Технологія зберігання і переробка зерна

ТЕХНОЛОГІЯ ЗБЕРІГАННЯ І ПЕРЕРОБКА ЗЕРНА

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

 

для виконання лабораторних занять

зі студентами освітньо-кваліфікаційного рівня “Бакалавр”

за напрямом 6.051701 “Харчові технології та інженерія” фахового спрямування “Технологія зберігання, консервування та переробка плодів і овочів”

 

Умань-2012

Методичні вказівки підготували:

 

Н.М. Осокіна, доктор сільськогосподарських наук, професор,

А.П. Герасимчук, кандидат сільськогосподарських наук, доцент,

В.В. Любич, кандидат сільськогосподарських наук, викладач.

 

 

Рецензент: Г.М. Господаренко, доктор сільськогосподарських наук, професор

 

Методичні вказівки розглянуто на засіданні кафедри технології зберігання і переробки зерна.

Протокол № 16 від 8 червня 2012р.

 

Методичні вказівки затверджено та рекомендовано до видання методичною комісією інженерно-технологічного факультету.

Протокол № 5 від 12 червня 2012 р.

 

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №1

КЛАСИФІКАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ ПРОДУКЦІЇ

 

Зерновими називаються культури, які утворюють зерно і споріднені за використанням, технологією вирощування, зберіганням та переробкою.

Технічними називаються культурні рослини, основну продукцію яких (олію, цукор, волокно) отримують у результаті заводської (технічної) переробки врожаю.

До технічних культур входять:

– олійні та ефіроолійні,

– цукровмісні,

– крохмаловмісні,

– прядивні,

– барвні,

– наркотичні.

За морфологічними ознаками, біологічними та господарськими властивостями хлібні злаки (зернові культури) поділяють на зернові хліба першої групи (або справжні, колосові, ячменеподібні): пшениця, жито, тритикале, овес, ячмінь і зернові хліба другої групи (або просовидні): кукурудза, просо, дагуса (Елевсина), фоніо, султан (африканське просо або негритянське), просо італійське або головчасте (чумиза, могар), теф, сорго, сорго-суданковий гібрид, пайза, сориз (сорго рисозерне), рис, гречка.

До зернових бобових культур належать горох, нут, соя, боби, чина, вика, сочевиця, люпин, квасоля, вігна, доліхос (лобія), гіацинтові боби, каянус (голубиний горох), канавалія, воандзея, оксамитові боби (мукуна), керстінгієла.

Товарною частиною врожаю зернових бобових і злакових культур є зерно, а нетоварною – солома.

Хлібопекарське борошно одержують із зерна пшениці, жита та тритикале, проте його також можна одержувати з решти зернових і бобових культур, яке використовують під час випікання хліба, печива, бісквітів, кексу тощо.

Крупу одержують із зерна хлібів першої та другої груп і зернових бобових. Ці культур ще називають круп’яними.

До олійних належать однорічні культури: соняшник, сафлор, ріпак, гірчиця (біла чорна і сиза), суріпиця, рижій, редька олійна, перко (гібрид свиріпи та китайської капусти), тифон (гібрид турнепсу та китайської капусти), кунжут, арахіс, соя, рицина, лялеманція, перила, мак, воандзея, льон олійний, крамбе (катран), індау (ерука), нуг (гвізоція), мадія, чуфа (смикавець їстівний), амарант (щириця), багаторічні культури: маслина, кокосова пальма (копра – висушений ендосперм горіха кокосової пальми), олійна пальма (пальмистра – ядро горіха олійної пальми), тунг та насіння прядивних культур, зародки злакових, кісточки плодових культур (мигдаль, абрикос, слива, персик), насіння винограду, помідора, гарбузових, горіхоплідних культур. До рідкісних олійних культур належать катальпа, кедрова сосна, кедр, кеш’ю, каріте, хохоба, айтісіка, ілліпе.

Товарною частиною врожаю однорічних олійних культур є насіння, а в чуфи бульби, а нетоварною – стебла або солома.

Взагалі рослин, які здатні накопичувати в насінні та плодах не менше ніж 15% олії, налічується понад 340 видів.

Сировиною для одержання олії є також відходи ефіроолійного, тютюнового, виноробного, консервного, чайного виробництва.

Цукровмісні – це культури, у вегетативних органах (коренеплоди, стебло або суцвіття (пальма)) яких накопичуються цукор – цукроза (сахароза), глюкоза, фруктоза, які в процесі переробки перетворюються на цукор. Найкраще кристалізується сахароза (буряк цукровий і тростина цукрова).

