Предмет і метод конституційного права. Джерела конституційного права України. Законопроектні роботи на сучасному етапі розвитку.

Предмет і метод конституційного права. Джерела конституційного права України. Законопроектні роботи на сучасному етапі розвитку.

Пр. КПУ є суспільні відносини: встановлення, передачі, реалізації державної влади, її розділення і розподілу між органами влади й іншими політичними структурами; встановлення меж державної влади, гарантії прав і свобод громадян. Метод, - це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання. Диспозитивний –використовується між рівноправними суб’єктами. Імперативний -застосовується в конституційному праві при визначенні основних принципів організації та діяльності органів виконавчої влади. Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукальному щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних приписів. Метод конституційного дозволу –права громадян закріплені в КУ і ЗУ. Метод заборони (обвинувачення не може грунтуватисьь на припущеннях,не може бути прит до відповід двічі за одне і те ж діяння. Спеціальн і - метод конституційного установлення полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо.. Д жерелами - це зовнішня форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм.1. Конституція України.. 2. Закони України, що містять конституційно-правові норми. 3. Інші акти нормативного характеру, Наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвитку України.4.Укази ПУ, що містять конституційно-правові норми5.Акти КМУ, що містять конституційно-правові норми 6.Рішення КСУ, які, з одного боку, мають ненормативний характер, а з іншого - є обов'язковими до виконання на території України.7.МД,ратифікрвані є частиною національного законодавства України.8. Нормат-правові акти СРСР та УРСР, джерелами конституційного права України на підставі принципу правонаступництва або на період, поки буде прийнято відповідні акти України 9.Акти органів м.с..З аконопроект - проекти законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру;Законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань. Потребуються зміни:ЗУ»про м.с.,про місцеві держ адміністрації, прийняти зу про адміністративно-тер устрій,зміни в БКУ,законопроект ківалова про офіційний статус рос мови.

 

 

Конституційно-правові норми: особливості структури і механізму дії. Конституційно-правові інститути

-це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов'язки учасників правовідносин; передбачають наяв-ність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.Найважливішою специфічною якістю таких норм є їх особлива вага і значення в системі національного права.. Закріплюючи відносини, що складаються в сфері виконавчої влади, конституційні норми закладають основи адміністративного та інших галузей права..Нормам конституційного права властивий політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються в сфері функціонування держави. Під інститутом КП розуміють сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу; юридичну категорію, що відображає зв’язок між об’єктивно сформованими сферами суспільних відносин та правом; відповідну систему норм конституційного права, які регулюють однорідні й взаємопов’язані суспільні відносини, що формують відносно самостійну групу; сукупність відносно зумовлених норм конституційного права України, що регулюють однорідні суспільні відносини всередині галузі права; об’єднання норм конституційного права за характером і змістом тощо. Структура норми:найчастіше наявна тільки диспозиція(власне правило поведінки)рідше гіпотезу(визначення умов, за яких правова норма підлягає застосуванню) і санкцію(вказівка на наслідки, які настають у разі невиконання або неналежного виконання приписів, що містяться у правовій нормі). Особливістю конституційних норм має положення про те, що норми Конституції України є нормами прямої дії, що гарантує можливість звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина на основі норм Конституції України.

 

Конституція України: загальна характеристика, структура, тенденції розвитку. Правова охорона Конституції України: організаційно-правові засоби та інститути.

Прийнята Верховною Радою України на її 5-й сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж був проголошений державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає і закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України. Конституція України є основою правової системи нашої держави. (сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу його створення, реалізації і охорон. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвиткові суспільства в цілому.Конституція України складається з преамбули та п'ятнадцяти розділів, які містять 161 статтю.. Правова охорона КУ являється складовим більш широкого поняття,такого як- охорони КУ – системи способів, засобів по забезпеченню реальної дії Основного Закону, а саме юридичних, політичних, економічних, соціальних, ідеологічних, освітньо-виховних тощо. Пр. О хорона КУ це сукупність юридичних способів за допомогою яких забезпечується реалізація конст норм і здійснення режиму конституційної законності. Основні гарантії о. КУ:Конст. Контроль, 2)відповідальність, 3) стабільність КУ (особливий порядок, тяжкий порядок внесення в неї змін та доповнень. Контроль – передбачена законодавством діяльність уповноважених державних органів, яка заключається у перевірці та оцінці відповідності правових актів КУ та усунення невідповідностей за допомогою юридичних способів (відміна акта, призупинення його дії,вето).-це специфічний вид діяльності (судовий-здійсн КСУ і судами заг.юрисдикції), позасудовий-здійсн органами держ влади заг.компетенції-ВРУ,ПУ,КМУ.

 

Центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ)

Ці органи являють собою загальнодержавні єдиноначальні органи виконавчої влади спеціальної компетенції, що здійснюють галузеве (наприклад Міністерство освіти і науки України, Міністерство палива та енергетики України) та функціональне або міжгалузеве управління (наприклад Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України). В Україні функціонують 5 види ЦОВВ - міністерства, державні служби,агентства,інспекції та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерства в Україні є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади, покликані формувати та реалізовувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя.(17)

державні служби - це центральні органи виконавчої влади більшість функцій яких становлять ф-ції з надання адмін. Послуг фіз. Чи юр особам(24)а генства -ф-ції з управління об’єктами

держ власності(14)і нспекції -коонтрольно-наглядові ф-ції за дотримання актів законодавства(11)

ЦОВВ зі спеціальним статусом. Це новий вид органів виконавчої влади, особливість якого полягає в тому, що всі питання їх правового статусу та взаємовідносин з іншими органами мають вирішувати шляхом прийняття законів, що визначають порядок діяльності і повноваження саме цих ЦОВВ. ЦОВВ зі спеціальним статусом мають особливі завдання та повноваження. Щодо них можуть встановлюватись спеціальні умови утворення, реорганізації та ліквідації підконтрольності та підзвітності. До ЦОВВ України зі спеціальним статусом віднесено: Антимонопольний комітет,, Фонд державного майна, державний комітет телебачення і радіомовлення,адміністрація державної служби спеціального звязку і захисту інформації,національне агенство з питань державної служби.

Основні функції Формування єдиної державної політики,Функціональне управління, Методичне керівництво діяльністю кадрових служб.Контроль за дотриманням законів про державну службу,Дотримання єдиних вимог до професійної відповідності кандидатів на зайняття вакантної посади,Підготовка та професійний розвиток державних службовців

Державна політика у сфері державної митної справи - це система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету, які реалізуються через:1) механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;2) участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань;3) встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон України та здійснення їх митного контролю;4) законодавство України з питань державної митної справи.Стаття 7. Державна митна справаь1. Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу. Стаття 8. Принципи здійснення державної митної справи

Державна митна справа здійснюється на основі принципів:1) виключної юрисдикції України на її митній території;2) виключних повноважень митних органів України щодо здійснення державної митної справи;3) законності та презумпції невинуватості;4) єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України;5) спрощення законної торгівлі;6) визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності;7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб;8) заохочення доброчесності; Постанова КМУ 21 травня 2014 р-про утворення державної фіскальної служби(координує діяльність митних,податкових органів і органів фінансової міліції.

70.Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі соціального захисту населення.
Правовими засадами управління соціальним захистом населення є: Конституція України, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р., закони: від 05.11.1991 р. «Про пенсійне забезпечення», від 20.12.1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 09.04.1992 р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», від 22.10.1993 р.

.Центральним органом управління соціальним захистом населення є Міністерство соціальної полі­тики України (створено на базі Міністерства праці і соціальної політики України), -покликане реалізовувати єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення та соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку й організації роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законодавства тощо.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, проводить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати. Його діяльність спрямовується та координується Міністром соціальної політики України. Він здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через свої місцеві органи: головні управління в АРК, областях, мм. Києві та Севастополі; управліннях в районах, містах і районах у містах.Слід акцентувати свою увагу на тому, що державний контроль у сфері соціального захисту здійснюють: Міністерство соціальної політики України та Пенсійний фонд України та їх територіальні органи, а нагляд — Державна інспекція України з питань праці (Положення про Державну інспекцію України з питань праці), Міністрерство доходів та зборів України (щодо адміністрування єдиного соціального внеску). Міністерство соціальної політики України — утворене 9 грудня 2010 року шляхом реорганізації Міністерства праці та соціальної політики України.Міністерством керує Віце-прем'єр-міністр України — Міністр соціальної політики України. Через нього Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність таких центральних органів виконавчої влади:Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України. Державна інспекція України з питань праці. Пенсійний фонд України. Фонд загальнообов`язкового держсоцстрахування на випадок безробіття. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництвіта професійних захворювань України. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Основними завданнями Мінсоцполітики України є:1) формування державної політики щодо забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення, координація розроблення проектів прогнозів і державних програм з питань соціальної та демографічної політики;2) формування і реалізація державної політики щодо регулювання ринку праці, процесів трудової міграції, визначення правових, економічних та організаційних засад зайнятості населення і його захисту від безробіття;3) формування і реалізація державної політики стосовно визначення державних соціальних гарантій щодо прав громадян на працю, оплату праці, а також щодо нормування та стимулювання праці, професійної кваліфікації робіт і професій, умов праці;4) формування та реалізація державної політики у сфері пенсійного забезпечення громадян; Основними завданнями Пенсійного фонду України є - реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;призначення (перерахунок) пенсій.

