Стрес та інформаційні перевантаження.

Стресові стани у людини виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи - стресори.

Криза суспільства і ті соціально-економічні умови, в яких сьогодні живе людина, збільшують кількість екстремальних впливів на неї і ставлять особистість у особливі умови виживання. Ситуації інформаційних перевантажень, коли людина не справляється з завданнями, не встигає приймати правильні рішення у необхідному темпі при високому рівні відповідальності за їх наслідки, приводять до змін у психічних процесах, емоційних зрушеннях, трансформації мотиваційної структури діяльності, порушень поведінки тощо.

Особливо схильні до емоційних та інформаційних перевантажень неповнолітні у зв'язку з недостатньою зрілістю їх емоційно-вольової сфери. Саме у підлітковий період, коли людина переживає кризу перебудови особистості, формування власного "я", найбільш характерним для підлітка є пошук сенсу життя, місця у суспільстві, спроби знайти нові стереотипи поведінки. В цей час особливо небезпечним с знайомство підлітка з наркотиками. Адже здатність наркотичних речовин послаблю­вати нервові напруження, відволікати від роздумів про реальність, існуючу невирішеність проблем може міцно привернути підлітка до наркотизації як до найбільш ефективного способу "подолання труднощів".

Незнанням і нерозумінням, підлітком своїх сил і можливостей, відсутністю власних навичок самоаналізу і самооцінки пояснюється його неспроможність критично ставитись до себе у складних непередбачуваних ситуаціях. Це складає основу психологічного механізму насильницької, агресивної та злочинницької поведінки деяких молодих людей [47, с 24].

Однією з причин наркотизму є невміння більшості молодих людей критично оцінювати власні психологічні можливості. Цьому активно сприяли відхилення у свідомості молоді, їх духовна обмеженість, що сформувалась на основі існуючих збочень у суспільному житті та відповідних хибних особистісних установках щодо визначення критеріїв оцінки декларованої активної життєвої позиції, амбіційності, існуючого формалізму тощо [54, с 54].

Практика показує, що більшість молодих людей сьогодні орієнтують себе на негативну психологічну установку гедоністичного спрямування -знаходити задоволення у випивках, палінні, наркотиках. У зв'язку з цим для фахівців, що мають відношення до питань охорони здоров'я, формування здорового способу життя людини, першочергового значення набуває проблема виховання з ранніх літ позитивної життєстійкості особистості. Ми вважаємо, що вирішення цієї проблеми можливе за умови розробки концепції системного поліпрофесійного підходу до її

Профілактика адиктивної поведінки молоді 27

виховання. Такий підхід передбачає використання потенціалу сучасних наук про розвиток людини, інтегративних знань щодо адиктивної поведінки особистості, з одного боку. З іншого - створення моделі иоліпрофесійної організації виховання позитивної життєстійкості особистості підлітка шляхом відбору відповідного змісту, методів, форм роботи та залученням до цього різноманітних фахівців. Саме системно-поліпрофесійний підхід до виховання позитивної життєстійкості особистості допоможе фахівцям:

1) розширити знання дитини про оточуючий світ;

2) допомогти особистості, що розвивається, відкрити для себе свій організм і визначити його місце по відношенню до природи;

3) допомогти молодій людині зрозуміти власну людську сутність та визначити своє місце у суспільстві;

4) навчити молодь уникати передозування інформації шляхом відокремлення головного від другорядного, значного від несуттєвого;

5) навчити людину раціонально використовувати час, звільнивши місце для роздумів і розумної оцінки важливості і значущості подій, власної поведінки, особистісного вибору;

6) виховувати уміння особистості правильно визначати власні можливості і володіти собою у будь-якій ситуації;

7) озброїти молодь навичками правильної оцінки подій, що відбуваються;

8) виховувати у людини уміння раціонального вибору доцільних шляхів вирішення складних життєвих проблем соціально-виваженими способами. Виховання такої позитивної життєстійкості особистості шляхом створення системно-поліпрофесійної моделі допомогло б вирішити більшість завдань попереджання адиктивної поведінки.

1.2.5. Незайнятість, відсугність стійких пізнавальних інтересів особистості пропонується нами до розгляду як умова, що сприяє розвитку наркотизму неповнолітніх.

Інтереси є мотивами певного виду пізнавальної діяльності особистості. Вони визначають відповідне емоційне забарвлення процесів пізнання і розуміння нею оточуючої дійсності, окреслюють загальну спрямованість особистості. Соціально виправдані інтереси, потреби, життєві орієнтації особистості визначають її уміння раціонально використовувати свій вільний час. Інтелектуальна обмеженість, бідність інтересів, невміння і небажання працювати приводять до ситуацій, коли людину не влаштовують соціально виважені форми проведення дозвілля, культурного спілкування самовдосконалення. Тому відсутність стійких інтересів, незайнятість, бездіяльність особистості можуть спонукати стани безглуздого відпочинку, нудьги та викликати у людини серйозні

відхилення у соціальній поведінці, вивихи в її установках, психічний розлад. За даними досліджень Ю.А. Алферова (Москва), відсутність стійких інтересів фіксувалась у 97,2% хворих гашишизмом, 66% - опіоманією, 80% - полінаркоманією.

Окрім головного наркотичного захоплення, у неповнолітніх з адиктивною поведінкою є й інші інтереси. Результати емпіричних досліджень засвідчують незначний інтерес до переважної більшості відомих сьогодні способів проведення дозвілля. Розвага, яку дозволяє собі більшість опитаних підлітків, - перегляд відеофільмів. Причому неповнолітні з адиктивною поведінкою навіть у тих випадках, коли кудись йдуть, здійснюють так не тому, що цікавляться якимось заняттям чи розвагою, вибір обумовлюється наявністю вільного часу та бажанням урізноманітнити час наркотизації [27, с 85J.

