Організація діяльності суб’єктів державного фінансового контролю бюджетних установ

 

Державний фінансовий контроль є однією з найважливіших функцій управління державними фінансовими ресурсами. Від організації цілісної системи державного фінансового контролю залежить ефективність здійснення державної фінансової політики.

В Україні існує значна кількість державних органів і служб, які наділені повноваженнями здійснювати контроль, зокрема фінансовий. Так, у сфері державного фінансового контролю діють Рахункова палата, Державна казначейська служба, Державна податкова служба, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг тощо, а також відповідні служби центральних органів влади [42, с.71].

Отже, діяльність державних органів, які виконують функції державного фінансового контролю, здійснюється без узгодженної взаємодії. На практиці держааний фінансовий контроль існує не як єдина система, а у вигляді вирішення окремих проблем, виконання окремих завдань, покладених на ці установи. За таких умов відбуваються дублювання, неузгодженість функцій контролюючих установ, що в свою чергу позначається на результативності контролю, та державного управління у цілому.

Не дивлячись на суттєвий внесок багатьох науковців у розробку теорії і практики фінансового контролю, недостатньо уваги дається питанням становлення державного фінансового контролю як системи та підвищення ефективності діяльності його суб’єктів [42, с.71].

У Бюджетному кодексі України (2001 р.) задекларованоповноваження Рахункової палати на здійснення зовнішнього контролю та аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ – в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України, Головного контрольно-ревізійного управління України - відповідно до його повноважень. Внаслідок змін до 98 статті Конституції України повноваження Рахункової палати розширилися за рахунок включення до її компетенції контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України. Поряд з цим, більшу частину доходів Державного бюджету контролює Державна податкова служба. Адже її основне завдання – здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством [42, с.72].

Інша суперечність – відповідно до Бюджетного кодексу в Україні суб’єктами зовнішнього державного фінансового контролю є Рахункова палата і Державна фінансова інспекція.

Стратегія удосконалення розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади, визначила основні напрями реалізації фінансової державної політики у сфері державного фінансового контролю:

· формування цілісної системи контролю;

· розвиток нормативно-правової бази діяльності суб’єктів державного фінансового контролю;

· удосконалення наукового, інформаційно-технічного та кадрового забезпечення.

З того часу було розроблено понад десятка законопроектів, у яких тим чи іншим шляхом пропонувалося реформувати систему державного фінансового контролю. Дані проекти закону про фінансовий контроль не визначили належним чином поняття державного фінансового контролю та системи його органів, їх повноваження та функції.

У науковому колі досі тривають дискусії щодо встановлення суб’єктів фінансового контролю. Нині зберігається різний підхід до обґрунтування видів фінансового контролю за суб’єктами. Більшість науковців до останнього часу поділяли фінансовий контроль за суб’єктами на державний, муніципальний, незалежний і контроль власника.

До суб’єктів державного фінансового контролю науковці відносять Рахункову палату України, Державну податкову адміністрацію України, Державну казначейську службу, Державну фінансову інспекцію, Антимонопольний комітет України, Національний банк України, інші (спеціалізовані) органи контролю [57].

Суб’єктами контролю називають контрольно-ревізійні служби міністерств, відомств, об’єднань – для відомчого контролю; утворені власником (підприємством, установою) органи – для внутрішньогосподарсь­кого контролю. Але реформа системи державного контролю в Україні, що розпочалася у новому столітті, враховує пріоритети національної внутрішньої і зовнішньої політики, а саме входження України до європейського політичного, економічного і правового простору.

Так, відповідно до Угоди про партнерство між Україною і Європейським співтовариством від 14 червня 1994 року наша держава взяла на себе зобов’язання здійснити адаптацію законодавства до європейських стандартів. З метою виконання взятих зобов’язань було прийнято Закон України від 18 березня 2004 року „Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”.

Однією з найважливіших в світі організацій у сфері державного контролю є Міжнародна організація вищих органів контролю державних фінансів (INTOSAI), створена країнами-членами Організації Об’єднаних націй чи її спеціалізованих органів у 1953 році. В усьому світі вищі органи контролю державних фінансів (ВОКДФ) відіграють важливу роль в контролі державних фінансів, сприяють удосконаленню державного управління та посиленню відповідальності на усіх його рівнях. INTOSAI підтримує своїх членів у реалізації цих завдань, сприяючи обміну інформацією та досвідом з питань, пов’язаних з контролем та оцінкою [42, с.72].

В Україні вищим органом контролю державних фінансів є Рахункова палата. Це постійно діючий орган контролю, який утворений Верховною радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата відповідно до закону здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Рахункова палата України є членом INTOSAI з 1998 року і EUROSAI з 1999 року. Рахункова палата має повноваження щодо здійснення державного контролю в обсязі, що відповідає Лімській декларації керівних принципів контролю [38].