 

71. Поняття, завдання і правове регулювання адміністративного судочинства.
Адміністративне судочинство-діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адмін. Справ в порядку вста КАСУ. в Україні здійснюється адміністративними судами у випадках коли необхідний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень
Спочатку адміністративний судоустрій регулювався Концепцією адміністративної реформи в Україні, схваленої ПУ у 1998р. На законодавчому рівні вперше це було визначено ЗУ «Про судоустрій України». Закон не тільки визначив місце адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції, а й установив трирічний строк для їх створення.Далі процес створення адміністративних судів продовжився УказомПУ «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів».
Фундаментальним етапом становлення було прийняття КАС
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачив систему адміністративних судів
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері - публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Законодавство -КАСУ,ку,між народ дог,згода на осовязковість яких надана ВРУ

 

72. Принципи адміністративного судочинства
Судочинство в адміністративних судах грунтується на певних принципах. Ці принципи прийнято розглядати як основні засади організації діяльності адміністративного суду, які відображають її специфіку і зміст; як основні положення з питань здійснення правосуддя в адміністративних справах, закріплені в нормах адміністративно-процесуального права.
Адміністративне судочинство здійснюється в адміністративних судах за таких принципів: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) гласність і відкритість адміністративного процесу; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду; 7) обов'язковість судових рішень
Закладені в АПК принципи адміністративного судочинства спрямовані на вирішення наступних важливих завдань:
по-перше, вони встановлюють права і обов'язки учасників адміністративно-судового провадження, що дає змогу відповідним особам найбільш повно і точно відповідати своєму призначенню в процесі розгляду справи;
по-друге, вони встановлюють компетенцію суб'єкта адміністративно-судової юрисдикції, необхідну для виконання основного функціонального обов'язку — об'єктивного, заснованого на точній відповідності закону розгляду справи і винесення обгрунтованого рішення по ньому.

 

Сторони (ст. 50 КАСУ)

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

o про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

o про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

o про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

o про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

o в інших випадках, встановлених законом.

 

 

83. Треті особи в адміністративному процесі.

Ст 51 Кас Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою.

Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу ТО окремо не оскаржується.

Виходячи з положень цієї статті в адмін. процесі беруть участь два види третіх осіб: ТО, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору та ТО, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

ТО, які заявляють сам. вимоги на предмет спору – це учасники адмін. процесу, які вступають у вже порушену в суді адмін. справу, заявивши позов на предмет спору до сторін, з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Характерними рисами ТО, які заявляють сам. вимоги є те, що: вони заявляють сам. вимоги на предмет спору; вони вступають у процес, який вже порушено; їх інтереси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; вони втручаються в спір між сторонами, що вже виник; вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін. ТО, які заявляють сам. вимоги на предмет спору можуть вступити в адмін. справу за своїм бажанням у будь-який час до закінчення судового розгляду. Для цього вони пред'являють адмін. позов до сторін.

У разі вступу ТО, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адмін.. справи починається спочатку.ТО, які

не заявляють самостійних вимог на предмет спору – це учасники адмін.. процесу, які вступають у вже порушену в суді адмін.. справу на стороні позивача або відповідача з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Одна й та ж сама особа може брати участь в адмін. процесі у якості ТО, яка не заявляє сам. вимог на предмет спору, на боці тільки однієї сторони. Підставою виникнення юридичного інтересу в ТО, яка не заявляє сам. вимог, є її допроцесуальний зв’язок з однією із сторін адмін. справи в яку вона вступає. При розв’язанні питання про вступ у справу ТО, яка не заявляє сам. вимог, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією з сторін правових відносин і можливість впливу рішення суду по справі між сторонами на цю особу.

ТО користуються всіма правами і обов*язками осіб, які беруть участь у справі.

 

 

84. Представництво в адміністративному процесі.

Представництво в адміністративному судочинстві представляє собою процесуальну діяльність дієздатних суб'єктів, здійснювану від імені та в інтересах охоронюваних законом прав сторін, третіх осіб, заявників та інших зацікавлених у справі осіб з метою домогтися для них найбільш сприятливого рішення у справі, а також для надання кваліфікованої юридичної допомоги зазначеним особам у захисті своїх прав.

 

Частиною 3 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено тільки два види представництва в адміністративному суді. Зокрема, воно може ґрунтуватися на законі або на договорі.

свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їх законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи.

 

Законні представники допускаються до участі в адміністративній справі на підставі документа, який свідчить про родинні стосунки між стороною процесу та особою, яка бажає брати участь у справі як законний представник.

 

к законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (наприклад Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор та інші).

Договірне представництво базується на тому, що представник особи бере участь в адміністративному процесі на підставі договору, при цьому його повноваження повинні бути підтверджені довіреністю. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності.

 

85. Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі.

