ТОП 10:

Філософія як теоретичне ядро світогляду



Філософія складає теоретичну основу світогляду, або його теоретичне ядро, навколо якого утворилося свого роду духовна хмара узагальнених повсякденних поглядів життєвої мудрості, що складає життєво важливий рівень світогляду. Але світогляд має і вищий рівень - узагальнення досягнень науки, мистецтва, основні принципи релігійних поглядів і досвіду, а також найтонша сфера морального життя суспільства. В цілому можна було б дати наступне визначення: світогляд - це узагальнена система поглядів людини (і суспільства) на світ у цілому, на своє власне місце в ньому, розуміння й оцінка людиною сенсу свого життя і діяльності, доль людства; сукупність узагальнених наукових, філософських, соціально-політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних ціннісних орієнтацій, вірувань, переконань і ідеалів людей.

Залежно від того, як вирішується питання про співвідношення духу і матерії, світогляд може бути ідеалістичним або матеріалістичним, релігійним або атеїстичним.

Матеріалізм є філософське переконання, що визнає субстанцією, сутнісною основою буття матерію. Згідно матеріалізму, світ є рухома матерія. Духовний же початок, свідомість є властивість високоорганізованої матерії - мозку.

Ідеалізм є філософський світогляд, згідно якому дійсне буття належить не матерії, а духовному початку - розуму, волі.

Автор цієї книги виходить з того, що матеріальне і духовне - це совечно єдине суще. Поза цим принципом ми не можемо зрозуміти сенс сущого, його регулятивні принципи, об'єктивну доцільність і гармонію у всесвіті. В рамках лише матеріалізму ми в принципі не в змозі відповісти на питання: хто в універсумі так мудроформообразует все і вся і здійснює регулятивну функцію. Матеріалізм несумісний з визнанням об'єктивної доцільності в світі, а це безперечний факт в бутті сущого. З морально-психологічної точки зору світогляд може характеризуватися як оптимістичне або песимістичне. У практиці спілкування, в літературі поняття світогляду вживається і в більш вузькому сенсі, наприклад говорять: "філософський світогляд", "політичний світогляд" або "художній світогляд", або навіть в ще більш вузькому розумінні - "лікарське світогляд", "фізичний світогляд" і т.п.

Співвідношення філософії та світогляду можна охарактеризувати і так: поняття "світогляд" ширше поняття "філософія". Філософія - це така форма суспільної та індивідуальної свідомості, яка постійно теоретично обгрунтовується, володіє більшим ступенем науковості, ніж просто світогляд, скажімо, на життєвому рівні здорового глузду, відведеної на у людини, часом навіть не вміє ні писати, ні читати.

У світогляді знаходить своє завершення цілісність духовності людини. Філософія як єдине-цілісний світогляд є справа не тільки кожної мислячої людини, а й усього людства, яке, як і окрема людина, ніколи не жило і не може жити одними лише чисто логічними судженнями, але здійснює своє духовне життя у всій барвистій повноті і цілісності її різноманітних моментів. Світогляд існує у вигляді системи ціннісних орієнтації, ідеалів, вірувань і переконань, а також способу життя людини і суспільства (як форма реалізації духовної сутності світогляду). І все це в органічній єдності - адже про світогляд людини ми судимо по справах його. Підсумкове визначення співвідношення філософії та світогляду можна сформулювати так: філософія - це система основоположних ідей у складі світогляду людини і суспільства.

23. Науково-технічний прогрес, технократичний та гуманістичний підходи до його розуміння.

Філософія життя А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. Ф. Ніцше «Так казав Заратустра».

 

"Філософія життя" – це ірраціоналістичний напрямок, що сформувався в кінці XIX – на початку XX ст. Він виник як реакція на кризу класичного західного раціоналізму. Найбільшого поширення філософія життя набула в першій чверті XX ст. У подальшому цей напрямок втрачає свою самостійність і його принципи використовуються екзистенціалізмом, персоналізмом, феноменологією і, особливо, філософською антропологією. Представниками "філософії життя" є Фрідріх Ніцше (1844–1900), Анрі Бергсон (1859–1941), Вільгельм Дільтей (1833–1911), Георг Зіммель (1858–1918), Освальд Шпенглер (1880–1936) та ін.

