Правова політика у сфері місцевого самоврядування

Проблематика правової політики останнім часом активно досліджуються в науковій літературі. Правову політику тлумачать як сукупність правових ідей, настанов,принципів, цілей, завдань, пріоритетів, правових засобів, спрямованих на забезпечення оптимальних умов розвитку й функціонування суспільних відносин1, як цілеспрямовану діяльність держави зі створення ефективного механізму правового регулювання, результативному використанню юридичних засобів для досягнення цілей,поставлених у відповідній сфері суспільних відносин. Місцеве самоврядування потребує комплексного, системного нормативно-правового регулювання на трьох рівнях: а) конституційному, на якому встановлюються базові принципи й концептуальні засади; б) законодавчому - конкретизація конституційних положень і закріплення основ місцевого самоврядування в Україні, зокрема системи його суб'єктів, їх статусу, функцій і повноважень, механізмів їх реалізації, форм та методів їх діяльності;в) локальний, на якому відповідно до Конституції й законів України і з урахуванням історичних, національно Культурних традицій,соціально-економічних і географічних особливостей місцевого життя регулюється переважна більшість суспільних відносин місцевого самоврядування. Важливими складниками правової політики є регіональна та муніципальна політика. Зазвичай вона зводиться до цілеспрямованої діяльності держави щодо створення ефективного механізму правового регулювання, результативного використання юридичних засобів динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації.

 

20. Децентралізація і субсидіарність як принципи організації влади в Україні. Принцип субсидіарності отримав визнання Ради Європи та Європейського Союзу, знайшов відображення в тексті Маастрихтського договору та Європейської хартії місцевого самоврядування. Так,відповідно до ч. З ст. 4 Європейської хартії муніципальні функції, як правило, здійснюються переважно тими властями, які мають найтісніший контакт із громадянином. Сутність цього принципу полягає в тому, що публічна влада повинна втручатися лише тією мірою і в тих межах, за яких суспільство та його групи, починаючи від індивідуумів до родини, територіальних громад та інших більш значних груп, не в змозі задовольнити свої різнобічні потреби.Таким чином, відповідно до принципу субсидіарності, передавати повноваження від влади більш низького рівня до влади більш високого рівня дозволяється тільки тією мірою, якою ці повноваження можуть бути краще здійснені на вищому рівні. При цьому незмінною залишається ідея, що ці повноваження повинні здійснюватися на рівні, настільки близькому до громадянина, наскільки це можливо. Отже, принцип субсидіарності можна назвати принципом обмеження влади1, оскільки він установлює межу втручання державної влади у сферу життєдіяльності територіальної громади. Принцип оптимальної децентралізації полягає в політично та економічно обґрунтованому розмежуванні повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування.Проблеми оптимальної децентралізації, пошуку балансу між об'єктивною тенденцією до розширення повноважень органів місцевого самоврядування, залучення до управління місцевими справами громадськості й потреба державного регулювання економічних, соціальних та екологічних відносин у країні, забезпечення збалансованого розвитку регіонів є досить дискусійними в середовищі правників і політиків.

 

21. Принцип державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Визнаючи місцеве самоврядування однією із засад конституційного ладу, сутність якого, насамперед, полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, Основний Закон гарантує стійкий розвиток цього інституту, зобов'язуючи державу брати участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримувати місцеве самоврядування (ч. З ст. 142).Державна підтримка місцевого самоврядування можлива й в інших формах, зокрема, шляхом передання окремих об'єктів у комунальну власність. Відповідно до ч. 9 ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право: а) вносити пропозиції про передання або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; б) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад. Гарантії місцевого самоврядування часто визначаються як необхідні умови (механізм), які забезпечують ефективну участь населення у вирішенні питань місцевого значення, для вираження волі та інтересів відповідної територіальної громади. На думку О.В. Батанова, гарантії місцевого самоврядування - це необхідне для набуття, володіння, користування і розпорядження муніципальними правами та свободами політико-правове та соціально-економічне оточення та спеціальний механізм, які забезпечують і захищають діяльність територіальних громад та інших суб'єктів системи місцевого самоврядування щодо вирішення питань місцевого значення.

 

22. Правові, соціальні, політичні, інституційні,функціональні аспекти реформування місцевого самоврядування в Україні. Реалізація євроінтеграційного курсу, подальша розбудова демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою потребує створення в Україні ефективної, дієздатної системи місцевого самоврядування, яка має відповідати цінностям демократичного суспільства й забезпечувати здійснення прав і свобод людини й громадянина на місцевому рівні. Як засвідчує досвід країн західної демократії, тільки за умов оптимальної децентралізації й деконцентрації влади, дотримання принципів субсидіарності й самостійності місцевого самоврядування є можливим поліпшення добробуту населення, покращення соціально-

економічного розвитку окремих територіальних громад, районів,р е г і о н і в і країни в цілому.Недоліки інституційно-функціональної організації влади на місцевому рівні поєднуються з дефектами правового регулювання. Сьогодні питання муніципально-правових відносин в Україні регулюються кількомастами нормативно-правовими актами різної юридичної сили. За цих умов украй важко, з одного боку,забезпечити системність і внутрішню несуперечливість правового регулювання на всій території країни, а з другого, - врахувати місцеві особливості та інтереси, підтримати місцеву ініціативу й прагнення до самоорганізації. Косметичні зміни, як свідчить практика, не дають бажаного результату, адже вони практично залишають незмінною стару адміністративну систему управління.Концепції реформ, які пропонуються й обговорюються сьогодні, переважно націлені на другий складник - зменшення витрат на утримання органів влади. На загальнодержавному й місцевому рівнях приймаються рішення про ліквідацію органів влади, скорочення чисельності структурних підрозділів і зменшення штату органів державної влади та місцевого самоврядування. Безперечно,такі рішення виглядають в очах виборця доволі ефектно, адже одразу можна назвати обсяги економії ресурсів, однак можна стверджувати, що такі кроки навряд чи приведуть до підвищення якості публічних послуг.Практика діяльності органів публічної влади свідчить про наявність сталої тенденції: демократичні форми і методи роботи, як правило, характеризуються низькою ефективністю, а ефективні - переважно не демократичні.