Великий стрибок у кнр та його наслідки (1958-1960 рр. ).

На початку 1958 р. КПК виступила з планом прискореного проведення індустріалізації країни, що згодом увійшов до історії під назвою "великий стрибок". Ідеологічне підґрунтя кампанії становила політика "трьох червоних прапорів", що включала власне "великий стрибок", "народну комуну" і "нову генеральну лінію партії". Передбачалося, що внаслідок реалізації другого п'ятирічного плану (1958—1962) в Китаї буде створено підвалини комуністичного суспільства, яке загалом вдасться побудувати до середини 70-х рр. Офіційним гаслом кампанії стало " Три роки напруженої праці — десять тисяч років благоденства". Запланований приріст виробництва народного господарства мав складати 25% на рік.

Практичне втілення "великого стрибка" розпочалося зі створення по цілій країні мережі з тисяч примітивних доменних печей для виплавки чавуну "місцевим способом". Печі будувалися у військових частинах, вузах, бібліотеках, на подвір'ях міських будинків. Кошти для реалізації проекту було взято з програм фінансування освіти, охорони здоров'я та виробництва товарів народного споживання. На час реалізації проекту скасовано оплату праці й уведено ненормований робочий день. Проект закінчився повним крахом. Виплавлений кустарним способом чавун був надзвичайно низької якості і не міг використовуватися в промисловості. Труднощі із підвозом сировини для "кустарів", а згодом вивозом бракованої продукції надовго дестабілізували транспортну систему країни. Результатом економічної авантюри була втрата 80 млн. тонн вугілля, 40 млн. тонн залізної руди і марна праця понад 100 млн. осіб.

У сільському господарстві збиралися реалізувати "великий стрибок" шляхом створення "народних комун" — великих воєнізованих колективних господарств. Сільське населення країни було загнане до 26 425 "народних комун", кожна з яких налічувала близько 8000 дрібних господарств. Усі комуни планувалися як самодостатні підприємства. Усе майно селян, які потрапляли до комун, усуспільнювалося, всі члени комуни проживали в приміщеннях казарменого типу й спільно харчувалися. Уранці селяни строєм йшли на роботу й так само організовано ввечері поверталися додому. Одна з ідей "великого стрибка" на селі полягала в значно щільнішому, ніж звичайно, засіюванні рисових полів. У 1958 р. відведені під вирощування рису площі засіяно дуже щільно. Керівництво Китаю очікувало у 1958 р. подвоєння минулорічного урожаю. Заплановано зібрати 370 млн. тонн рису. Реальний урожай виявився набагато нижчим від середнього. Надто густо засіяний рис згнив на корені.

Реальні наслідки "великого стрибка" виявилися катастрофічними. Упродовж 1958—1961 рр. рівеньвиробітку важкої промисловості країни знизився на 23%, а в сільському господарстві — на 28%. За роки "великого стрибка" внаслідок голоду, виснажливої праці та політичних репресій проти незадоволених режимом, Китай утратив понад 20 млн. осіб.

 

Арабо-Ізраїльська війна 1967 р. Кемп-Девідська угода.

Весною 1967 р. обстановка на кордонах Ізраїлю з арабськими державами загострилася. Особливо напруженим було становище на кордоні із Сирією, що пролягав у районі Голанських висот. На Голанських висотах відбувалися постійні артилерійські дуелі, а групи командос здійснювали взаємні рейди углиб території Сирії та Ізраїлю. Ці сутички отримали назву "сезонних", через те що розпочиналися щороку з початком сільськогосподарських робіт на прикордонних територіях. Ізраїльтяни висилали в прикордонну смугу під ескортом танків трактори, які розорювали землю на нейтральній смузі. Сирійці, не визнаючи прав на цю землю за Ізраїлем, обстрілювали сільськогосподарську техніку. У відповідь на особливо запеклий обстріл 7 квітня 1967 р. ізраїльська авіація здійснила бомбовий удар по Дамаску.

Президент Єгипту Г.А. Насер 14 травня, оголосив про мобілізацію резервістів, а згодом звернувся до Генерального секретаря ООН У Тана з пропозицією вивести сили ООН з лінії розмежування єгипетських та ізраїльських військ. У Тан наказав вивести війська ООН з Синаю та Сектору Гази. 22 травня 1967 р. Єгипет закрив Акабську затоку для ізраїльських суден та кораблів інших країн, що перевозили стратегічні матеріали для Ізраїлю. У кінці травня Йорданія та Ірак підписали з Єгиптом угоди про взаємооборону. З Сирією подібну угоду укладено ще раніше.

