Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації

Дисгідрію поділяють на дві великі групи: дегідратацію (зневоднення) і гіпергідратацію (затримку води). В залежності від переважання порушень водного балансу в клітинному чи позаклітинному просторі, виділяють позаклітинну і внутрішньоклітинну дисгідрію.

Загальною дисгідрією називається порушення балансу води в обох секторах.

Порушення внутрішньоклітинного сектора проявляється значно тяжче. За концентрацією електролітів в плазмі розрізняють дисгідрії гіпертонічні, ізотонічні, гіпотонічні. Діагностика різних форм дисгідрій будується на даних анамнезу, клінічних та лабораторних дослідів.

Для дисгідрії характерний розвиток таких симптомів: спрага, яка з'являється при збудженні центру спраги, що розміщений у гіпоталамусі; сухість язика, слизових оболонок, шкіряних покривів менш значні ознаки зневоднення, хоча в тяжких випадках шкіра без води, яка є пластичним матеріалом, стає в'ялою, язик — гладким із глибокими зморшками, очні яблука — м'якими через зниження внутрішньоочного тиску.

Спрага — одна з перших ознак нестачі вільної води, яка виникає при підвищенні осмотичного тиску плазми крові поряд зі зневодненням клітин (наприклад, при введенні гіпертонічних розчинів чи при втраті води без електролітів). У зв'язку з цим спрага може бути дуже сильною навіть при невеликому дефіциті води, який супроводжується гіпернатріємією. При втраті 3—4 л води спрага стає нестерпною.

Набряки найчастіше зумовлені затримкою інтерстиціальної рідини і натрію в організмі. Поява набряків може бути пов'язана зі зменшенням осмотичного тиску плазми. При гострих порушеннях водно-електролітного балансу найбільше значення має зниження колоїдно-осмотичного тиску плазми крові. Перенасичення організму водою може призвести до переміщення рідини в клітину, порушення гомеостазу, появи неврологічних симптомів.

Неврологічні симптоми відзначаються не лише при гіпергідратації, а й при дегідратації клітини. Клінічно ці розлади проявляються сильним збудженням клітин кори головного мозку (психічними розладами), порушенням роботи вегетативних центрів (поява періодичного дихання) та ін.

Циркуляторна недостатність виражається падінням чи підвищенням артеріального тиску, порушенням діяльності серця. Вона може з'являтися як при затримці води і солей в організмі і збільшенні об'єму циркулюючої плазми крові, так і при зневодненні й втраті електролітів.

Зміна діурезу. Олігурія — зменшення виділення сечі, часто розвивається при дегідратації. Прогресування процесу може призвести до припинення виділення сечі — анурії. Гіпергідратація нерідко супроводжується поліурією (виділення великої кількості сечі з низькою відносною щільністю)

 

 

Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції. ВТРАТА РІДИНИ ВІЛЬНОЇ ВІД ЕЛЕКТРОЛІТІВ

Основні причини:

1) надмірна втрата рідини через дихальні шляхи (задишка, штучна вентиляція легенів)

2) надлишкова втрата рідини через шкіру (лихоманка, потовиділення)

3) нецукровий діабет

4) пухлини кори надниркових залоз (підвищена реабсорбція натрію).

Характерні:

Спрага, неспокій, порушення свідомості (аж до коми внаслідок осмотичного зневоднення клітин центральної нервової системи), сухість слизових оболонок та шкіри (складка шкіри довго не розправляється), гіпертермія. При вираженій дегідратації знижується ОЦК, збільшується в’язкість крові, зменшується діурез (олігоанурія). Це ознака дефіциту рідини в позаклітинному і внутрішньо клітинному просторі (загальна дегідратація).

Лабораторно: Гематокрит- підвищений, натрій підвищений, калій знижений, діурез спочатку підвищений, а потім знижений, центральний венозний тиск знижений.

Три ступені гіпертонічної дегідратації:

1- легкий, дефіцит води становить 1- 2 л, виражена спрага

2- середній, дефіцит води 3- 5 л, ознаки: виражена спрага, олігурія, сухий язик, неспокій, підвищена температури

3- тяжкий, дефіцит води 6 – 8 л, ознаки: порушення свідомості (кома), знижений артеріальний тиск, картина тяжкого де гідратаційного шоку.

Лікування:Необхідно багато пити води, а при неможливості перорального вживання рідини потрібне внутрішньовенне введення гіпотонічного (0,45%) розчину NaCI або ізотонічного розчину глюкози.

