Типологія аудіо-візуальних засобів навчання.

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів. Засоби навчання – це допоміжні матеріально-технічні засоби з ії специфічними дидактичними функціями.

Об'єктивні потреби розвитку сучасного суспільства обумовили створення та застосування в системі освіти різних засобів навчання. Для людини, що живе в рамках сучасної цивілізації характерне прагнення до візуального сприйняття інформації. Дане культурне явище приводить до того, що в процесі інформаційної комунікації зоровий знак переважає над текстовим.

Аудіо-візуальні засоби навчання - особлива група технічних засобів навчання, які отримали найбільш широке поширення в навчальному процесі, що включає екранні і звукові посібники, призначені для пред'явлення зорової та слухової інформації.

За класифікацією Ляховицького аудіо-візуальні засоби навчання поділяються на:

- Візуальні (зорові) засоби (відеограми) - малюнки, таблиці, схеми, репродукції з творів живопису, транспаранти, діафільми, діапозитиви;

- Аудитивних (слухові) засоби (фонограми) - грамзапис, магнітозапісь, радіопередачі;

- Власне аудіо-візуальні (зорово-слухові) засоби (відеофонограми) - кіно-, теле-і діафільми зі звуковим супроводом, програми для ЕОМ.

Інша класифікація аудіо-візуальних засобів включає екранні, звукові і екранно-звукові засоби (за класифікацією Зельманова).

Аудіовізуальні засоби навчання можуть бути:

1) навчальними, спеціально призначеними для занять мовою і містять методично оброблений навчальний матеріал (наочні посібники);

2) навчальними, створеними для занять з інших дисциплін, але залучаються в якості навчальних матеріалів з мови (засоби наочності);

3) природними засобами масової комунікації, що включаються в навчальний процес.

Аудіовізуальні засоби навчання займають особливе місце серед інших засобів навчання і мають найбільш сильний вплив навчальне, оскільки забезпечують образне сприйняття досліджуваного матеріалу і його наочну конкретизацію у формі найбільш доступною для сприйняття і запам'ятовування; є синтезом достовірного наукового викладу фактів, подій, явищ з елементами мистецтва, оскільки відображення життєвих явищ відбувається художніми засобами (кіно - і фотозйомка, художнє читання, живопис, музика та ін).

Дидактичні особливості аудіовізуальних засобів навчання:

- висока інформаційна насиченість;

- раціоналізація підношення навчальної інформації;

- показ досліджуваних явищ у розвитку, динаміці;

- реальність відображення дійсності.

Використання аудіовізуальних засобів навчання сприяє реалізації наступних дидактичних принципів:

- принцип цілеспрямованості;

- принцип зв'язку з життям; принцип наочності;

- позитивний емоційний фон педагогічного процесу.

За останні десятиліття істотно модернізувався і розширився інвентар наочності з навчання звукового складу іноземної мови. З’явилася можливість використовувати з цією метою магнітофон, радіоприймач, телевізор, звукове кіно, всілякі звукові репетитори, екзаменатори та інші звуковідтворюючі пристрої. Іншою особливістю наочності в процесі навчання звукового складу мови стає ширший розвиток зорової наочності. Також за останні десятиліття досягнуті істотні результати в спектральному вивченні фонем мови і в інтонографічному аналізі мовленнєвої інтонації. Ці результати зазвичай мають графічне зображення у вигляді спектрограм і інтонограм. Все ширше в наш час використовується наочність у процесі навчання усної мови. Умовою успішності такої наочності є статистичне і модельне оброблення живих ситуацій вербального спілкування. Можна зробити висновок, що раціональне використання принципу наочності не приводить до виключення з процесу навчання усного мовлення, а відводить йому відповідне місце в цьому процесі,а саме не допускає заміни словом предметів або явищ дійсності там,де це не рекомендується з психологічного або дидактичного погляду. Наочність у процесі навчання іноземних мов виступає початковим моментом, джерелом і основою придбання знань; є способом навчання,що забезпечує оптимальне засвоєння навчального матеріалу і його закріплення в памяті; утворює фундамент розвитку творчої уяви і мислення; є критерієм достовірності набуваних знань; містить підказки для розкриття законів мови при її чуттєво-наочному сприйнятті; є засобом розвитку мовної спостережливості у учнів і збільшення обсягу їх знань у процесі зіставлення рідної і іноземної мов; виявляється прийомом розвитку пам’яті шляхом її опори на різні органи відчуттів і вразливість; відповідає схильності учнів мислити формами,фарбами,звуками,відчуттями взагалі; сприяє навчанню усного і писемного мовлення відповідно до типових моделей мовленнєвих вчинків вербальних ситуацій; забезпечує зворотній зв'язок чуттєво-наочного враження, образ памяті і образу творчої уяви; привчає до пізнання світу, до утворення про нього уявлення, розвиває образне мовлення,яке викликає у учнів активність їх творчої уяви, наочні образи якої можуть репрезентувати закони життя мови. Уже Каменський розрізняв наочність предметну і образну. Перша – результат сприйняття об’єкта, що безпосередньо пред’являється, друга – відтворювані образи об’єктів, які колись споглядали ся. Але Каменський справедливо вважав,що предмет може споглядати ся і в його зображенні,а образи фантазії пам’яті можуть бути намальовані. [4,5] Отже, вже є 4 види наочності:

1) безпосередньо-предметна (наприклад, показ вчителем положення губ під час вимовляння якої-небудь губної фонеми);

2) зображено-предметна (наприклад, пред’явлення зображених губ, знятих на фото);

3) безпосередньо-образна (наприклад, образ пам’яті, як цей звук вимовляв такий-то носій вивчаємої мови);

4) зображено-образна (наприклад, малюнок по памяті зміни в часі мелодії і сили вимови).

Ще одна з підстав для класифікації наочності – це ступінь натуральності або схематичності: 1) фото; 2) малюнок; 3) схема; 4) живий звук; 5) синтетичний звук; 6) його спектрограма або сагітальний розріз органів артикуляції при вимовленні певної фонеми. За участю органів відчуття розрізняють наочність зорову, слухову, м’язові- рухову і т.д., а також змішану. Наприклад, під час програмованого навчання мовленнєвої інтонації учень: 1) чує мовлення в магнітофонному запису, 2) бачить на табло схематичне зображення інтонації в сукупності її складових і 3) випробовує рукою, поклавши її на тестор, силу вимови, зокрема місце наголосу і членування фрази на смислові шматки. Крім того, розрізняють також чисту наочність і наочність, супроводжувану поясненням. Наприклад,в аудіовізуальному методі Губеріна в перші тижні занять використовуються чиста наочність,коли учні тільки чують іноземне мовлення.[3]

Ситуативно-модельна наочність – це наочність мовленнєвих вчинків, є дуже потрібною в процесі навчання комунікативних зразків і моделей мови, це репрезентація мовленнєвих вчинків, тобто репрезентація перебігу повсякденного життя вивчаємою мовою.

Доцільність використання наочності у процесі навчання дітей шкільного віку іноземної мови визнається всіма теоретиками та практиками, що досліджують дану проблему. Адже дитина набагато швидше засвоює іншомовну лексичну одиницю, якщо вона пов’язана з конкретним образом, дією. Яскраві, кольорові предмети надовго залишаються в памяті дитини, бо в неї більш розвинена образна пам'ять, ніж словесно-логічна, що, в свою чергу, сприяє кращому запамятованню назв таких предметів іноземною мовою. Сучасному викладачеві надається можливість використання великої номенклатури технічних засобів навчання, серед яких найбільш доступним і поширеним, а також універсальним є відеотехніка, що дозволяє використовувати одночасно аудіо та відіопідтримку навчального матеріалу. Можна відзначити, що введення відео в процес навчання змінює характер традиційного уроку, робить його більш живим і цікавим. Також застосування відео на уроках сприяє розширенню загального кругозору учнів, збагаченню їх мовного запасу і країнознавчих знань. На відміну від аудіо або друкованого тексту, які можуть мати високу інформативну, освітню, виховну і розвиваючу цінність, відеотекст має ту перевагу, що поєднує в собі різні аспекти акта мовної взаємодії. Крім змістовної сторони спілкування, відеотекст містить візуальну інформацію про місце події, зовнішній вигляд і невербальну поведінку учасників спілкування в конкретній ситуації, які обумовлені найчастіше специфікою віку, статі і психологічними особливостями особистості [8,с13].

