Організація та органи фінансового контролю в Україні



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація та органи фінансового контролю в Україні



Ефективність фінансового контролю залежить від правильної його організації та розподілу ролей, компетенції суб’єктів фінансового права. Він є логічним продовженням і завершенням державного управління фінансами.

Фінансовий контроль здійснюється уповноваженими на те органами.

Суб’єкти (органи) фінансового контролю – це носії контрольних функцій стосовно об’єкта контролюю чи підконтрольного суб’єкта. Це органи, спеціально створені для здійснення контрольних функцій, або органи виконавчої влади, на які поряд з їх основними задачами покладається здійснення контрольних функції у відповідній галузі фінансової сфери. Серед них: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рахункова Палата, Міністерство Фінансів, Державне Казначейство, Державна Контрольно-Ревізійна служба, Державна Податкова Адміністрація, НБУ та інші.

 

 

           
     

 

 


Повноваження суб’єктів фінансового контролю залежать від того. На якому рівні вони здійснюють свою діяльність. Є такі рівні фінансового контролю:

1. Державна сфера, в якій функціонує система державного фінансового контролю (тут суб'єктами фінансового контролю є органи державної влади).

2. Муніципальна сфера, в якій діє система фінансового контролю органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої впади (тут суб'єкти фінансового контролю - місцеві органи влади).

3. Сфера громадянського суспільства з незалежною системою фінансового контролю.

Система фінансового контрою включає: загальнодержавний, відомчий, позавідомчий фінансовий контроль і аудит.

 

Глосарій

А

 

Абсентеїзм — байдуже ставлення людей до здійснення своїх громадсько-політичних прав, ухилення від виконання своїх громадських обов'язків, передусім від участі у виборах.

Абсолютизм— абсолютна, тобто необмежена самодержавна влада, форма державного правління, яка ґрунтується на самоуправстві володаря і виключає наявність органів політичної влади, незалежних від влади монарха. Це остання форма феодального правління, що виникла в період розкладу феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Існує в Саудівській Аравії, Омані, деяких інших державах. Виділяють деспотію, тиранію і режим освіченого А. Для деспотії характерна необмежена влада правителя, безправ'я підданих. Деспотизм був характерний для держав Стародавнього Сходу. Тиранія — одноособове правління тирана (Стародавня Греція). Цей режим вживає жорстоких заходів щодо політичної опозиції. Освічений А. — режим, що допускає певні права підданих.

Абсолютна (необмежена) монархія - це така форма правління, при якій вся найвища законодавча, виконавча і судова влада належать одній особі - монарху (королю, царю, князю тощо). Державна влада, як правило, передається спадково, а в окремих випадках монарх може обиратися представниками панівного класу, народу тощо. Монарх за свою діяльність не звітується перед народом, а також не несе юридичної відповідальності.

Автономія — форма самоуправління частини території держави, що здійснюється у межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією). Автономною територіальною одиницею в Україні є Автономна Республіка Крим як складова частина України, що самостійно вирішує питання, віднесені до її відання Конституцією України, Законом України "Про статус Автономної Республіки Крим" та іншим законодавством.

Авторське право— складова частина цивільного права, яке регулює відносини у сфері використання творів науки, літератури та мистецтва.

Аграрне право – система правових норм, що регулюють суспільні відносини по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції, а також відносини по їх виробничо-технічному і соціальному призначенню.

Адвокат— особа, яка надає юридичну допомогу, здійснює правовий захист. А. може бути громадянин, який має вищу юридичну освіту, певний стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника А., а також склав кваліфікаційні іспити, отримав свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю і прийняв присягу А. України.

Адвокатура— добровільне професійне об'єднання, покликане, згідно з Конституцією України, сприяти захистові прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Адміністративна відповідальність— одна з форм (видів) юридичної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення (проступок), передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення або іншим адміністративним законодавством.

Адміністративна комісія— орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення. Діє при виконавчих комітетах районних, міських,, районних у містах, селищних, сільських рад, Вирішує усі справи про адміністративні правопорушення, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів (службових осіб). Постанова у справах про адміністративні правопорушення А. к. може бути оскаржена у виконанні відповідної ради або в районному (міському) суді, рішення якого є остаточним.

Адміністративне право— самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління.

Адміністративне правопорушення (проступок)– протиправна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадянський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність. А. п. вважається дрібне хуліганство, дрібна спекуляція тощо.

