Ознаки ефективності реанімації, показання до припинення реанімації.

Ознаки ефективності: пульс на сонних артеріях, зміна забарвлення шкіри, звуження зіниці, відновлення свідомості,відновлення самостійного дихання, підвищення арт тиску

Покази до припинення реанімаційних заходів:

1. Відновлення спонтанного кровообігу після появи пульсу на магістр астральних артеріях і або дихання.

2. Неефективність реанімації протягом 30 хв(Виняток становлять такі стани що вимагають продовжувати реанімацію: гіпотермія, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою.)

3. Виявлення ознак біологічної смерті: розширення зіниць, трупне заклякання.

Спеціалізований етап СЛЦР.

Етап А. Контроль і відновлення прохідності дихальних шляхів

Етап Б. Штучне підтримання дихання

Етап В. Штучне підтримання кровообігу

Етап Г. Медикаментозна терапія

Етап Д. Електрокардіографія

Етап Е. Дефібриляція

Етап Є. Оцінка стану

Етап Ж. Відновлення нормального мислення

Види зупинки кровообігу та їх діагностика.

Електрична активність без пульсу включає електромеханічну дисоціацію і тяжку брадиаритмію (клінічно проявляється ЧСС менше 45 у хворої і менше 30 у здорової людини. електромеханічну дисоціацію (неефективне серце) характеризується відсутністю механічної діяльності серця при збереженні електричної активності. На ЕКГ нормальні або змінені комплекси QRS із регулярними або нерегулярними інтервалами.

Шлуночкова тахікардія без пульсу властива деполяризація кардіоміоцитів шлуночків із високою частотою. На ЕКГ відсутні зубці Р і відзначають широкі комплекси QRS/

Фібриляція шлуночків хаотичні,асинхронні скорочення кардіоміофібрил з наявністю на ЕКГ НЕРЕГУЛЯРНИХ із частотою 400-600/ ХВ. Низько,середньо і широко амплітудних коливань.

Асистолія відсутність як механічної так і електричної діяльності серця з ізолінією на ЕкГ.

 

Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі серцево та церебральної реанімації. їх дози.

Адреналін 1 мг через кожні 3-5 хв в/в

Атропін 3 мг в/в одноразово при асистолії та електричної активності без пульсу із брадиаритмією

Кордарон початкова доза 300 мг у 20 мл 5 % р- ну глюкози або NaCL 0,9 % в/в. При фібриляції шлуночків, 3 неефективного розряду, ШЛУНОЧКОВА ТАХІКАРДІЯ БЕЗ ПУЛЬСУ.

Лідокаїн 100 мг. за відсутністю кордарону

Еуфілін 2.4 % 250-500 В/В при асистолії,брадикардії,резистентній до атропіну.

Магній сульфат 4 мл 50% р-н при гіпо Mg

CaCL 10% 10 мл при гіперкаліємії, гіпокальціємії, при передозуванні блокаторів Ca-каналів

Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунтування.

Рекомендується 2 шляхи введення лікарських засобів:

А) внутрішньовенний у центральні або периферійні вени. Оптимальним шляхом введення є центральні вени – верхня порожниста (катетеризація через підключичну і внутрішню яремну вену), оскільки забезпечується доставка препарату у велике коло кровообігу. Для досягнення цього ж ефекту при введенні в периферичні вени препарати потрібно розвести в 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або води для інєкцій

Б) ендотрахеальний: за відсутності венозного доступу можливе введення деяких препаратів у трахею. У цьому разі доза препаратів підвищується у 2 рази і розводиться у 10 мл води для інєкцій. При цьому ефективніша доставка лікарського засобу за допомогою катетера, проведеного за кінець ендотрахеальної трубки. У момент введення препарату необхідно припинити компресію грудної клітки, а для поліпшення всмоктування кілька разів швидко провести нагнітання повітря в ендотрахеальну трубку.

Техніка електричної дефібриляції.

Енергія для першого розряду для моно полярних дефібриляторів 360 дж, для біполярних становить 150-200 дж з подальним збільшенням до 360 дж. Розряд – слр протягом 2 хв – розряд- слр протягом 2 хв. Оцінка серцевого ритму після розряду. Виконують у фазу ВИДИХУ, використовують прокладки з 5%NaCl або зі спеціальним гелем

При передньопередньому розташуванні один електрод встановлюється біля правого краю груднини під ключицею, другий – збоку від лівого соска по середній пахвовій лінії.

