Слова «книжні» та «нейтральні»

Усі слова української мови можуть бути поділені на дві великі групи: ті, що вживаються переважно в писемному мовленні (їх ще звуть книжними), й ті, що вживаються в усному мовленні (вони називаються розмовними). "Книжні", "нейтральні", "писемні" – це умовні назви, вони закріплені за певною вузькою сферою – наукові праці, публіцистичні та ділові папери.

"Книжні" слова, як правило, виражають загальнонаукові поняття: прогрес, компонент, демократизм, асигнація, експеримент, абітурієнт.

Значне місце займають слова із абстрактним значенням із суфіксами –анн /я/, -енн /я/, -інн /я/, -ість, -ств /о/, -цтв /о/: змагання, засвоєння, посвідчення, спостереження, цілісність, сумісництво, товариство, здобуття, доручення, одержання.

Відтінок книжності може виявлятися також у дієсловах на –ува /ти/, -юва /ти/, (виконувати, заповнювати), у дієприкметниках: виконуючий, ознайомлений, виданий, присутні, віддієслівних іменниках на -ння, -ття (посвідчення, здобуття).

Для укладання ділового паперу необхідно добирати саме книжні, а не розмовні слова. Так слово дбати вживається у висловах "Як дбаєш, так і маєш", "У недбалого руки не болять". Для тексту документа слід вжити вислів типу: виявити піклування, проявити турботу, багато зробити для чогось.

У документах різного типу особливу увагу слід звертати на урочисті книжні слова, які проникають у ділові папери з мови газет. Їх вживання у діловій сфері спричиняє чимало недоречностей. Це, переважно, помилки такого характеру: "високе" слово вставляється в текст чисто ділового, виробничого характеру; урочистими словами користуються в документах, де йдеться про справи буденні, дрібні. У високому, урочистому мовленні вживаються слова труд, трудитися, трудовий, трудівник, у звичайному, поточному діловому папері повинно вживатися: праця, працювати, працівник; робота, робітник. На місці трудитися – працювати, виконувати, здійснювати, робити.

Можна споруджувати палаци, зводити мости, але типові корівники слід будувати. Замість проживати слід використовувати мешкати, жити, бути прописаним, займати житлоплощу.

Власне українська та іншомовна лексика.Правильне використ.іншомовних слів.

Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Ось деякі із власне українських слів:

Мама, батько, білий, бог (пан), боятися, брат,

вересень, весілля, вівторок, відьма, вісім, внук, вогонь, вода, володіти, вулиця,

два, двері, двір, день, десять, джерело, дзеркало, дивитися, дід, дім, добрий, дочка, друг, дух, душа,

жало, жаль, жати, жити, жито, жувати,

Іншомовна лексика та її використання
У наші дні стало звичним вживання слів офіс, піар, інавгурація, менеджер, супермаркет, фуршет, приватизація, імідж, лобі, менталітет, маркетинг, менеджмент та ін Це запозичена лексика. Запозиченням лінгвісти називають процес переміщення різних елементів з однієї мови в інший. Під різними елементами розуміються одиниці всіх рівнів структури мови - лексики, морфології, синтаксису, фонології. Найбільш частим буває запозичення слів - лексичне запозичення, яке є першим ступенем іншомовного впливу.

Правильне використання іншомовних слів.

1. Намагатись уникати іншомовного слова,якщо є український відповідник.Наприклад: погоджувати (координувати), умова (конвенція), місцевий (локальний), переважати (домінувати).

2. Не вживати в одному тексті на позначення того самого поняття власне українське слово й іншомовний відповідник. Необхідно зупинитись на одному варіанті слова і його вживати в тексті даного документа.

3.Використовувати іншомовне слово правильно і точно, лише в тому значенні, яке закріплено за словом у словниках.

Терміни та професіоналізми.

Термін – це слово, що означає певне поняття в певній галузі. Терміни поділяють на загальнонаукові й вузькотермінологічні. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб”єктивно-оціночних відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера) тощо.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у зафіксованому значенні.

Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною нейтральністю (відсутністю образності).

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими поняттями, що властиві різним професіям. Ці слова називаються професіоналізмами. Професіоналізми – це вирази і звороти, що характерні для певної професії, не мають чіткого наукового визначення. Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо). Друга група професіоналізмів –це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.
До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери.

Договір.Рекламаційні листи та листи-претензії

Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Рекламаційні листи й листи-претензії пов’язані з над­звичайно серйозним й відповідальним боком ділових відносин — пред’явленням претензій партнерові, який порушив умови укладеної угоди й виконав неякісно або ж зовсім не виконав покладені на нього обов’язки.

Претензії можуть бути пред’явлені з приводу най­різноманітніших — інколи дуже несподіваних — пору­шень:

— порушений термін поставки товару чи надання послуги;

— якість або кількість товару чи послуги не відповідає зазначеній в угоді;

— виявлена внутрішньотарна недостача щойно отриманого товару;

— незадовільна якість чи зовнішній вигляд упаковки тощо.

Сучасний діловий документ.

Поняттям «документ» визначається інформація, записана будь-яким способом на будь-якому матеріалі, що видається в тій чи іншій організації, установі, управлінні, відділі для використання у своїй діяльності.

Діловий документ призначений для одноразового використання. Його мета – прийняття та виконання безпосередніх управлінських рішень.

До ділових документів відносяться:

інформаційні;

документи колегіальних органів (службові листи, телеграми, телефонограми, довідки, доповідні, пояснювальні й службові записки);

розпорядчі (постанови, рішення, накази, розпорядження);

організаційні (положення, статути, інструкції);

документи щодо особового складу (заяви про прийом на роботу, характеристики, накази щодо особового складу, щодо контрактної системі наймання працівників);

документи з господарсько-договірної діяльності (договір постачання, договір підряду, про матеріальну відповідальність, господарські договори в посередницькій діяльності, комплект договорів щодо створення нових форм господарювання, щодо взаємин підприємства й банку);

документи з господарсько-претензійної діяльності (протоколи розбіжностей до договорів, комерційні акти, претензійні листи, позовні заяви);

обліково-фінансові (оформлення відкриття рахунка в банку, заява-зобов'язання, акти, трудові угоди, доручення);

документи з зовнішньоекономічних відносин (з організації зовнішньоекономічних зв'язків і створення спільних підприємств).

Ділові документи часто називають управлінськими, а їхня сукупність – управлінською документацією.

Діяльність щодо створення документів називається документуванням. Умови, що забезпечують рух, пошук і збереження документів, поєднуються під загальною назвою – організація роботи з документами. Діяльність, що охоплює документування й організацію роботи з документами в процесі управлінської діяльності, називається діловодством.

Класифікація документів.

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.

2.За змістом і спеціалізацією: загальні; з адміністративних питань; з питань планування оперативної діяльності; з питань підготовки та розподілу кадрів; спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комер­ційних питань, — постачально-збутові, зовнішньо­торговельні тощо.

3.За призначенням: щодо особового складу; організаційно-розпорядчі; кадрово-контрактові; довідково-інформаційні; господарсько-договірні; обліково-фінансові.

4.За походженням: службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені уста­нови, організації для вирішення службових питань; особисті (приватні) — укладаються будь-якою осо­бою для вирішення індивідуальних, власних пи­тань.

5. За місцем укладення: внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено; зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням): вхідні (надходять до установи, організації, підпри­ємства, фірми); вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації: стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суво­ро регламентованій послідовності (паспорт, свідоц­тво, атестат, диплом, військовий квиток тощо); нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо); індивідуальні — укладаються за загальними прин­ципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної си­туації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).

8. За ступенем складності: прості (односкладові) — відображають одне питан­ня, факт;складні — відображають два й більше питань, фактів.

9. За стадіями відтворення: оригінали; копії, витяги, дублікати.

10. За терміном виконання: звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги; термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефо­нограми тощо; дуже термінові — зі спеціальною позначкою термі­ну виконання.

11. За ступенем секретності (гласності): звичайні (несекретні) — для загального користу­вання; для службового користування (ДСК); таємні (Т); цілком таємні (ЦТ).

12. За юридичною силою: справжні — чинні, нечинні; підробні — фальсифікати.

13. За технікою відтворення: рукописні; відтворені за допомогою технічних засобів.

14. За терміном зберігання: тимчасового зберігання (до 10 років); тривалого зберігання (понад 10 років); постійного зберігання.