До таких культур відносять буряк цукровий, тростину цукрову, сорго цукрове, клен цукровий, пальму цукрову.

Крохмаловмісні культури – це культури, які накопичують в запасних органах крохмаль. Такими культурами є бульбоплідні (картопля, батат, маніок (касава), таро, ямс, ксантозома, алокація, топінамбур (земляна груша)) та зернові хліба І і ІІ групи.

Бульбоплідні культури – це рослини, які утворюють видозмінені потовщені корені (бульби). Товарною частиною врожаю є бульби.

Наркотичними називаються рослини, які накопичують у вегетативних органах чи плодах психотропні речовини (переважно алкалоїди).

До групи наркотичних рослин належать: чайне дерево, шоколадне дерево (какао), кавове дерево, кола, кока, мате (парагвайський чай, падуб парагвайський), гуарана, арекова пальма (бетелева пальма), ката (арабський чай), мак, конопля, тютюн, махорка, хміль.

До прядивних культур належать бавовник, джут, кендир, кенаф, коноплі, юкка, канатник, новозеландський льон, льон довгунець, рамі.

Вирощуються з метою отримання прядива – волокна (основна товарна продукція), яке придатне для виготовлення ниток. Нетоварною частиною врожаю в прядивних культур є насіння.

Барвні культури: рожа рожева (суцвіття), лаконос американський (ягоди), марена красильна (кореневища), сафлор красильний (суцвіття), чорнобривці прямі (суцвіття, поди).

 

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №2

Рис. 1. Будова колоса та колоска пшениці

Рис. 2. Будова зернівки пшениці

 

Рис. 3. Будова зернівки кукурудзи

Рис. 4. Будова качана кукурудзи

Рис. 5. Будова насінини гороху

Рис. 6. Будова бобу гороху

Рис. 7. Будова сім’янки соняшника

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №3

Техніка просіювання

Наважку висипають на верхнє сито і закривають кришкою.

Комплект сит поміщають на стіл з рівною, гладенькою поверхнею або скло і проводять просіювання без струшування круговими рухами для зернобобових культур, кукурудзи і гречки або зворотно-поступальними рухами по направленню видовжених отворів. Розмах коливання – 10 см. Тривалість просіювання для бобових культур – 1 хв., для решти культур – 3 хв. (кількість рухів 110–120 шт./хв.).

Після просіювання домішки розділяють на фракції згідно стандарту на кожну культуру.

Виявлену металомагнітну та шкідливу домішки під час визначення засміченості не враховують.

Зернову домішку визначають в усій масі наважки зерна.

Вміст фракцій смітної і зернової домішки обраховують за формулою:

Х=	m1·100
m

де m₁ – маса окремо зважених по фракціям смітних і зернових домішок, г;

m – маса наважки зерна, г.

 

ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВО ОБЛІКОВАНИХ ДОМІШОК

Визначення вмісту гальки

Виділяють наважку зерна масою 500 г і просіюють на ситі з діаметром отворів 1,5 мм. Із сходу сита вручну відбирають гальку і зважують її.

Вміст гальки (Х_гл1) у відсотках із наважки масою 500 г визначають за формулою:

Хгл1=	mгл

де m_гл – маса гальки, виділена із наважки, г;

Загальний вміст гальки у відсотках (Х_гл) визначають за формулою:

Х_гл = Х_глкр+Х_гл1,

де Х_глкр – вміст у відсотках крупної гальки, виділеної із схода сита з діаметром отворів 6 мм під час просіювання середньої проби зерна на визначення смітної домішки.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №4

ВИЗНАЧЕННЯ ЗАПАХУ, КОЛЬОРУ ТА СМАКУ ЗЕРНА (ЗА ГОСТ 10967–75)

 

Візуальний огляд зернівок і насіння у середній пробі, точковій пробі або в аналізованій наважці дає яскраве уявлення про повноцінність партії зерна або насіння, які нормально дозріли, не зазнали несприятливого впливу, будь-яких чинників, мають властиві їм стійкі морфологічні ознаки (форму, розміри, стан покриву тканин, забарвлення тощо).

Кожному роду зерна і насіння відповідають також певні запахи і смак. Відхилення від усіх цих ознак свідчить про зміну внутрішньої природи і властивостей цього виду сировини в гірший бік робить його неповноцінним або навіть непридатним до використання.

Визначення запаху

Зерно має властивість набувати запаху ароматичних сполук, які знаходяться поблизу.

