Синонімічний вибір слова. Близькозвучні слова

Таким чином, під синонімами розуміють мовні одиниці або структури, які відрізняються формально, проте мають подібне або однакове значення і, тому, співпадають в корні значення. Синоніми, позначаючи одне явище дійсності, зазвичай, називають його по-різному – наприклад, виділяючи в предметі, що називається, різні його властивості, або характеризуючи даний предмет з різних точок зору.

Як вже неодноразово зазначалось, синоніми відрізняються за своїм звучанням, структурою і походженням. Проте, в мовній системі можна спостерігати і такі синоніми, які на даний момент не повністю відрізняються за своїм значенням і відношенням до контексту. Вони називаються абсолютними синонімами або лексичними дублетами. Необхідно враховувати, що в багатьох випадках в синонімах спостерігають незначні, ледве вловимі відмінності. Синонімія – це позначення зв’язків між синонімами. Яскрава синонімія сучасної мови, незалежно української, чи німецької – є одним з багатьох доказів її словникового багатства. Вона дає можливість висловити детальну оцінку думки, можливість урізноманітнити мову, робить мовлення більш образним, дієвим і виразним. Синонімія – явище завжди глибоко національне, вона утворюється в різних мовах різними шляхами. В українській мові, як більшою мірою і в німецькій, синоніми з’явились в результаті утворення нових слів на основі існуючого словникового матеріалу, в результаті поповнення словникового запасу за рахунок лексики територіальних чи професіональних діалектів, частково також жаргонів, або в результаті засвоєння іншомовних слів з лексики інших мов.

Синоніми є показником розвиненості мови, її багатства, гнучкості, вони сприяють урізноманітненню висловлення думок; відображають національну специфіку мови, її самобутність. Наявність синонімів в мові допомагає різноманітити і прикрасити мову, уникаючи стомлюючих повторень.

Пароніми (близькозвучні слова) – це слова, які мають однаковий корінь, а різнятьсялише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки -ся (абонент – абонемент, афект – ефект, адрес – адреса, професійний – професіональний, континент – контингент, особистий – особовий ).

Паронімічними відношеннями поєднується пар слів, значно рідше – три або більше. За характером смислових зв'язків пароніми поділяються на кілька груп:

1) синонімічні (важкий – тяжкий, привабливий – принадливий);

2) антонімічні (прогрес – регрес, адресат – адресант);

3) що мають семантичну близькість (вирізнятися – відрізнятися, проблема – дилема, витрати – затрати, зумовлювати – обумовлювати).

 

Відмінювання прізвищ. Автобіографія

Відмінювання прізвищ

1. Українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників І відміни, відмінюються як відповідні іменники І відміни, а прізвища з закінченнями іменників II відміни відмінюються за зразками відмінювання відповідних іменників ІІ відміни:

М а йборода — М а йбороди, М а йбороді, М а йбороду й т. д.;
Гм и ря — Гм и рі, Гм и рі, Гм и рю, Гм и рею й т. д.;

 

2. Прізвища прикметникового типу на - ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чол. та жін. роду (твердої чи м’якої групи):

Авді є вський — Авді є вського, Авді є вському й т. д.;
Кобил я нська — Кобил я нської, Кобил я нській й т. д.

3. Чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюємо за такими зразками:

Однина
Н.	П а влов	Ковал і в	Пр о копів
Р.	П а влов-а	Ковал е в-а (-л і в-а)	Пр о копов-а (-пів-а)
Д.	П а влов-у	Ковал е в-у (-л і в-у)	Пр о копов-у (-пів-у)
Зн.	П а влов-а	Ковал е в-а(-л і в-а)	Пр о копов-а (-пів-а)
Ор.	П а влов-им	Ковал е в-им (-л і в-им)	Пр о копов-им (-пів-им)
М.	…П а влов-і, -у	...Ковал е в-і, -у (-л і в-і, -у)	...Пр о копов-і, -у (-пів-і, -у)
Кл.	П а влов-ей П а влов	Ковал е в-е (-л і в-е) й Ковал і в	Пр о копов-е (-пів-е) й Пр о копів

 

 

Примітка. При відмінюванні чеських і польських прізвищ суфіксальний -е зберігається: Г а шек — Г а шека, Г а шекові..., Лок е тек – Лок е тека, Лок е текові...

4. Жіночі прізвища на приголосний та о не відмінюються: Мар і ї С е ник, Над і ї Бал і й, з Н і ною Б а йко. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються як відповідні іменники: Васил я С е ника, Мих а йлові Балі є ві, з Андр і єм Б а йком

Автобіографія

Автобіографія — це документ, у якому особа, що скла­дає його, подає опис свого життя та діяльності в хро­нологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2.Текст.

3. Дата.

4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала ав­тобіографію.

Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку).

2.Число, місяць, рік і місце народження.

3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).

4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).

5. Відомості про громадську роботу, досягнення, за­охочення, захоплення.

6. Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).

7. Склад родини і стан сім’ї.

8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

Поняття про стилі. Функціональні стилі та їх різновиди

Кожен стиль відрізняється від інших характерними для нього мовними засобами.

Для публіцистичного стилю, що покликаний формувати громадську думку, впливати на слухача або читача в соціально-політичному плані, найхарактернішим є вживання суспільно-політичної лексики.

Для наукового стилю (підстилі - науково-популярний і науково-навчальний), мета якого - виклад наукової інформації, найхарактернішими ознаками є вживання термінів, логічність, аргументованість викладу.

Для офіційно-ділового стилю характерна точність, повна відсутність емоційно забарвлених засобів, особлива (більша чи менша в різних жанрах) стандартність оформлення та розміщення частин тексту.

У розмовно-побутовому стилі вживаються мовні засоби з емоційним забарвленням, допускаються просторічна лексика, жаргонізми.

Відмінність художнього стилю полягає передусім в образності, емоційності мовлення, розрахованій на естетичний вплив на адресата. Із цією метою можуть вживатися засоби, властиві будь-якому стилю. Вибір мовних засобів залежить і від індивідуальних уподобань письменника.

Функціональний мовний стиль — це різновид літе­ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли­вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні стилі: офіцій­но-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз­мовний.

 

Лексичні, синтаксичні та структурні ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Українська мова має фонетичні, граматичні і лексичні особливості, спільні з російською та білоруською мовами. Серед них найпомітніші:

однакові форми дієслів;

близькі системи суфіксів і префіксів;

однакове означення деяких слів та понять, напр.:

родинних стосунків (сестра, брат);

органів і частин людського тіла (нога, рука);

назв місцевості і рельєфу (ріка, земля, море);

ряд фонетичних особливостей:

протиставлення приголосних за твердістю- м'якістю,

повноголосся та ін.

Разом з тим українська мова має і своєрідні фонетичні, граматичні і лексичні особливості:

 перехід о, е в закритому складі в ї: осінь; ніс;

 втрата м'якості приголосного перед е, и: веселка, дитина;

 збереження м'якості ц: вулиця, місяць;

 закінчення -ою, -ею в іменниках на -а: весна- весною, пісня- піснею;

 закінчення -мо у дієсловах в 1-ій особі множини: ходимо, ходімо; пишемо та ін.

Класифікація ділових паперів (див. пит. 20)