Публічний виступ та конспект – способи передачі інформації

Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування.
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, повідомлення

Повідомлення - це невеликий публічний виступ, невелика доповідь на якусь тему, 2) папір, документ, у якому про щось повідомляєть­ся, сповіщається.

Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Доповідь ­– це прилюдне повідомлення на певну тему.

Найпоширенішою є така структура доповіді: вступ, основна частина, висновок.

Конспект ­– це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а при слуханні лекції ­– і слухова пам'ять, що допомагає людині пізніше легко згадати (відно­вити в пам'яті) колись почуте чи прочитане і законспектоване. Розрізняють конспекти прочитаного і конспекти почутого.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У конспекті слухач має можливість занотува­ти почуте, виразити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини (меншу і більшу): меншу залишають для власних поміток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конс­пект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень. Скорочувати радять часто вживані терміни, слова, але так, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспект прочитаного складати легше ­– читач не обмежений у часі і може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. "Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. На відміну від конспекту тези не включають фактичного матеріалу книги. Конспект ­– це тези в дещо розширеному вигляді". Учені радять знайти таку форму запи­су, яка б дозволила не просто фіксувати прочитане, але й заповнювати про­галини і зберігати логічну послідовність викладу.

Розрізняють такі прийоми конспектування:

вільні (думки автора передаються своїми словами);

текстуальні (текст записують у вигляді цитат);

змішані (вільний виклад поєднано з цитуванням).

 

Концептуальна інформація тексту

Кожний текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, включає у себе різні види повідомлень. У залежності від того, що повідомляється, виділяють три види повідомлень, які називають інформаціями: фактуальну, концептуальну і і підтекстову.

Фактуальна інформація тексту – це опис фактів, подій, місця і часу дії, роздуми автора, розвиток сюжету і т.д.

Концептуальна інформація (лат. conceptio – розуміння, система поглядів) – це виклад світогляду автора, основної ідеї твору. Концептуальна інформація не завжди точно виражається словами, вона частіше випливає з різного виду фактуальної інформації. Так різні автори можуть по-різному інтерпретувати перемогу київського “Динамо” чи результати міждержавних переговорів.

Підтекстова інформація також не виражається словами, а домислюється. Вона виникає завдяки здатності слів, словосполучень, речень та фрагментів тексту містити у собі скритий зміст.

 

44 = 41

 

Основні ознаки тексту в діловому мовленні.

 

Текст - це головний реквізит службового документа, що відображає його зміст. Він має чітко й переконливо відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки.

Головна вимога до викладу матеріалу в будь-якому документі – це логічна послідовність, чітко продуманий план, щоб мета документа була добре аргументована, випливала з викладу документа.

Текст документа повинен бути достовірним, тобто викладені у ньому факти повинні відображати справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли у ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

Стислим є текст, у якому немає зайвих слів та смислових повторів, надмірно довгих (не по суті справи) міркувань.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів

Текст викладати від третьої особи: комісія ухвалила…; інститут просить …

Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази

Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів

Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв’язку з, згідно з, з метою

Використовувати синтаксичні конструкції типу: доводимо до Вашого відома, що…; у порядку обміну досвідом…

Дієприслівникові та дієприкметникові звороти вживати на початку речення: враховуючи,…, беручи до уваги…

Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення – перед означуваним словом, додатки після опорного слова; вставні слова – на початку речення)

Щоб не виявити гостроти стосунків з партнером, активну форму дієслів варто заміняти на пасивну. Ви не висловили свої пропозиції – Вами ще не висловлені пропозиції.

Якщо ж важливо вказати на конкретного виконавця, то тоді треба вживати активну форму: Університет не гарантує…

Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію…

У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу: наказую…, пропоную

Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у діловодстві за загальними правилами: р-н, обл., напр., км

Займенник Ви, Вас, Вам у офіційно-діловому стилі пишеться з великої літери

Віддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомогою слів: шановний, високоповажний і т.д.

 

Терміни та професіоналізми у діловому мовленні

Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

До термінів у діловодстві ставляться такі вимоги:

1) термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (акта (документ), акту (дія); рахунка (документ), рахунку (дія)).

2) термін повинен вживатися з одним (закріпленим у словнику) значенням (сальдо – різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний час; дебітор – боржник, юридична або фізична особа, яка має грошову заборгованість підприємству, організації, установі);

3) при користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм (акт – актувати, а не активування, с понсор – спонсорський, а не спонсорний, позика – позиковий, а позичка – позичковий).

Кожна вузька галузь науки має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема у діловодстві. Наприклад.: справа – означає один документ і сукупність документів; одиницю зберігання документів в архіві (юридична справа); різновид справи, який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа).

Слід уникати використання застарілих термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор, стимул, база, альтернатива.

Професійна лексика

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок – кухар; камбуз – кухня; кубрик – кімната відпочинку екіпажу; бак – носова частина корабля; чалитися – приставати до берега; ходити в море – плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

3. Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін.

4. Професіоналізми користувачів ПК: мама – материнська плата, клава – клавіатура, скинути інформацію – переписати, вінт – вінчестер.

5. Професіоналізми музикантів: фанера – фонограма, ремікс – стара мелодія з новою обробкою, розкрутити (пісню, ім'я) – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (журналах, буклетах, інструкціях).

У практиці ділового спілкування треба бути обережним щодо їх вживання у службовому папері. Документ у цьому випадку може перетворитися з офіційного у неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

 

48. = 47.