Основні заходи щодо запобігання травмам та професійним захворюванням

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені: в системі нормативно-технічної документації з безпеки праці; в організації навчання і забезпечення працюючих безпечними засобами захисту; в прогнозуванні виробничого травматизму; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.
Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.
Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.
Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.
Важливим у забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.

 

 

Самостійна робота №5

Питання 1. Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці. Загальні підходи до оцінювання умов праці та забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці.

Загальні положення про санітарно-гігієнічні умови праці

Важливу роль у забезпеченні здоров’я населення відіграє гігієна як профілактична наука та санітарія як її практичне втілення.

Гігієна – наука, що вивчає вплив оточуючого середовища на організм людини й суспільне здоров'я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітарних правил та заходів, що мають забезпечувати здорові санітарні умови та запобігати захворюванням.

Складовою частиною загальної гігієни є гігієна праці, що вивчає вплив на організм чинників виробничого середовища з метою усунення їх несприятливої дії на здоров'я людини.

Практичне втілення гігієнічних нормативів у виробничу, побутову та інші сфери існування людини є завданням санітарії.

Можливий вплив на працівників шкідливих виробничих чинників і розвиток професійних захворювань вивчає виробнича санітарія, яка розробляє систему організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії шкідливих виробничих чинників на організм людини.

Організаційні заходи передбачають правильну організацію робочого місця, дотримання відповідних режимів праці, навчання з питань охорони праці, а також постійний контроль та нагляд за виконанням робіт.

Технічні заходи – це розробка та застосування спеціальних колективних та індивідуальних засобів захисту від небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

Санітарно-гігієнічні умови праці визначають наявність фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних чинників.

На людину як істоту соціальну впливає психогенний (інформаційний) чинник – через засоби масової інформації.

Характер впливу цих чинників на організм людини, у реальному житті, залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, побуту, гігієнічної культури і виховання та всього того з чого складається життя.

Оптимізація цих чинників на виробництві забезпечується гігієнічними нормативами та санітарними рекомендаціями.

Гігієнічний норматив – це визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я людини.

Об’єктами гігієнічного нормування є чинники антропогенного походження (шум, пил, вібрація і ін.) і чинники природного середовища (мікроклімат, ультрафіолетове опромінення і ін.).

Гранично-допустимим нормативом (ГДК, ГДР, ГДД) шкідливих виробничих чинників вважається такий, який при щоденній роботі протягом 8 годин, впродовж усього робочого стажу не може викликати змін у стані здоров'я працівника або його нащадків.

Гігієнічні нормативи узагальнюються у спеціальних документах, що називаються санітарними нормами.

Санітарні норми використовуються при проектуванні та організації виробництва, при контролюванні стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, впровадженні стандартів, а також при розробці конкретних заходів щодо нормалізації умов праці.

Державне санітарне законодавство

Суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення регулює Закон “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (1994).

Відповідно до цього Закону підприємства мають розробляти санітарні та проти епідемічні заходи та здійснювати контроль за виконанням вимог санітарного законодавства.

Використання небезпечних чинників у виробничій або побутовій сфері допускається лише за наявності сертифікату, що засвідчує його державну реєстрацію.

Санітарне благополуччя населення досягається також впровадженням державної експертизи. Об’єктами експертизи є проекти національних, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально-економічного розвитку, документація на проекти будівництва, нова техніка, нові технології і все те, що може завдати шкоди здоров’ю людини.

Складовою частиною санітарного законодавства є санітарні норми, правила, методичні вказівки, рекомендації, положення та інструкції.

Важливими у санітарному законодавстві є такі документи як:

· СН 245-71 “ Санітарні норми проектування промислових підприємств”. Цей документ регламентує санітарні умови праці, санітарну класифікацію виробництв, допустимі рівні шкідливих виробничих чинників, вимоги до проектів технологічних процесів, обладнання, виробничих будівель та споруд.

· ДСанПіН 173-96 “ Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів”.

· ДСН 3.3.6-037-99 - “ Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку”.

· ДСН 3.3.6-039-99 - “ Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації”.

· ДСН 3.3.6-042-99 - “ Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”.

· “ Санітарні правила організації технологічних процесів і гігієнічні вимоги до виробничого обладнання” і т. ін.

Вимоги, що містяться в санітарних нормах і правилах конкретизовані в методичних вказівках, рекомендаціях та інструкціях, які видає МОЗ.

Окрім основних державних документів санітарного законодавства об’єкти господарювання мають дотримуватися санітарних норм та правил галузевого та відомчого призначення.

Оцінювання стану умов праці

Важливого значення набуває оцінювання стану умов праці й визначення ступеня їх шкідливості та небезпечності. Оцінювання умов і характеру праці на робочих місцях здійснюється на основі гігієнічної класифікації праці з метою:
контролю умов праці працівників на відповідність санітарним правилам і нормам;
атестації робочих місць за умовами праці;
санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;
складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;
розслідування випадків професійних захворювань;
розробки рекомендацій по поліпшенню умов праці тощо.
Результати зусиль щодо поліпшення умов праці значно залежать від правильного аналізу стану умов праці та оцінки цього стану як за окремими елементами, так і в цілому за якимось показником. Таким показником, який з достатньою для практики точністю враховував би «різноякісний» вплив усіх факторів умов праці, на даний момент прийнято вважати важкість праці. Правомірність його використання зумовлена тим, що організм людини однаково реагує на вплив з найрізноманітніших поєднань елементів умов праці. Однакові за важкістю зміни в організмі працівників можуть бути викликані різними причинами. В одних випадках причиною можуть бути якісь шкідливі фактори зовнішнього середовища, в других — завелике фізичне або розумове навантаження, у третіх — дефіцит рухливості при підвищеному нервово-емоційному навантаженні і т. ін. Можливе і різне поєднання цих причин.
Таким чином, важкість праці характеризує сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці, на працездатність людини, її здоров’я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. Це визначення поняття важкості праці однаково можна застосувати як до розумової, так і до фізичної праці.
Ступінь важкості праці можна визначити залежно від реакцій та змін в організмі людини. Урешті-решт вони служать показником якості самих умов праці.
Згідно з методикою інтегрального бального оцінювання важкості праці розроблена таблиця з критеріями бального оцінювання санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці.

Питання 2. Санітрано-захисні зони підприємств. Вимоги до розташування виробничого й офісного обладнання та організацію робочих місць

 

Саніта́рно-захисна́ зо́на — зона, яка відокремлює промислове підприємство від житлової забудови.

Санітарно-захисна зона — територія навколо потенційно небезпечного підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною документацією відповідно до державних нормативних документів. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Санітарно-захисна зона — територія, розташована між пром. підприємствами і найближчими житловими і громадськими та ін. непромисловими будівлями. Створюється для захисту населення від впливу несприятливих виробничих чинників (пил, гази, шум, вібрації і інш.), величина яких на межі С.-з.з. не повинна перевищувати гігієнічних нормативів, встановлених для населених місць. Ширина С.-з.з. залежить від характеру і потужності виробництва, досконалості технол. процесів, рівня несприятливих чинників, рози вітрів, застосування газо- і пилоочисних пристроїв, наявності протишумових, противібраційних і інших захисних заходів. Згідно з санітарними нормами пром. підприємства теплові і атомні електростанції, санітарно-техн. споруди і інш. об'єкти розділені на 5 класів: для об'єктів 1 класу ширина С.-з.з. повинна бути не менше 1000 м, II — 500 м, III — 300 м, IV — 100 м, V — 50 м. С.-з.з. шириною 1000 м встановлені для підприємств по видобутку руд свинцю, миш'яку, марганцю, ртуті, природного газу; С.-з.з. в 500 м — для підприємств по видобутку кам., бурого і інш. вугілля, фосфоритів, апатитів, колчеданів, залізних і поліметалічних руд; С.-з.з. в 300 м — для підприємств по видобутку доломіту, магнетитів і інш., а також для гідрошахт, збагачувальних і брикетних ф-к. С.-з.з. в 100 м рекомендується для підприємств по видобутку кам'яної солі, торфу фрезерним способом і інш. Територія С.-з.з. повинна бути озеленена, що сприяє зменшенню атм. забруднень і зниженню рівня шуму.

 

Відповідно до вимог ДСП 173-96 санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд тощо, а також територій парків, садів, скверів та інших об’єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровлювальних та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об’єктів, в тому числі:
- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, поверхні технологічних установок, які димлять чи парують, та інших споруд), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;
- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів – від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;
- для теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень – від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму;
- для санітарно-технічних споруд та установок коммунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об’єктів – від межі об’єкта.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні переви-щувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони – 0,8 від значення нормативу. Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв розширення підприємств, сельбищної території та прирівняних до них об’єктів.

Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об’єктів, що є джерелами виробничих шкідливостей, слід встанов­лювати відповідно до діючих санітарних норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон за „Методикой расчета кон­центраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в вы­бросах предприятий” ОНД-86, розрахунками рівнів шуму та електро-магнітних випромінювань з урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози вітрів тощо), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних діючих підприємств та об’єктів.

 

У тих випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір нор- мативної санітарно-захисної зони або неможлива її організація в конкрет­них умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології виробниц­тва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

 

Всі підприємства залежно від їх потужності, умов здій­снення техноло­гіч­ного процесу, характеру і кількості шкідливих та таких, що неприємно пахнуть ре­човин, які викидаються в навколишнє середовище, а також інших шкідливих факторів поділяються на шість класів (додаток В). Відповідно з санітарною кла­си­фіка­цією підприємств, виробництв і об’єктів встановлені такі розміри саніта­рно-захисних зон для підприємств:

 

Клас під­при-ємства	I А	І Б	II	III	IV	V
Розмір, м

 

При наявності несприятливих аерологічних умов ( часті штилі, ту­мани) для розсіювання виробничих викидів в атмосфері при відсутності ефективних способів їх очищення та ряду інших факторів санітарно-захи­сна зона може бути збільшена, але не більше як в 3 рази, при відповід­них техніко-економічних і гігієнічних обґрунтуваннях і наявності спіль­ного рішення Міні­стерства охорони здоров’я і Держбуду України. В кож­ному конкретному випадку розміри санітарно-захисних зон і можливі від­хи­лення від цих розмірів повинні підтверджуватися розрахунком від­по­відно до вимог ОНД-86.