Нормальний запах зерна злакових культур – маловідчутний борошняний або хлібний.

У процесі зберігання зерно може набувати сорбційного (полинного, часникового, сажкового) запаху, нафтопродуктів, димного. Усунути сорбційний запах можливо очищенням зерна, а запах нафтопродуктів та димний усунути неможливо.

До запахів розпаду належать комірний, солодовий і гнильний. Комірний запах з’являється під час тривалого зберігання зерна без провітрювання. Солодового запаху зерно набуває при самозігріванні або проростанні на пні. Гнильний (плісеневий) запах з’являється у вологого зерна внаслідок розвитку плісеневих грибів.

Запах визначають в цілому і розмеленому зерні. З ретельно перемішаного зразка зерна відбирають наважку масою 100 г, поміщають в чашку і визначають запах. Якщо у партії зерна виявлено полиновий запах, то наявність цього запаху визначають в розмеленому зерні після видалення корзинок полину.

У випадках виявлення по стороннього запаху в зерні для його підсилення зерно прогрівають слідую чим чином:

1. ціле зерно поміщають на сітку і впродовж 2–3 хв. пропарюють над кип’яченою водою. Пропарене зерно висипають на лист паперу і вивчають запах.

2. ціле або розмелене зерно висипають в колбу місткістю 100 мл, щільно закривають пробкою і витримують упродовж 30 хв. при температурі 35–40°С, а потім встановлюють запах.

Визначення кольору

Колір має важливе значення, оскільки між відтінками кольору зерна, скловидністю і вмістом білка існує залежність: зерно темного природного кольору має вищу скловидність і більший вміст білка.

Зміна кольору зерна є першою ознакою зниження якості зерна. Зеленкувате зерно – означає, що воно зібране рано або морозобійне. Зерно темніє внаслідок тривалого впливу опадів, самозігріванні, а також при порушенні режиму сушіння. Зерно пошкоджені клопом шкідливою черепашкою має світлі плями.

Колір визначають візуально при денному світлі або при освітленні лампами, порівнюючи досліджуваний зразок з еталоном на цю культуру або сорт.

Визначення смаку

Зерно має слабкий смак борошнистий. Солодкий смак виникає при проростанні зерна і внаслідок активної діяльності амілолітичних ферментів. Солодкий смак має морозобійне зерно та недостигле. Гіркого смаку зерну надають коробочки полину. Кислий смак має зерно при розвитку у ньому плісені.

Із розмеленого зерна виділяють наважку масою 50 г і змішують його з 100 мл питної води. Суспензію виливають до 100 мл кип’яченої води, яку треба зняти з електроплитки потім накривають скляною чашкою. Смак визначають органолептично, коли температура розчину становить 30–40°С.

Результати аналізу оформити згідно табл. 5.

Таблиця 5

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 5

Ступінь зараженості зерна

Ступінь зараженості	Кількість в 1 кг зерна
довгоносиків	кліщів
	від 1 до 5 включно	від 1 до 20 включно
	від 6 до 10 включно	понад 20, які вільно рухаються і не утворюють скупчень
	понад 10	кліщі утворюють повстяне скупчення

 

Зараження зерна шкідниками

Культура	Шкідник
Пшениця
Тритикале
Горох
Кукурудза
Ячмінь
Жито
Квасоля

 

Після проведення аналізу зробити висновок про ступінь заселеності зразків зерна на основі даних табл. 6.

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 6

Визначення вологості зерна

Культура	№ бюкса	Маса, г	Вологість, %
пустого бюкса	бюкса з зерном до висушування	зерна	бюкса з зерном після висушування	зерна після висушування
Пшениця
Тритикале
Овес
Горох
Кукурудза
Гречка
Соняшник
Рижій
Боби

 

Електрометричний метод

Для експресного визначення вологості зерна і продуктів його переро­бки застосовують вологомір, в основу роботи якого покладений єм­нісний метод виміру вологості сипучого матеріалу.

Підготовка вологоміра до роботи:

1. Підключіть за допомогою сполучного кабелю до вимірювального пристрою датчик.

2. Включіть вилку шнура живлення вологоміра в мережу перемінного струму з напругою 220 В.

3. Переведіть вимикач у положення «Мережа», при цьому в двох останніх віконцях індикатора повинні з'явитися 0.0. Дати прогрітися при­ладу протягом 10 хвилин.

