Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами,присудженими у частці від заробітку (доходу)

1. Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.

2. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.

3. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого пра­цівника для даної місцевості.

4. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

1. Аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

2. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більше як за один рік.

3. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.

У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

34. Відповідно до п. 4 ст.194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 СК України, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягуються у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (п. 2 ст. 194 СК України). Такими є загальні положення щодо стягнення заборгованості за аліментами.

Закон не обходить регламентацією і питання щодо визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Така заборгованість відповідно до ст. 195 СК України визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилось їх стягнення.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, заборгованість обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.

Слід звернути увагу на положення ст. 196 СК України, якою передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Так, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Закон звільняє від сплати неустойки платника аліментів, який є неповнолітнім.

Зазначимо, що притягнення до відповідальності платника аліментів, з вини якого виникла заборгованість, є правом, а не обов'язком одержувача аліментів. Окрім того, встановлений законом розмір сплати неустойки може бути досить відчутним для фізичної особи. Тому закон допускає можливість зменшення розміру неустойки. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального становища та сімейного стану платника аліментів.

Відповідно до ст. 197 СК України суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальне становище та сімейний стан платника аліментів.

За позовом платника аліментів суд вправі повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Це може мати місце у випадку, коли буде встановлено, що заборгованість виникла у зв'язку з тяжкою хворобою платника аліментів або іншою обставиною, що має істотне значення.

У виникненні заборгованості за аліментами на дитину винною може бути і особа, на користь якої присуджено аліменти. Тому суд вправі звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більше як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше як десять років.

4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв 'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

36. Майнові правовідносини под­ружжя залежно від способу реалізації інтересів управомоченої особи поділяються на:

Речові-.

відносини власності (спільної сумісної, спільної часткової, особистої);

відносини щодо прав на чужі речі (зокрема, щодо жит­лового сервітуту);

зобов'язальні:

договірні з приводу майна (зокрема, з договору про порядок користування житловим будинком, зі шлюбного договору);

- аліментні (які виникли з підстав, визначених законом чи договором).

Правовий режим майна подружжя — це визначений законом і (або) договором порядок регулювання правовідносин под­ружжя щодо їхнього майна, спрямований на забезпечення їх належного функціонування, створення умов реалізації та захисту майнових прав та виконання обов'язків подружжя.

За підставою встановлення виділяють два види правових режимів майна подружжя: законний (легальний) та договірний. Законний режим застосовується щодо майна жінки та чолові­ка, які зареєстрували шлюб і не уклали шлюбного договору. Запровадження можливості застосування договірного режиму як альтернативного обумовлене тим, що режим подружнього майна, визначений у законі, передбачає порядок, оптимальний для переваленої більшості подружніх пар, але який не може враховувати усіх життєвих ситуацій, створити сприятливі для усіх без винятку умови для реалізації прав та задоволення інте­ресів. Саме тому особам до чи після реєстрації шлюбу надається право шляхом укладення шлюбного договору, а під час шлюбу — деяких інших подружніх договорів, змінити до певної міри визначені законом правила щодо набуття та управлі

Законний режим майна подружжя.

Законний режим майна подружжя — це визна­чений законом універсальний порядок регулювання відносин подружжя щодо їхнього майна.

Залежно від правового режиму, який існує в конкретній країні, прийнято виділяти три види законного (легального) режиму майна подружжя:

режим спільності;

режим роздільності;