V = ((Na+ - 142)/ 142)*0,6*M,

V – об’єм інфузії у літрах;

Na – вміст натрію в плазмі хворого (ммоль/л)

142 – це нормальна концентрація натрію плазми крові (ммоль/л);

0,6 - розрахунковий коефіцієнт (60% - вміст води відносно тіла);

M- маса тіла хворого у кг

 

Ізотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції. РІВНОМІРНА ВТРАТА ВОДИ І ЕЛЕКТРОЛІТІВ

Причини:

1) втрата шлунково – кишкового соку при блюванні, норицях травного тракту, проносах, кишковій непрохідності.

2) Втрата рідини та електролітів при форсованому діурезі, кровотечах.

Клінічні ознаки: гіповолемія:

Знижений АТ, центральний венозний тиск, ОЦК, тахікардія, олігурія (дегідратаційний шок), порушення свідомості (аж до розвитку коми), сухий зі складками язик, знижений тургор шкіри. Спрага виражена помірно.

Лабораторно:

Гематокрит – підвищений, натрій, калій – внормі, діурез – знижений.

Інтенсивна терапія:

Дають хворому сольові розчини (регідрон)

Регідратаційна терапія: внутрішньовенне вливання ізотонічного розчину натрій хлориду, розчину рінгера, лактасолу. Для отримання введеної рідини у внутрішньо судинному просторі і запобігання її переходу в поза судинний потрібно поєднувати застосування кристалоїдів і колоїдів.

Для визначення наявного дефіциту рідини:

V=(Ht-0,42/0,42)*0,2*M

V – об’єм інфузії у літрах; Ht- гематокрит хворого (л/л); 0,42 – гематокрит в нормв (л/л); 0,2 – розрахунковий коефіцієнт (20% вміст позаклітинної рідинни); M- маса тіла.

 

Гіпотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції. ДЕФІЦИТ НАТРІЮ

Причини:

1) надлишкова втрата солей при застосуванні діуретинів

2) осмотичний діурез при цукровому діабеті

3) недостатнє надходження рідини, що містить натрій

4) хронічний пієлонефрит, гломерулонефрит, поліурійна фаза гострої ниркової недостатності, що супроводжується порушенням реабсорбції натрію.

Клінічно:(гіповолемія): знижений АТ, центральний венозний тиск, ОЦК, олігурія, дегідратаційний шок. Виражені втома, головний біль, порушення свідомості, судоми. Відсутність спраги.

Лабораторно:Гематокрит – підвищений, натрій, калій – знижений.

Лікування:Усунення дефіциту натрію – вливають сольові розчини (гіпертонічні або ізотонічні розчини NaCI), проводить корекцію дефіциту калію.

Дефіцит натрію розраховують:

D=(1423-Na)*0/2*M

D – дефіцит натрію в плазмі крові (ммоль);

142 – вміст натрію в нормі(ммоль/л);

Na – рівень натрію хворого (ммоль /л)

M – маса тіла.

0,2 – коефіцієнт (20% вміст позаклітинної рідинни)

 

Гіпертонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.

гіпертонічна гіпергідратація (при надлишковому вмісті Na в організмі, особливо в позаклітинному секторі)

Причини:

1) інфузія гіпертонічних розчинів при неправильній корекції порушень водно- електролітного балансу

2) пиття концентрованих сольових розчинів, морської води

3) гіпернатріємія внаслідок вторинного альодостеронізму

4) пухлини кори надниркових залоз (реабсорбція натрію підвищується)

5) гостра ниркова недостатність (порушене виведення солей)

6) синдром Конна (первинний альдостеронізм – надлишок альдостерону посилює реабсорбцію натрію)

Клінічна картина: (надлишок рідини в позаклітинному просторі та зневоднення клітин). характерні неспокій, збудження, кома(внаслідок осмотичної дегідратації клітини), спрага, підвищення АТ, центрального венозного тиску, зростання ОЦК. Можуть відзначатись набряк легень, загальні набряки на фоні гострої серцевої недостатності.

Інтенсивна терапія:

1) боротьба з гіпернатріємією (салуретики – фуросемід)

2) припинення введення сольових розчинів

3) інфузія ізотонічних розчинів або гіпотонічних розчинів глюкози для зменшення гіперосмолярності

4) спеціальна терапія при патології надниркових залоз