Існує величезна кількість відеоматеріалів, які можна використовувати на уроках німецької мови. Це можуть бути рекламні ролики або інтерв'ю з відомими людьми, мультфільми або сюжети зі світових блокбастерів, фрагменти новин та телепередач. У науково-методичній літературі суворої класифікації відеоматеріалів не існує. Виходячи з технічного боку, можна провести розмежування між відеозаписом, тобто матеріалами, записаними на інформаційний носій, і тими, які безпосередньо транслюються в ефір. Завдяки сучасним технологіям і інтернету, практично будь-яку інформацію можна знайти в глобальній мережі і записати на носій.Виходячи зі способу пред'явлення, все аудіовізуальні матеріали можна розділити на діафільми та відеофільми.

Діафільм – слайдові фотоплівка, кадри якої тематично пов'язані один з одним і являють собою послідовну ілюстрацію. Діафільми діляться на навчальні, службовці наочним навчальним посібником у шкільній,лекційній та пропагандистській роботі, і художні з набором ілюстрацій і коротким текстом художнього твору (найчастіше дитячої казки). До діафільмів в сучасній інтерпретації можна віднести слайд-шоу, які досить широко використовуються в процесі навчання і як наочний матеріал, представлений учителем, і в проектному навчанні, як самостійно створене учнем слайд-шоу.

Відеофільм (англ. film - плівка), кінокартина - окремий твір кіномистецтва. У технологічному плані, звичайно, фільм - це сукупність фотографічних зображень (кадрів), пов'язаних єдиним сюжетом. Фільми створюються шляхом запису зображень навколишнього світу за допомогою кінокамер, або виробляються з окремих зображень з використанням мультиплікації або спецефектів. Існує величезна кількість відеоматеріалів, які за стилем переданої інформації можна розділити на наступні:

а) Художні (мультфільми, різні художні фільми, фрагменти вистав)

б) Науково-популярні, публіцистичні (інтерв'ю, документалльние та навчальні фільми)

в) Інформаційні (реклама, записи новин, телепередач, відеоролики)

г) Старноведческіе (відеоекскурсію)

Найбільш важливою в методичному плані є наступна класифікація відеоматеріалів [9,с.62-63]:

1. Спеціально призначені для навчання іноземної мови (відеокурси та інші навчальні фільми);

2. Призначені для носіїв мови або автентичні, включаючи художні фільми і пряму трансляцію телепрограм в ефір;

3. Розроблені самими викладачами та учнями;

Відеоматеріали перших двох категорій широко використовуються в процесі навчання через доступність і меншої складності у використанні. Відеоматеріали, розроблені самостійно, можуть вирішити більшу кількість завдань, поставлених учителем, так як вчитель сам вибирає фрагменти для зйомки і може вплинути на сам процес, направити його в потрібному напрямку. Для створення таких матеріалів необхідно багато часу, ретельне планування і наявність технічного обладнання.

Доступними на всіх епатах навчання німецької мови є навчальні відеоматеріали. Вони складаються з невеликих епізодів і мають додатковий дидактичний матеріал. З точки зору методики, навчальний фільм (відеофільм) - це спеціально підготовлений в методичному і режисерському плані аудіовізуальний засіб навчання, призначений для створення природних ситуацій мовного спілкування, який володіє великою силою емоційного впливу на учнів за рахунок синтезу основних видів наочності (зорової, слухової, моторної, образною, екстралінгвістичної та ін) [7,с. 222].

Автентичні відеоматеріали пропонують більшу різноманітність зразків мови і мовлення, включаючи різні регіональні акценти, загальновживану і спеціальну лексику, ідіоми і т.д., причому в реальному контексті, як їх використовують носії мови. Вони забезпечують широкі можливості для оволодіння іншомовною культурою. У той же час ці відеоматеріали орієнтовані головним чином на учнів з гарною мовною підготовкою, так як для початківців вивчати мову вони представляють значні труднощі, пов'язані зі швидкістю мови, її індивідуально-типологічними характеристиками, діалектами, фоновим шумом і т.д.

Отже, при використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів.