Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Суб’єктом звернень з позовами у справах, пов’язаних з відносинами публічної служби, як правило, є особа, котра перебуває на публічній службі і яка вважає, що орган, з яким вона перебуває у відносинах публічної служби, порушив її права, свободи чи інтереси у цій сфері. Позивачами можуть бути й інші особи, наприклад, громадяни, які претендували на посаду відповідного службовця, але не були призначені на неї; особи, звільнені з публічної служби. Крім того, у справах про припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог несумісності, встановлених Конституцією та законами України, позивачем може бути відповідний владний орган, а відповідачем – його посадова особа. При цьому завдання суду лишається незмінним: перевірка наявності обставин, що є підставою для дострокового припинення повноважень посадової особи, з метою недопущення протиправності такого припинення. Ст 180 КАСУ визначає особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності. З адмін. позовом у такій справі має право звернутися лише голова ВР Укр., а завдання суду тотожні викладеним. Відповідачем у спорах з приводу прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї є орган, з яким службовець перебуває у відносинах публічної служби, чи в якому претендував на зайняття відповідної посади. Третьою особою без сам. вимог на стороні відповідача може залучатись посадова особа, яка прийняла оскаржуване щодо службовця рішення.

Спори публічних службовців Розглядаючи питання щодо законодавства, яким урегульовані відносини публічної служби, необхідно виходити з того, що ці відносини є предметом регулювання конституційного та адмін. права. Підстави виникнення служби, її умови визначені законодавством, а не трудовою угодою. Тому спори публічних службовців мають розглядатися за нормами спеціальних законів, а у разі відсутності відповідних положень у конституційному та адміністративному законодавстві суд може застосувати трудове законодавство як додаткове. Застосування останнього можливе і тоді, коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спори щодо прийняття на публічну службу Стосовно спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу слід пам’ятати, що для зайняття посади особа має відповідати вимогам, встановленим у КУ, законі чи іншому норм-прав акті, а початку виконання службових обов'язків передують певні процедури. Так, ЗУ «Про держ службу» встановлює, що право на таку службу мають гр. Укр. незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і націонал. приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою. Метою конкурсного відбору є залучення на вакантні посади найбільш кваліфікованих спеціалістів, а процедура конкурсу повинна забезпечувати конституційне право рівного доступу до державної служби гр. України.

Конкурсний відбір держслужбовців Постановою КМУ від 15 лютого 2002 р. № 169 затверджено Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, яким передбачено, що конкурсний відбір проводиться на заміщення вакантних посад державних службовців третьої-сьомої категорій, крім випадків, коли законами Укр. встановлено інший порядок заміщення таких посад. Дисциплінарна відповідальність Звільнення публічного службовця у випадку виявленої невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню служби, необхідно відрізняти від звільнення зі служби у порядку дисциплінарного стягнення, яке накладається за порушення службової дисципліни. Дисциплінарна відповідальність є дієвим важелем для забезпечення ефективного виконання особами публічної служби наданих повноважень. Водночас судам належить ретельно перевіряти доводи позивачів про застосування дисциплінарних стягнень з метою усунення від служби принципових осіб. Ключові поняття дисциплінарної відповідальності (службова дисципліна, дисциплінарний проступок, види стягнення) не уніфіковані, регулюються різними законами та підзаконними актами.

 

76. Поняття та види підсудності адміністративних справ.

 

Система адміністративних судів України складається з чо­тирьох ланок: а) місцеві суди; б) апеляційні суди; в) Вищий адміністративний суд України; г) Верховний Суд України. Але який конкретно суд повинен розглядати ту чи іншу адміністра­тивну справу, залежить від підсудності цих справ. Тобто, для того щоб звернутися до суду за захистом прав, свобод та інте­ресів позивача, треба чітко усвідомлювати правила підсудності, які встановлюються законом з урахуванням низки юридичних ознак, властивостей та особливостей провадження певних (конкретних) груп адміністративних справ.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між юрисдикційними органами (судами також) у сфері всієї процесуальної діяльності за ознаками наявності або відсутності конкретного виду правового спору чи спору про право, суб´єктивного складу учасників справи та змістовних вимог спору, підсудність розмежовує компетенцію юрисдикційних органів (судів також) у конкретних процесуальних проваджен­нях щодо розгляду і вирішення справ з урахуванням юридич­них ознак та особливостей. Визначити підсудність означає встановити, якої ланки, який суд згідно із законом повинен здійснювати судочинство в тій чи іншій справі у підвідомчих йому провадженнях.

