Типологія учасників експерименту

Стратегії реагування учасників на експериментальні вимоги

• Стратегія сприяння (учасники намагаються виконати усі вимоги якнайкраще).• Стратегія протидії (учасники навмисно викривлюють результати експерименту).• Стратегія самодемонстрації (учасники намагаються показати себе з найкращого боку).

Ставлення учасників до експериментатора та ситуації експерименту • Позитивно налаштовані • Негативно налаштовані • Довірливі (

Мотиви участі у психологічному дослідженні

• Учасники, що сподіваються на зміни в кращу сторону.• Уопитливі учасники (ідуть на участь в експерименті заради нових знань).• Учасники, яким нема чим зайнятись (участь в експерименті від нудьги).• Учасники, які шукають гострих вражень.

Вплив особистості учасника на експеримент

Ефект плацебо (від лат. placebo — подобаюсь) Базується на механізмах сугестії та самосугестії: коли учасники вважають, що дії психолога сприяють покращенню їх стану, розвитку певних якостей — це дійсно відбувається

Ефект Хотторна (від назви м. Хотторн) Зміни у психіці чи поведінці учасників виникають внаслідок уваги, яка їм приділяється, а не внаслідок експериментальних впливів

Ефект фасилітації / інгібіції (від англ. facilitation — допомога; inhibition —стримування)В присутності експериментатора учасники прагнуть показати кращі результати. В обернених випадках, коли результати погіршуються, ефект отримує назву соціальної інгібіції — стримування можливих результатів

Ефект очікування Зміни у реакціях учасників внаслідок очікування того, що такі зміни мають статися, оскільки з ними проводять експерименти

Типологія особистості вченого (на основі акцентуйованих рис)

Збирач фактів прагне зібрати якомога більше матеріалу; Риб’яча кров скептик, недовірливий та стійкий до невдач; Досконалий прагне до постійного вдосконалення методів; Самозакохани й егоцентричний, в захваті від власного таланту; Книжковий хробак прагне досконало вивчити проблему; Лабораторна дама власний, позбавлений уяви, незадоволений; Класифікатор прагне розкласти все по поличкам; Сперечальник не поважає думку інших, нахаба і «всезнайка»; Аналітик прагне дослідити явище по складовим; Акула прагне всюди вставити своє слово, відрізнитись; Синтезатор прагне до різноманітних узагальнень, систем; Святий прагне справедливості, правди і добра; Великий бос прагне керувати іншими, очолювати проекти; Святенник прикидається святим, а прагне визнання; Клопотун постійно заклопотаний, боїться не встигнути; Добряк відвертий підлабузник, хоче всім догодити.

Ефект Пігмаліона та його прояви в психологічних експериментах

Ефект Пігмаліона виділив психолог Р. Розенталь. Ефект полягає в тому, що експериментатор, часто несвідомо, викривлює результати експерименту внаслідок прагнення підтвердити гіпотезу.

Типи помилок експериментатора

- заниження високих результатів або завищення низьких

- уникання крайніх оцінок (ефект середньої оцінки)

- завищення або заниження значимості однієї з якостей

- помилки пов’язані із ставленням до конкретних учасників

Основні етапи психологічного дослідження.

Етапи	Процедури
підготовчий	1.необходімость вирішення певної проблеми, її усвідомлення, вивчення, підбір літератури. 2.Формулювання завдань 3.Визначення об'єкта і предмета дослідження 4.Формулювання гіпотези 5.подбор методів і методик.
Дослідний	Збір фактичних даних за допомогою різних методів. Проводяться різні етапи з серії досліджень.
Обробка даних дослідження	Кількісний та якісний аналіз дослідження. 1.Аналіз зафіксованого фактора.2.установленіе зв'язку: зафіксований факт - гіпотеза. 3.виделеніе повторюваних факторів. Відбувається статистична обробка, складання таблиць, графіків і т.д.
Інтерпретація даних.Висновок	1.установленіе правильності, або хибності гіпотези дослідження.2.соотнесеніе результатів з існуючими концепціями та теоріями.

