Охорона праці як соціально-технічна дисципліна.

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна.

Охорона праці - як галузь людської діяльності — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини у процесі її трудової діяльності. Основною метою охорони праці є створення безпечних умов трудової діяльності людини, забезпечення її високої та ефективної працездатності.

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна вивчає теоретичні та практичні питання безпеки праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням і отруєнням, аваріям (катастрофам), пожежам і вибухам на виробництві. Вона вивчається з метою формування у майбутніх фахівців необхідного рівня знань та умінь з правових й організаційних питань охорони та гігієни праці,виробничої санітарії, техніки безпеки, а також активної позиції щодо практичної реалізації головного принципу Конституції України – пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників відносно результатів виробничої діяльності.

Предмет охорони праці.

Предметом охорони праці як галузі знання є умови праці, а об'єктом її дослідження виступає виробнича система, яка включає людину, машину (виробниче устаткування) та середовище, в якому здійснюється виробничий процес.

Методологічною основою охорони праці є системний підхід до вивчення організації праці з точки зору її безпеки, функціонування системи «людина - машина - середовище», аналізу фізичних, хімічних, біологічних, психологічних та соціальних факторів безпеки виробничого процесу та його організаційного і правового забезпечення.

Зв'язок охорони праці з іншими науками.

Міждисциплінарний характер охорони праці зумовлює використання нею методів різних наук: статистики - для аналізу та прогнозування нещасних випадків, професійних захворювань й аварій; економіки – для обґрунтування витрат на заходи щодо охорони праці; фізики, хімії, біології - для вивчення параметрів мікроклімату, наявності шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, встановлення їх гранично допустимого рівня та ін. Охорона праці не тільки застосовує законодавчу базу з проблем галузі, але і творчо збагачує та адаптує її до новітніх технологій та устаткування у нових економічних умовах.

Стан охорони праці в Україні та інших країнах.

Технічний прогрес постійно, мов тінь, супроводжують техногенні аварії та нещасні випадки. За статистичними даними МОП, кількість нещасних випадків на виробництві у світі неухильно зростає і становить на теперішній час приблизно 250 млн. щорічно (685 тис. виробничих травм на день). Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинутих державах. Так, у країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. осіб; з них майже 8 тис. гинуть. В Україні щоденно на виробництві травмуються в середньому 140-180 осіб, з них 20 стають інвалідами, а 3-4 гинуть.

Статистичні дані свідчать, що:

- кожних три хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання у світі помирає одна людина;

- в Україні внаслідок травм кожних шість годин гине одна людина;

- кожної секунди у світі на виробництві травмується чотири людини;

- в Україні кожних вісім хвилин травмується одна людина;

- кожного місяця у світі на виробництві травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.

Міжнародне бюро праці з'ясувало, що в середньому в світі на 100 тис. працюючих щорічно припадає приблизно шість нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі вищий.

Невиробничий травматизм.

Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожній, авіаційний), вуличний, побутовий, спортивний та дитячий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних міркувань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чинників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допитливість і рухливість. Причини невиробничого травматизму у дітей і дорослих однакові.

На всіх підприємствах, в установах та організаціях міста призначено відповідальних за невиробничий травматизм, виконується профілактична робота. За наданими звітами та пропозиціями від фахівців та відповідальних за охорону праці можна зробити висновки, що для боротьби з травматизмом насамперед треба створити для людини сприятливі соціально-економічні та екологічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру, що фактично в теперішній час за скрутних фінансово-економічних умов виконується не на бажаному рівні.

Професійна захворюваність.

Професійні хвороби — захворювання, у розвитку яких переважну роль відіграють несприятливі умови праці — професійні шкідливості. Характер професійних хвороб визначається особливостями механізму дії шкідливих виробничих факторів та їх поєднань на організм людини, а також сила і тривалість дії.