Критерієм визначення законодавцем компетентного ад­міністративного суду для розгляду і вирішення адміністратив­ної справи є правила, в основу яких покладені наступні юри­дичні ознаки та властивості:

1) юридична природа і характер публічно-правового спору,
його предметна спрямованість;

2) суб´єктивний склад сторін спірних правовідносин;

3) місцезнаходження позивача та відповідача;

4) компетентність органу владних повноважень за його
ієрархічною структурою побудови, приналежністю до держав
них чи громадських органів;

5) рівень і повноваження адміністративних судів;

6) особливості проваджень окремих видів публічно-право-
вих спорів тощо.

Отже, розподіл справ між адміністративними судами і за­кріплення їх правовими нормами здійснюється законодавцем саме з урахуванням зазначених юридичних ознак процесуаль­них правовідносин у публічній сфері.

Таким чином, підсудність — це поділ на групи за юридични­ми ознаками і властивостями адміністративних справ, вирішен­ня яких віднесене законом до компетенції певного адміністра­тивного суду.

Підсудність згідно із законом поділяється на три види: а) предметну; б) територіальну; в) інстанційну.

 

77. Предметна підсудність адміністративних справ та її різновиди.

Відповідно до окремих положень КАС України, адміністративними судами першої інстанції в Україні є 1) місцеві загальні суди, 2) окружні адміністративні суди та 3) Вищий адміністративний суд України, (ст. 18 КАСУ)

Предметна підсудність забезпечує відповідний розподіл адміністративних справ між цими трьома ланками судової системи, як між судами виключно першої інстанції, тобто між місцевими загальними судами, окружними адміністративними судами чи Вищим адміністративним судом України.

Місцеві загальні суди діють як адміністративні суди у двох випадках: (ч. 1 ст. 18 КАСУ)

1) розглядаючи та вирішуючи публічно-правові спори, учасником яких є суб'єкт місцевого самоврядування;

2) розглядаючи та вирішуючи публічно-правові спори пов'язані із рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки, (ч. 2 ст. 18 КАСУ)

Разом із тим, у ст. 18 КАС України закріплено такий вид предметної підсудності адміністративних справ як альтернативна.

Такий спрощений доступ до судових органів полягає у можливості подання зацікавленою особою адміністративного позову і до місцевого загального суду, і до окружного адміністративного суду.

повноваженнями суду першоі інстанції щодо чітко визначених процесуальним законом адміністративних справ, також наділений Вищий адміністративний суд України.

Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи: (ч. 4 ст. 18 КАСУ)

щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

 

 

78.Територіальна підсудність адміністративних справ та її різновиди.

 

Територіальна підсудність визначається місцезнаходжен­ням позивача та відповідача, а також рівнем повноважень ад­міністративного суду. Вона встановлює територіальну компе­тенцію кожного суду з вирішення адміністративних справ. Те­риторіальна підсудність розмежовує предметну компетенцію судів одного рівня залежно від місця розгляду справи та визна­чає, в якому конкретно адміністративному суді повинна бути розглянута і вирішена дана адміністративна справа. Кодекс ад­міністративного судочинства України (ст. 19) залежно від міс­цезнаходження сторін та характеру публічно-правового спору вирізняє: загальну, виняткову, виключну та альтернативну тери­торіальну підсудність.

 

Загальна територіальна підсудність формує основне прави­ло, за яким адміністративний позов подається до суду за міс­цезнаходженням відповідача

 

Виняткова територіальна підсудність формує правило, за яким у разі оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб´єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються ад­міністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача

 

а) за місцем знаходження відповідача у випадках, коли від­повідачем є:

· суб´єкт владних повноважень у разі оскарження норма­тивно-правових актів;

· фізична чи юридична особа, якщо позов подано суб´єктом владних повноважень;

б) за місцем знаходження позивача у випадках, коли пози­вачами є:

· фізична чи юридична особа у разі захисту особистих прав і інтересів;

· суб´єкт владних повноважень, якщо позов подано до ін­шого суб´єкта владних повноважень.

Виключна територіальна підсудність формує правило, за яким оскарження окремих категорій адміністративних справ здійснюється спеціально визначеним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ

 

До виключної підсудності до окружного адміністративного суду м. Києва віднесено:

1. адміністративні справи з приводу оскарження норматив­но-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб´єкта влад­них повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України (наприклад нормативно-правові акти Ви­щої Ради юстиції України);

2. адміністративні справи, відповідачем у яких є закордон­не дипломатичне чи консульське представництво України, їх посадова чи службова особа;

3. адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий роз­пуск, ліквідацію) політичної партії.

 

Альтернативна територіальна підсудність формує правило, за яким у разі невизначеності територіальної підсудності ад­міністративної справи така справа розглядається місцевим ад­міністративним судом за вибором позивача

 

79.Інстанційна підсудність адміністративних справ.

 

Інстанційна підсудність визначається установленням судів, які мають розглядати конкретну адміністративну справу в пер­шій, апеляційній та касаційній інстанціях.

При виробленні пра­вил інстанційної підсудності дотриманий принцип, за яким кожна ланка адміністративних судів виконує функції лише од­нієї інстанції за винятком випадків, коли Вищий адміністратив­ний суд України як суд касаційної інстанції розглядає ад­міністративні справи як суд першої і останньої інстанції або як суд апеляційної інстанції. Отже, Кодекс адміністративного судо­чинства України встановлює наступну інстанційну підсудність.

Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як
адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішу-
ють адміністративні справи як суди першої інстанції.

 

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рі-
шення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних
судів як адміністративних судів та окружних адміністративних
судів), які знаходяться у межах їх територіальної юрисдикції в
апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

 

3. Вищий адміністративний суд України переглядає судові
рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у ка-
саційному порядку як суд касаційної інстанції.

 

Верховний Суд України переглядає судові рішення ад­міністративних судів за винятковими обставинами. Такими об­ставинами, відповідно до ст. 237 КАС України можуть бути:

 

неоднакове застосування судом (судами) касаційної інс­танції однієї й тієї самої норми права;

визнання судових рішень міжнародною судовою устано­вою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушу­ють міжнародні зобов´язання України.

 

 

80.Особи, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки.

 

всі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі, не є зовсім однаковими, але рівність положення цих осіб підтверджується тим, що вони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

 

 

81.Учасники в адміністративному процесі.

 

Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

 

Право:

1) фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними,

2) а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

 

82. Сторони в адміністративному процесі.

 

Сторони (ст. 50 КАСУ)

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

o про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

o про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

o про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

o про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

o в інших випадках, встановлених законом.

 

 

83. Треті особи в адміністративному процесі.

Ст 51 Кас Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою.

Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу ТО окремо не оскаржується.

Виходячи з положень цієї статті в адмін. процесі беруть участь два види третіх осіб: ТО, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору та ТО, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

ТО, які заявляють сам. вимоги на предмет спору – це учасники адмін. процесу, які вступають у вже порушену в суді адмін. справу, заявивши позов на предмет спору до сторін, з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Характерними рисами ТО, які заявляють сам. вимоги є те, що: вони заявляють сам. вимоги на предмет спору; вони вступають у процес, який вже порушено; їх інтереси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; вони втручаються в спір між сторонами, що вже виник; вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін. ТО, які заявляють сам. вимоги на предмет спору можуть вступити в адмін. справу за своїм бажанням у будь-який час до закінчення судового розгляду. Для цього вони пред'являють адмін. позов до сторін.

У разі вступу ТО, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адмін.. справи починається спочатку.ТО, які

не заявляють самостійних вимог на предмет спору – це учасники адмін.. процесу, які вступають у вже порушену в суді адмін.. справу на стороні позивача або відповідача з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Одна й та ж сама особа може брати участь в адмін. процесі у якості ТО, яка не заявляє сам. вимог на предмет спору, на боці тільки однієї сторони. Підставою виникнення юридичного інтересу в ТО, яка не заявляє сам. вимог, є її допроцесуальний зв’язок з однією із сторін адмін. справи в яку вона вступає. При розв’язанні питання про вступ у справу ТО, яка не заявляє сам. вимог, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією з сторін правових відносин і можливість впливу рішення суду по справі між сторонами на цю особу.

ТО користуються всіма правами і обов*язками осіб, які беруть участь у справі.

 

 

84. Представництво в адміністративному процесі.

Представництво в адміністративному судочинстві представляє собою процесуальну діяльність дієздатних суб'єктів, здійснювану від імені та в інтересах охоронюваних законом прав сторін, третіх осіб, заявників та інших зацікавлених у справі осіб з метою домогтися для них найбільш сприятливого рішення у справі, а також для надання кваліфікованої юридичної допомоги зазначеним особам у захисті своїх прав.

 

Частиною 3 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено тільки два види представництва в адміністративному суді. Зокрема, воно може ґрунтуватися на законі або на договорі.

свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їх законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи.

 

Законні представники допускаються до участі в адміністративній справі на підставі документа, який свідчить про родинні стосунки між стороною процесу та особою, яка бажає брати участь у справі як законний представник.

 

к законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (наприклад Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор та інші).

Договірне представництво базується на тому, що представник особи бере участь в адміністративному процесі на підставі договору, при цьому його повноваження повинні бути підтверджені довіреністю. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності.

 

85. Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі.

Судове доказування – це процесуальна діяльність суду й інших учасників процесу, спрямована на встановлення істини з конкретної справи і вирішення спору між сторонами

Судові докази – це не інформація як така, а система логічно організованих у процесуальній формі доводів, що використовують процесуальні засоби для формування в суді переконання щодо істинності фактів предмета доказування.

Зазвичай виділяють такі етапи доказування: формування предмета доказування, у тому числі посилання на фактичні обставини справи, збір та подання доказів, їх дослідження й оцінка.

Предмет доказування – це система (сукупність) фактичних обставин, що підлягають доказуванню по справі для її правильного вирішення це сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення, тобто юридичні факти, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі, це факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує можливість виникнення, зміни або припинення матеріально-правових відносин між їх суб’єктами. Предмет доказування – це те, що необхідно доказувати стосовно кожної адміністративної справи. Правильне встановлення предмета доказування по конкретній справі – умова цілеспрямованої діяльності суду Дослідження доказів є стадією процесу доказування, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, вивченні судом інформації про факти, що містяться у передбачених законом джерелах доказів. Дослідження доказів здійснюється під час судового розгляду справи. Дослідження доказів повинно відповідати вимогам безпосередності, всебічності, повноти та об’єктивності, оскільки воно проводиться під час судового розгляду справи, в якому беруть участь (мають право брати участь) усі особи, які беруть участь у справі, останні є і учасниками дослідження доказів, безпосередньо сприймаючи разом із судом зміст доказів, зібраних по справі. Наступним етапом доказування є оцінка доказів – це логічний процес встановлення наявності й характеру зв’язків між доказами, визначення ролі, значення, достатності та шляхів використання доказів для встановлення істини. Оцінка доказів судом здійснюється за його внутрішнім переконанням і впевненістю у правильності його висновків. Доказування в адміністративному судочинстві – це подання для аналізу суду інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), яку надають суб’єкти адміністративного процесу, чи витребування судом такої інформації за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою суду.

86. Поняття та види доказів в адміністративному процесі.

69 КАС 1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

У процесуальній науці класифікацію видів доказів прийнято здійснювати за трьома підставами: за характером зв’язку доказів з обставинами справи (зміст), джерелом формування, процесом формування доказу.

Характер зв’язку доказу з обставинами, що підлягають встановленню, зумовлює наявність прямих і непрямих (побічних) доказів. Доказ може бути безпосередньо пов’язаний з обставинами, що встановлюються. Такий доказ прийнято називати прямим. За процесом формування відомостей про факти докази поділяють на первинні й похідні. Первинні докази (першоджерела) формуються внаслідок безпосереднього впливу вишукуваного факту на носій інформації. Похідними (копіями) називаються докази, зміст яких відтворює відомості, отримані з інших джерел. Якщо ж відомості про факти «змертвілі» на предметах неживої природи, речах – це предметний доказ. Письмовий доказ отримують із предмета, зумовленого знаками, за допомогою яких на предмети дійсності нанесено думки. Особистими доказами є такі, які приводяться людьми за допомогою слів або сигналів, спрямованих на передачу думки. С.В. Курильов при класифікації доказів за їх джерелом, крім особистих і предметних доказів, виділив третій підвид – змішані докази, до яких належить висновок експерта. ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України наводить вичерпний перелік класифікації доказів за джерелом їх утворення:

1) особисті докази: пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, показання свідків;

2) речові докази – це такі, що є носіями інформації про фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи, та доказове значення яких не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що потенційно може мати значення для правильного вирішеня справи;

3) докази, отримані за допомогою технічних засобів: звуко- і відеозаписи; фотографії; інформація, отримана через Інтернет, комп’ютерні програми, у яких зазначаються бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, у тому числі ті, що ґрунтуються на комп’ютерній обробці даних

Види доказів до КАС -Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників:1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. 2. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим, якщо суд має сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.3. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.4. Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи.

 

87. Поняття і види процесуальних строків.

Ст99КАС, за загальним правилом, встановлюється шестимісячний строк, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.Однак, відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.Відповідно до ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Пункт 9 ст. 103 КАС України передбачає, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

88. Поняття, види та структура адміністративного позову.

«Адміністративний позов» - засіб, що забезпечує ініціювання адміністративно-судового захисту прав і свобод громадян від неправомірних рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень, що відбувається за правилами адміністративного судочинства. Предмет адміністративного позову вимога позивача до суду про задоволення матеріально-правової претензії до відповідача. Такі вимоги є конкретними та індивідуалізованими для кожного адміністративного позову. Саме з предмету позову виявляється підвідомчість справи. У найбільш широкому смислі підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Питання про існування третього елементу адміністративного позову – його змісту, в юридичній науці є дискусійним.

1. Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

2. Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом.

3. На прохання позивача службовцем апарату суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

4. Адміністративний позов може містити вимоги про:1) скасування або визнання нечинним рішення 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

Залежності від предмету адміністративного позову, а саме від тих вимог, що закріплені законодавцем у ст. 105 КАС України, можна розрізняти наступні види адміністративних позовів: адміністративний позов про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; адміністративний позов про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; адміністративний позов про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; адміністративний позов про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; адміністративний позов про виконання зупиненої чи невчиненої дії; адміністративний позов про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; адміністративний позов про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені.

Види позовів - на позови про присудження (виконавчі), позови про визнання (установчі) та перетворювальні позови. Позов про присудження має на меті поновлення порушеного права і усунення наслідків такого порушення. Це, наприклад, адміністративні позови про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Позови про визнання спрямовуються на отримання від суду підтвердження наявності або відсутності прав і обов’язків або компетенції зацікавлених суб’єктів. Це, наприклад, адміністративний позов про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.Останній вид – перетворювальні позови – спрямовані на зміну чи припинення правовідносин. До таких позовів з нашої точки зору, можуть бути віднесені адміністративні позови про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

 

89. Право на адміністративний позов. Право на пред'явлення адміністративного позову і процесуальний порядок його реалізації.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено ст. 55 КУ. Стаття 104 КАС України визначає коло осіб, які мають право звернутися до адміністративного суду за захистом у публічно-правових відносинах, і спрямована на визначення чітких меж цього права.

Матеріал право – на задоволення позову, отримання судового захисту.

Процесуальне – на розгляд.

Право на пред'явлення адміністративного позову відрізняється від права на його задоволення за суб'єктами. Наявність у заінтересованої особи права на пред'явлення адміністративного позову перевіряється суддею до порушення провадження по справі. Наявність у заінтересованої особи права на задоволення адміністративного позову перевіряється суддею або судом після відкриття провадження у справі шляхом розгляду і вирішення справи в судовому засіданні, тобто в процесі здійснення правосуддя.

Право на адміністративний позов є можливістю фізичних та юридичних осіб ініціювати судове провадження в адміністративній справі з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів, порушених суб'єктом владних повноважень у публічно-правових відносинах.

Слід зазначити, що особливістю права на адміністративний позов є те що відмова від цього права є недійсною.

Передумови позову. До суб'єктивних передумов можливо віднести такі: осо