Адміністративне стягнення— міра відповідальності, яка застосовується з метою виховання особи, що вчинила адміністративне правопорушення.

Застосовуються такі А.с: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (керування транспортними засобами, полювання та ін.); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. Адміністративний арешт— адміністративне стягнення, яке застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень (дрібне хуліганство, неповага до суду та. ін.) районним (міським) судом.

Активне виборче право— право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоуправління.

Адміністративний кодекс(Кодекс України про адміністративні правопорушення) — систематизований законодавчий акт, що регулює питання адміністративних правопорушень та адміністративної відповідальності. Повноваження органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення; порядок провадження цих справ; виконання постанов про накладення адміністративних стягнень та ін.

Адміністративний нагляд— захід адміністративного примусу, що має запобіжний та зупиняючий вплив у сфері забезпечення громадського порядку. А. н. здійснюється переважно органами внутрішніх справ, інспекціями та відомствами. Розрізняють нагляд загальний та нагляд за деякими категоріями осіб, визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами, а також до осіб, які були позбавлені волі за тяжкі злочини, засуджені двічі і більше разів. А. н. здійснюється і за особами, звільненими з місць позбавлення волі умовно-достроково чи умовно з обов'язковим залученням до праці, але знову скоїли навмисний злочин до закінчення призначеного судом строку покарання.

Адміністративний примус— застосування органами державного управління, судами (суддями) встановлених законом заходів, що містять спонукання до виконання громадянами або посадовими особами юридичних обов'язків з метою припинення протиправних діянь, притягнення до відповідальності за адміністративні проступки або забезпечення суспільної безпеки. Серед заходів А. п. розрізняють заходи адміністративного припинення, адміністративно-запобіжні та адміністративні стягнення.

Адміністративно-територіальний устрій— поділ території на певні частини з врахуванням її природно-історичних, національних, економічних, природних та інших особливостей з метою максимального наближення державного апарату до населення і найбільш ефективного функціонування системи місцевих та регіональних органів держави.. Адміністративно-територіальними одиницями в Україні є: області (їх 24); міста, в тому числі республіканського підпорядкування (Київ, Севастополь); райони, райони в містах, селища і сільські населені пункти, а також Автономна Республіка Крим. Установлення і зміни А.-т. у. віднесені до компетенції Верховної Ради України і Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Акти громадянського стану— державні записи фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, усиновлення, встановлення батьківства, а також зміни імені, по батькові та прізвища.

Аліменти— утримання одних членів сім'ї іншими на підставі чинного законодавства і в порядку, зазначеному ним. Наприклад, А. сплачують батьки своїм неповнолітнім дітям, а також повнолітнім у разі їхньої непрацездатності і потреби в матеріальній допомозі. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги і піклування про них. Аліментні зобов'язання можуть виникати і між подружжям та в інших передбачених законом випадках.

Амністія— передбачене актом найвищого органу державної влади повне або часткове звільнення від покарання і пом'якшення покарання певної категорії осіб, засуджених судом, припинення порушеного кримінального переслідування, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання або звільнені від нього. В Україні рішення про А. приймає Президент.

Апарат держави – система державних органів, установ і організацій, що здійснюють практичну роботу з реалізації функцій держави.

Апатриди— особи без громадянства, їхнє правове становище визначається законодавством держави перебування і, за деякими винятками, прирівнюється до правового становища власних громадян.

Апеляція— одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу.

 

 

Б

 

Банківське право— сукупність правових норм, які регулюють діяльність банків, їхні взаємовідносини з клієнтами (організаціями і громадянами, яких обслуговує банк).

Банкрутство —неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений строк пред'явлені їй з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом, пов'язана з недостатністю активів.

Безпосередня демократія- сукупність форм організації державної влади, за якою основні рішення щодо управління справами суспільства і держави приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, виборах, зборах тощо.

Безробітні— працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежної від них причини не мають заробітку (або інших передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу і бажають працювати.

Біпатридизм— правовий статус фізичної особи, що має громадянство двох або більше держав.

Близькі родичі— фізичні особи, природний зв'язок між якими ґрунтується на походженні один від одного або від спільних предків і має правове значення у випадках, передбачених законодавством. Б.р. являються: батьки, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки. Статус Б. р. мають також подружжя.

