Поняття історичного типу держави



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття історичного типу держави



Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства. Це система істотних рис, властивих усім державам, що відносяться до певної групи.

 


 

Поняття форми держави та її елементи

Особливості кожного типу держави визначаються на основі аналізу її організаційного устрою, засобів здійснення державної влади. Категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і теж ним визначається.

Форма держави – це спосіб організації і здійснення державної влади.

 
 

 


Монархія:

1)абсолютна (необмежена);

2)обмежена (дуалістична та парламентська).

Республіка:

1)парламентська;

2)президентська;

3)змішана(парламентсько-президентська

або президентсько-парламентська).

 
 


Унітарна держава

Федерація

 
 


Конфедерація

 

Співдружність

 

 

 
 


Демократичний режим:

1) ліберально-демократичний;

2) радикально-демократичний;

3) консервативно-демократичний.

 

Антидемократичний режим:

1) авторитарний (революційний, стабілізаційний)

2) тоталітарний (фашистський, расистський,

військово-диктаторський).

Функції держави

В юридичній науці поняття "функція" вживаєть­ся для характеристики змісту діяльності, соціальної ролі, со­ціального призначення держави і права.

Функції держави — основні напрямки і сторони діяль­ності держави, в яких відображаються і конкретизу­ються її сутність, цілі й задачі.

Функції держави — особливий механізм державного впливу на суспільні відносини і процеси, який охоплює основні на­прямки діяльності держави у керуванні суспільством. Функції держави тісно пов'язані з характеристиками держави, її типом і формою. З еволюцією держави еволюціонують і її функції.

 
 

 


Оскільки діяльність держави здійснюється державними органами, функції держави реалізуються у певних формах.

           
   
     
 


Поняття і сутність права

Право - це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки - соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

Право – це система встановлених і визнаних державою норм, які регулюють суспільні відносини, формально закріплюють міру свободи, рівності і справедливості відповідно до волі населення країни і забезпечуються усіма заходами легального державного впливу.

Право має велику цінність.

Цінність права— це здатність права служити метою і засо­бом для задоволення соціальне справедливих, прогресивних потреб та інтересів громадян, суспільства в цілому.

Можна виділити такі основні прояви соціальної цінності права:

ü право має інструментальну цінність, надаючи діям лю­дей організованості, стійкості, узгодженості, забезпечує їх підконтрольність, вносячи тим самим елементи упорядкованості і порядку у суспільні відносини, робить їх цивілізованими;

ü право впливає на поведінку і діяльність людей за допо­могою узгодження їх специфічних інтересів, тобто право не пригнічує приватний інтерес, а, навпаки, погоджує його з громадським інтересом;

ü право є виразником і визначником свободи особи у суспільстві, при цьому не означає свободу взагалі, а визначає межі, міру цієї свободи;

ü право має здатність бути виразником ідеї справедливості, тобто право виступає критерієм правильного, справедливого розподілу матеріальних благ, утверджує рівність усіх громадян перед законом;

ü право виступає джерелом оновлення суспільства відпо­відно до історичного ходу суспільного розвитку; особливо його цінність зростає в умовах краху тоталітарних режимів і затвер­дження нових ринкових механізмів;

ü правові підходи є основою і єдино можливим засобом роз­в'язання проблем міжнародного і міжнаціонального характеру.

 

Таким чином, цінність права розуміється як його здатність служити метою і засобом задоволення загально­людських потреб та інтересів.

Сутність права полягає в регулюванні суспільних відносин в умовах цивілізації — у досягненні на нормативній основі такої стабільної організованості суспільства, при якій реалізу­ються демократія, економічна свобода, свобода особи.

Вище громадське призначення права полягає в тому, щоб забезпечувати, гарантувати в нормативному порядку свободу у суспільстві, затверджувати справедливість, створювати оптимальні умови для переважної дії у суспільстві економічних і духовних чинників, виключаючи свавілля із громадського життя.

ОЗНАКИ ПРАВА
Державна санкціонованість Держава встановлює норми права або санкціонує (визнає) існуючі у суспільстві норми як правові. Зміст поняття “санкція” включає: 1) джерело; 2) дозвіл; 3) елемент норми права.
Системність Право складається із системи пов’язаних між собою у певному порядку правових норм, правових інститутів і галузей права.
Загальнообов’яз-ковість Право обов’язкове для всіх суб’єктів, незалежно від статі, віку, національності, майна і т.д.
Формальність Право завжди виражене у певній формі – у вигляді офіційних законів та інших нормативних актів, у письмовому вигляді, з чітким визначенням прав та обов’язків.
Нормативність Як і інші соціальні норми, норми права мають загальний, а не конкретний характер. Норма права – розпорядження загального характеру. Вона розрахована не на окреме, разове відношення, не на конкретних осіб, а на безліч схожих відношень і на безліч неперсоніфікованих адресатів, які підпадають під умови її дії. Правова норма відображає та регулює відношення між людьми. В упорядкуванні цих відношень безпосередньо зацікавлена і бере участь держава, вони багаторазово повторюються і є найбільш типовими.
Державна охорона Включає державний легальний примус, різні організаційні, виховні і попереджувальні заходи, а також можливість притягання до юридичної відповідальності порушників норм права.

 

Розуміння права як системи норм, встановлених або санкціонованих державою, розкриває одну із сторін правової дійсності. Норми права є регуляторами суспільних відносин. Так, ці регулятори виступають щодо кожної окремої особи як зовнішній фактор, тому термін "право" в такому розумінні має об'єктивний характер, тобто не належить будь-якому суб'єктові, не відображає його особистої властивості. Державні загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються і діють незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта: він, вступаючи в суспільне життя, вже застає "готовими" певні юридичні норми, що склалися до нього і незалежно від нього. У зв'язку з цим право, як систему норм, називають об’єктивним правом.

Суб’єктивне право характеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єктові - учасникові суспільного життя і, отже, залежать від нього, від його свідомості, принаймні щодо використання їх.

Переважну частину своїх основних прав людина не може здійснити, якщо не стане носієм суб'єктивного права. Наділяючи людину суб'єктивним правом, держава відкриває їй доступ до здійснення її основних прав.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.146 (0.006 с.)