Джерела фінансового права та система фінансового права

Джерела фінансового права — це конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, що містять норми фінансового права.

Джерело фінансового права повинно:

1) встановлювати певні правила поведінки, які виключають його індивідуалізацію стосовного окремого суб’єкта;

2) бути видано компетентним органом;

3) мати чітку відповідальність матеріальної та процесуальної сторони функціонування фінансового механізму.

 

 

10. Формальна визначеність. 11. Загальнообов’язковість, яка забезпечується можливістю державного примусу. 12. Законність, що полягає у наявності юридичної сили джерела фінансового права. Будь-яке джерело фінансового права може бути видане в межах компетенції державного органу чи органу місцевого самоврядування; відповідати актам органів вищого рівня і бути належним чином оприлюдненим.

1. Вони регулюють суспільні відносини, які становлять предмет фінансового права. Предмет фінансового права є первинним утворюючим фактором правотворчості у сфері публічних фінансів. 2. Приймаються тільки тими органами держави чи місцевого самоврядування, правотворча компетенція яких прямо передбачена Конституцією України. Бюджетним кодексом України та іншими фінансовими законами. Більшість питань щодо публічних фінансів не можуть виноситися на референдум (наприклад, бюджет, податки). 3. Характеризуються відсутністю загального фінансового закону та множиною спеціальних фінансових законів.

 

 

загальнодержавні ( нормативні акти

Верховної Ради, Президента, Кабінету

Міністрів України, центральних органів

виконавчої влади тощо)

місцеві нормативно-правові акти (наприклад,

фінансово-правові акти органів місцевого

самоврядування)

нормативні ( акти, що містять правові норми

загального характеру, прийняті

компетентними органами у встановленому

порядку)

ненормативні (такі, що не містять норм

загального характеру)

Джерела фінансового права:

ü основним джерелом фінансового права є Конституція України від 28 червня 1996 р., що закріпила форми, методи, принципи здійснення фінансової діяльності держави, правове положення органів державної влади і управління в цій сфері, основні принципові положення фінансового права;

ü Бюджетний кодекс України 2001 р., котрим регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, твердження, виконання бюджетів і розгляду звітів про їхнє виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів;

ü загальні закони (мають загальне значення для встановлення загальних засад);

ü спеціальні закони, зокрема щодо бюджетних, податкових, банківських, грошово-кредитних, валютних відносин, закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності держави;

ü статутні закони (визначають правовий статус органів спеціальної державної компетенції);

ü підзаконні нормативно-правові акти. Підзаконними є постанови Верховної Ради, укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, інструкції і нормативні накази керівників міністерств і насамперед Міністерства фінансів України, розпорядження глав місцевих державних адміністрацій, нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування і їхніх виконавчих органів.

Найважливіше значення серед джерел права мають такі закони, як наприклад, Закон України «Про Рахункову палату», Закон України «Про систему оподатковування», і насамперед Закон України «Про державний бюджет» на поточний рік.

Сукупність нормативних актів, що містять норми фінансового права, прийнято визначати як фінансове законодавство. Фінансове законодавство – це зовнішня форма фінансового прав, що відображає його внутрішню структуру. Норми фінансового права містяться у нормативно-правових актах, або джерелах, як загального характеру, так і спеціальних нормативно-правових актах.

Система фінансового права

Система фінансового права дозволяє усвідомити, з яких підгалузей, інститутів, частин складається ця галузь права і як ці складені елементи взаємодіють між собою.

Фінансово-правова норма – це встановлене державою в суворо визначеному порядку та забезпечене заходами державного примусу, виражене в категоричній формі загальнообов’язкове правило поведінки суб’єктів фінансових правовідносин, які виникають у галузі мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих фондів.

Фінансово-правовий інститут – законодавчо відокремлена сукупність правових норм, які забезпечують комплексне регулювання певної групи суспільних відносин. Він відрізняється від галузі фінансового права головним чином обсягом правового регулювання (регулює лише об’єктивно діючу, відносно відособлену частину взаємопов’язаних фінансових відносин). Вважається що він є базовим елементом системи фінансового права, який відображає закономірності та специфіку його макроструктури, це сукупність структурно відокремлених фінансово-правових норм, що утворюють цілісний комплекс, достатній для повного правового регулювання однорідної, відносно відокремленої групи фінансових відносин.

Підгалузь фінансового права характеризується наявністю в її складі кількох правових інститутів з одночасним виділенням декількох “загальних положень”, характерних для всіх інститутів цих підгалузей.

Галузь фінансового права – це відносно замкнена частина системи права, що включає сукупність норм, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають у сфері правового режиму руху державних грошових коштів.

							Галузь фінансове право

 

Групування фінансово-правових норм має дві сторони:

 

Фінансове право, як і інші галузі права, підрозділяється на загальну й особливу частини.

Загальна частина фінансового права

Особлива частина фінансового права

Загальна частина фінансового права охоплює фінансово-правові норми, що закріплюють: поняття фінансів і основні початки фінансової діяльності держави, її задачі, загальні принципи, форми і методи її здійснення; правову характеристику фінансово-правових відносин та фінансово-правових норм; систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення інших суб’єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини; правові основи фінансового контролю, його види та методи.

Особлива частина фінансового права містить у собі підгалузі та правові інститути, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини в області: державного бюджету; позабюджетних державних і муніципальних фондів; фінансів державних та комунальних підприємств; державних і місцевих податків і інших обов’язкових платежів; державного кредиту; державних доходів; державних витрат (видатків); державного страхування; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання.

Норми загальної частини фінансового права конкретизуються в особливій частині. Загальна і особлива частини фінансового права перебувають у нерозривному зв’язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення загальної частини застосовуються до усіх розділів особливої частини.