Нові виклики і завдання державного фінансового контролю

 

Кардинальні зміни, що сталися протягом останніх років в політичному житті, економіці та фінансових відносинах України, розвиток ділової ініціативи і підприємництва та стратегічний курс інтеграції до Євросоюзу потребують докорінної перебудови управлінських функцій держави, у тому числі контрольних. Безумовно, у період, коли Україна розбудовує ринкові відносини, не можна недооцінювати роль фінансового контролю держави, яка полягає в забезпеченні фінансової дисципліни. Слід пам'ятати, що фінансовий контроль - це один із способів наповнення державного бюджету, що є важливим для такої країни, як наша. Виходячи з реальної дійсності, питання фінансового контролю є надзвичайно актуальним у наш час. Адже реформування народного господарства неможливе без фінансової дисципліни, що може бути забезпечена саме фінансовим контролем [38].

Реформування системи фінансового контролю має не лише важливе соціально-економічне значення, а й відіграє першочергову роль у становленні демократичного суспільства. Слід зазначити, що реформа системи державного фінансового контролю практично вже почалася одночасно з процесами економічних перетворень, оздоровлення складових державного устрою [38].

Однак однозначне реформування може і не привести до бажаних результатів, до створення єдиної системи фінансового контролю, у зв’язку з тим, що для нього характерна відсутність організованої, чіткої стратегії, яка базується на ретельно продуманій концепції.

Таким чином, проблеми вдосконалення і посилення діяльності державного фінансового контролю залишаються актуальними і сьогодні у зв’язку з невирішеністю ряду як теоретичних, так і практичних питань.

Дискусії щодо функціонування системи фінансового контролю в Україні часто зтикаються на питані розподілу повноважень між різними її органами та пошуку відповіді на запитання типу: як удосконалити роботу діючої системи фінансового контролю.

Безумовно, ця проблема заслуговує серйозної уваги. Проте в його затінку залишаються недостатня дієвість та невідповідність нинішньої системи державного фінансового контролю умовам та завданням сьогодення, інші нагальні проблеми реформування сфери державного фінансового контролю, які вимагають серйозного вивчення й аналізу [43,с.267].

По суті, система державного контролю є простим набором міністерств, відомств і установ, які виконують неузгоджені, роз’єднані й невпорядковані контрольні завдання. Ці завдання, статус і сфери контрольної діяльності визначаються різноманітними законами, указами Президента України, постановами уряду й інших нормативно-правових актів. Перефразувавши відому народну мудрість, можна сказати, що в семи няньок — фінанси без хазяїна. Часто згадані законодавчі та правові акти не лише не забезпечують системність державного фінансового контролю, а, навпаки, спричиняють дублювання й паралелізм у його здійсненні. Все це свідчить про те, що назріла нагальна потреба створення єдиної системи державного фінансового контролю в країні [38].

Питання удосконалення державного фінансового контролю в системі уряду, його приближення до європейських норм і правил вже давно стало головним питанням Кабінету Міністрів України з міжнародними фінансовими інституціями. Звісно, що європейські прагнення та європейський вибір України повинен грунтуватись на конкретних кроках у сфері політичних, економічних, соціально-культурних та інших відносин, які знайшли відображення в прийнятих урядом Плані дій Україна – ЄС. Не залишилося поза увагою в цих документах і питання фінансового контролю. За результатами аналізу існуючої системи державного внутрішнього фінансового контролю в Україні, її порівняння із сучасною типовою моделлю країн ЄС визначено ряд прогалин у вітчизняній системі контролю.

24 травня 2005 року Уряд своїм розпорядженням № 158-р. схвалив Концепцію розвитку державного внутрішнього фінансового контролю. Реалізація Концепції у першу чергу повинна була сприяти адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС та вдосконаленню діяльності органів державного сектора шляхом переходу від адміністративної до управлінської культури, в умовах якої керівники органів фінансового контролю незалежно і ефективно повинні були здійснювати процес управління ресурсами для досягнення цілей [38].