Завжди в ході реального експерименту виникають відхилення від задуму, які необхідно врахувати при інтерпретації результатів і повторне проведення досвіду.

Після фіксації результатів експерименту проводиться первинний аналіз даних, їх математична обробка, інтерпретація та узагальнення. Вихідні гіпотези перевіряються на достовірність. Формулюються нові факти чи закономірності. Теорії уточнюються або відкидаються як непридатні. На основі уточненої теорії робляться нові висновки та передбачення.

Дослідження за метою їх проведення можна розділити на кілька типів. До першого належать пошукові дослідження. Їх мета - вирішення проблеми, яку ніхто до цього не ставив.

Другий тип - критичні дослідження. Вони проводяться з метою спростування існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону та ін мул і для перевірки того, яка з двох альтернативних гіпотез точніше прогнозує реальність. Більшість досліджень, що проводяться в науці, відноситься до уточнюючих. Їх мета - встановлення меж, в межах яких теорія передбачає факти та емпіричні закономірності.

І, нарешті, останній тип - відтворюючий дослідження. Мета його проведення - точне повторення експерименту попередників для визначення достовірності, надійності та об'єктивності отриманих результатів.

Діагностика креативності.

Уявлення про креативності

Поняття "креативність" (від лат. - Створення, створення), будучи аналогом поняття "творчі здібності", нерозривно пов'язане з творчістю, творчою діяльністю, що породжує щось якісно нове (або для творця, або для групи або суспільства в цілому). Незважаючи на значимість і велику історію, проблеми творчості і творчих здібностей досі недостатньо розроблені. Як зазначає відомий дослідник цієї проблематики Д. Б. Богоявленська [1], принципова спонтанність творчого процесу робить його практично невловимим для природничо-наукових методів. Ця спонтанність проявляється як у неможливості прогнозувати момент осяяння і творчого рішення, так і в невизначеності (несподіванки) самого предмета творчості, творчої ідеї, які можуть виникати поза зв'язку з метою даної пізнавальної діяльності ("щоб винаходити треба думати близько").

Досить довго творчі досягнення людини пояснювали високим рівнем загальних і спеціальних здібностей, фактично не виділяли творчі здібності як особливий вид, ототожнювали їх з інтелектом. Поштовхом для їх виділення як особливого виду послужили відомості про відсутність зв'язку між виконанням тестів інтелекту і успішністю рішення проблемних ситуацій. Було також відзначено, що творчі можливості людини не збігаються зі здібностями до навчання. Тенденція до виділення креативності як специфічного виду здібностей виникла в 50-і рр. XX ст. і пов'язана насамперед з іменами відомих американських психологів Л. Терстоуна і Дж. Гілфорда.

Л. Терстоун проаналізував можливу роль у креативності здібностей швидко засвоювати і різними способами використовувати нову інформацію. Він відомстив роль у творчих досягненнях індуктивного мислення і деяких особливостей сприйняття, а також звернув увагу на те, що творчі рішення частіше приходять в момент релаксації, розсіювання уваги, а не в момент зосередження над вирішенням проблеми. Креативність стали розглядати як здатність створювати нові ідеї, стали безпосередньо пов'язувати з творчими досягненнями.

Новизна є головним, більш-менш спільним елементом різних визначень креативності, на думку Д. Моргана, який проаналізував безліч визначень цієї характеристики [2]. Новизна найлегше розуміється відносно нового продукту (результату). Однак з психологічної точки зору в цьому випадку слід відповісти на ряд питань: чи повинен продукт бути новим для його створив людину, або для певного суспільства в певний час, або для людства в цілому в історичному плані. Чи може новизна визначатися способами, не залежними від естетичних або професійних критеріїв? Ці критерії можуть вести до визнання одного продукту творчим і не є таким іншого нового продукту. Дж. Брунер ввів більш психологічне визначення креативності, описуючи її в термінах дії новизни на індивіда, що сприймає результат: творчий продукт повинен викликати подив [3]. Але це здивування має бути релевантним (відповідним мети) і ефективним. Інакше будь абсурдні ідеї і нераціональні вчинки, дивують людей, слід було б вважати творчими.^[2][3]

Сучасні визначення креативності включають психологічний процес, що веде до появи продукту, що викликає ефективне подив (розгляд речей з нових сторін, встановлення раніше не помічають зв'язків, випробування нового і інш.), І властивості особистості, пов'язані зі створенням нового.