16 травня в Ізраїлі почалася мобілізація резервістів. Повністю мобілізована армія Ізраїлю налічувала 275 тис. солдатів з 1000 танків та самохідних гармат, 450 бойовими літаками і 20 військовими кораблями. Ізраїльтянам протистояли чималі арабські сили. На кордонах із Ізраїлем Єгипет утримував близько 100 тис. солдатів та офіцерів, понад 1100 танків і самохідних гармат, 900 артилерійських установок. Сирійські сили налічували 65 тис. солдат, 300 танків, 300 гармат. Йорданія виставила проти Ізраїлю 55 тис. солдат і 200 танків. Ірак вислав на війну 20 тис. солдатів і 200 танків. Загалом у повітряних силах арабських країн налічувалося 635 бойових літаків.

Бойові дії другої арабо-ізраїльської війни, яка згодом отримала назву "шестиденної війни", розпочалися 5 червня 1967 р. несподіваними авіаударами ізраїльських ВПС по військових об'єктах арабів. У перший день війни араби втратили 441 літак, що значною мірою згодом визначило перебіг бойових дій. Силам арабської протиповітряної оборони за перші два дні боїв вдалося збити лише 28 ізраїльських літаків. Свій напад ізраїльтяни мотивували воєнною необхідністю та бажанням випередити арабську атаку.

Після масованих авіаударів ізраїльські війська розпочали наступ на єгипетські та йорданські позиції. 6 червня ізраїльська армія захопила Сектор Гази та зав'язала бої за Єрусалим. Упродовж двох днів ізраїльтянам вдалося захопити арабські дільниці Єрусалима і весь західний берег річки Йордан. Король Хусейн вже 7 червня погодився припинити вогонь. Знищивши головні сили єгипетської та йорданської армії, 9 червня ізраїльтяни атакували Сирію. Метою операції було оволодіти Голанськими висотами. Захопивши Голанські висоти, 10 червня 1967 р. ізраїльтяни припинили бойові дії на сирійському фронті.

Єгипет, Сирія та Йорданія зазнали принизливої воєнної поразки. На Синаї в полон потрапило понад 3000 єгипетських офіцерів і 21 генерал. Ізраїльтяни знищили й захопили 800 єгипетських танків. Добре укріплений оборонний район навколо Шарм аль-Шейху, що контролював Тіранську протоку, єгиптяни залишили взагалі без бою. Загалом усі арабські країни втратили лише вбитими близько 20 тис. чоловік. Втрати Ізраїлю були мінімальними: 759 чоловік вбитими, 3000 пораненими, 200 танків і 100 літаків.

У результаті війни 1967 р. Ізраїль захопив 70 тис. кв. км території сусідніх арабських країн (Синайський півострів, Сектор Гази, західний берег Йордану зі Східним Єрусалимом, Голанські висоти) і встановив повний контроль над Акабською затокою. У зв'язку з цим, упродовж червня 1967 р. місця свого постійного проживання покинули близько 100 тис. єгиптян та сирійців і близько 300 тис. палестинців. Згодом повернутись змогло лише 14 тис. чоловік.

Кемп-Девідська мирна угода

У вересні 1978 р. президент США Дж. Картер організував зустріч президента Єгипту А. Садата та прем'єр-міністра Ізраїлю М. Бегіна (1913—1992) в заміській літній резиденції президентів США в Кемп-Девіді. У результаті складних і тривалих переговорів сторонам конфлікту вдалося досягнути порозуміння. Лідери країн підписали два документи.Згідно з першим, Єгипет та Ізраїль укладали мирну угоду.Другий стосувався майбутнього устрою Західного берега Йордану, на якому Ізраїль протягом п'яти років зобов'язувався створити палестинську автономію. Підписання широкомасштабної угоди призначено на 18 грудня 1978 р., але через демонстративне ігнорування Ізраїлем зобов'язань щодо палестинської автономії та оголошені плани розширення єврейських поселень на окупованих землях, відбулося лише 25 березня 1979 р. у Вашингтоні. Угоду скріпив своїм підписом Дж. Картер. Згідно з угодою, Ізраїль повертав окуповані в 1967 р. єгипетські території, натомість отримуючи дипломатичне визнання. Наступні ізраїльсько-єгипетські переговори з палестинського питання швидко зайшли в глухий кут. Ізраїль так і не виконав узятих на себе пунктів угоди, що стосувалися Палестини. Всі арабські країни, включно з Саудівською Аравією та іншими "помірковано" налаштованими до Заходу режимами, засудили Кемп-Девідську угоду.