Судове доказування – це процесуальна діяльність суду й інших учасників процесу, спрямована на встановлення істини з конкретної справи і вирішення спору між сторонами

Судові докази – це не інформація як така, а система логічно організованих у процесуальній формі доводів, що використовують процесуальні засоби для формування в суді переконання щодо істинності фактів предмета доказування.

Зазвичай виділяють такі етапи доказування: формування предмета доказування, у тому числі посилання на фактичні обставини справи, збір та подання доказів, їх дослідження й оцінка.

Предмет доказування – це система (сукупність) фактичних обставин, що підлягають доказуванню по справі для її правильного вирішення це сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення, тобто юридичні факти, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі, це факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує можливість виникнення, зміни або припинення матеріально-правових відносин між їх суб’єктами. Предмет доказування – це те, що необхідно доказувати стосовно кожної адміністративної справи. Правильне встановлення предмета доказування по конкретній справі – умова цілеспрямованої діяльності суду Дослідження доказів є стадією процесу доказування, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, вивченні судом інформації про факти, що містяться у передбачених законом джерелах доказів. Дослідження доказів здійснюється під час судового розгляду справи. Дослідження доказів повинно відповідати вимогам безпосередності, всебічності, повноти та об’єктивності, оскільки воно проводиться під час судового розгляду справи, в якому беруть участь (мають право брати участь) усі особи, які беруть участь у справі, останні є і учасниками дослідження доказів, безпосередньо сприймаючи разом із судом зміст доказів, зібраних по справі. Наступним етапом доказування є оцінка доказів – це логічний процес встановлення наявності й характеру зв’язків між доказами, визначення ролі, значення, достатності та шляхів використання доказів для встановлення істини. Оцінка доказів судом здійснюється за його внутрішнім переконанням і впевненістю у правильності його висновків. Доказування в адміністративному судочинстві – це подання для аналізу суду інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), яку надають суб’єкти адміністративного процесу, чи витребування судом такої інформації за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою суду.

86. Поняття та види доказів в адміністративному процесі.

69 КАС 1. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

2. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

У процесуальній науці класифікацію видів доказів прийнято здійснювати за трьома підставами: за характером зв’язку доказів з обставинами справи (зміст), джерелом формування, процесом формування доказу.

Характер зв’язку доказу з обставинами, що підлягають встановленню, зумовлює наявність прямих і непрямих (побічних) доказів. Доказ може бути безпосередньо пов’язаний з обставинами, що встановлюються. Такий доказ прийнято називати прямим. За процесом формування відомостей про факти докази поділяють на первинні й похідні. Первинні докази (першоджерела) формуються внаслідок безпосереднього впливу вишукуваного факту на носій інформації. Похідними (копіями) називаються докази, зміст яких відтворює відомості, отримані з інших джерел. Якщо ж відомості про факти «змертвілі» на предметах неживої природи, речах – це предметний доказ. Письмовий доказ отримують із предмета, зумовленого знаками, за допомогою яких на предмети дійсності нанесено думки. Особистими доказами є такі, які приводяться людьми за допомогою слів або сигналів, спрямованих на передачу думки. С.В. Курильов при класифікації доказів за їх джерелом, крім особистих і предметних доказів, виділив третій підвид – змішані докази, до яких належить висновок експерта. ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України наводить вичерпний перелік класифікації доказів за джерелом їх утворення:

1) особисті докази: пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, показання свідків;

2) речові докази – це такі, що є носіями інформації про фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи, та доказове значення яких не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що потенційно може мати значення для правильного вирішеня справи;

3) докази, отримані за допомогою технічних засобів: звуко- і відеозаписи; фотографії; інформація, отримана через Інтернет, комп’ютерні програми, у яких зазначаються бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, у тому числі ті, що ґрунтуються на комп’ютерній обробці даних

Види доказів до КАС -Стаття 76. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників:1. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. 2. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим, якщо суд має сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.3. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.4. Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи.

 

87. Поняття і види процесуальних строків.

Ст99КАС, за загальним правилом, встановлюється шестимісячний строк, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.Однак, відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.Відповідно до ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Пункт 9 ст. 103 КАС України передбачає, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

88. Поняття, види та структура адміністративного позову.

«Адміністративний позов» - засіб, що забезпечує ініціювання адміністративно-судового захисту прав і свобод громадян від неправомірних рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень, що відбувається за правилами адміністративного судочинства. Предмет адміністративного позову вимога позивача до суду про задоволення матеріально-правової претензії до відповідача. Такі вимоги є конкретними та індивідуалізованими для кожного адміністративного позову. Саме з предмету позову виявляється підвідомчість справи. У найбільш широкому смислі підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Питання про існування третього елементу адміністративного позову – його змісту, в юридичній науці є дискусійним.

1. Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

2. Письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом.

3. На прохання позивача службовцем апарату суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

4. Адміністративний позов може містити вимоги про:1) скасування або визнання нечинним рішення 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;