Вивчення креативності за кордоном ведеться в основному в двох напрямках. Одне пов'язане з питанням про те, чи залежить креативність від інтелекту, і орієнтується на вимірювання пізнавальних процесів у зв'язку з креативністю. Інший напрямок займається з'ясуванням того, чи є особистість з її психологічними особливостями суттєвим аспектом креативності, і характеризується увагою до особистісним і мотиваційним характеристикам.

Спроби визначити креативність допомогою пізнавальних змінних спрямовані на оцінку незвичайних інтелектуальних чинників і пізнавальних стилів. Дж. Гілфорд і його співробітники, починаючи з 1954 р, виділили 16 гіпотетичних інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність. Серед них: швидкість думки (кількість ідей, що виникають в одиницю часу, відображає здатність до породження великого числа ідей та вимірюється числом відповідних інструкції відповідей), гнучкість думки (здатність перемикатися з однієї ідеї на іншу, переходити від одного аспекту проблеми до іншого, використовувати різні стратегії вирішення, вимірюється числом відповідей, що належать різним предметним категоріям), оригінальність (здатність виробляти ідеї, що відрізняються від загальновизнаних поглядів, здатність уникати очевидних, банальних відповідей, вимірюється в результаті стандартизації тесту за допомогою зіставлення з відповідями репрезентативної вибірки - чим рідше зустрічається відповідь в групі, тим вище його оригінальність), допитливість (чутливість до проблем в навколишньому світі), розробленість (здатність до розробки гіпотези, деталізація ідей), іррелевантние (логічна незалежність реакції від стимулу), фантастичність (повна відірваність відповіді від реальності при наявності логічного зв'язку між стимулом і реакцією). Гілфорд об'єднав ці фактори під загальною назвою "дивергентное мислення", яке проявляється тоді, коли проблема тільки ще має бути визначена або розкрита і коли не існує заздалегідь приписаного, усталеного шляхи вирішення (на відміну від конвергентного мислення, що орієнтується на відоме або відповідне рішення проблеми).

Досліджуючи, різні чи особливості представляють інтелект, вимірюваний традиційними інтелектуальними тестами, і креативність, також визначається за допомогою спеціальних тестів, вчені отримали суперечливі результати. У деяких роботах підтвердилася гіпотеза про високу кореляцію 1С "і показників креативності, в інших були отримані прямо протилежні результати. Причини такого неузгодженості почасти бачили в неопрацьованості діагностики креативності, внаслідок чого в ряді випадків були відсутні значимі кореляції між різними показниками цієї властивості.

Однак основна причина полягала у відмінностях вибірок, на яких проводилися дослідження. В одних роботах брали участь індивіди з 10_ вище норми, в інших - з 10,, відповідним нормі, в третіх вибірки були змішаними з великим розкидом показників тестів інтелекту. Проаналізувавши результати проведених досліджень з урахуванням даної обставини, психологи прийшли до наступного висновку: взаємозв'язок між показниками тестів інтелекту та креативності існує, але вона носить не лінійний, а більш складний характер. Цей характер зв'язків був названий "моделлю порога" ^[4] [4]. Згідно з моделлю порога креативність можлива лише при досягненні певного мінімального рівня інтелекту. Нижче цього порогового рівня при зростанні 10, креативність зростає (т.е креативність і 10, позитивно корелюють). Вище цього порога збільшення 10, не веде до збільшення креативності (тобто вони не корелюють).

Таким чином, зв'язок 10, і креативності можна описати таким чином. Якщо 10, середній або нижче середнього (наприклад, нижче 130), то він пов'язаний з креативністю лінійно - чим більше 10, тим більше показник креативності. Але якщо показник тесту інтелекту вийде за верхню межу норми, він втрачає взаємозв'язок з креативністю. Цей факт означає, що для проявів креативності потрібен досить високий (вище норми) рівень розумового розвитку. Якщо такий рівень досягнуто, тобто індивід володіє досить великим обсягом знань і сформованим логічним мисленням, то подальше його збільшення стає байдужим для формування креативності. Однак дуже високий рівень інтелектуальності часто супроводжується зниженням креативності, що швидше за все пояснюється специфічною спрямованістю особистості на навчання, пізнавання нової інформації, її засвоєння, систематизацію, аналіз, критичну оцінку. Така спрямованість на критику і логіку в судженнях, як вважають багато хто, може перешкоджати генерації нових ідей.

Разом з тим, якщо замість вимірювань по тестах використовувався інший спосіб оцінки креативності - за рівнем творчих здобутків у тому виді діяльності, яким займалися випробовувані, то виходили однозначні результати, що свідчать про дихотомії креативності та інтелекту. Такі дані були отримані на групах архітекторів, художників, математиків, письменників.

Однак не всі психологи визнають креативність особливою якістю, однією з різновидів загальних здібностей. Деякі, наприклад Н. Марш, Ф. Вірною, С. Берт та ін., Розглядають креативність як одну із сторін інтелекту, чи не вимірювану традиційними інтелектуальними тестами. Дж. Гілфорд і П. Р. Крістенсон вважають, що креативність являє собою дівергентние способи обробки інформації, а інтелект визначає верхні межі здатності до отримання та засвоєнню необхідної інформації та сам по собі не є частиною творчості [5]. На думку Дж. Маклеода і Л. Кроплі інтелект включає здатність до проведення інформації, а креативність являє собою результат гнучкою і різнобічної обробки цієї інформації. Більше того, А. Дж. Кроплі визначає креативність як спосіб застосування інтелекту, а не як нову здатність, а Г. Гарднер - як форму прикладення інтелекту.^[5]

Таким чином, прагнення визначити креативність через виділення особливих пізнавальних змінних і специфіку процесів переробки інформації призводить дослідників до уявленню про взаємодоповнюваності інтелекту і креативності, про необхідність перегляду і розширення параметрів інтелекту, а не про виділення особливої здатності, званої креативністю. У цьому їх зміцнюють результати досліджень, що показують залежність оцінок креативності від минулого досвіду, характеру засвоєних знань і навичок, особливостей навколишнього середовища. Так, Е. Оглетрі і В. Юлакі, вивчивши тисячі сто шістьдесят п'ять школярів з Англії, Шотландії та Німеччини, встановили, що оцінки креативності є функцією соціоекономічного становища. У всіх країнах діти, що належать до привілейованого класу, отримали більш високі оцінки з тестів креативності, ніж їх однолітки з середнього і нижчого класів (на рівні значущості р = 0,01). Д. Гуднау на прикладі двох дитячих садків показав, що навчання дітей активному маніпулюванню предметами призводить до більш нестандартному їх використанню. В. Уорд у своєму дослідженні збільшив число дівергентних відповідей у дітей, помістивши їх в багату інформацією середу.

Залежність оцінок креативності від навколишнього середовища дозволяє, впливаючи на останню, формувати креативність, розвивати її. Від яких показників навколишнього середовища в першу чергу можна чекати розвиваючого дії? Як показують дослідження, навколишнє середовище повинна відрізнятися багатством інформації й велику волю, вільної атмосферою. Так, Ф. Хеддон і Г. Літтон виявили більш високі оцінки креативності в учнів шкіл, що відрізняються неформальною атмосферою і організацією навчання в порівнянні з більш формальними школами.

Знайдено, що розвиток креативності залежить від особливостей культури, традицій і цінностей, підтримуваних суспільством. Так, у США великий престиж творчості, американські школи прагнуть розвивати у дітей креативність, використовуючи спеціальні програми навчання, і це призводить до помітного підвищення рівня креативності американських школярів.

