Механізм арешту активів, напрями його вдосконалення.

Арешт активів здійснюється у встановленому порядку. Спочатку на підставі подання відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу або його заступник приймає рішення про арешт активів. Це рішення направляється:

· банкам, що обслуговують платника, з вимогою тимчасового зупинення активних операцій по рахунках такого платника. окрім операцій з:

o погашення податкових зобов'язань і податкового боргу;

o сплаті боргу за виконавчими документами або за задоволеними претензіями у порядку доарбітражного врегулювання спорів, якщо такі документи набрали юридичної сили до виникнення права податкової застави;

· платнику з вимогою тимчасової заборони відчуження його активів;

· іншим особам, у власності, розпорядженні і користуванні яких знаходяться активи боржника з вимогою тимчасової заборони їх відчуження.

Якщо виникають підстави для застосування арешту активів у вигляді зупинення операцій на рахунку, працівник податкового органу готує заяву. Підписана керівником податкового органу (його заступником) заява разом з рішенням, в якому обґрунтовуються обставини для зупинення операцій на рахунку, передається до суду. І тільки рішення суду дозволяє здійснити арешт у такій формі.

Термін арешту активів не може перевищувати 96 годин з моменту прийняття рішення. Цей термін не може бути продовжений в адміністративному порядку. Виняток складають лише випадки, коли власник арештованих активів не встановлений. Тоді активи знаходяться під арештом на протязі терміну. визначеного законом для визнання їх безхазяйними. Крім того, керівник податкового органу має право звернутися до суду з поданням про продовження терміну арешту активів. Але для цього необхідно мати достатні докази, що звільнення активів з під арешту загрожує їхньому зникненню або знищенню. Суд має прийняти рішення на протязі 48 годин з моменту отримання подання. Виникає питання, як визначити достатність підстав для прийняття рішення про продовження арешту. В правовому полі це питання не врегульоване. З метою повного й об'єктивного розгляду справи встановлено вимоги, яким має відповідати подання. Воно має містити:

· реквізити господарського суду, до якого воно подається, податкового органу, платника податків:

· підстави застосування адміністративного арешту активів платника в конкретному випадку, та продовження арешту із зазначенням терміну;

· відомості про розмір податкового боргу платника;

· докази вручення копії подання з дотриманням встановленого порядку.

Крім цього, існують підстави, за якими суд може повернути подання без розгляду. Вони стосуються оформлення подання, а саме:

· відсутні необхідні реквізити (назва платника або податкового органу, поштові адреси);

· підписано не уповноваженою особою;

· не обґрунтовані обставини для продовження адміністративного арешту активів;

· не надано доказів вручення платнику копії подання.

Якщо на момент розгляду подання судом термін дії адміністративного арешту минув, суд припиняє впровадження у справі.

Порядок арешту активів передбачає також можливість оскарження платником рішення про арешт в адміністративному або судовому порядку. І, якщо справа вирішується на користь платника, то податковий орган вищого рівня проводить внутрішнє розслідування щодо правомірності прийняття рішення про арешт активів і притягає винних осіб до дисциплінарної та адміністративної відповідальності. Отже, процедура застосування арешту активів ставить в жорсткі умови не тільки платника, а й контролюючі та судові органи, змушуючи їх приймати відповідні рішення швидко, керуючись беззаперечними доказами порушення чинного законодавства, не допускаючи свавілля і незаконних дій. Уразі неправомірних дій податкових органів п з арешту активів, які призвели до збитків, платник має право на їх відшкодування за рахунок коштів відповідного бюджету.

Виконання рішення про арешт активів покладається на податкового урядника. Він виконує такі функції:

o направляє рішення про арешт активів банкам, платнику та іншим особам з вимогою заборони їх відчуження;

o проводить опис активів;

o вилучає оригінали первинних документів, складає їх опис, залишає платнику копії цих документів;

o здійснює інші заходи.