Бюджет – закон України, прийнятий вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України, а на місцях – нормативний акт, прийнятий органами місцевого самоврядування, яким затверджуються основні фінансові плани формування і використання коштів для держави в цілому чи на окремих її територіях.

Бюджетне право— сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності: встановлення бюджетної системи, розмежування доходів і видатків між загальнодержавним і місцевим бюджетами; складання, розгляд і затвердження бюджетів, виконання їх, а також складання, розгляд і затвердження звітів про виконання бюджету. Б. п. — складова частина фінансового права.

 

В

 

Валютне законодавство— сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків, інших операцій з валютними цінностями в країні, а також з іноземними державами та фізичними і юридичними особами іноземних держав.

Верховна Рада України— єдиний орган законодавчої влади України, вищий представницький однопалатний орган усього народу. Носій його суверенітету і повновладдя, виразник його державної волі. Складається із 450 народних депутатів України, обраних по виборчих округах. Здійснює свою роботу сесійно. Його актами є: закони, постанови, декларації, звернення, заяви. Постійно діючі органи ВР — Президія, постійні комісії. Повноваження ВР і її органів визначаються Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Верховний суд України— найвищий судовий орган України, здійснює нагляд за судовою діяльністю судів держави в порядку, встановленому законодавством. У межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції в касаційному порядку, в порядку нагляду і за обставинами, які щойно розкрилися, дає керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства та здійснює інші повноваження, надані йому законодавством. Діє у складі: Пленуму, судової колегії з цивільних справ, судової колегії з кримінальних справ, військової колегії. Для розгляду організаційних питань роботи В. С. У. створюється його президія.

Вето Президентське— право відхилення главою держави прийнятого парламентом Закону. Абсолютне вето — це остаточне відхилення главою держави закону, ухваленого парламентом; характерне для монархічних держав, у практиці майже не застосовується. Відкладальне — пов'язане з правом глави держави на повернення переданого йому на підпис закону для повторного розгляду в парламенті. Правом вето згідно з Конституцією наділений і Президент України.

Виборча система— порядок організації і проведення виборів до представницьких органів та порядок формування виборних органів держави. В. с. можна розглядати і як спосіб розподілу мандатів у той чи інший виборний орган згідно з голосуванням.

Виконавча влада- це система вищих і місцевих державних органів, які займаються виконавчо-розпорядчими функціями, закріпленими в Конституції і інших законах, по управлінню суспільством. В.в.має право приймати підзаконні нормативно-правові акти на підставі законів і на виконання законів в межах своєї компетенції. Найвищим органом В.в. в Україні є Кабінет Міністрів України. Місцева В.в. - місцеві держадміністрації.

Вимушений прогул— час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу не мав змоги працювати.

Вина— психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків. Вина буває у формі умислу (прямого, непрямого) або необережності (самовпевненості, недбалості).

Вирок— акт у кримінальному судочинстві, в якому викладено рішення суду з питань винності, покарання та інших питань, пов'язаних з визнанням винності або невинності підсудного. В. постановляється ім'ям України лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. В. має бути законним, обґрунтованим і справедливим; постановляють його у нарадчій кімнаті з дотриманням таємниці наради суддів.

Відшкодування шкоди— компенсація майнових збитків, заподіяних шкодою. Заподіяна шкода має бути відшкодована повністю в натурі (надання речі тієї самої якості, виправлення пошкодженої речі та ін.) або у грошовій формі. Розмір відшкодування може бути зменшено або у відшкодуванні може бути відмовлено у разі заподіяння шкоди правомірними діями або коли шкода виникла внаслідок грубої необережності самого потерпілого.

Військова служба— почесний конституційний обов'язок громадян, особливий вид державної служби, пов'язаний з виконанням загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах та інших військах, створених відповідно до законодавства України

Військовозобов'язаний— громадянин України, який згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" визнаний придатним до військової служби і перебуває в запасі.

Військовослужбовець— громадянин України, який згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" проходить військову службу у складі Збройних сил України та інших військ.

Влада— здатність, право і можливість підкоряти своїй волі інших. Державна В. — це політичне панування і керівництво суспільством з допомогою державного апарату, знаряддя здійснення загальнообов'язкової волі народу в усьому суспільстві.

Внутрішні функції держави- державні функції, які здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика.

Водне право— відносно відокремлена група норм і правових інститутів, об'єднаних спільністю водних відносин, які вони регулюють. У структурному відношенні В.п. — підгалузь екологічного права України.

