Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів

 

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в Стародавній Греції. Вона вважалася мистецтвом і була вагомою частиною суспільного життя. Греки поділяли риторику на три галузі: судову, політичну й урочисту. До нашого часу дійшли імена відомих античних ораторів Сократа, Платона, Аристотеля, Демосфена, Цицерона.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон (його найвідоміша проповідь - “Слово про закон і благодать”) та Кирило Туровський.

У 17-18 столітті курс риторики викладався в Києво-Могилянській академії, яка, будучи національним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки європейських університетів. Ім’я академії пославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

Зараз в Україні існує нагальна потреба відновлення національних риторичних традицій - традицій публічного мовлення - в суспільно-політичній, науковій, професійній та інших сферах.

Розрізняють такі види публічного мовлення:

1) соціально-політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);

2) академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії);

3) судове (звинувачувальна та захисна промова);

4) урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);

5) церковно-богословське (проповідь, звернення до пастви).

У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії.

Доповідь - це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.

Промова - це невеликий (до 10-15 хв) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб - і зараз актуальна для промовця. Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.

Лекція - це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

Виступ у дискусії - це лаконічний (до 2-5 хв), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань - основні риси виступу.

Особливості публічного мовлення пов’язані насамперед з тим, що звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу - атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов’язаних із його поведінкою:

- природність, позбавлена штучності;

- доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів;

- зосередженість, серйозність оратора;

- глибока внутрішня переконаність;

- відповідна інтонація, міміка, жести.

 

Способи підготовки до публічного мовлення

Вибір способу підготовки до публічного виступу залежить від багатьох чинників: досвіду оратора, складності теми, ситуації мовлення, рівня володіння матеріалом, специфіки аудиторії тощо. Окреслимо основні етапи підготовки до виголошення публічного виступу (залежно від вищеназваних чинників підготовка може бути завершена на будь-якому етапі):

1) обдумування теми;

2) підбір матеріалів, літератури, ілюстрацій тощо, опрацювання їх (підготовка виписок - цитат із зазначенням джерела; укладання конспекту (дослівного, реферативного або комбінованого);

3) систематизація матеріалу;

4) складання плану виступу або розгорнутого плану, який містить ключові слова, цифрові дані, дати, власні назви, складні для запам’ятовування;

5) написання тез виступу - найважливіших положень, які мають бути обґрунтовані, доведені, проілюстровані;

6) написання повного тексту виступу;

7) коригування написаного тексту:

- довгі речення слід замінити короткими або поділити;

- вставити риторичні запитання, які збагатять інтонацію, пожвавлять виклад, змусять стежити за ходом думки;

- смислові зв’язки між частинами промови треба виразити словами: по-перше..., по-друге..., з одного боку..., а з другого..., отже..., таким чином...;

- потрібно постійно називати предмет думки;

- слід визначити, де потрібні паузи;

- увести в текст звертання до слухачів;

8) пробне читання промови вголос;

9) виголошення промови.

 

5. Етика усного професійного спілкування

 

Кожний зі схарактеризованих вище видів усного професійного мовлення передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти своє негативне ставлення.

Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й становлять тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку:

- привітання (Добрий день! Доброго ранку! Добрий вечір! Вітаю Вас! Мої щирі вітання! Радий вас привітати!);

- подяки (Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Щиро вдячний! Спасибі, Ви дуже люб’язні!);

- вибачення (Вибачте! Прошу вибачення! Прошу вибачити! Мені дуже шкода, вибачте! Перепрошую! Даруйте мені!);

- відмови (На жаль, не можу..., Мені дуже шкода, але..., З радістю допоміг би, проте..., Мені незручно відмовляти, однак...);

- прощання (До побачення! Прощавайте! Бувайте здорові! На все добре! До зустрічі! До завтра! Побачимося завтра!) тощо.

Кожне тематичне об'єднання є частиною досить розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від ситуації спілкування, професії, соціального статусу, статі, освіти, віку учасників спілкування.

За умови вмілого володіння та врахування цих складників мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.

Науковцями розроблено основні постулати безконфліктного спілкування, яке є частиною сучасної корпоративної культури:

— постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

— новизна інформації у викладі поглядів на проблему;

— уникання зайвої деталізації;

— постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);

— постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки для обох співрозмовників);

— обізнаність із минулим;

— прогнозування майбутнього;

— істинність у словах і діях, словах і реаліях.

Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються.

Тема 5. Українська термінологія в професійному

Спілкуванні

 

1. Історія і сучасні проблеми української економічної термінології.

2. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

3. Способи творення термінів економіки.

4. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Професіоналізми і номенклатурні назви.

5. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту.

Література

1. Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення. - Л., 1999.

2. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. - Л., 1994.

3. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - К., 1997.

4. Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. - К., 2001.