Профілактика професійних хвороб полягає в систематичному поліпшенні умов праці та ліквідації шкідливо діючих факторів, зменшення їх дії до безпечного для здоров'я людини рівня тощо. З цією метою удосконалюють технологічні процеси, широко використовують санітарно-технічне обладнання, раціоналізують режим праці й відпочинку тощо. Вивченням патогенезу клінічних проявів і перебігу професійних хвороб, патогенетичним лікуванням, експертизою працездатності і реабілітацією захворілих займається професійна патологія (професійні хвороби) — клінічна дисципліна, яка відокремилась від загальної патології.

Основні етапи розвитку вчення про охорону праці.

Як дослідили українські вчені у розвиток охорони праці значний вклад внесли1: Аристотель, Гіппократ, у епоху відродження - Агрікола, Парацельс. У 1700 р. вийшла книга Бернардина Рамацині "Роздуми про хвороби ремісників", приділяв увагу цьому питанню і М. В. Ломоносов, Ф.Ф. Ерисман написав книгу "Професійна гігієна фізичної та розумової праці". Ці питання досліджували вчені Д. П. Нікольський, О.О. Прес. В. О.Левицький, М. О. Вигдорчик та ін. Проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень, з вищеназваних питань в даний час займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

Праця та її види.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Група праці	Вид діяльності	Витрати енергії
I	Переважно розумова праця (наукові працівники, студенти, оператори ЕОМ, контролери, педагоги, диспетчери, працівники обліку, секретарі та ін.)	1800 - 2450 до ккал
II	Легка праця (водії транспорту, працівники конвеєрів, зважувальники, пакувальниці, швейники, працівники радіоелектронної промисловості, медсестри, санітарки, працівники зв'язку, сфери обслуговування, продавці промтоварів та ін.)	2100 - 2800 ккал
III	Середня тяжкість праці (слюсарі, наладчики, настроювачі, верстатники, буровики, водії екскаваторів, бульдозерів, вугільних комбайнів, автобусів, лікарі - хірурги, текстильники, взуттьовики, залізничники, продавці продтоварів, металурги - доменщики, працівники хімзаводів, працівники громадського харчування та ін.)	2500 - 3300 ккал
IV	Важка фізична праця (будівельники, помічники буровиків, прохідники, хлопкороби, сільгосппрацівники, механізатори, доярки, овочівники, деревообробники, металурги, ливарники та ін.)	2850 - 3850 ккал
V	Особливо важка фізична праця (механізатори і сільгосппрацівники посівних і збиральних періодів, гірники, вальник лісу, бетонярі, каменярі, землекопи, вантажники немеханізованої праці, оленярі та ін.)	3750 - 4200 ккал

Травма. Травматизм.

Фізична травма — пошкодження тканин або органів тіла внаслідок удару, поранення, опіку тощо.

Види травм: відкриті (пошкоджені покрови організму), закриті (шкіра та слизові оболонки залишаються цілими), забиті місця (представляють собою пошкодження м'яких тканин, що розвиваються при різкому стисканні тканин між твердими поверхнями), розтягнення (обмежене ушкодження зв'язувального апарату суглоба, при якому під дією зовнішньої сили відбувається надмірне розтягнення зв'язок суглобу, при цьому, зазвичай, частина волокон рветься), вивих, розтягнення зв'язок, перелом кістки.

Різновиди травм.

Невиробничі травми: побутові, вуличні, дорожньо-транспортні, спортивні, шкільні, дитячі та інші.

Виробнича травма — травма, одержана працівником на виробництві і викликана порушенням правил техніки безпеки.

Травматизм — сукупність травм, що виникають у певної групи населення за певний відрізок часу.

Залежно від умов та характеру ушкодження розрізняють такі види травматизму: промисловий, сільськогосподарській, побутовий, вуличний, транспортний, спортивний, військовий, дитячий.

Питання охорони праці в Конституції України.

В Основному Законі України - Конституції питанням охорони праці присвячено статті 43, 45 та 46.

У ст. 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом"; "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".

"Кожен, хто працює, має право на відпочинок" (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України наголошено на тому, що "громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом".

Значення Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» для охорони трудових прав працівників.

