Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії.

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З ФІЛОСОФІЇ (ІІ КУРС)

1. Поняття світогляду. Основні світоглядні питання. Структура світогляду.

Специфіка людського існування формує людське світобачення. Скільки людей – стільки світобачень. Світобачення називають ще світоглядом. Світогляд – це сукупність поглядів, уявлень, знань про світ. Світогляд може бути індивідуальним або суспільним.

Структура світогляду:

а) погляди

б) переконання

в) принципи

г) цінності

д) вірування

е) ідеали

є) життєві норми та стереотипи

Основні світоглядні питання визначив ще у XVIII Е.Кант. Вони пов’язані з місцем людини у світі:

1) Що я є, прагнення усвідомити себе?

2) Що я можу знати про світ?

3) Що я маю робити в світі?

4) На що мені сподіватись?

 

Історичні типи світогляду.

В історії людства існувало чотири типи суспільного світогляду:

1) міфологічний

2) релігійний

3) науковий

4) філософський

Міфологічний – міфологія від двох давньогрецьких слів “mifos” - перекази про давнину, + “logos” вчення, слово, наука. Це найдавніший тип суспільного світогляду, виник в первісному ладі, коли людина про світ ще нічого не знала. Первісна людина прагнучи пояснити світ використовувала існуючі знання з своїми фантастичними уявленнями про світ. Таким чином міфологічний світогляд являв собою синтез фантастичних та об’єктивних знань про світ. Цей світогляд базувався на пантеїстичному сприйнятті світу. Пантеїзм – обожнювання природи. Цей світогляд в своїй основі мав сприйняття світу через емоції, почуття.

Релігійний – походить від іт. слова “religio” – святиня, священик. Релігійний світогляд це розуміння світу з позиції віри, в існування потойбічних сил. Як і міфологічний, релігійний світогляд базується на емоційному сприйнятті світу.

Науковий – систематизовані знання про світ. Головними особливостями є те що він виник пізніше за них. Цей світогляд базується не на емоційному, а на раціональному сприйнятті (“ratio” - розум), цьому типу світогляду притаманне особливо мислення – дискурсивне – це послідовне, логічне, від висновку до висновку.

Філософський – він як науковий має ті ж самі особливості.

Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії.

Слово “філософія” утв. від злиття двох давньогрецьких слів “філео” – любов, “софія” – мудрість. Вперше використав великий давньогрецький філософ Піфагор (570 – 500 р. до н.е.)

Філософія – це специфічна галузь інтелектуальної, розумової, діяльності. Філософія від початку виникнення і до сьогодні спрямована на досягнення істини.

Істина – це філ. категорія яка означає правдивість, відповідність наших знань про щось.

“Лише філософія і відрізняє нас від дикунів та варварів”

Рене Декарт

Виникла приблизно в І-ІІ тис. до н.е. коли в найдавніших країнах Сходу і Заходу, це Стародавня Греція, Стародавній Рим. В основні філософії лежить прагнення пояснити світ та себе в ньому.

Предметом філософських досліджень є стосунки “людина – є світ”. Об’єктом дослідження філософії є людина, світ. Філософське мислення належить до дискурсивного мислення воно є раціональним, логічним.

Співвідношення філософії, науки, релігії.

Філософія – часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов’язана з науковими знаннями, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий предмет вивчення, характерні способи підходу до нього. Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі, без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому “картина світу” є лише моментом, це – стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу.

Це не просто знання, а знання, “вдягнене” в ціннісні форми. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл буття людини у світі. Людина для неї не просто річ серед речей, а суб’єкт, здатний змінювати світ і самого себе. Розглядаючи відношення “людина - світ”, філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення. Але вирішення цих питань обумовлене складною системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб’єктів (індивідів, груп, класів) можуть бути реалізовані існуючій системі суспільних відносин і наскільки вони співпадають чи не співпадають з напрямком дії законів суспільного розвитку.

У цьому плані філософія, спираючись на наукові знання і використовуючи їх, може бути за своєю суттю як науковою, так і ненауковою.