У разі передньозаднього розташування один електрод встановлюють медіально щодо лівого соска, другий – під лівою лопаткою. Якщо у пацієнта імплантовано кардіостимулятор, електроди дефібрилятора слід розташовувати на відстані 6-10 см від нього.

Показання до прямого масажу серця.

• тампонада серця, яка викликала зупинку серця, рана серця

• розриви міокарду

• значна деформація хребта,що ускладнює виконання непрямого масажу

• зміщення середостіння

• гіпотермія

• під час операції

 

Ускладнення реанімації.

При проведенні серцево-легеневої реанімації ризик регургітації та аспірації шлункового вмісту досить високий. Вважають, що він збільшується при надмірно глибокому штучному диханні, що призводить до підвищення внутрішньошлуночкового тиску. Сприяє регургітації також порушення прохідності входу в гортань, коли більша частина вдуваемого газу потрапляє в шлунок. Тому першочерговими заходами профілактики цього ускладнення слід вважати адекватний обсяг вдиху (до досягнення видимої екскурсії грудної стінки) і ефективне виведення нижньої щелепи.

Ускладнення непрямого масажу серця. До можливих ускладнень непрямого масажу серця відносять переломи ребер, грудини, розриви реберно-грудини зчленувань, пневмоторакс, гемоторакс, розриви печінки та селезінки, жирову емболію. Ретельне дотримання методики непрямого масажу серця зменшує ризик цих ускладнень, але не виключає їх. Дуже важливим чинником є ​​ правильне положення долоні реаніматора на грудині.

Крім того, можливі ускладнення таких ургентних методів ШВЛ, як дихання «з рота в рот», «з рота в ніс». До них відносять зараження (як пацієнта, так і реаніматора) вірусами імунодефіциту людини, гепатиту та ін Також описані випадки передачі інфекційних захворювань при навчанні серцево-легеневої реанімації через навчальні манекени.

Використання спеціальних масок, воздуховодов, інтубації трахеї дозволяє значно знизити ризик інфікування при застосуванні ургентних методів ШВЛ.

Післяреанімаційний період.

Основними завданнями терапії в постреанімаційної період є: - запобігання незворотних змін в клітинах, насамперед у нейронах кори головного мозку, які вижили після зупинки кровообігу; - стабілізація основних функцій організму, профілактика синдрому поліорганної недостатності.

Вентиляцію, як правило, здійснюють чистим киснем. Ризик гіпероксії менше, ніж ризик неадекватної оксигенації тканин. При найменших ознаках гіпоксемії або гіперкапнії починають ШВЛ. Постійно проводять дихальний моніторинг, пульсоксиметри, контролюють газовий склад крові і кислотно-основний стан. При серцево-легеневої реанімації та в постреанімаційної період визначають парціальний тиск С02 у видихуваному газі. Якщо цей показник вище 10 мм рт.ст., серцево-легеневу реанімацію можна вважати ефективною. Швидке його підвищення при проведенні серцево-легеневої реанімації може свідчити про відновлення спонтанної циркуляції.

медикаментозна підтримка. Найбільш частими ознаками розладу функції серцево-судинної системи в постреанімаційної період є похолодання кінцівок, слабкий периферичний пульс, поганий капілярний кровообіг, тахікардія, олигоанурия, гіпотензія та ін Зниження серцевого викиду можна коригувати внутрішньовенною інфузією рідини і (або) кардіотонічних препаратів. відновленню функцій ЦНС. Необхідно підтримувати адекватний екстрацеребральних гомеостаз: адекватну оксигенацію крові, помірну гіпервентиляцію до усунення внутрішньочерепної гіпертензії. Артеріальний тиск має бути нормальним або кілька підвищеним.

В постреанімаційної період максимальну увагу слід приділяти профілактиці ускладнень з боку легенів (гострий респіраторний дистрес-синдром, пневмонія), нирок (гостра ниркова недостатність), травного каналу.

У цей період особливо важливо уникати гіперглікемії, тому застосування розчинів глюкози різко обмежують. Рекомендують маніт, антиоксидантну терапію, ноотропні препарати. Істотно покращує прогноз локальна гіпотермія головного мозку