 

На рис. 10.2 наведений приклад побудови санітарно - захисної зони з корекцією на асиметричну розу вітрів для оди­ночного (чи зосереджених) джерела викидів забруднювальних речовин. Для розосереджених джерел ви­кидів границя санітарно-захисної зони буде залежати від кількості та класу небезпеки викидів кож­ного джерела (рис. 10.3).

 

Одержаний за розрахунком розмір санітарно-захисної зони l, м, по­винен уточнюватися як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення залежно від рози вітрів району роз­ташування підприємства за форму­лою:
,
де l0 – величина санітарно-захисної зони відповідно ДСП 173-96, чи одер­жана розрахунком без урахування поправки на розу вітрів, м;
Р – середньорічна повторюваність напрямку вітрів румба, що роз­гляда­ється, %;
Р0 – повторюваність напрямків вітрів одного румбу при круговій розі вітрів (при восьмирумбовій розі вітрів Р0 = 100/8 = 12,5 %).

 

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класи-фікація підприємств, виробництв та об’єктів, що наведена у додатку В.

 

Розміри санітарно-захисних зон та санітарних розривів від сільськогоспо-дарських підприємств і виробничих комплексів слід приймати відповідно до „Санитарных правил для животноводческих предприятий” № 4542-87, „Санитарных правил и норм размещения, устройства и эксплуатации ма­лых ферм для содержания животных (скота, птицы, зверей) в населен-ных пунктах Украинской ССР” № 5.02-12/Н, ДБН Б.2.4-3-95 „Генеральні плани сільськогосподарських підприємств”.

Санітарно-захисна зона для підприємств та об’єктів, що проекту-ються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена при необхідності та належному техніко-економічному й гігієнічному обгрунтуванні, але не більше, ніж в 3 рази у випадках:
- відсутності способів очищення викидів;
- неможливості знизити надходження в навколишнє середовище хімічних речовин, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів до меж, встановлених нормативами;
- при розташуванні житлової забудови, оздоровлювальних та інших прирівняних до них об’єктів з підвітряного боку відносно підприємств у зоні можливого забруднення атмосфери.

Якщо трикратне збільшення санітарно-захисної зони не забезпечує припинення впливу підприємства на стан навколишнього середовища та здоров’я населення, необхідно приймати рішення про зміну технології ви­робництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємства або іншого виробничого об’єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об’єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.

 

У разі організації нових, не вивчених у санітарно-гігієнічному відно-шенні виробництв та технологічних процесів, а також будівництва (рекон-струкції) великих підприємств I та II класів небезпеки та їх комплексів, що можуть несприятливо впливати на навколишнє середовище та здоров’я населення, розміри санітарно-захисних зон слід встановлювати у кожному конкретному випадку з урахуванням даних про ступінь впливу на навко-лишнє середовище аналогічних об’єктів, які функціонують у державі та за її кордоном і відповідних розрахунків.

 

Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об’єктів з новими технологіями, а також зміни цих зон (збільшення чи зменшення) затверджуються при належному обгрунтуванні

 

Головним державним санітарним лікарем України.

 

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення:
- житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ;
- дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально- профілактичних та оздоровлювальних установ загального і спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів;
- спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств;
- охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

 

Не допускається використання для вирощування сільськогосподар-ських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони під-приємств, які забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини тощо). Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати за погодженням з територіальними органами Мінсільгосппроду і Міністерства охорони здоров’я України.

 

У промислові райони, відділені від сельбищної території санітарно-захисною зоною шириною 1000 м і більше не слід включати підприємства харчової, медичної, легкої та інших видів промисловості, на продукцію яких і умови праці робітників можуть негативно впливати викиди виробництв високого класу шкідливості.

 

У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати:
- пожежні депо, лазні, пральні, гаражі, склади (крім громадських та спеціалізованих продовольчих);
- будівлі управлінь, конструкторських бюро, учбових закладів;
- виробничо-технічні училища без гуртожитків, магазини, підприєм-ства громадського харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов’язані з обслуговуванням даного та прилеглих підприємств;
- приміщення для чергового аварійного персоналу та добової охорони підприємств за встановленим списочним складом;
- стоянки для громадського та індивідуального транспорту;
- місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, електростанції, нафто- і газопроводи;
- свердловини для технічного водопостачання, водоохолоджувальні споруди, споруди для підготовки технічної води;
- каналізаційні насосні станції, споруди оборотного водопостачання;
- розсадники рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони.

 

Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення санітарно-захисної зони залежно від ширини зони повинна складати: до 300 м – 60%, від 300 до 1000 м – 50%, понад 1000 м – 40%.

 

З боку сельбищної території необхідно передбачати смугу дерево-чагарникових насаджень шириною не менше 50 м, а при ширині зони до 100 м – не менше 20 м.

Проект організації санітарно-захисної зони слід розробляти в комплексі з проектом будівництва (реконструкції) підприємства з першо­черговою реалізацією заходів, передбачених у зоні.