При цьому вона не втрачає своєї специфіки – форми суспільної свідомості.

Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратись на матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, здійснюючі нові відкриття в пізнанні дійсності, нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як методологічна основа наукового пізнання. Докладно про це бути йти мова далі.

Одним зі способів духовно-практичного освоєння світу є релігія. Релігія прагне дати оцінку людським стосункам і поведінці в складному і суперечливому взаємовідношенні добра і зла. Вона звертається до віри, як до найефективнішої форми освоєння розмаїтої реальності. Але сучасної релігії, як правило, не заперечують досягнень науки, зокрема теорій, що пов’язані з будовою матерії, і, тим більше, практично використання досягнень природознавства.

Священнослужителі завжди підкреслюють, що сферою науки, її першочерговою справою є дослідження лише фізичного світу, лише сфери поцейбічного. А потойбічне – сфера релігії і, можливо, філософії. Головним для сучасних релігій є стурбованість тим, що людство, захопившись земними проблемами, не забувало, що над ним існують вищі, вічні інстанції, які здійснюють невсипущий контроль та їх суд.

Релігія головним предметом своєї уваги робить співвідношення поцейбічного і потойбічного світів. Сфера людського і сфера божественного, земне і небесне – серцевина релігійних роздумів. Зв'язок їх – надзвичайно складний і суперечливий – релігійна свідомість прагне показати як впорядкований і зрозумілий людському розумові, але кращим і пріоритетнішим є пряме інтуїтивне осягнення цього зв’язку.

Наука будує картину світу навколо об’єктів, які розуміються як незалежні від людської суб’єктивності, від впливу наших бажань та особливостей сприйняття. Наука прагне бачити і показати світ “таким, який він є”, без, як уже зазначалося, людських прикрас чи, навпаки, нав’язаних йому негативів.

Головним у філософських дослідженнях є співвідношення “людина - світ”, яке розглядається в онтологічному, теоретико-пізнавальному, ціннісному, діяльному аспектах. Тому, як правило, філософські погляди на світ розмаїті і не схожі між собою. Для них характерний інтелектуалізм і постійний сумнів у власних твердженнях, критичність, не заспокійливість і динамічність думки. Цим філософські уявлення про світ різко відрізняються від релігійних поглядів і зближують філософію з наукою.

Головні причини виникнення філософії. Особливості стародавньої філософії.

Головні причини виникнення філософії:

1) Розвиток і ускладнення людського організму, насамперед мозку які призведи до виникнення абстрактного мислення (абстрактне – відірване від об’єкту, базується воно на людській уяві, на образах, на узагальненні)

2) Ускладнення суспільного життя людей, що призвело до накопичення різноманітних знань, уявлень про світ. Ці знання потрібно було узагальнити.

3) Прагнення людини пояснити світ.

Головні функції філософії.

Філософія виконує багато функцій в життєдіяльності людини. До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну (праксеологічну).

Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про світ та про людину, про її місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення, здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя.

Філософія є методологічною основою світогляду. Для його побудови вона дає вихідні, основні принципи, застосування яких дає змогу людині виробити свої життєві настанови, що стають головними орієнтирами, визначають характер та спрямованість її ставлення до дійсності, характер та спрямованість практичної діяльності. Серцевина світогляду – усвідомлення людиною цілей та смислу життя.

Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної структури світу, зв’язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, людину про зв’язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них (в своїй сфері) усвідомлювати дійсність крізь призму відношення “людина - світ”.

Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумовлено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлення буття у структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, є відображенням саме цієї сторони людського буття. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Тому основні положення філософії мають важливе методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмету.

Для більш глибокого і дохідливого усвідомлення цього питання слід зупинитися на понятті методології. Методологія – це система вихідних, основоположних принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер ставлення до них характер та направленість пізнавальної і практичної діяльності.

Практично-діяльна(праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою для забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.

8. Сутність основного питання філософії.