Із прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" створена система соціального страхування, яка надійно захищає працівників, що постраждали на виробництві, надає їм широкий спектр соціальних послуг і в той же час примушує роботодавців займатися покращенням умов та безпекою праці. Важливим надбанням Закону є те, що зникла безпосередня залежність потерпілого працівника від роботодавця та його фінансового стану. Акумуляція фінансових ресурсів покращить їх цільове використання на основі принципу солідарної відповідальності. Важливою обставиною також є те, що в руках одного органу - Фонду соціального страхування, буде знаходитись увесь комплекс питань: запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням; медичної, професійної й соціальної реабілітації потерпілих; відшкодування заподіяної шкоди. Як свідчить світовий досвід, саме така модель страхування є найбільш ефективною і економічною.

Планування робіт з охорони праці. Методи управління охороною праці.

Функція планування, в основі якої лежить прогностичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне.

Перспективне планування охоплює найбільш важливі, трудомісткі й довгострокові за терміном виконання заходи з охорони праці, виконання яких, як правило, вимагає спільної роботи кількох підрозділів підприємства. Можливість виконання заходів перспективного плану повинна бути підтверджена обґрунтованим розрахунком необхідного матеріально-технічного забезпечення І фінансових витрат із зазначенням джерел фінансування. Основною формою перспективного планування роботи з охорони праці є розроблення комплексного плану підприємства (на три-п'ять років) щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється в межах календарного року шляхом розроблення та включення відповідних заходів до розділу "Охорона праці" колективного договору.

Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому або перевірок органів державного нагляду. Оперативні заходи щодо усунення виявлених недоліків зазначаються у наказі роботодавця.

Фінансування заходів з охорони праці здійснюється відповідно до вимог, зазначених у п. 1.1.5. Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов'язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що беруть участь у процесі управління, а також ухвалення та виконання відповідних рішень.

В сучасних умовах існує три центри управління охороною праці:

- державне управління (не адміністративне) – держава створює законодавчу базу з питань охорони праці; комплекс інспекцій, що здійснюють нагляд за виконанням ухвалених нормативно-правових актів з охорони праці; інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового та фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці;

- управління з боку роботодавця (власника підприємства) – роботодавець економічно зацікавлений в тому, щоб люди, які працюють на його підприємстві, не травмувались та не хворіли, і тому забезпечує виконання нормативно-правових актів з охорони праці; окрім того, механізм соціального страхування передбачає збільшення страхового внеску, якщо на підприємстві зростає травматизм та профзахворювання працівників; істотного значення у системі управління охороною праці на підприємстві набувають громадські інституції в особі профспілок, уповноважених трудових колективів та комісії з питань охорони праці.

- управління з боку працівників підприємства – працівники повинні відповідально ставитись до охорони праці, знати та виконувати вимоги, визначені нормативною документацією. У сучасних умовах кожен працівник повинен постійно підтримувати високий фізичний, психологічний та фаховий рівень, програмувати шляхи здорового довголіття, запобігати виникненню випадків травматизму та профзахворювань; інакше у нього буде значно менше шансів отримати роботу на ринку праці.

Отже, у сучасних ринкових умовах лише комплексне управління охороною праці з боку держави, роботодавця та працівників здатне забезпечити підвищення ефективності у цій сфері. У той же час, як свідчить практика на підприємствах, поодинокі заходи з охорони праці не дають необхідного ефекту, тому в даному питанні потрібний системний підхід, за якого заходи з охорони праці застосовуються виважено, взаємопов'язано, комплексно. З цією метою на підприємстві, з урахуванням його особливостей, розробляється система управління охороною праці.

Механічна вентиляція.

Механічна вентиляція - це примусове видалення з приміщень забрудненого повітря і заміна його на свіже за допомогою вентиляційних агрегатів. Сукупність вентиляційного агрегату, повітроводів, регулювальних, пускових та інших пристроїв складає вентиляційну систему для конкретного виробничого приміщення. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин. Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину. Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.

Загально обмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла, нормалізації хімічного складу повітря при відсутності його токсичного забруднення, а також коли неможливо використати місцеву вентиляцію. Вентиляційні системи бувають витяжними, припливними і припливно-витяжними (комбінованими).

Повітряні завіси.

Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху дверей.

Кондиціонування повітря.

Кондиціонування повітря — це створення та автоматичне підтримування в приміщенні заданих або таких, що змінюються за певною програмою метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими для працівників чи для нормального протікання технологічного процесу. Кондиціонування повітря може бути повним та неповним. Повне кондиціонування повітря передбачає регулювання температури, вологості, швидкості руху повітря, а також можливість його додаткового оброблення (очищення від пилу, дезінфекції, дезодорації, озонування). При неповному кондиціонуванні регулюється лише частина параметрів повітря.

Кондиціонування повітря здійснюється кондиціонерами, які підрозділяються на центральні та місцеві. Центральні кондиціонери призначені для обслуговування великих за розмірами приміщень. Оброблення повітря проводиться в одному центрі, що розташований поза приміщеннями, в яких здійснюється кондиціонування і зв'язаного з останніми каналами для подачі та рециркуляції повітря. Місцеві кондиціонери мають малу продуктивність і встановлюються безпосередньо в невеликих приміщеннях. Такі кондиціонери, зазвичай, працюють на зовнішньому повітрі за, так званою, припливною схемою.

Санітарно-захисні зони.

Санітарно-захисна зона (СЗЗ) — зона, яка відокремлює промислове підприємство від житлової забудови.

Санітарно-захисна зона — територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

Негативні наслідки пожеж.

У результаті відбувається згоряння об'єктів, їх обвуглювання, руйнація, вихід із ладу. Знищуються все елементи будинків та конструкцій, горючих матеріалів; дія високих температур викликає плавлення, деформацію і завалення балок, перекриттів та інших конструктивних деталей споруди. Цегляні стіни і стовпи деформуються. При пожежі в цілому або частково знищується чи ламається технологічне обладнання та транспортні засоби. Гинуть домашні і с/г тварини, гинуть чи отримують опіки люди. Вторинними наслідками пожеж можуть бути вибухи, витік отруйних чи забруднюючих речовин. Великих збитків незачепленим пожежею приміщенням і предметам, що зберігаються у них, може завдати вода, що застосовується для гасіння пожежі.

Різновиди горіння.

Розрізняють такі різновиди горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання, самоспалахування, тління.

Вибух - надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснених газів, здатних виконувати механічну роботу. Переважно ця механічна робота зводиться до руйнувань, які виникають під час вибуху й обумовлені утворенням ударної хвилі - раптового скачкоподібного зростання тиску. При віддаленні від місця вибуху механічна дія ударної хвилі послаблюється. Детонація - це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум'я, що призводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі. Таким чином, наявність достатньо потужної ударної хвилі є необхідною передумовою для детонації, оскільки в цьому разі передача теплоти в суміші здійснюється не шляхом повільного процесу теплопровідності, а поширенням ударної хвилі. Спалах - короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об'єму газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або пило повітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі й стійкого горіння. Займання - початок горіння під впливом джерела запалювання. Спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я. Тління - безполуменеве горіння матеріалу (речовини) у твердій фазі з видимим випромінюванням світла із зони горіння. Самозаймання - початок горіння внаслідок самоініційованих екзотермічних процесів. Самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Стадії розвитку пожежі.

Якщо пожежа відбувається в приміщенні, то можна виділити три основні фази її розвитку: початкову, основну та кінцеву. У початковій фазі полум'я поширюється по площі приміщення від осередку займання. Температура в приміщенні при цьому поступово підвищується. Тривалість початкової фази становить 2-ЗО % загального часу пожежі. Наприкінці цієї фази починає різко підвищуватися температура в зоні горіння, а полум'я поширюється на більшу частину горючих матеріалів і конструкцій. Під час основної фази розвитку пожежі вигорає 80-90% пожежного навантаження, що знаходиться в приміщенні. У цей період середньо об'ємна температура в приміщенні підвищується до максимуму, а небезпечні чинники пожежі набувають найбільших значень. Саме в цей період створюються умови для досягнення межі вогнестійкості будівельних конструкцій, що може призвести до їх руйнування. В основній фазі розвитку пожежі найважче проводити процес гасіння, тому доцільно не допускати переходу до цієї фази. У кінцевій фазі відбувається догорання матеріалу, а горіння волокнистих матеріалів переходить у тління. Температура починає поступово знижуватися.

