність у нього правоздатності, а що до певних правовідносин - ще й дієздатності. Суб'єкти правовідносин поділяються на такі види: Фізичні особи (люди, Об'єднання:, Соціальні спільності, трудові колективи.

2. Об'єкт правовідносин - це певне особисте або соціальне благо для задоволення і використання якого встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів. Об'єктами правовідносин є ті матеріальні або нематері­альні блага з приводу яких виникли правовідносин, на використання або охорону яких спрямовані взаємні суб'єктивні права та юри­дичні обов'язки. Залежно від характеру та видів правовідносин їх об'єктами виступають: матеріальні блага (речі, предмети, цінності); нематеріальні особисті блага (права і свободи людини, духовні цінності, морально-психологічний стан людини); поведінка, дії суб'єктів, різного роду послуги та їхні результати; продукти духовної творчості; цінні папери, офіційні документи.

3. Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного. Юридичний зміст - це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, зафіксовані у певних правових нормах, тобто можливість дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язальних суб'єктів. Фактичний зміст - це сама поведінка суб'єктів, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін.

Види правових відносин:

За функціональним призначенням Регулятивні (виникають із правомірних дій суб’єктів) Охоронні (виникають із протиправних дій, пов’язаних із застосуванням державного примусу)

За галузевою приналежністю Кримінальні Адміністративні Конституційні та ін.mЗа характером регулювання Матеріальні Процесуальні

За зобов’язаними суб’єктами Абсолютні (точно визначена одно сторона, наприклад: власник речі) Відносні (суворо визначені обидві сторони, наприклад: боржник-кредитор)

За кількістю суб’єктів Прості (між двома суб’єктами) Складні (між кількома або навіть необмеженим числом суб’єктів)

За характером обов’язків Активні (обов’язок полягає у необхідності виконати певні дії на користь правомочного) Пасивні (обов’язок зводиться до утримання від небажаної для контрагенте поведінки)

За відносинами зобов’язаної і правомочної сторони Односторонні Двосторонні

 

Система права

Система права – це упорядкована сукупність усіх діючих у державі правових норм.

Основні риси системи права

1. Її первинним елементом виступають норми права, які об’єднуються у більш значні утворення – інститути, підгалузі, галузі.

2. Її елементи не суперечливі, внутрішньо узгоджені, взаємопов’язані, що надає їй цілісності та єдності

3. Вона обумовлена соціально-економічними, політичними, національними, релігійними, культурними, історичними чинниками

4. Має об’єктивний характер, оскільки залежить від об’єктивно існуючих відносин і не може створюватися з чисто суб’єктивним розсудом людей

Внутрішня будова системи права виражається в її структурі.

Структура системи права – поділ усієї сукупності правових норм на галузі й інститути залежно від предмета і метода правового регулювання.

До структурних елементів системи права зараховують: норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права.

1. Норма права — основний елемент системи права; "елементарна частка" права, первинний компонент, з якого складаються інститути і галузі права. Це правило поведінки, яке встановила й охороняє держава. Воно визначає права й обо­в'язки учасників регулювання громадських відносин і служить критерієм правомірної і неправомірної поведінки.

2. Інститут права — сукупність взаємодіючих правових норм, що регулюють визначену відносно самостійну групу однорідних суспільних відно­син, яка являє собою особливу частину галузі права.

Серед інститутів розрізняють: галузеві (наприклад, інститут спадкоємства); міжгалузеві (наприклад, інститут приватної власності).

3. Підгалузь права – певна сукупність (об'єднання) правових інститутів, яка об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Як цілісне утворення підгалузь права регулює специфічне коло відносин у межах сфери правового регулювання відповідної галузі права.

На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі. Вона виникає тільки у великих за своїм обсягом та за характером галузях права.

4. Галузь права - уособлена сукупність норм та інститутів, яка являє собою самостійну частину системи права і спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин за допомогою особливого методу правового регулювання.

Ознаками галузі права є те, що: кожна галузь має свій предмет; кожна галузь має своє законодавство, як правило, самостійні кодекси; кожна галузь має свій особливий юридичний режим, який регламентує правовий стан суб’єктів права, встановлює засоби реалізації прав та обов’язків і державно-правові заходи, спрямовані на неухильну реалізацію правових норм.

Основні галузі системи права України: конституційне, адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, аграрне, екологічне, соціального забезпечення, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне.

Джерела права.

Форма (джерело) права - це державно-офіційні способи виразу і закріплення його нор, надання загальним правилам загальнообов'язкового, юридичного значення.

Джерело права – офіційний спосіб зовнішнього вираження й організації у належну юридичну оболонку норм права. Зовнішні форми (джерела) права: правовий звичай, нормативний договір, нормативно-правовий акт, міжнародний правовий акт, релігійно-правові норми, правовий прецедент.

Правовий звичай – санкціонований державою звичай, який набуває в силу цього загальнообов’язкового значення. Правовий звичай походить від простого звичаю, який стає правовим тоді, коли його закріплює (санкціонує) держава. Він полягає у визнанні державою та в наданні захисту тим чи іншим нормам, які давно склалися в даному суспільстві або в даній місцевості, в даній сфері відносин.

Юридичний (правовий) прецедент — судове або адміністративне рішен­ня у конкретній юридичній справі, яке набуває загальнообов'­язкового значення при розв'язанні усіх наступних аналогічних справ.

Нормативно-правовий договір — об'єктивоване, формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлено за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою. Це документ загального характеру, який встановлюється за взаємною згодою кількох суб'єктів і забезпечується державою.

Основною формою права є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави (а також органу місцевого самоврядування), в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Нормативно-правовий акт — офіційний юридич­ний документ, який приймається внаслідок правотворчості ком­петентним державним органом і містить правові норми. Нормативні акти спрямовані на встановлення, зміну або скасування правових норм.

Міжнародно-правові акти – документи міжнародних угод, у яких містяться правила відносин нинішніх і майбутніх учасників угоди на невизначений час. Звичайно міжнародно-правовий акт має пріоритетну дію перед нормами національного права.