Вже в І-ІІ тис. до н.е. сформувалося так зване основне питання філософії. Його сутність зводиться до розв’язання 2 філософських проблем.

1) першооснова світу (що є первинною основою світу, матерія чи свідомість)

2) пізнання світу

Щодо вирішення цієї проблеми однозначної відповіді не було. Філософи поділялись на матеріалістів так ідеалістів, пояснювали світ законами природного розвитку, ідеалісти пояснювали з протилежної точки. Ідеалізм поділяється на:

1) об’єктивний ідеалізм

2) суб’єктивний ідеалізм.

Ідеали – керує вища сила. Суб’єктивні – світ є наслідком комбінації людських відчуттів.

Пізнання світу:

1) людина нездатна пізнати світ – агностика

2) гностики – ті, що доводили що життя дається до пізнання світу.

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З ФІЛОСОФІЇ (ІІ КУРС)

1. Поняття світогляду. Основні світоглядні питання. Структура світогляду.

Специфіка людського існування формує людське світобачення. Скільки людей – стільки світобачень. Світобачення називають ще світоглядом. Світогляд – це сукупність поглядів, уявлень, знань про світ. Світогляд може бути індивідуальним або суспільним.

Структура світогляду:

а) погляди

б) переконання

в) принципи

г) цінності

д) вірування

е) ідеали

є) життєві норми та стереотипи

Основні світоглядні питання визначив ще у XVIII Е.Кант. Вони пов’язані з місцем людини у світі:

1) Що я є, прагнення усвідомити себе?

2) Що я можу знати про світ?

3) Що я маю робити в світі?

4) На що мені сподіватись?

 

Історичні типи світогляду.

В історії людства існувало чотири типи суспільного світогляду:

1) міфологічний

2) релігійний

3) науковий

4) філософський

Міфологічний – міфологія від двох давньогрецьких слів “mifos” - перекази про давнину, + “logos” вчення, слово, наука. Це найдавніший тип суспільного світогляду, виник в первісному ладі, коли людина про світ ще нічого не знала. Первісна людина прагнучи пояснити світ використовувала існуючі знання з своїми фантастичними уявленнями про світ. Таким чином міфологічний світогляд являв собою синтез фантастичних та об’єктивних знань про світ. Цей світогляд базувався на пантеїстичному сприйнятті світу. Пантеїзм – обожнювання природи. Цей світогляд в своїй основі мав сприйняття світу через емоції, почуття.

Релігійний – походить від іт. слова “religio” – святиня, священик. Релігійний світогляд це розуміння світу з позиції віри, в існування потойбічних сил. Як і міфологічний, релігійний світогляд базується на емоційному сприйнятті світу.

Науковий – систематизовані знання про світ. Головними особливостями є те що він виник пізніше за них. Цей світогляд базується не на емоційному, а на раціональному сприйнятті (“ratio” - розум), цьому типу світогляду притаманне особливо мислення – дискурсивне – це послідовне, логічне, від висновку до висновку.

Філософський – він як науковий має ті ж самі особливості.

Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії.

Слово “філософія” утв. від злиття двох давньогрецьких слів “філео” – любов, “софія” – мудрість. Вперше використав великий давньогрецький філософ Піфагор (570 – 500 р. до н.е.)

Філософія – це специфічна галузь інтелектуальної, розумової, діяльності. Філософія від початку виникнення і до сьогодні спрямована на досягнення істини.

Істина – це філ. категорія яка означає правдивість, відповідність наших знань про щось.

“Лише філософія і відрізняє нас від дикунів та варварів”

Рене Декарт

Виникла приблизно в І-ІІ тис. до н.е. коли в найдавніших країнах Сходу і Заходу, це Стародавня Греція, Стародавній Рим. В основні філософії лежить прагнення пояснити світ та себе в ньому.

Предметом філософських досліджень є стосунки “людина – є світ”. Об’єктом дослідження філософії є людина, світ. Філософське мислення належить до дискурсивного мислення воно є раціональним, логічним.