Небезпечні та шкідливі фактори пожежі.

До небезпечних чинників пожежі, що можуть діяти на людей та матеріальні цінності, належать:

- токсичні продукти горіння;

- вогонь;

- підвищена температура навколишнього середовища;

- дим;

- знижена концентрація кисню.

До вторинних проявів небезпечних чинників пожежі належать: уламки та частини зруйнованих апаратів, устаткування, конструкцій; радіоактивні та токсичні речовини та матеріали, що вийшли із зруйнованих апаратів і устаткування; небезпечні чинники вибуху, що стався внаслідок пожежі; вогнегасні речовини тощо.

Поділ речовин за горючістю. Їх характеристика.

За горючістю речовини поділяються на горючі, важко горючі і негорючі, а будівельні матеріали — на горючі та негорючі.

Негорючі речовини (матеріали) не горять, не тліють і не обвуглюються. До них належать переважно природні і штучні неорганічні матеріали (граніт, пісок, металеві, цегляні конструкції й ін.).

Важко горючі речовини (матеріали) — це речовини (матеріали), які під дією вогню або високої температури не спалахують, але тліють і обвуглюються (асфальт, гіпсові та бетонні матеріали із вмістом органічного наповнювача, глиняно-солом’яні матеріали щільністю не менш як 900 кг/м, цементний фіброліт, деревина, глибоко просочена антипіренами, тощо).

Горючі речовини — речовини (матеріали) здатні самозайматися, а також займатися від джерела запалювання і самостійно горіти після його вилучення. До них належать усі органічні матеріали. У свою чергу, горючі речовини (матеріали) поділяються на легкозаймисті без попереднього нагрівання (папір, бензин та ін.) та важко займисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання після нагрівання (дерево, пресований картон, вугілля тощо).

Пожежовибухонебезпечні зони.

Промислові виробництва поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д) залежно від вибухової, вибухопожежної і пожежної небезпеки речовин, що застосовуються, і матеріалів. Межі і клас пожежонебезпечних зон конкретних цехів, об'єктів, технологічних процесів визначаються технологами спільно з фахівцями-електриками проектної або експлуатуючої організації. Рівень пожежо- і вибухонебезпеки залежить від горючих рідин, що застосовуються, можливих коливань температури повітря в зоні утворення вибухонебезпечних концентрацій, меж вибуху горючих сумішей, що утворюються.

Пожежна безпека і пожежна профілактика.

Пожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на гарантування безпеки людей, запобігання пожежам, обмеження їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі. У процесі розробки профілактичних заходів запобігання пожежам враховується протипожежний стан об'єкта, тобто кількість пожеж та збитки від них, число займань, а також травм, отруєнь і загиблих людей, рівень реалізації вимог пожежної безпеки, рівень боєготовності пожежних підрозділів, а також стан протипожежної агітації і пропаганди. Пожежна безпека – стан об'єкта, за якого виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей. Одним із основних факторів забезпечення пожежної безпеки є пожежна профілактика. Забезпечення пожежної безпеки об'єкта передбачає створення системи попередження пожеж та протипожежного захисту. Велике значення при цьому мають організаційно-технічні заходи: - організаційні (організація пожежної охорони, навчань, інструктажів та ін.); - технічні (суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами, при реконструкції приміщень, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації електромереж, опалення, освітлення та ін.); - заходи режимного характеру (заборона паління та застосування відкритого вогню в недозволених місцях та ін.); - експлуатаційні (своєчасне проведення профілактичних оглядів, ремонтів устаткування тощо). З метою попередження пожеж, їх поширення та боротьби з ними усі працівники підприємств, установ й організацій проходять навчання та інструктажі з питань пожежної безпеки. На об’єктах з підвищеною пожежною небезпечністю обов’язковим є навчання.

Система попередження пожеж.

До системи профілактики пожеж ставиться вимога, що стосується контролю і нагляду за процесами, здатними спричинити загоряння. Загоряння — це початковий етап процесу горіння, а відтак система його профілактики має включати контроль та нагляд за: - джерелами теплової енергії; - горючим середовищем; - взаємодією джерел теплової енергії і горючого середовища. Запобігати пожежам та не допускати їх появу можливо шляхом дотримання: регламентації допустимих концентрацій горючих речовин у виробничому середовищі; використання інгібуючих (хімічно активних) і флегматизуючих (інертних) добавок; у справному стані ефективної робочої і аварійної вентиляції та надійної герметизації технологічного обладнання; добору швидкісних систем сигналізації у випадку виникнення позаштатних ситуацій та ін. Рекомендації щодо систем профілактики пожеж мають відповідати вимогам нормативно-технічної документації стосовно конкретного виробничого процесу та нормам технологічного регламенту. Найбільш радикальні вимоги у системі профілактики пожеж мають включати: обмеження щодо утворення горючого середовища та його мінімізації, заміну горючих речовин та матеріалів важкогорючими або негорючими та ін.

Установки автоматичної пожежної сигналізації та їх характеристика.

Установка пожежної сигналізації – це сукупність технічних засобів, установлених на об'єкті, що захищається, для виявлення пожежі, оброблення, подавання в заданому вигляді повідомлення про пожежу на цьому об'єкті, спеціальної інформації та (чи) подавання команд на включення автоматичних установок пожежогасіння та технічних обладнань.

В залежності від проявів процесу горіння сповіщувачі можуть бути:

- теплові, які реагують на певне значення температури та (чи) швидкість її наростання;

- димові, які реагують на аерозольні продукти горіння;

- полум'я, які реагують на електромагнітне випромінювання полум'я.

В залежності від можливості зазначати свій номер (адресу) сповіщувачі поділяються на:

- адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення і постійно або періодично активно формують сигнал про стан пожежонебезпечності в захищуваному приміщенні та власну працездатність із зазначенням своєї адреси;

- неадресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення та формують сигнал про виникнення пожежі в захищуваному приміщенні без зазначенням свого номера (адреси);

Протипожежний захист.

Системи запобігання пожежам та протипожежного захисту повинні унеможливлювати дію на людей небезпечних чинників пожежі, значення яких перевищує допустимі. Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей. Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу. Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення.

Засоби пожежогасіння.

Засоби пожежогасіння поділяються на стаціонарні, пересувні й первинні. Стаціонарні пожежогасильні установки являють собою нерухомо змонтовані апарати, трубопроводи й устаткування, що призначені для подачі вогнегасних засобів до місць загоряння. Пересувні пожежні машини поділяються на основні, що мають насоси для подачі води чи інших вогнегасильних речовин до місця пожежі, й спеціальні, що не мають насосів і призначені для різних робіт при гасінні пожежі. До первинних засобів належать:

• вогнегасники;

• пожежні крани-комплекти, ручні насоси

• лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри;

• ящики з піском, бочки з водою;

• азбестові полотнища, повстяні мати та ін.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.

Вогнегасники.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.

Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).

Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).

Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.

Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.

Найбільш розповсюдженими є:

ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні;

ОПА-50, ОПА-100 — пересувні.

Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.

Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.

У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 80?С.

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.