Володіння— фактичне панування над речами, що має юридичне значення, тобто встановлений законом захист від порушення. Розрізняють законне і незаконне В.

 

Г

 

Галузі права— складовий елемент системи права, що являє собою сукупність відособлених правових норм, правових інститутів, які регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Гарантії міжнародні— міжнародно-правові акти, які передбачають охорону прав будь-якої держави або групи держав, забезпечення певного стану міжнародних відносин або виконання договірних зобов'язань. Розрізняють взаємні та колективні Г.м. Основною формою Г. м. на сучасному етапі є міжнародні договори.

Гарантії прав та обов’язків – засоби та умови, які забезпечують цілковите та неухильне здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів.

Гіпотеза – частина правової норми, у якій описуються фактичні обставини, при настанні яких слід керуватися даною нормою.

Гласність судового розгляду — відкритий розгляд справ у всіх судах, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд допускається і за вмотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя осіб, які беруть участь у справі, і забезпечення таємниці усиновлення.

Господарське законодавство— сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у галузі господарської діяльності.

Громадянство— політична і правова належність особи до певної держави, перебування особи серед громадян держави. Г. обумовлює взаємовідносини між державою, її органами та особою, яка перебуває під їхньою владою. Держава визначає правовий статус своїх громадян, наділяючи їх юридичними правами і покладаючи на них відповідні обов'язки, гарантує їх виконання. Вирішення найважливіших питань Г, належить до компетенції Президента України. Основним документом, що підтверджує Г., є паспорт громадянина України.

Д

Декларація— офіційна, урочиста, програмна заява принципового характеру вищих органів державної влади однієї чи декількох держав, політичних партій, інших організацій, яка може бути доведена до загального відома. Д. правового характеру є орієнтиром для подальшого правотворчого процесу. Наприклад, такою є Д. про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 ; року.

Демократія— форма політичної організації суспільства, яка характеризується участю народу в управлінні державними справами. Основні риси Д. знаходять свій вияв у верховенстві права; у принципі розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, які стримують і коригують одна одну; у принципі політичного плюралізму; у принципах виборності представницьких органів державної влади і колегіальності в роботі державного апарату; у розвиткові місцевого самоврядування.

Денонсація— повідомлення однією стороною іншої про припинення дії укладеного ними договору, угоди або про вихід із багатостороннього договору. Як правило, умови Д. обумовлюються сторонами у самому договорі. Д. міжнародних договорів України здійснює її Верховна Рада.

Депутат — повноважний представник народу в органах державної влади — ради депутатів. Свої повноваження Д. отримує від дня обрання. Правове положення Д., його права, обов'язки, гарантії діяльності визначаються Конституцією, законом України "Про статус народного депутата України" та іншими законодавчими актами. Д. покликаний виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців.

Держава – суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Державна влада - різновид соціально-політичної влади, яка займає домінуюче становище в суспільстві, поширює свою дію на всіх суб'єктів суспільства, виступає від імені всього народу і представляє державу на міжнародній арені.

Державна мова— мова офіційного спілкування. У деяких державах Д. м. є дві або більше.

Державний апарат— система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв'язку, з допомогою яких здійснюється державна влада, функції відповідної держави. В широкому розумінні до системи Д. а. входять: органи державної влади, державного управління, судові органи і органи прокуратури.

Державний суверенітет– властивість державної влади, що передбачає верховенство влади держави усередині країни і поза її межами.

Деліктоздатність- закріплена в законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократична держава- держава, що ґрунтується на визнанні і втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода і рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.

Державні символи- встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких відображається її суверенітет, а в деяких випадках - і певний історичний або ідеологічний зміст.

Дієздатність громадян— здатність громадянина своїми діями здобувати права і створювати для себе певні обов'язки. Д.г. виникає повною мірою з настанням повноліття, тобто з досягненням особою 18 років.

Джерело права— зовнішня форма вираження правових норм. Відомо кілька Д. п.: а) санкціоновані державою правові звичаї (наприклад, "Руська правда" в Давній Русі); б) судові або адміністративні прецеденти, за якими конкретним юридичним рішенням надається загальнообов'язкове значення (характерні для Великобританії, США та ін. держав); в) нормативні договори, тобто угоди між суб'єктами права, в яких містяться норми права, колективні договори між власником підприємства і трудовим колективом; г) нормативні акти.

