Законодавча база освіти в Україні. Мета і перспективи розвитку початкової

Освіти в Україні. Державний стандарт початкової загальної освіти.

На сьогодні реформування початкової системи освіти здійснюється на основі наступних нормативних документів: Закон України „Про загальну середню освіту”, Державний стандарт початкової загальної освіти, Концепція загальної середньої освіти, „Положення про навчально-виховний комплекс і навчально-виховне об’єднання” та інші інструктивно-методичні рекомендації МОН України.

Основними напрямками змін, що відбуваються у початковій освіті, стали демократизація освіти, її гуманізація, а також раціональний підхід до організації освіти.

Серед демократичних інновацій в українській початковій освіті можна назвати такі: ліквідація монополії держави в полі початкової освіти, децентралізація освіти, становлення самоврядування, залучення громадськості до процесу управління шкільною освітою, розвиток мережі навчальних закладів.

Так, позитивним зрушенням став розвиток децентралізованого підходу до управління освітою, що проявилося не тільки в закріпленні на законодавчому рівні перерозподілу повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а й в отриманні самими навчальними закладами більших прав і свобод щодо реалізації власної діяльності. Крім того, модель управління навчальними закладами, яка сьогодні знаходиться на стадії законодавчого проектування, теж відображає прагнення до демократизації шкільної освіти в Україні, адже передбачає розвиток учнівського самоврядування, більш широке залучення громадськості до управління школою шляхом легітимізації в практиці навчального закладу таких структур, як піклувальна рада, батьківська рада, батьківський комітет, закріплює функції учнівських та батьківських зборів, значну роль Ради школи.

Проблема наступності дошкільної і початкової ланок освіти належить до „наскрізних” проблем психолого-педагогічній теорії і практики. Вона розглядається в роботах Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконіна, О.В.Запорожця, А.П.Усової, Л.О.Венгера, О.Я.Савченко, Г.А.Цукермана, Г.І.Назаренко та інших.

Наступність у початковій школі передбачає продовження загального психічного розвитку дитини на основі максимального використання того, що дитина набула в дошкільному віці і що є базою для її подальшого розвитку.

Гуманістичні інновації у початковій освіті в Україні пов’язані з утвердженням у шкільній практиці особистісно орієнтованого підходу, зі створенням всіх умов для розкриття особистості учня, з реалізацією полікультурного підходу до формування змісту освіти, з її гуманітаризацією. Навчання набуває суб’єкт-суб’єктного характеру і його пріоритетним завданням стає цілісний розвиток особистості дитини, спрямування її на творчість та самореалізацію.

У Концепції загальної середньої освіти закріплюються найголовніші ознаки особистісно орієнтованого навчання: багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності і гідності дитячої особистості. Закріплюється принцип варіативності школи, який на противагу її жорсткої унормованості, уніфікованості означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти на основі функціонування різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, застосування різних педагогічних систем і педагогічних технологій. Школа повністю автономна у виборі форм організації навчально-виховного процесу, методів і засобів реалізації змісту освіти.

Мета і завдання освіти і виховання. Поняття і значення мети виховання у

Педагогіці. Мета виховання у документах суверенної України.

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть.

В Україні загальна мета виховання - всебічний розвиток людської особистості як рівновеликої цінності¹ - конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:

- засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);

- розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці;

- розвиток критичного мислення, здатності усвідомлю вати та відстоювати особисту позицію;

- вироблення вміння самостійно здобувати знання;

- готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;

- формування особистісного світогляду - узагальненого розуміння всього світу в цілому на грунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів.

Мета освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб’єкта, забезпечує формування її духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Вона покликана допомогти суб’єкту увійти в культуру, освоїти її цінності й успішно діяти в культурному бутті; її завданням є формування суб’єкта, здатного побачити проблеми, суперечності цього світу, розпредметити його, знайти нові комбінації відомих елементів і своєю діяльністю створити відсутні елементи, для того, щоб інсайт, творче осяяння породило нову культурну реальність, діяльність зі створення культурних цінностей.

Освіта є одним із найбільш оптимальних способів входження людини у світ науки та культури, оскільки саме в процесі здобування освіти людина засвоює культурні цінності^[2].

Поняття про розвиток, формування і виховання особистості. Фактори

Формування особистості.

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Відомий український психолог Г.С. Костюк писав: "Розвиток — безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшення одних і зменшення інших ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає "перерви безперервності", тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку і зникнення старих".

Щодо людини виділяють три види розвитку — фізичний, психічний і соціальний.

Фізичний розвиток передбачає ріст організму, певні кількісні та якісні зміни на основі біологічних процесів.

Психічний розвиток характеризується процесами змін і становлення психіки людини.

Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою, моральними якостями тощо).

Формування людини — це складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, що характеризується завершеністю. Хоча про завершеність цього процесу можна говорити лише умовно.

основні фактори формування особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості.

Спочатку при народженні дитини в неї повинна сформуватись біологічна основа - індивідні задатки. Це означає, що лише на основі суто людської структури та функцій мозку можливе формування особистості. Жодна тварина не спроможна розвинутись до цього рівня через недосконалість своєї мозкової тканини. По-друге, ця мозкова тканина у індивіда повинна бути в здоровому стані. Якщо народившись, дитина має серйозні вади головного мозку, то не зможе стати особистістю (наприклад, діти з олігофренією (вродженою розумовою відсталістю) не стають повноцінними особистостями). Наявність фізичних порушень чи вад не ставить таких глобальних обмежень для формування означеної якості людини, ряд інвалідів стають відомими визнаними особистостями.

Для формування особистості потрібен також вплив соціального фактору -виховання дитини людським оточенням. Тобто для того, щоб засвоїти надбання людської цивілізації, навчитись способам використання побутових речей, щоб інтелектуально та морально розвинутись, людина повинна мати вчителів, наставників вже з дитинства. Історії з дітьми-мауглі, які з дитинства потрапляють в середовище існування тварин (вовків, ведмедів, мавп) та потім знаходяться людьми, виразно показують, що такі діти не формуються як особистості, а набувають тваринних форм поведінки та звичок.

І нарешті, для формування власних особистісних ознак людина повинна проявляти активність - як фізичну, так і психічну. Дана активність забезпечує розвиток та роботу як організму в цілому, так і психіки зокрема.

Отже, сукупність дії всіх описаних вище факторів сприяє повноцінному розвитку особистості.