Про розвиток та особливості протікання пожежі в будівлях і спорудах можна судити за певними зовнішніми ознаками пожежі. Так, різке падіння висоти полум'я з вікон будівлі, що горить, свідчить про обвалювання огороджу вальних конструкцій у будівлі; поступове зниження висоти полум'я з вікон - про закінчення вигорання внутрішньої начинки будівлі; різке зростання висоти полум'я з вікон - про надходження свіжого повітря в зону горіння; велика кількість густого диму з вікон - про недостатню кількість повітря в зоні горіння.

Система попередження пожеж.

До системи профілактики пожеж ставиться вимога, що стосується контролю і нагляду за процесами, здатними спричинити загоряння. Загоряння — це початковий етап процесу горіння, а відтак система його профілактики має включати контроль та нагляд за: - джерелами теплової енергії; - горючим середовищем; - взаємодією джерел теплової енергії і горючого середовища. Запобігати пожежам та не допускати їх появу можливо шляхом дотримання: регламентації допустимих концентрацій горючих речовин у виробничому середовищі; використання інгібуючих (хімічно активних) і флегматизуючих (інертних) добавок; у справному стані ефективної робочої і аварійної вентиляції та надійної герметизації технологічного обладнання; добору швидкісних систем сигналізації у випадку виникнення позаштатних ситуацій та ін. Рекомендації щодо систем профілактики пожеж мають відповідати вимогам нормативно-технічної документації стосовно конкретного виробничого процесу та нормам технологічного регламенту. Найбільш радикальні вимоги у системі профілактики пожеж мають включати: обмеження щодо утворення горючого середовища та його мінімізації, заміну горючих речовин та матеріалів важкогорючими або негорючими та ін.

Протипожежний захист.

Системи запобігання пожежам та протипожежного захисту повинні унеможливлювати дію на людей небезпечних чинників пожежі, значення яких перевищує допустимі. Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей. Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу. Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення.

Засоби пожежогасіння.

Засоби пожежогасіння поділяються на стаціонарні, пересувні й первинні. Стаціонарні пожежогасильні установки являють собою нерухомо змонтовані апарати, трубопроводи й устаткування, що призначені для подачі вогнегасних засобів до місць загоряння. Пересувні пожежні машини поділяються на основні, що мають насоси для подачі води чи інших вогнегасильних речовин до місця пожежі, й спеціальні, що не мають насосів і призначені для різних робіт при гасінні пожежі. До первинних засобів належать:

• вогнегасники;

• пожежні крани-комплекти, ручні насоси

• лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри;

• ящики з піском, бочки з водою;

• азбестові полотнища, повстяні мати та ін.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.

Вогнегасники.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.

Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).

Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).

Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.

Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.

Найбільш розповсюдженими є:

ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні;

ОПА-50, ОПА-100 — пересувні.

Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.

Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.

У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 80?С.

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна.

Охорона праці - як галузь людської діяльності — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини у процесі її трудової діяльності. Основною метою охорони праці є створення безпечних умов трудової діяльності людини, забезпечення її високої та ефективної працездатності.

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна вивчає теоретичні та практичні питання безпеки праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням і отруєнням, аваріям (катастрофам), пожежам і вибухам на виробництві. Вона вивчається з метою формування у майбутніх фахівців необхідного рівня знань та умінь з правових й організаційних питань охорони та гігієни праці,виробничої санітарії, техніки безпеки, а також активної позиції щодо практичної реалізації головного принципу Конституції України – пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників відносно результатів виробничої діяльності.

Предмет охорони праці.

Предметом охорони праці як галузі знання є умови праці, а об'єктом її дослідження виступає виробнича система, яка включає людину, машину (виробниче устаткування) та середовище, в якому здійснюється виробничий процес.

Методологічною основою охорони праці є системний підхід до вивчення організації праці з точки зору її безпеки, функціонування системи «людина - машина - середовище», аналізу фізичних, хімічних, біологічних, психологічних та соціальних факторів безпеки виробничого процесу та його організаційного і правового забезпечення.