Використання форм числівників.

Складні чи складені числівники записуються цифрами. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів.

Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання.

Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км.

Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови.

Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну.

Форма множини рекомендується при однорідних членах печення. Наприклад: / вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо.

Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів.

Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери.

Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку.

Слід запам'ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять.

Використання займенників.

Займенник — це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови.

Так, особові, питально-відносні, заперечні, неозначені займенники можуть заступати іменник і в реченні відігравати роль підмета чи додатка.

Наприклад: я, ти, ніхто, ніщо тощо.

Присвійні, означальні й вказівні займенники частіше заступають прикметники й у реченні виконують роль означення.

Наприклад: наш, кожний, інший, такий, весь та ін.

За українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена займенником, стоїть переважно у називному відмінку, а не в орудному, як у російській мові.

Наприклад: Основну увагу ми звернули на виготовлення предметів широкого вжитку; Весь свій час вони зосередили на переробці високоякісних лаків та фарб.

Характерна ознака займенників — це те, що вони не зберігають, як правило, своєї основи в непрямих відмінках. І Цим вони відрізняються від інших частин мови, у яких основа залишається незмінною.

Наприклад: я — мене; ти — тебе; він — його: вона — її; ми — нас; ви — вас; вони — їх; хто— кого; що — чого.

Під час відмінювання змінюється й основа займенників: я —мені; ти — тобі; хто — кому; що — чим та ін.

Важливо пам'ятати, що в основі багатьох займенників відбувається чергування і, й, о —мій —мого, моєму; твій — твого, твоєму.

59. Специфіка побудови словосполучень з підрядним зв*язком.

Підрядний зв’язок-у словосполученні виражає гра-матичну залежність одного слова від іншого. Наприклад: Боже благословення; чарівне слово; мудра думка; наша перемога; чинне законодавство.

Між словами в підрядних словосполученнях можливі три типи зв'язку: узгодження, керування і прилягання.

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного.

Наприклад, у словосполученні рідна земля залежне слово рідна стоїть у тому ж називному відмінку, жіночому роді й од­нині, що й головне слово земля

При керуванні залежне слово завжди стоїть у певному непрямому відмінку (з прийменником або без нього) неза­лежно від форми головного слова.

Наприклад, у словосполученні любити Вітчизну залежне слово Вітчизну стоїть у знахідному відмінку.

При приляганні залежним виступає незмінне слово (при­слівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова). До го­ловного воно приєднується лише за змістом.

Наприклад, у словосполученнях прибув удосвіта, глибоко стурбований, дуже показовий залежні слова виражені при­слівниками удосвіта, глибоко, дуже;

Чимало специфічного є в побудові підрядних словосполучень, зокрема, із зв’язком керування. Наприклад, українською мовою слід казати дякую вам (а не “дякую вас”), розмовляю українською мовою (а не “розмовляю на українській мові”), чинити згідно з законом (а не “чинити згідно закону”), почнеться о другій годині (а не “почнеться в дві години”) тощо.

Найчастіше помилки трапляються в побудові зокрема й таких словосполучень з підрядним зв’язком керування:

пробачте мені (а не “мене”); мені болить (а не “мене”); дотримати слова (а не “слово”);
оволодіти ситуацією (а не “ситуацію”); опанувати професію (а не “професією”);
учитися ремесла (а не “ремеслу”); ігнорувати попередження (а не “попередженням”);
завдати шкоди (а не “шкоду”); зазнати невдачі (а не “невдачу”);

 

60. Побудова речень зі словосполученнями підрядного зв*язку.

Підрядний зв'язок виражається у простому реченні формами слова, у складнопідрядному реченні сполучниками й сполучними словами. Пр.: Появу перших віршів Голобородька привітала критика. Дожити корисне йому, щоб виглянути на своїх нащадків.

 

Вживання усталених словоспол. Із прийменниками «відповідно до», «згідно з».

В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, постави­ти питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжи­ти заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.

Узгодження підмета і присудка.

У двоскладному реченні присудок із підметом пов'язуєть­ся переважно підрядним зв'язком узгодження. Наприклад, у реченні Вдень пригріло сонце, почалася відлига (О. Довженко) присудок пригріло стоїть у тому самому середньому роді одни­ни, що й підмет сонце.

При однорідних підметах, ужитих в однині й пов'язаних єднальним зв'язком, дієслово-присудок ставиться як у множині (частіше), так і в однині залежно від того, на чому
більше зосереджується увага — на дії чи на предметах: Радіють і садок, і поле, і долина (Л. Глібов). Чорніє поле, і гай, і гори (Т. Шевченко).

При підметі, вираженому кількісним числівником або поєднанням кількісного числівника чи кількісного слова з денником, присудок ставиться:

а) в однині, якшо увагу зосереджено на кількості: Сиділо нас чоловіка з вісім (А. Тесленко).

б) у множині, якщо увагу зосереджено на дії: Ой, три шля­хи широкії докупи зійшлися (Т. Шевченко).

Якщо до складу підмета входить неозначено-кількісний числівник (багато, мало, чимало, трохи та ін.), то присудок, як правило, ставиться в однині: Багато людей підпушувало зем­лю навколо кожного деревця (О. Довженко).

Якщо складений підмет має часове значення, то присудок ставиться в однині: Три роки минуло відтоді, як вона вперш зустрілася з Марком Загірним (О. Гончар).

При підметах, виражених іменниками більшість, меншість, частина, половина, решта тощо, дієслово-присудок ставиться в однині і в тому самому роді, що й підмет: Більшість проголосувала за резолюцію.

При підметах, виражених займенниками хто, дехто, хтось, ніхто, хто-небудь, присудок у минулому часі має форуму чоловічого роду, у теперішньому й майбутньому — форму
однини: Люди, хто знав, мовчать та примічають (Г. Квітка-Основ'яненко).

При абревіатурах присудок ставиться в тому самому роді й числі, що й головне слово в словосполученні, від якого ут­ворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була зас­нована 1918 року за сприяння гетьмана Павла Скоропадського. Райвно (районний відділ народної освіти) розглянув питання забезпечення шкіл підручниками.

Резюме.

Резюме (франц. résumé, від résumer — викладати коротко), короткий завершальний виклад статті, доповіді або повідомлення.

Зміст:

Потрібно відрекомендуватися

2.Мета
3.Освіта
4. Досвід роботи
5.Додаткові відомості про себе
6.Особисті якості
7.Хобі, захоплення, інтереси

 

Рекомендаційні листи.

Рекомендаційні листи в діловому світі практикуються дуже широко й давно вже стали невід’ємним елементом ділових стосунків і, відповідно, епістолярію. На від­міну від характеристики, рекомендація не обов’язково подається з місця роботи. Зацікавленою в рекомендації стороною, може бути або сама людина, або ж організа­ція чи фірма. Останнім особливо важлива об’єктивність, оскільки вони зацікавлені в добросовісних, кваліфіко­ваних працівниках або ж стипендіатах, що гідно вико­ристають виділені їм кошти.

Рекомендаційні листи складаються, як правило, з двох частин:

1. У першій частині вказуються мінімальні відомості про рекомендованого: скільки часу, звідки, з якого боку його знаєте, з якими його працями чи досягненнями знайомі та ін.

2. У другій частині має бути чітко сформульоване те, заради чого, власне, й пишеться рекомендація: рекомен­дую чи не рекомендую. Врешті-решт висловлюється го­товність нести певну відповідальність за рекомендовану особу.