Система та види запобіжних заходів. Підстави застосування запобіжних заходів і обставини, що враховуються при обранні запобіжних заходів. Застосування електронних засобів контролю.

Запобіжні заходи — це різновидність превентивних заходів кримінально-процесуального примусу, що заключаються в позбавленні волі або обмеженні свободи обвинуваченого (підозрюваного). Від всіх інших засобів процесуального примусу запобіжні заходи відрізняються низкою специфічних особливостей, і насамперед — метою і особливими підставами та умовами їх застосування. Названі заходи мають персональний характер: вони являють собою обмеження особистої свободи конкретного обвинуваченого чи підозрюваного. Ступінь їх жорсткості залежить від обґрунтованості небезпечності неналежної поведінки обвинуваченого, а також деяких інших обставин, які враховуються при обранні конкретного запобіжного заходу.

За своєю юридичною природою запобіжні заходи застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у скоєнні злочину, коли у відповідності з принципом презумпції невинуватості вона вважається невинуватою. Запобіжні заходи ні в якому разі не повинні розцінюватися як покарання злочинця, а тільки лише як певні обмеження громадянина, якого притягнуто як обвинуваченого або підсудного. Хоча деякі з запобіжних заходів проявляються з зовнішньої сторони в такому ж обмеженні благ громадянина, як покарання (наприклад, взяття під варту), але це не дає права ототожнювати їх. Вказані заходи відрізняються від покарання тим, що їх виняткове призначення — по-передити можливість невиконання процесуальних обов'язків.

Одним з найголовніших недоліків Кримінально-процесуального кодексу УРСР (надалі – КПК УРСР) був порядокзастосування, обрання та скасування запобіжних заходів, оскільки їх застосування пов’язане з обмеженням конституційних прав і свобод людини та вони застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною.

У зв’язку з цим надзвичайно актуальним видається питання, яким чином ці питання врегульовані у новому КПК України.

Статтею 176 КПК України встановлено, що запобіжними заходами є:

1) особисте зобов'язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

Крім цього, частина 2 цієї ж статті визнає тимчасовим запобіжним заходом затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному кодексом.

З прийняттям КПК України запроваджується нова концепція запобіжних заходів, покликана забезпечити дотримання органами слідства прав та свобод підозрюваних та обвинувачених. У новому КПК України з’явились принципово нові запобіжні заходи (домашній арешт), а також зникли архаїчні запобіжні заходи, які були “успадковані” від СРСР (порука громадської організації або трудового колективу).

Запобіжні заходи можуть застосовуватись як на стадії досудового розслідування, так і під час судового провадження. Так, у відповідності до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Таким чином, запобіжні заходи різноманітні за своїм змістом. Одні з них у мінімальному ступені обмежують свободу обвинуваченого, створюють лише психологічні перешкоди ухилення від обов'язків, наприклад, особисте зобов’язання, особиста порука, застава. Другі — частково або повністю позбавляють обвинуваченого фізичної можливості ухилитися від слідства і суду, перешкоджати встановленню об'єктивної істини, наприклад, домашній арешт, тримання під вартою.

Наше законодавство не передбачає обов'язкового застосування запобіжних заходів до кожного обвинуваченого (підозрюваного). Воно надає вирішення цього питання на розсуд слідчого, прокурора, суду. Вони повинні кожного разу вирішувати, який з можливих, згідно з законом, запобіжних заходів виявиться найбільш доцільним у даній ситуації, керуючись при цьому низкою факторів, які відносяться до обставин кримінальної справи і особи обвинуваченого.

Різноманітність запобіжних заходів у кожному конкретному випадку дозволяє індивідуалізувати їх застосування, використати найбільш оптимальний захід, який, з одного боку, здатний забезпечити інтереси досудового слідства і судового розгляду, а з другого — виключає невиправдані обмеження прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Підкреслимо, що до названих вище осіб може бути застосований лише один із вказаних запобіжних заходів.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконанняпідозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду, або

2) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, або

3) перешкоджати кримінальному провадженню або

4) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується.

При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК.

Запобіжні заходи можуть застосовуватись як на стадії досудового розслідування, так і під час судового провадження. Так, у відповідності до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Позитивною новелою стала ч. 3 ст. 176 КПК України, яка визначає, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам вчинення обвинуваченим, підозрюваним відповідних дій.

Також, стаття 178 КПК України встановлює, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Таким чином, за новим КПК України слідчий або прокурор зобов’язані доводити суду обґрунтованість застосування обраного запобіжного заходу та неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу, а суд при призначенні запобіжного захисту зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини справи. Ці нововведення покликані запобігти зловживанню слідчим та/або прокурором, оскільки на практиці ці особи часто безпідставно ініціювали застосування тримання підозрюваного під вартою як запобіжного засобу для тиску на нього.

Застосування електронних засобів контролю полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

Електронні засоби контролю можуть застосовуватися:

1) слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов'язок;

2) працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України.

Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності у їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров'я особи, яка їх використовує.

Слідчий, працівник органу внутрішніх справ перед застосуванням електронного засобу контролю зобов'язаний під розпис роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов'язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.