Дискримінація— навмисне, протизаконне обмеження чи позбавлення прав певних категорій громадян за національною, расовою, статевою належністю, політичними, релігійними переконаннями та іншими дискримінаційними ознаками.

Диспозиція –частина правової норми, що вказує, якою повинна бути поведінка за наявністю передбачених гіпотезою фактичних обставин.

Добросовісний набувач— особа, яка не знала і не повинна була знати, що той, у кого вона придбала майно, не має права його відчужувати: продавати, дарувати тощо.

Договір—угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Докази судові— у цивільній справі: фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. У кримінальній справі — фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються: показаннями свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експертів, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.

Дорадчий голос— встановлена нормативним актом можливість для громадян брати участь у обговоренні питань на зборах, засіданнях, нарадах та в інших колегіальних органах без права голосувати.

Дуалістична монархія - від латинського слова «дуалізм» означає двоїстий. В такій монархії діє два вищих державних органи: сам монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає монарх. Ця монархія наближається до абсолютної, але не ототожнюється з нею.

Е

Екологічне право– система норм, що регламентують суспільні відносини у сфері збереження і раціонального використання природних ресурсів.

 

Ж

 

Житловий кодекс— систематизований законодавчий акт, що регулює комплекс житлово-правових відносин. У ньому визначаються житлові права та обов'язки громадян, порядок управління житловим фондом, порядок надання житла і користування ним, відповідальність за збереження житлового фонду. Встановлюється відповідальність за порушення житлового законодавства. Кодекс передбачає і порядок розв'язання житлових спорів та регулює інші питання.

 

З

 

Закон— нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий вищим представницьким органом державної влади — Верховною Радою України або безпосередньо волевиявленням народу, наприклад, через референдум. Розрізняють: Основний 3. — Конституцію, конституційні 3., якими вносяться зміни і доповнення до Конституції; власне 3., тобто нормативні акти даної назви і форми. До 3. у широкому значенні можна віднести також постанови та інші акти законодавчих органів, а також делеговане і санкціоноване законодавство, яке приймається іншими органами з відома законодавця.

Законодавство – сукупність усіх нормативно-правових актів, що діють у даній державі.

Законодавча влада- це право і повноваження найвищих представницьких органів держави, парламенту (в Україні це Верховна Рада) приймати закони держави, контролювати їх виконання і дотримання, ратифіковувати міжнародно-правові акти. Ця влада є основною гілкою влади в державі, яка виступає від імені всього народу, призначає вищу виконавчу владу (уряд) і контролює її діяльність.

Законність— суворе і неухильне дотримання, виконання законодавства з метою забезпечення правопорядку, захисту інтересів особи і суспільства; принцип діяльності державних і громадських органів та організацій; правове явище, обумовлене вимогами органів державної влади до населення, громадян, посадових осіб дотримуватись їх розпоряджень; масштаб свободи поведінки, встановлений законодавчими актами; визначений режим суспільно-політичного життя, що надає правомірний характер політичному режимові у державі.

Заповіт— розпорядження дієздатного громадянина своїм майном на випадок своєї смерті, зроблене в установленому законом порядку. 3. — одна із підстав одержання спадщини. 3. повинен бути складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання і, як правило, власноручно підписаний заповідачем і завірений нотаріально або іншими органами, прирівняними в цьому випадку до нотаріальних (головний лікар, капітан судна, що перебуває у плаванні, начальник місць позбавлення волі, командир військової частини та ін.).

Заробітна плата— винагорода, яку підприємство (об'єднання, установа, організація) зобов'язані своєчасно виплачувати працівникам за їхню працю відповідно до її кількості та якості та інших законних умов, зазначених у трудовому договорі.

Застосування права— різновид (переважно) державної владної; індивідуально-правотворчої діяльності компетентних органів, спрямованої на вирішення конкретних юридичних питань, виконання в основному правозабезпечувальної захисної функції. 3. п. пов'язано з такими формами його реалізації, як виконання, використання і дотримання права. Суб'єктами правозастосування, наприклад, можуть бути суди, судді, прокурори, органи попереднього розслідування та інші державні, а іноді й громадські органи і навіть громадяни.

Звичай— правило поведінки осіб, що склалося внаслідок фактичного його виконання протягом тривалого часу і ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи людей чи всього населення. 3. — основний засіб, форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві.