4. Переключіть програмний перемикач «Режим» у положення «4», а на програмному перемикачі «Код» наберіть число, що відповідає коду аналі­зованої культури (табл. 4.3).

Примітка: зазначене число індивідуальне для кожного вологоміра, необхідно звірити його за паспортом.

Порядок роботи.

1. Приготуйте з ретельно перемішаної проби зерна чи зернопродукту наважки масою згідно табл. 4.3, з точністю ±1 г.

2. Переключіть програмний перемикач «Режим» у положення «5». Залежно від типу зерна або виду продукту переробки зерна встановіть відповідний код на програмному перемикачі «код» згідно табл. 9.

 

 

Таблиця 9

Маса наважки і коди деяких культур

Найменування продукту	Маса наважки, г	Код
Пшениця
Ячмінь
Овес
Горох

 

3. Засипте виділені наважки в бункер датчика.

4. Натисніть кнопку «ПУСК», цифри 00 на цифровому індикаторі мигають. Впродовж певного часу (5...25 с) з'явиться друга точка, натисніть важіль «ЗАВАНТАЖЕННЯ», при цьому відкриється дно бункера і засвітиться інди­катор биттів.

Зерно або зернопродукт із бункера в міжелектродний простір повинне переміститися за час не більше 3...4 с і через 6 с на цифровому індикаторі висвітиться результат виміру вологості.

5. Відтягніть ручку до упора (до клацання), після чого:

— дно бункера закриється, одночасно відкриється дно вимірювального конденсатора;

— наважка проби зерна або зернопродуктів потрапить у вивантажувальний ящик;

— індикатор биттів погасне;

— у двох останніх розрядах цифрового індикатора з'являться цифри 00;

— висуньте вивантажувальний ящик, звільніть його від зерна або зернопродукту й установіть у вихідне положення.

Вологомір готовий для наступного виміру. Щоб уникнути помилок рекомендується зробити вимір вологості однієї і тієї ж проби тричі і знайти се­реднє арифметичне.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 7

Порядок роботи з пуркою

Частини пурки виймають із ящика, у якому він зберігається, ящик закривають, угвинчують штатив у нарізку на кришці ящика. На штатив надягають підвіску і вставляють коромисло в обойму. На кінці коромисла надягають серги. На ліве плече коромисла підвішують чашку для гир, урівноважену мірним циліндром і вантажем.

Мірку встановлюють у призначене для неї гніздо на кришці ящика номером до себе, всі інші частини пурки при складанні також установлюють номером до себе. У щілину мірки вставляють ніж, а на нього кладуть вантаж. Надягають на мірку наповнювач. У циліндр із лійкою насипають зерно, не досипаючи на 1 см доверху, циліндр із лійкою встановлюють на наповнювач і обережно випускають зерно. Потім, не струшуючи пурку, виймають ніж. Ва­нтаж, а за ним і зерно, падають у мірку. Після цього вставляють ніж, знімають циліндр із лійкою, звільняють з фіксаторів мірку видаляють надлишок зерна. Потім знімають наповнювач, видаляють ніж, а мірку з зерном зважу­ють з точністю до 0,5 г.

Натурну масу кожного зразка визначають двічі. Різниця в результатах двох рівнобіжних визначень не повинна перевищувати: для вівса —10 г, для інших культур — 5 г. Результати аналізів заносять у табл. 12.

Таблиця 12

Натура зерна

Культура	Перше визначення	Друге визначення	Середнє значення
Пшениця
Тритикале
Жито
Ячмінь
Овес

 

Після проведення аналізу визначають до якого класу та рівня відноситься дослідний зразок культури за натурою зерна згідно даних табл. 13 і 14.

Таблиця 13

ВИЗНАЧЕННЯ ЩІЛЬНОСТІ ЗЕРНА

Мета роботи:

1. Ознайомитися з методами визначення щільності зерна.

2. Навчитися визначати щільність зерна за допомогою градуйованого посуду.

3. Визначити щільність зерна різних культур.

Щільність зерна характеризується відношенням маси зерна до займа­ного ним об’єму. Вона залежить від анатомічної будови і хімічного складу зерна і тому неоднакова в зерна різних культур.

Хімічний склад – кількість і співвідношення хімічних речовин у зерні. З основних хімічних речовин зерна найбільшу щільність мають крохмаль, цукри і білки (відповідно 1,48–1,64; 1,40–1,61; 1,25–1,34 г/см³); най­меншу – жир – 0,89–0,99 г/см³; повітря – 0,0013 г/см³.

