Договірний режим майна подружжя. .

Майнові відносини подружжя можуть визначатися не тільки законом, а й договором. У цьому випадку регулювання має індивідуальний характер, бо ґрунтується на правилах, вироблених самими сторонами, які беруть участь у правовідношенні- має назву договірний режим майна подружжя. Договірний режим майна подружжя — це визначений домовленістю спеціальний порядок регулювання відносин окре­мого подружжя щодо їхнього майна. Застосування договірного режиму надає подружжю можливість альтернативно врегулювати свої відносини щодо майна, змінивши визначені законом засади повністю або в частині, щодо всього або лише окремих видів майна, встановити особливі правила управлінням ним під час шлюбу чи лише на певний період.

 

38.39 Спільна сумісна власність подружжя: поняття, склад майна, підстави виникнення.

Право спільної сумісної власності є одним із видів права спільної власності,для нього такоє характерним є множинність суб’єктів та єдність об’єкта.Право спільної сумісної власності – це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користу­вання, є об'єктом права спільної сумісної власності подрукжя- презумпція спільності.

Право спільної сумісної власності на конкретне майно ви­никає з моменту, визначеного законом, насамперед нормами Глави 24 ЦК України «Набуття права власності» в частині щодо набуття фізичними особами права приватної власності і залежить від підстави набуття та виду майна. Найпоширенішою підставою набуття майна у власність є договір. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання май­на, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчен­ня або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Спільною суміс­ною власністю подружжя може бути все те майно, яке може перебувати в приватній власності фізичних осіб, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя такі об'єкти були придбані. Зокрема, в разі придбання під час шлюбу нерухомості чи інших об'єктів, право на які підлягає державній реєстрації, щодо них застосовується презумпція спільності незалежно від того, на чиє ім'я вони зареєстровані. У законодавстві немає переліку майна, яке може перебувати у сфері управління сім'ї. Спільним май­ном подружжя, зокрема можуть бути квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктив­на і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельно­му кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Щодо деяких видів майна в законодавстві є окрема вказівка щодо віднесення їх до об'єктів власності подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одно­го з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Особливим об'єктом є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одного із подружжя, право спільної сумісної влас­ності на які виникає з моменту одержання їх цим із подружжя.Моментом виникнення спільності на це майно треба вважати як фактичне отримання готівки там із подружжя, хто має на це право, так і зарахування коштів на його банківський рахунок.

Спільним майном подружжя може бути також низка май­нових прав, окрім тих, які тісно пов'язані з особою. Напри­клад, до спільного майна подрркжя належать права вимоги за договорами банківських вкладів, внесених на. ім'я одного із подрркжя за час шлюбу, права вимоги за договорами позики, незалежно від того, виступає позикодавцем подрркжя разом чи один із них тощо.

До спільного майна подружжя можуть належати також паєнагромадження подружжя в ЖБК (житлово-будівельних кооперативах). З моменту виплати пайових внесків повністю спільною сумісною власністю подружжя стає квартира

 

40. 1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

1. В коментованій статті визначається загальний порядок укладення подружжям «внутрішніх» договорів, тобто договорів між собою. Ціла низка таких договорів передбачена в новому СК України. Крім того, дружина та чоловік, як і будь-які інші фізичні особи, можуть укладати договори, які не передбачені законодавством, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК України, ст. 7 СК України). Договори подружжя набувають все більшого поширення в системі регуляторів сімейних відносин, їх аналізу присвячені спеціальні наукові дослідження.

До майнових договорів подружжя, що знайшли своє безпосереднє закріплення в законодавстві, належать:

• договори дружини та чоловіка щодо їхнього майна;

• договори дружини та чоловіка про надання взаємного утримання;

• договори про утримання дітей.

Критерієм наведеної вище класифікації є спосіб задоволення інтересів управомоченої особи. Якщо інтерес подружжя задовольняється за рахунок корисних властивостей тієї або іншої речі, то можна говорити про групу договорів щодо майна дружини та чоловіка. Якщо інтерес задовольняється за рахунок дій зобов'язаної сторони- про договори, що виникають із приводу утримання дружини або чоловіка. До особливої групи можуть бути віднесені договори дружини та чоловіка, у яких визначаються питання, пов'язані із задоволенням майнових інтересів їхніх дітей. Такі договори мають певну специфіку, тому що в них установлюються обов'язки дружини та чоловіка як батьків. Такі договори можуть опосередкувати задоволення інтересів уповноваженої особи (дитини) різними способами - як шляхом надання їй певного майна (ст. 190 СК), так і шляхом здійснення зобов'язаною особою (батьками) певних дій, зокрема, сплати аліментів (ст. 109 СК).

41. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Будь-який правочин передбачає вільну волю учасників на його укладення. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (ч. 2 ст. 369 ЦК України). Враховуючи особливості подружніх відносин, закон встановлює спеціальні правила щодо визначення волі кожного з подружжя на розпорядження майном. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо. Вираження згоди другого з подружжя на укладення правочину може мати різні форми прояву - письмову з нотаріальним засвідченням, просту письмову або усну. Вибір форми згоди другого з подружжя закон пов'язує з об'єктом права власності подружжя і, в першу чергу, - його цінністю. Для найбільш цінного майна передбачається нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, по відношенню до майна, що складає предмет дрібних побутових правочинів, достатньо усної згоди, яка передбачається.

42. Особиста приватна власність дружини та чоловіка

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

43. Серед об’єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кожного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об’єктом його права власності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом з подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання у разі поділу майна подружжя. При цьому він зобов’язаний виплатити другій стороні вартість належної йому частки майна. В ст. 61 СК використовується термін “професійні заняття”. Однак його не можна трактувати занадто вузко — тільки в плані безпосередьої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, а й їх хоббі, різні захоплення, не пов’язані безпосередньо з їх основною професією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати певний вид діяльності (займатися фотографуванням, музикою, живописом тощо).

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо) хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Норма ст. 24 КпШС про роздільність дошлюбного майна, а також одержаного в шлюбі в дар або в порядку спадкування містилася в ч. 1 ст. 12 Основ цивільного законодавства Союзу РСР. Це означає, що ця норма була автоматично сприйнята шлюбно-сімейним законодавством усіх колишніх союзних республік. Власне принцип роздільності дошлюбного майна подружжя в юридичній науці ніколи не піддавався критиці, а його справедливість ні в кого не викликала сумнівів. І це зрозуміло, адже автоматичне поширення режиму спільності на дошлюбне майно одного з подружжя суперечило б правовій природі права власності як абсолютного суб'єктивного права. Без згоди власника дошлюбне майно одного з подружжя не повинно поступати у спільну власність. Лише власнику належать правомочності володіння, користування і розпорядження належним йому майном.

44.