Земельний кадастр— систематизований звід відомостей про природне, господарче і правове положення земель з метою раціонального їх використання і охорони. Порядок ведення 3. к. встановлює Уряд. Включає такі відомості про землю: дані реєстрації землекористувачів, облік кількості та якості земель, економічна оцінка землі та ін.

Земельний кодекс— систематизований законодавчий акт, що регулює земельні відносини, основний нормативний акт у земельному праві, мета якого — створення умов для раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Передбачено порядок ведення і розвитку всіх форм власності на землю, збереження родючості ґрунтів, поліпшення навколишнього середовища, охорони прав громадян та організацій. Право розпоряджання землею мають ради, компетенція яких визначена кодексом. Земля може передаватися як у тимчасове (оренда, сінокосіння, городництво та ін.), так і в постійне користування (ведення фермерського господарства) та ін. Регулюються питання викупу землі, плати за неї, права і обов'язки землекористувачів. Самостійно визначається правовий режим земель сільгосппризначення, земель населених пунктів, промисловості, транспорту, оборони, історично-культурного призначення та ін. Установлюється порядок розгляду земельних спорів. Окремий розділ кодексу присвячений земельному кадастрові.

Злочин— передбачений кримінальним законом суспільно-небезпечний вчинок (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також на правопорядок.

Злочинність— соціальне явище, що охоплює всю сукупність злочинів, скоєних у певному суспільстві, державі за визначений проміжок часу, і характеризується динамікою, станом, структурою, характером та іншими показниками стосовно суспільне небезпечних діянь, передбачених кримінальним законодавством.

Зовнішні функції держави- державні функції, які здійснюються в процесі взаємовідносин держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

 

І

 

Імпічмент Президента- особлива процедура притягненняпрезидента до відповідальності. Найбільш поширеними підставами для І. П. є порушення Конституції і тяжкі державні злочини. В Італії, наприклад, Президент відповідає за державну зраду, у Німеччині — за навмисне порушення закону, в США — за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини. У різних країнах процедура І. П. різна.

Інавгурація Президента— вступ Президента на посаду. У різних країнах І. п. різна і визначається відповідними законами і правилами. Президент України вступає на посаду з моменту прийняття присяги. Президент складає присягу в урочистій обстановці на засіданні Верховної Ради України. Приводить Президента до присяги Голова Верховної Ради України або особа, яка виконує його обов'язки. Присяга складається не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Дату складення присяги визначає Верховна Рада.

Інкорпорація– різновид систематизації, який передбачає упорядкування нормативно-правових актів без зміни їх змісту.

Інспекції державні (органи держнагляду)— спеціалізовані державні органи, які здійснюють функції нагляду і контролю для того, щоб підприємства, організації, установи, посадові особи та громадяни дотримувались і виконували певні правила, встановлені нормативними актами. Для виконання своїх функцій держінспекціі, органи держнагляду наділені владно-розпорядчими повноваженнями аж до застосування щодо правопорушників адміністративних санкцій (державтоінспекція, держінспекція з пожежного нагляду, держінспекція з маломірних суден, органи держгіртехнагляду, органи держатоменергонагляду, органи держветнагляду, органи рибоохорони та ін.).

Інститут правовий— елемент системи права, що являє собою сукупність правових норм, які створюють відокремлену, відносно самостійну частину галузі права і регулюють певний вид напряму, однорідні суспільні відносини. Наприклад, у цивільному праві виділяються інститути права власності, успадкування та ін.

К

Карний розшук— проведення оперативно-розшукових та інших передбачених законодавством заходів з метою виявлення злочинів та осіб, що скоїли їх, а також розшук злочинців, які переховуються від слідства та суду.

Кваліфікація злочинів— кримінально-правова оцінка злочинного діяння, яка містить точну відповідність його ознак ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Включає достовірне встановлення фактичних обставин справи, тобто наявність усіх ознак злочину, усвідомлення змісту ознак складу злочину, передбаченого у кримінальному законі; встановлення точної відповідності фактично скоєного ознакам того чи іншого складу злочину.

Кодекс— нормативний законодавчий акт, який об'єднує і систематизує норми права, регулюючи певну сферу суспільних відносин. К. в основному належать до галузей права (цивільний К., кримінальний К. та ін.), а іноді до підгалузей права (митний, повітряний, торговельного мореплавства та ін.).

Кодифікація – різновид систематизації, який передбачає упорядкування юридичних норм у процесі правотворчості на основі переробки їх змісту.



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.026 с.)