Як показник якості щільність виражає ступінь фізіологічної зрілості, виповненості зерна і є ознакою, за якою можна сортувати й очищати зерно від різних домішок, у тому числі і щуплих зернах. Крім того, щільність може служити непрямим показником якості зберігання зерна.

Щільність зерна визначають декількома способами, головним чином, за допомогою градуйованого посуду, розчинів, ареометрів, пікнометрів і ін.

Найбільш простим є метод визначення щільності за допомогою градуйованого посуду. Для цього наважки зерна визначеної маси (50 г цілих зе­рен, узятих з наважки, звільненої від домішок і неповноцінних зерен даної культури) поміщають у градуйовану посудину з рідиною, визначають об’єм наважки і обчислюють щільність за формулою:

де, m – маса наважки;

V– об'єм зерна.

Необхідно пам'ятати, що при визначенні щільності зерна цим методом рідину слід брати таку, котра не змочує стінки зерна (ксилол, толуол, рослинна олія, гас, гліцерин).

Результати аналізу необхідно виконати згідно форми табл. 15.

Таблиця 15

Щільність зерна сільськогосподарських культур

Культура	Маса наважки, г	Об’єм зерна, см^3	Щільність, г/см^3
Пшениця
Тритикале
Овес
Горох
Кукурудза
Гречка
Соняшник
Рижій
Боби

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 11

ВИЗНАЧЕННЯ ПЛІВЧАСТОСТІ ЗЕРНА ТА НАСІННЯ (за ГОСТ 10843–76)

 

Плівчастість визначають для зерна та насіння, що має плівки: просо, рис, гречка, овес, ячмінь, соняшник, сафлор, соя, рицина, арахіс, бавовник.

Для визначення плівчастості виділяють наважки масою:

вівса, гречки та рису – 50 г,

проса – 25 г,

соняшника, сафлору – 10 г,

арахісу, гарбуза та рицини – 20 г.

За обрушування вручну:

гречки та проса – 2,5 г,

рису та вівса – 5.

Плівки зерна гречки, вівса, соняшника, гарбуза, арахісу видаляють вручну. Решти культур за допомогою обрушувальної машини або вручну.

Плівчастість визначають шляхом обрушування насіння вручну. Для цього із зразка відбирають дві наважки: для насіння соняшника і сафлору по 10 г, арахісу і рицини по 20 г. Насіння цих культур обрушують за допомогою пінцета. Потім зважують лузгу. Різниця між двома визначеннями не повинна перевищувати 1%.

Плівчастість визначають за формулою:

П=	МП*100
МН

де МП – маса плівок, г;

МН – маса наважки, г.

Результати досліджень виконати згідно табл. 16.

Таблиця 16

Плівчастість насіння деяких культур

Культура	Маса наважки, г	Маса плівок, г	Плівчастість, %
Овес плівковий
Гарбуз
Соняшник
Рицина

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 12

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 13

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 14

ТЕХНОЛОГІЯ ЗБЕРІГАННЯ І ПЕРЕРОБКА ЗЕРНА

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

 

для виконання лабораторних занять

зі студентами освітньо-кваліфікаційного рівня “Бакалавр”

за напрямом 6.051701 “Харчові технології та інженерія” фахового спрямування “Технологія зберігання, консервування та переробка плодів і овочів”

 

Умань-2012

Методичні вказівки підготували:

 

Н.М. Осокіна, доктор сільськогосподарських наук, професор,

А.П. Герасимчук, кандидат сільськогосподарських наук, доцент,

В.В. Любич, кандидат сільськогосподарських наук, викладач.

 

 

Рецензент: Г.М. Господаренко, доктор сільськогосподарських наук, професор

 

Методичні вказівки розглянуто на засіданні кафедри технології зберігання і переробки зерна.

Протокол № 16 від 8 червня 2012р.

 

Методичні вказівки затверджено та рекомендовано до видання методичною комісією інженерно-технологічного факультету.

Протокол № 5 від 12 червня 2012 р.

 

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №1

КЛАСИФІКАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР ЗАЛЕЖНО ВІД ВИДУ ПРОДУКЦІЇ

 

Зерновими називаються культури, які утворюють зерно і споріднені за використанням, технологією вирощування, зберіганням та переробкою.

Технічними називаються культурні рослини, основну продукцію яких (олію, цукор, волокно) отримують у результаті заводської (технічної) переробки врожаю.

До технічних культур входять:

– олійні та ефіроолійні,

– цукровмісні,

– крохмаловмісні,

– прядивні,

– барвні,

– наркотичні.