Аналіз положень Концепції дає можливість зробити висновок про наявність у цьому документі ряду невідповідностей нормам Конституції України та іншим законам.

Кабінет Міністрів України опублікував Розпорядження «Про внесення змін до Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю та затвердження плану заходів щодо її реалізації на період до 2015 року». Ця Концепція передбачає вирішення питань організації та функціонування державного внутрішнього фінансового контролю в системі органів державного і комунального сектору шляхом:

- визначення понятійної бази державного внутрішнього фінансового контролю;

- проведення аналізу системи державного внутрішнього фінансового контролю;

- визначення основних завдань з реформування системи державного внутрішнього фінансового контролю;

- визначення стратегічних напрямів та основних етапів розвитку державного внутрішнього фінансового контролю.

Проте, невідповідності виявлені у попередній Концепції і тут присутні. В Концепції вказано на те, що навіть досконала організація внутрішнього контролю не може забезпечити абсолютну впевненість (надати стовідсоткову гарантію) у досягненні мети органами державного і комунального сектору. Завжди існує імовірність виникнення та впливу факторів, які не підлягають контролю керівництва органів державного і комунального сектору (наприклад помилкові судження чи неправомірні дії, вчинені з метою уникнення контролю) [38].

Внутрішній контроль забезпечує лише достатню гарантію (впевненість в межах розумного), оптимальне співвідношення витрат із здійснення внутрішнього контролю з вигодою, що він приносить, запобігає дублюванню або змішуванню функцій і не перешкоджає управлінню [43].

Таким чином, складається враження, що уряд сам дає можливість мати місце фінансовим махінаціям під впливом факторів, які не підлягають контролю керівництва органів державного і комунального сектору. А чи є гарантія того, що такою можливістю не скористається саме керівництво? Особливо це стосується органів місцевого самоврядування.

Наведемо приклад. Спостерігаючи літні події 2008 року на Західній Україні можна сказати, що більша частина коштів державного бюджету, які були спрямовані на ліквідацію наслідків повені акумулювались в кишенях посадовців, так і не дочекавшись кінцевої станції свого призначення. Або відшкодування збитків тій частині населення, яка справді потерпіла від повені замінювалась тією частиною населення, яка мала родинні, дружні, чи інші зв’язки з членами комісії, яка формувалась для обстеження розміру збитків, завданих повінню. І це тільки один, може і не значно відчутний і не настільки вагомий факт розкрадання державних коштів, щоб його приводити в приклад, аналізуючи існуючу систему фінансового контролю в Україні, але саме такі ситуації калічать психіку людей, погіршують здоров’я суспільства.

Чи є чітка впевненість у тому, що можна уникнути повторення схожої ситуації? Відповідь на це запитання залежить від того, із чим і як ми боротимемося - із самою корупцією чи лише з її наслідками? У цьому питанні - безодня проблем. Від нерозуміння ролі, завдань, місця і принципів роботи державних органів фінансового контролю - до відкритої фальсифікації їх компетенції. У такому важливому питанні жодна кампанійщина не допоможе.

Великі масштаби витрат коштів державного бюджету на заходи найрізноманітнішого змісту об'єктивно потребують підвищення ступеня наукового обґрунтування рішень щодо доцільності таких витрат. Здійснюючи перевірку, контрольний орган констатує виявлення порушень тоді, як бюджетні кошти вже витрачено. Ця парадигма, яка зводиться до алгоритму “спочатку планування, а потім контроль ”, зародилась дуже давно, декілька століть тому.

Кардинально змінилась політична й економічна сутиація у світі, але у питаннях контрольної діяльності все залишилося по-старому [38].

Ми вважаємо, що необхідна система заходів, система постійно діючого, безупинного державного незалежного контролю над використанням бюджетних коштів і державної власності як основного предмета наживи казнокрадів. Проте, така система повинна не тільки забезпечувати інтереси держави, а й враховувати інтереси тих суб'єктів, на діяльність яких спрямований цей контроль. Тільки така модель взаємовідносин зможе забезпечити з одного боку збереження державних грошей, а з іншого – ефективного функціонування суб’єктів господарювання.