Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі освіти і науки.

Конституція України у ст. 53 закріплює право громадян на освіту. Реалізація цього права передбачається такими нормативно-правовими актами: законами: від 23.05.1991 р. «Про освіту», від 10.02.1998 р. «Про професійно-технічну освіту», від 13.05.1999 р. «Про загальну середню освіту», від 22.06.2000 р. «Про позашкільну освіту», від 11.07.2002 р. «Про дошкільну освіту», від 17.01.2002 р. «Про вищу освіту», від 17.03.2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»; указами Президента України: від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 08.04.2011 р. «Про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України», від 08.04.2011 р., «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 28.02.2013,«Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України», від 08.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України», від 08.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Державну інспекцію навчальних закладів України», від 31.05.2011 р. «Про Положення про Державну службу молоді та спорту України»; Правові засади управління галузі науки визначено законами: від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права», від 10.02.1995 р. «Про наукову та науково-технічну експертизу», від 25.06.2009 р. «Про наукові парки», від 17.03.2011 р. «Про цент-ральні органи виконавчої влади»; указами Президента України: від 19.04.2006 р. «Питання Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки»,

Слід мати на увазі, що організаційними засадами реалізації права на освіту є система державних органів, які забезпечують управління освітою, та система закладів освіти, на яких покладається завдання загальноосвітньої та професійної підготовки. Органами державного управління у цій галузі є: КМУ, Міністерство освіти і науки,

Безпосереднє управління закладами освіти здійснюють: директор (закони «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту» тощо) ректор, президент (див. Закон «Про вищу освіту») Управління галуззю науки здійснюють: КМУ, Міністерство освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади.В Україні діє Національна академія наук України (НАН України) – державна самоврядна наукова організація, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливі­ших проблем природничих, технічних, гуманітарних наук; координує здійснення досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності, та галузеві академії наук(Академія медичних наук, Національна Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія аграрних наук (див. Статути). Міністерство освіти і науки- Урядові органи Державний департамент інтелектуальної власності, Державна інспекція навчальних закладів. Наукові установи у сфері управління міністерства- Інститут інноваційних технологій і змісту освіти,Львівський державний центр науково-технічної і економічної інформації, Український інститут промислової власності.

 

Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі митної справи.

Митна справа являє собою установлений законодавством України порядок переміщення через її митний кордон товарів і транспортних засобів; митне регулювання, пов’язане з встановленням та справлянням податків і зборів; процедури митного контролю та оформлення; боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил.Здійснення митної справи спрямоване на реалізацію митної політики України — системи принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Державна політика у сфері державної митної справи - це система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету, які реалізуються через:1) механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;2) участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань;3) встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон України та здійснення їх митного контролю;4) законодавство України з питань державної митної справи.Стаття 7. Державна митна справаь1. Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу. Стаття 8. Принципи здійснення державної митної справи

Державна митна справа здійснюється на основі принципів:1) виключної юрисдикції України на її митній території;2) виключних повноважень митних органів України щодо здійснення державної митної справи;3) законності та презумпції невинуватості;4) єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України;5) спрощення законної торгівлі;6) визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності;7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб;8) заохочення доброчесності; Постанова КМУ 21 травня 2014 р-про утворення державної фіскальної служби(координує діяльність митних,податкових органів і органів фінансової міліції.

70.Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі соціального захисту населення.
Правовими засадами управління соціальним захистом населення є: Конституція України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р., закони: від 05.11.1991 р. «Про пенсійне забезпечення», від 20.12.1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 09.04.1992 р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», від 22.10.1993 р.

.Центральним органом управління соціальним захистом населення є Міністерство соціальної полі­тики України (створено на базі Міністерства праці і соціальної політики України), -покликане реалізовувати єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення та соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку й організації роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законодавства тощо.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, проводить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати. Його діяльність спрямовується та координується Міністром соціальної політики України. Він здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через свої місцеві органи: головні управління в АРК, областях, мм. Києві та Севастополі; управліннях в районах, містах і районах у містах.Слід акцентувати свою увагу на тому, що державний контроль у сфері соціального захисту здійснюють: Міністерство соціальної політики України та Пенсійний фонд України та їх територіальні органи, а нагляд — Державна інспекція України з питань праці (Положення про Державну інспекцію України з питань праці), Міністрерство доходів та зборів України (щодо адміністрування єдиного соціального внеску). Міністерство соціальної політики України — утворене 9 грудня 2010 року шляхом реорганізації Міністерства праці та соціальної політики України.Міністерством керує Віце-прем'єр-міністр України — Міністр соціальної політики України. Через нього Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність таких центральних органів виконавчої влади:Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України. Державна інспекція України з питань праці. Пенсійний фонд України. Фонд загальнообов`язкового держсоцстрахування на випадок безробіття. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництвіта професійних захворювань України. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Основними завданнями Мінсоцполітики України є:1) формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики;2) формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття;3) формування і реалізація державної політики стосовно визначення державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації робіт і професій, умов праці;4) формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян; Основними завданнями Пенсійного фонду України є - реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;призначення (перерахунок) пенсій.

 

71. Поняття, завдання і правове регулювання адміністративного судочинства.
Адміністративне судочинство-діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адмін. Справ в порядку вста КАСУ. в Україні здійснюється адміністративними судами у випадках коли необхідний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень
Спочатку адміністративний судоустрій регулювався Концепцією адміністративної реформи в Україні, схваленої ПУ у 1998р. На законодавчому рівні вперше це було визначено ЗУ «Про судоустрій України». Закон не тільки визначив місце адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції, а й установив трирічний строк для їх створення.Далі процес створення адміністративних судів продовжився УказомПУ «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів».
Фундаментальним етапом становлення було прийняття КАС
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачив систему адміністративних судів
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері - публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Законодавство -КАСУ,ку,між народ дог,згода на осовязковість яких надана ВРУ

 

72. Принципи адміністративного судочинства
Судочинство в адміністративних судах грунтується на певних принципах. Ці принципи прийнято розглядати як основні засади організації діяльності адміністративного суду, які відображають її специфіку і зміст; як основні положення з питань здійснення правосуддя в адміністративних справах, закріплені в нормах адміністративно-процесуального права.
Адміністративне судочинство здійснюється в адміністративних судах за таких принципів: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; 7) обов'язковість судових рішень
Закладені в АПК принципи адміністративного судочинства спрямовані на вирішення наступних важливих завдань:
по-перше, вони встановлюють права і обов'язки учасників адміністративно-судового провадження, що дає змогу відповідним особам найбільш повно і точно відповідати своєму призначенню в процесі розгляду справи;
по-друге, вони встановлюють компетенцію суб'єкта адміністративно-судової юрисдикції, необхідну для виконання основного функціонального обов'язку — об'єктивного, заснованого на точній відповідності закону розгляду справи і винесення обгрунтованого рішення по ньому.