Завданнями Рахункової палати є контроль:

· видатків Державного бюджету, витрачанням бюджетних коштів;

· зовнішнього і внутрішнього боргу України;

· фінансування загальнодержавних програм;

· надання Україною позик і економічної допомоги;

· руху коштів Державного бюджету в установах НБУ та уповноважених банках;

· аналіз відхилень від показників Державного бюджету та підготовка пропозицій про вдосконалення бюджетного процесу;

· інформування Верховної Ради України про виконання Державного бюджету та здійснення інших контрольних функцій.

Нині Рахункова палата уповноважена контролювати повний цикл бюджетного процесу – формування і виконання Державного бюджету (внаслідок поновлення статті 98 Конституції України).

Результати контрольних дій Рахункової палати переконливо свідчать про дієвість функціонування в країні вищого органу фінансового контролю та надання йому статусу незалежного. За 10 років Рахунковою палатою проведено майже 5,5 тисяч контрольно-аналітичних та експертних заходів, перевірено понад 4,4 тисячі об’єктів. Лише в 2011році Рахунковою палатою виявлено бюджетних правопорушень на суму майже 7 млрд. грн. Бюджетні правопорушення стосувались незаконного, у тому числі нецільового використання бюджетних коштів. Окрім того, виявлено неефективного використання бюджетних коштів на суму майже 4 млрд. грн. [42, с.72].

Нині новим напрямом діяльності Рахункової палати є аудит ефективності, основною метою якого є визначення соціально-економічного ефекту використання коштів держави, а також розробка рекомендацій з підвищення результативності, економності і продуктивності використання бюджетних коштів та управління державними фінансовими ресурсами в цілому. Аудит ефективності, спрямований на перевірку економності, продуктивності і результативності управління державними фінансовими ресурсами, повинен охопити не тільки специфічну фінансову діяльність, але й весь спектр державної діяльності, у тому числі організаційну і адміністративні системи. Таким чином, аудит ефективності передбачатиме перевірку різних сторін діяльності державних та інших органів задля визначення ефективності використання ними бюджетних коштів, виділених для надання відповідних державних послуг, виконання державних, галузевих і регіональних програм.

Отже, аналіз порушень фінансової дисципліни у використанні бюджетних коштів та державного і комунального майна в Україні свідчить, що у коло завдань органів внутрішнього державного контролю попадають лише певні об’єкти: дотримання чинного законодавства, достовірність бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Так, протягом 2011 року державна фінансова інспекція виявила порушень, які призвели до втрат фінансових ресурсів на загальну суму понад 1,6 млрд. грн. Порушення фінансової дисципліни, в основному це незаконне і нецільове використання державних ресурсів, мають місце у більше ніж половини об’єктів контролю.

Також, недостатньо уваги приділяється оцінці ефективності управління об’єктом контролю, будь-то рішення, установа, бюджетна програма, галузь, система у цілому. Забезпечення економічної безпеки країни вимагає здійснення контролю на лише цільового спрямування державних ресурсів, а й ефективності і результативності їх використання.

Законодавчо закріплено, що державна фінансова інспекція здійснює державний фінансовий контроль у формі державного фінансового аудиту та інспектування (ревізії).

Передбачається здійснення двох видів державного фінансового аудиту:

· законності і правильності – діяльності бюджетних установ і інших суб’єктів господарювання;

· ефективності – бюджетних програм і бюджетів.

Проте запровадження в державному секторі економіки аудиту відбувається переважно формально, а ніж за змістом. Адже, розробка методичних рекомендацій з аудиту не гарантує перебудову системи, форм і методів органів державного контролю, яким необхідно відійти від традиційних перевірок і ревізій. Залишаються невизначеними для державного сектора такі важливі питання, за якими аудит відрізняється від інших форм контролю, як критерії суттєвості, оцінка ризиків і вибірок даних, доцільність вибору методики і техніки аудиту.

Оцінити ефективність внутрішнього контролю дають змогу висновки Державної фінансової інспекції України за результатами перевірок стану центральних органів виконавчої влади: у більшості міністерств, відомств, що підлягали контролю, відсутня єдина система контролю; не розроблені або потребують вдосконалення інструктивні матеріали; низька якість планів, програм, робочих документів і звітів про результати контролю тощо [42, с.73].

Отже, не викликає сумніву необхідність створення цілісної іефективної системидержавного фінансового контролю в Україні. Чітке визначення і обґрунтування існування державного фінансового контролю повинен надати відповідний нормативний документ. Окрім того, потребує удосконалення методологічне забезпечення, організація і проведення органами державного фінансового контролю.