Подібні дані свідчать про велику роль особистісних особливостей у розвитку креативності. Особистісний підхід у вивченні креативності характеризується особливою увагою до емоційних і мотиваційним факторам, включеним до цю властивість. Відносно особистісних особливостей, пов'язаних з креативністю, результати різних дослідників подібні. Виділено деякі особистісні риси (самовпевненість, впевненість у собі, незалежність, агресивність, самовдоволення, непрізнаваніе соціальних обмежень і чужих думок, неконформность), що відрізняють креативних від некреативну. Відзначають і такі особистісні риси, які збільшують імовірність творчості: допитливість, гострий розум, відкритість новому, перевага складності, високу захопленість завданням [6]. На думку деяких психологів, це говорить про існування загального типу креативної особистості, на відміну від типу особистості некреативну. Цікаво, що дослідження, проведені на дітях і молоді, показали, що особистісні риси юних і дорослих креативних індивідів збігаються. Це означає, що, мабуть, креативність можна передбачати на підставі прояву особистісних особливостей у досить ранньому віці.^[6]

Для діагностики особистісних рис креативних використовуються різноманітні опитувальники: Креативна Субшкала Шкали рейтингу поведінкових характеристик кращих учнів Дж. С. ретуші зі співавторами для вчителів (1971); "Речі, які моя дитина любить робити найбільше" ретуші зі співавторами для батьків (1981); Опитувальник номінації обдарованих учнів ретуші зі співавторами для однокласників (1981); Анкета для пошуку та ідентифікації обдарованих і талановитих (GIFT) С. Римма і Г. Девіса (1980) та ін.

Існує точка зору, згідно якої творчі досягнення пов'язані з неврозами і патологією мозку і нервової системи. Так, Л. Кронбах схильний причину креативності бачити в поганій регуляції розумового процесу, у невмінні володіти якісним "просіюванням" ідей, а Г. Доміно показав, що креативні діти мали матерів з патологічними особистісними особливостями. Але є дослідники, які, навпаки, відзначають у висококреатівних індивідів велику силу духу, стійкість до перешкод навколишнього середовища, до різного роду конфліктів. Так, Ф. Беррон і Р. Кеттелла знайшли, що серед креативних рідше зустрічаються психози, ніж у населення в середньому, але частіше помічаються ексцентричні вчинки, відхилення від норм поведінки, схильність до самогубства. Беррон пояснив це більшою чутливістю до навколишнього середовища.

Немає єдиної точки зору і щодо мотиваційних характеристик креативності. Відповідно до однієї точки зору, креативний індивід намагається найкращим чином реалізувати себе, максимально відповідати своїм можливостям, виконати нові, незвичні для нього види діяльності, застосувати нові способи діяльності. Відповідно до іншої точки зору, мотивація креативних заснована на прагненні до ризику, до перевірки межі своїх можливостей. Дослідження математиків і музикантів продемонстрували важливу роль самовідданості аж до одержимості для досягнення творчих результатів.

Виділяються різні мотиви, які можуть ініціювати творчу поведінку: інструментальні, ігрові, внутрішні, експресивні. Підкреслюється особливе значення внутрішньої (на противагу зовнішньої) мотивації, важливість внутрішньої позиції, сприятливою для творчості, наприклад, визнання високої цінності нових ідей (М. Васадур, П. Хаусдорф та ін.).

У гештальтпсихології підкреслюється значення почуття незавершеності гештальта для творчості. На цій основі були сконструйовані тести "Художня шкала Баррона - Велша" і "Перевага фігур" [7]. Ці тести містять фігури різного ступеня складності і рівнів симетрії. При тестуванні випробовуваних запитують, яку фігуру вони віддають перевагу. Перевагу високої складності і асиметрії розглядається як показник креативності. У творчих людей складність і асиметрія викликають поведінка, спрямоване на створення "хороших гештальтів" - оригінальних, несподіваних і красивих комбінацій.^[7]

Підводячи підсумок вищесказаного, відзначимо, що особливий тип інтелектуальних здібностей, званий креативністю, в даний час широко вивчається англо-американськими психологами. Зізнається зв'язок креативності з творчими досягненнями особистості, однак сутність цієї властивості поки до кінця не з'ясована. Не можна поки з повною впевненістю відокремити його від інтелекту в традиційному розумінні. Не знайдені і надійні способи вимірювання креативності.