За певних умов арешт активів припиняється. Це відбувається у таких випадках:

o відмінено рішення податкового органу про арешт;

o платник погасив податковий борг;

o платника ліквідовано, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

o третя особа надала податковому органу відповідні докази, що арештовані активи належать їй;

o закінчився граничний термін адміністративного арешту;

o платник пред'явив свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. спеціальні дозволи на її здійснення, торговельні патенти тощо, яких не було на момент прийняття рішення про арешт активів.

Слід звернути увагу, якщо причиною звільнення активів з під арешту стало закінчення граничного терміну його застосування, то арешт не може бути накладений повторно на тій же підставі.

56. Чи можна арешт активів вважати примусовим способом стягнення податкового боргу. Відповідь обґрунтуйте. Вкажіть недоліки механізму арешту активів.

Адмін. арешт майна – заборона платнику здійснювати будь-які дії з майном крім дій по його охороні, зберіганню і підтримці в належному функціональному стані. Арешт може бути повним та умовним. Адмін. арешт застосовується: платник порушує правила відчуження активів, які перебувають у податковій заставі; фіз. особа,яка має податковий борг від’їжає закордон; платник чинить супротив податковим органам при проведенні перевірок; відсутні документи що підтверджують реєстрацію платника як суб’єкта господарської діяльності або як платника податків; платник, який отримав податкове повідомлення або має податковий борг здійснює дії з передачі майна іншим особам або приховування майна; платник не допускає працівників податкових органів на перевірку стану збереження майна у податковій заставі; платник не допускає податкового керуючого для складання акту опису майна. Арешт активів може бути повним і умовним. Повний арешт передбачає беззаперечну заборону платнику здійснювати операції з активами. При цьому можливе їх тимчасове вилучення, в разі якого ризик, пов’язаний із їх зберіганням або втратою їхніх функціональних чи споживчих якостей, покладається на орган, що прийняв рішення про вилучення. Умовний арешт передбачає обмеження прав платника щодо здійснення операцій із активами, котре полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника податкового органу на будь-яку операцію. З огляду на вплив умовного адміністративного арешту активів на податкову поведінку платника він дублює податкову заставу, оскільки платник працює в аналогічних умовах. Результати розрахунків свідчать, що надходження внаслідок застосування арешту активів становлять лише близько 1 % загальної суми надходжень за рахунок вжитих заходів. Отже, адміністративний арешт активів справді є винятковим (у тому сенсі, що забезпечує погашення незначної суми) методом забезпечення погашення податкового боргу. Неефективність впливу цього методу на фіскальну поведінку платника зумовлена непродуманістю механізму арешту активів у частині терміну застосування. За інформацією податківців, боржники часто чекали на закінчення терміну арешту (96 годин) і потім продовжували свою діяльність, так і не розрахувавшись із боргами. Нинішній Податковий кодекс вже усунув цей недолік, установивши підставою для припинення арешту усунення його причини. Стосовно ж установлення терміну для перевірки судом обґрунтованості рішення податкового органу щодо правомірності арешту, то 96 годин, може бути замало. Варто застосовувати продаж активів одразу ж після закінчення терміну дії податкової вимоги або в разі недотримання графіка погашення податкового боргу, розробленого боржником. Засновникам збанкрутілих підприємств, податковий борг яких не було погашено при процедурі банкрутства, упродовж п’яти років не дозволяти засновувати нові підприємства, або ж зобов’язати їх у разі здійснення нової діяльності в першу чергу розрахуватися з попередніми боргами. А ще варто на законодавчому рівні закріпити відповідальність засновників за погашення податкового боргу підприємств-банкрутів у разі недостатності коштів останніх, отриманих від продажу активів при процедурі банкрутства.

57. Чи можна податкову заставу вважати засобом примусового стягнення податкового боргу. Відповідь обґрунтуйте. Недоліки механізму застосування податкової застави в Україні.