За морфологічними ознаками, біологічними та господарськими властивостями хлібні злаки (зернові культури) поділяють на зернові хліба першої групи (або справжні, колосові, ячменеподібні): пшениця, жито, тритикале, овес, ячмінь і зернові хліба другої групи (або просовидні): кукурудза, просо, дагуса (Елевсина), фоніо, султан (африканське просо або негритянське), просо італійське або головчасте (чумиза, могар), теф, сорго, сорго-суданковий гібрид, пайза, сориз (сорго рисозерне), рис, гречка.

До зернових бобових культур належать горох, нут, соя, боби, чина, вика, сочевиця, люпин, квасоля, вігна, доліхос (лобія), гіацинтові боби, каянус (голубиний горох), канавалія, воандзея, оксамитові боби (мукуна), керстінгієла.

Товарною частиною врожаю зернових бобових і злакових культур є зерно, а нетоварною – солома.

Хлібопекарське борошно одержують із зерна пшениці, жита та тритикале, проте його також можна одержувати з решти зернових і бобових культур, яке використовують під час випікання хліба, печива, бісквітів, кексу тощо.

Крупу одержують із зерна хлібів першої та другої груп і зернових бобових. Ці культур ще називають круп’яними.

До олійних належать однорічні культури: соняшник, сафлор, ріпак, гірчиця (біла чорна і сиза), суріпиця, рижій, редька олійна, перко (гібрид свиріпи та китайської капусти), тифон (гібрид турнепсу та китайської капусти), кунжут, арахіс, соя, рицина, лялеманція, перила, мак, воандзея, льон олійний, крамбе (катран), індау (ерука), нуг (гвізоція), мадія, чуфа (смикавець їстівний), амарант (щириця), багаторічні культури: маслина, кокосова пальма (копра – висушений ендосперм горіха кокосової пальми), олійна пальма (пальмистра – ядро горіха олійної пальми), тунг та насіння прядивних культур, зародки злакових, кісточки плодових культур (мигдаль, абрикос, слива, персик), насіння винограду, помідора, гарбузових, горіхоплідних культур. До рідкісних олійних культур належать катальпа, кедрова сосна, кедр, кеш’ю, каріте, хохоба, айтісіка, ілліпе.

Товарною частиною врожаю однорічних олійних культур є насіння, а в чуфи бульби, а нетоварною – стебла або солома.

Взагалі рослин, які здатні накопичувати в насінні та плодах не менше ніж 15% олії, налічується понад 340 видів.

Сировиною для одержання олії є також відходи ефіроолійного, тютюнового, виноробного, консервного, чайного виробництва.

Цукровмісні – це культури, у вегетативних органах (коренеплоди, стебло або суцвіття (пальма)) яких накопичуються цукор – цукроза (сахароза), глюкоза, фруктоза, які в процесі переробки перетворюються на цукор. Найкраще кристалізується сахароза (буряк цукровий і тростина цукрова).

До таких культур відносять буряк цукровий, тростину цукрову, сорго цукрове, клен цукровий, пальму цукрову.

Крохмаловмісні культури – це культури, які накопичують в запасних органах крохмаль. Такими культурами є бульбоплідні (картопля, батат, маніок (касава), таро, ямс, ксантозома, алокація, топінамбур (земляна груша)) та зернові хліба І і ІІ групи.

Бульбоплідні культури – це рослини, які утворюють видозмінені потовщені корені (бульби). Товарною частиною врожаю є бульби.

Наркотичними називаються рослини, які накопичують у вегетативних органах чи плодах психотропні речовини (переважно алкалоїди).

До групи наркотичних рослин належать: чайне дерево, шоколадне дерево (какао), кавове дерево, кола, кока, мате (парагвайський чай, падуб парагвайський), гуарана, арекова пальма (бетелева пальма), ката (арабський чай), мак, конопля, тютюн, махорка, хміль.

До прядивних культур належать бавовник, джут, кендир, кенаф, коноплі, юкка, канатник, новозеландський льон, льон довгунець, рамі.

Вирощуються з метою отримання прядива – волокна (основна товарна продукція), яке придатне для виготовлення ниток. Нетоварною частиною врожаю в прядивних культур є насіння.

Барвні культури: рожа рожева (суцвіття), лаконос американський (ягоди), марена красильна (кореневища), сафлор красильний (суцвіття), чорнобривці прямі (суцвіття, поди).

 

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №2