ШВЛ, показання, методи, критерії ефективності.

Основною метою штучної вентиляції легень в умовах інтенсивної терапії є забезпечення адекватного газообміну відповідно до метаболічних потреб організму в даний момент та повне звільнення хворого від роботи дихання. На сьогодні показаннями до переведення хворого на штучну вентиляцію легень є симптоми гіпоксемії, що виникають унаслідок порушення функції ЦНС, тяжкі розлади серцево-судинної діяльності.

Абсолютними показаннями до переведення на механічну вентиляцію легень – апное та термінальні види дихання.

Відносні показання до респіраторної підтримки:

1) частота дихання <8 або >40

2) життєва ємність легень <15

3) обєм форсованого видиху <10

4) сила вдиху <25

5) респіраторний індекс< 80

6) РаСО₂> 55

7) SpO₂ <85

8) стан ССС-зупинка серцевої діяльності, тахікардія, що прогресує,порушення ритму, артеріальна гіпотензія, які повязані з гіпоксією та/або гіперкапнією

Методи ШВЛ:

· з рота до рота

· з рота до носа

· мішком Амбу

· через носо-лицеву маску

· більш тривалу ШВЛ здійснюють за допомогою респіраторів

Найбільш інформативним критерієм ефективності ШВЛ є:

· тиск на вдиху

· пульсовий артеріальний тиск

· хвилинний обєм дихання

· парціальна напруга кисню і вуглекислого газу в артеріальній крові

 

Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.

При первинному утопленні (справжне, мокре) необхідно видалити воду з легенів потерпілого (його укладають на стегно зігнутої в коліні ноги рятувальника, після чого протягом 15 с різко стискають бічні поверхні грудної клітки; далі проводять ревізію ротової поронини і розпочинають заходи СЛР.

При асфіктичному (сухому) утопленні може виникнути необхідність накладання постраждалому трахеостоми. В умовах стаціонару хворі підлягають переведенню ШВЛ.

Утопленним у прісній воді вводять діуретики, при інтенсивному гемолізі еритроцитів переливають 3% розчин натрію гідрокарбонату,здійснюють корекцію електролітного балансу та кислотно-основної рівноваги. Призначають преднізолон у дозі 20-30 мг на добу,для профілактики гіпоксичних уражень ГМ застосовують натрію оксибутират. Доцільне профілактичне введення АБ для попередження розвитку пневмонії.

При утоплення у морській воді слід першочергово компенсувати гіповолемію та нормалізувати реологію крові. Для цього здійснюють інфузію колоїдних і кристалоїдних розчинів, альбуміну. Вкрай важливе є раннє призначення низькомолекулярних гепаринів.

 

 

Методи відновлення прохідності дихальних шляхів та поліпшення дренажної функції легенів.

· забезпечення прохідності дихальних шляхів методом закидання голови назад з підтриманням щелепи,прийом Сафара(закидання голови,відкривання рота,висування нижньої щелепи)

· введення повітропроводу через рот

· введення повітропроводу через ніс

· застосування ротогорлової(оротофарингіальної),носогорлової (назофарингіальної) трубки,використання ручного апарату для штучної вентиляції легень(мішок Амбу)

· для підтримання прохідності дихальних шляхів проводять інтубацію трахеї,розрізняють інтубацію двох видів:

1) орофарингеальна-здійснюють при порушенні свідомості,відсутності очевидних ознак ушкодження

2) назофарингеальна-при збереженій свідомості,ушкодженні ротової порожнини,глотки,шийного відділу хребта

· стравохідно-трахеальна комбінована трубка(термопластична двухпросвітна трубка) – забезпечення прохідності дихальних шляхів у випадку неможливості використання інших методів (інтубація та інші)

· звичайні ендотрахеальні трубки (без манжети)

· вентиляцію через маску мішком типу Амбу – конфігурація маски має відповідати вирізкам для носа, підборіддя

· ларингеальна маска

· при відновленні дихання видаляють стороннє тіло з дихальних шляхів (прийом Геймліха), здійснюють ШВЛ, інтубацію, конікотомію, трахеотомію

Існують два основні методи поліпшення дренажної функції легень – медикаментозний та немедикаментозний. Ключова роль серед немедикаментозних методів поліпшення дренажної функції бронхів належить лікувальній фізкультурі(ЛФК). Основу методів ЛФК, дозволяючих вирішити дане питання, складає постуральний дренаж і дренажна гімнастика.