"Філософія життя" розглядає все, що існує, як форму прояву "життя". При цьому поняття "життя" розглядається як первинна цілісна реальність, яка нетотожна ні духу, ні матерії і може бути осягнута лише інтуїтивно. Засновники "філософії життя" вважали, що основою життя і його проявом є воля. Так у вченні німецького філософа А Шопенгауера, яке можна вважати одним із джерел ірраціоналізму, обстоюється примат волі відносно розуму. Він стверджував, що воля, тобто мотиви, бажання, спонуки до дій і самі процеси реалізації цих дій є специфічними відносно самостійними. При цьому, і це головне воля визначає спрямованість і результати розумового пізнання. Тобто на місце розуму має бути поставлена воля, яка незалежна від контролю з боку розуму і не має ні причин, ні основи. Це "абсолютне вільне хотіння". Крім того, воля пронизує весь світ, вона – першоначало й абсолют. Світ, за А. Шопенгауером, е нічим іншим як "волею і уявою" (див. його працю "Світ як воля і уявлення", розділ "Першоджерела").

Ф. Ніцше також вважав волю основою життя. Але життя є проявом не абстрактної світової волі, як у А. Шопенгауера, а "волі до влади". Ця воля є не лише визначальним, головним стимулом життєдіяльності людини, а й життя взагалі, буття як такого. "Щоб зрозуміти, що таке "життя", – пише Ф. Ніцше, – і якого роду устремлінням і напруженням воно є, ця формула має однаковою мірою відноситися як до дерева і рослини, так і до тварини". І далі: "Задля чого дерева первісного лісу борються одне з одним? Із-за влади!" (див. його працю "Жадання влади").

Сама назва цього ірраціонального напрямку в філософії вказує на його центральне поняття – "життя". Воно виступає в ролі первинної реальності, цілісного процесу, як безперервне творче становлення "живого". Життя протистоїть нежиттю, всьому неорганічному, застиглому. Тому, якщо "життя" перебуває в постійному русі і протиріччі, наука не може бути ефективним засобом пізнання цього життя. Це пояснюється тим, що наука, використовуючи аналітичний метод, розкладає явища життя на окремі частини. Зв'язки між ними наука здатна пояснити, а тому вона може змінити світ на користь людини, створювати нові предмети, процеси тощо. Але зрозуміти сутність світу наука (розум) безсила. Розум завжди людяно орієнтований, має мету, а "життя" вище будь-якої цілеспрямованості. Тому на перше місце переміщуються не раціональні, а інтуїтивні форми пізнання.

Істина не доступна кожному в процесі навчання, її пізнання носить недемократичний характер, виникає проблема "аристократизації" пізнання. Звідси – висока оцінка особистості та її творчості. Людина реалізує себе як особистість в історії і культурі. Її творчість відповідає "життю", вона є і процес, і одночасно результат біологічного і соціального пристосування. Людина живе в історії, але історія не має об'єктивних законів. Вона має долю, і людина має долю. Загальна історія людей – це фікція.

Свою долю мають кожна культура і кожна цивілізація. Вони виникають, розвиваються і руйнуються відповідно до циклів часу. Цивілізація і культура мають свою специфіку, своєрідність, тому не можуть серйозно впливати одна на одну. Кожна з них має свої цінності, що час від часу змінюються. Є цінності "життя", які не залежать від специфіки культур. Це цінності, які відображають "стадні інстинкти", мораль рабів, масові упередження (рівність, справедливість) тощо. Основні настанови і цінності "філософії життя" – прагнення до життя, відсутність страху смерті, бажання бути сильнішим за інших, воля до влади, благородство й аристократизм духу.







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.238.248.103 (0.004 с.)