Податкова застава – майно платника, яке перебуває у його власності і балансова вартість якого дорівнює сумі податкового боргу, а також майно, яке він придбає в майбутньому до погашення боргу. Податкову заставу як метод забезпечення погашення платником податкової заборгованості встановлено з 1998 року. Він полягає у тому, що за невиконання зобов’язання зі сплати податків податковий орган має право продати певну частину майна боржника з подальшим спрямуванням коштів, виручених від реалізації, на погашення заборгованості. Тому через податкову заставу можна впливати на податкову поведінку платника, щоби спонукати його погасити податковий борг. До 1 січня 2011 року об’єктом податкової застави були активи платника, які перебували в його власності на момент виникнення права податкової застави з урахуванням суми податкового боргу. При цьому механізм установлення співвідношення суми податкового боргу й вартості активів у заставі та порядок визначення активів, на які поширювалося право податкової застави, не були регламентовані на законодавчому рівні, і до кожного боржника застосовувався індивідуальний підхід. Треба було тільки правильно визначитися зі складом закладених активів. коли у заставу взято неліквідні активи, дієвість цього заходу практично зводиться до нуля. Крім того, податкова застава має створювати певні незручності, адже платнику треба узгоджувати кожну операцію з податковим органом для будь-яких дій із закладеними активами. Цього не трапляється, якщо у заставу потрапляє майно, з яким платник не збирається проводити якихось операцій. Тоді податкова застава взагалі ніяк не впливатиме на фіскальну поведінку боржника. Раніше, а точніше до 24 березня 2005 року, право податкової застави поширювалося на будь-які активи платника, включаючи ті, право власності на котрі він набував у майбутньому, до моменту погашення податкового боргу. У такому разі навіть за незначної заборгованості все майно боржника потрапляло до податкової застави. І це, начебто, суперечить самій сутності заставних відносин та порушує права платника як власника майна. Але такий підхід є значно дієвішим, оскільки унеможливлює втручання платника у процес визначення активів, що потраплять у податкову заставу (платник-боржник, звісно ж, намагається заставити ті активи, з якими не збирається проводити якісь операції). Нині згідно з Податковим кодексом право податкової застави поширюється на майно, балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу. Це значно звужує потенціал такого методу управління податковим боргом. По-перше, якщо майно все таки доведеться продати, то виручених коштів може виявитися недостатньо для погашення боргу. По-друге, опис майна в податкову заставу здійснюється податковим керуючим, і тільки від правильності його дій фактично залежатиме, чи буде податкова застава мотивувати платника погасити борг, чи ні. о податкової застави необхідно включати усі активи платника, незалежно від сум боргу. Інакше ефективність податкової застави залежатиме тільки від дій податкового керуючого, а зробити правильний вибір активів для неї досить непросто. Адже це має бути майно, з яким платник зацікавлений здійснювати операції протягом 60 днів – терміну дії податкової вимоги. Загалом же оцінити дієвість податкової застави доволі складно. Серед визначених законодавством методів управління податковим боргом цей застосовується найдовше, оскільки право податкової застави виникає в перший день, що йде за граничним строком сплати зобов’язання, та триває до закінчення терміну дії податкової вимоги (60 днів), коли виникає право податкових органів стягувати кошти з рахунків платника або продавати активи. Упродовж цього періоду платник податків володіє й користується майном і майновими правами на власний розсуд, забезпечуючи при цьому їх збереження. Існування податкового боргу на момент закінчення терміну дії податкової вимоги свідчить про недостатню дієвість податкової застави як методу впливу на фіскальну поведінку платників. Частково це можна пояснити тим, що 90 % підприємств, у яких виникає податковий борг, не мають ані активів, ані грошових коштів, ані землі, ні транспортних засобів, тобто ці підприємства є потенційними банкрутами, оскільки банкрутство – єдиний можливий спосіб погасити заборгованість. Цей факт передусім указує на недосконалість законодавства, коли суб’єкти господарської діяльності можуть створюватися з незначним капіталом або ж узагалі працювати без нього. За словами податківців, податкова застава нині менш дієва, ніж банківська. І взагалі, взяття активів платника в заставу ще не означає, що заборгованість буде погашена найближчим часом, а податкові органи не вживатимуть інших заходів стягнення.