Санація трахеобронхіального дерева і ротоглотки.

При санації трахеобронхіального дерева обовязкове дотримання наступних привил:

· користуватися тільки стерильними катетерами і наконечниками з гладкими краями

· надягати рукавички і використовувати пінцет,щоб утримувати проксимальний кінець катетера підведений до місця відсмоктування;

· діаметр катетера не повинен бути більше половини просвіту інтубаційної трубки;

· відсмоктування не повинне перевищувати 15 с

· перед санацією збільшують концентрацію кисню під час вдихання суміші

· снація дихальних шляхів (найкраще за допомогою фібробронхоскопії).

 

Принципи диференційованої терапії астматичного стану.

Основною патогенетичною ланкою асматичного статусу є підвищення бронхової секреції та порушення дренажу легень. Виникає частіше на фоні хронічної форми бронхіальної астми,тому мають місце й структурні порушення бронхового дерева.

Клінічні ознаки: експіраторна задишка, почуття нестачі повітря, вимушене положення навівсидячи, підвищене потовиділення, тахікардія часто підвищений артеріальний тиск унаслідок гіпоксії, непродуктивний кашель.

Етапи надання допомоги при асматичному статусі:

· інгаляція зволоженого кисню через носовий катетер до 4-6 л/хв;

· розрідження мокротиння (амброксол, лазолван);

· покращення його дренування шдяхом аерозольних інгаляцій теплого ізотонічного розчину натрію хлориду або 1% розчин натрію гідрогенкарбонату

· туалет і санація дихальних шляхів

· інгаляційне введення бета2-агоністів короткої дії (сальбутамол,фенотерол)

· інгаляційне застосування бета2-агоністів тривалої дії із швидким настанням ефекту (формотерол), холінолітиків (іпратропію бромід) чи комбінованих засобів

· призначення метилксантинів короткої дії (обережно вводять пацієнтам із захворюванням серця)

· системне застосування глюкокортикостероїдів (метилпреднізолон, преднізолон, гідрокортизон, дексаметазон)

· неселективні бета-агоністи застосовують у крайньому випадку,якщо немає передозування, на фоні терапії глюкокортикостероїдами, після корекції метаболічного ацидозу та артеріальної гіпертензії – з цією метою вводять адреналіну гідрохлорид (по 0,3 мл 0,1 % р-ну п/ш, алупент-1 інгаляція чи п/шк або в/м введення 1 мл 0,05 % р-ну

· правильною тактикою лікування може бути переведення на ШВЛ, адже це дає змогу зменшити енергетичну ціну роботи дихальних мязів,забезпечує колатеральну вентиляцію.

 

Невідкладна допомога при різних типах набряку легенів.

Лікування хворих із набряком легень залежить від його клінічної форми (гіпер- чи гіпотензивна) і здійснюється за такими напрямками:

1) поліпшення оксигенації тканин (інгаляції кисню з ПТКВ)

2) піногасіння (інгаляції антифомсилану, етанолу)

3) зменшення АТ в малому колі кровообігу, перед- і після навантаження (застосовують морфіну гідрохлорид або його аналоги; виправданим є введення дроперидолу – 1-2 мл 0,25% розчину; за наявності бронхоспазму – доцільне введення еуфіліну; нітрати (нітрогліцерин, натрію нітропрусид) – знижують перед- і після навантаження; для зменшення переднавантаження слід надати хворому положення напівсидячи; якщо набряк зумовлений гіпертерзивним кризом-нітрати, гангліоблокатори (пентамін, бензогексоній).

4) дегідратація легень шляхом зниження ОЦК (уведення діуретичних засобів(фуросемід-80-240 мг); у випадках кардіогенної форми набряку легень призначають глюкокортикостероїди: преднізолон – 60-90 мг, гідрокортизон-100-150 мг.

5) для зменшення психоемоційного напруження призначають діазепам (5-10 мг), а також наркотичні анальгетики