Результати опитування, проведеного Л.М. Анісімовим, свідчать, що 60% респондентів віком від 15-25 p., які мають досвід вживання наркотичних речовин, не цікавляться навіть музикою, 3/4 - не спілкуються з друзями, 9 з 10 - не відвідують дискотек. Автор називає таку ситуацію відмиранням усіх нормальних, природних потреб віку [3, с 155].

Серед опитаних нами неповнолітніх з АП 80% респондентів у гуртках, секціях, клубах не займаються. Відповіді молодих людей, головним захопленням яких є вживання наркотиків, засвідчують різко знижений інтерес до відомих способів проведення вільного часу. Розваги, яким надає перевагу більшість опитаних: кіно - 47%, ходити у гості - 23%, відпочинок на природі - 16% - відносяться до пасивного відпочинку. У проведенні вільного часу перевага надається слуханню музики (54%) та перегляду телепрограм (28%).

Аналіз результатів багатьох досліджень констаїує існуючий взаємозв'язок незайнятості особистості, відсутності її стійких пізнавальних інтересів з типовими реакціями поведінки -"хобі", гуртування з однолітками та деякими індивідуально-типологічними особливостями особистості - цікавістю до "забороненого плоду", бажанням вийти за межі соціально-окресленої ролі тощо. Тому бездіяльність, незайнятість, відсутність стійких пізнавальних інтересів розглядається нами як умова, що виконує роль першопоштовху у виникненні бажання підлітка заповнити існуючу порожнечу чимось незвичайним, пов'язаним з ризиком та забороною дорослих.

Аналіз емпіричного матеріалу доводить, що в усіх вивчених нами випадках підліткового наркотизму мали місце різноманітні поєднання вище вказаних факторів та умов, що дозволило віднести їх до факторів і умов наркогенного "ризику".

 

Профілактика адиктивної поведінки молоді 29

РОЗДІЛ III

Особливості педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів

На основі термінології ВООЗ у визначенні типів профілактики та особливостей об'єкту профілактичного впливу виділяються такі тини педагогічної профілактики адиктивної поведінки:

1) первинна педагогічна профілактика, що передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психоло­гічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин.

Завданнями первинної профілактики є:

- для молодшого шкільного віку:

• формування моральних понять, що пов'язані з почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки;

• виховування вміння усвідомлювати себе частиною природи, розуміти власні можливості;

• формування уявлення щодо позитивного та негативного досвіду людської поведінки у відношеннях до самої себе та інших людей;

• формування необхідних загальних та специфічних психологічних умінь та навичок, що є основою формування морально-психологічної стійкості людини;

• попередження ранніх проявів неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички.

- для учнів підліткового віку:

• виховування правильного розуміння природи дії наркогенних речовин, особливостей їх впливу на ЦНС людини, віддалених наслідків зловживань;

• формування понять про морально-психологічну стійкість особистості як основу здорового способу життя;

• виховання культури потреб, бажань, захоплень підлітків;

• формування понять про норми моралі у вихованні власної стійкості до деяких антиособистісних захоплень - паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;

• виховування критичного ставлення до деяких атрибутів НМС;

• виховування свідомого бережливого ставлення до свого здоров'я, власного організму, формування уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;

• стимулювання саморегуляції власних психо-фізичних можливостей особистості шляхом її включення у позитивну альтернативу фізичних

зо

та психологічних випробувань, загартування, тренінгу;

• формування науково обгрунтованих уявлень про анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у сиіуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;

• формування основ моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами.

- для старшокласників:

• формування досвіду антинаркогенноспрямованої поведінки учнів, імунітету до негативного впливу пронаркогенної інформації та антиособистісно-спрямованих форм поведінки;

• формування чітких уявлень старшокласників про значущість власного життя, психо-фізіологічні можливості організму, наслідки впливу наркогенних речовин;

• створення умов для самореалізації та самоствердження особистості шляхом її включення у позитивну альтернативну діяльність;

• формування чітких наукових понять про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їх впливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольної ейфорії, абстинентного синдрому тощо;

• формування психологічної готовності особистості до спілкування у ситуаціях можливої алкоголізації та наркотизації;

• виховання правильних уявлень особистості про морально-психологічні та юридичні норми, що регламентують ситуації, пов'язані зі зловжи­ванням наркогенними речовинами.

Реалізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.

2) Основними завданнями вторинної профілактики є:

• визначення рівнів інформованості учнів про дію наркогенних речовин на людський організм та наслідки їх вживання;

• вивчення можливих умов та факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивної поведінки;

• виявлення таких індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;

• вивчення виділених умов і факторів виникнення схильності особистості до адиктивної поведінки, станів, що їй передують, і на цій основі встановлення осіб групи "ризику";

• діагностика мотивів адиктивної поведінки учнів;

• визначення найбільш чутливих, сензитивних до виховного впливу компонентів у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей

Профілактика здиктивної поведінки молоді 31

темпераменту, інтересів тощо). Визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики та перелік основних заходів вторинної профілактики:

• вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров'я;

• знайомство з сім'єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;

• бесіди з іншими вчителями-предметниками;

• спостереження за поведінкою учня на уроці та у позанавчальній діяль­ності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички кулыури поведінки;

• організація безпосереднього спілкування з учнями;

• спостереження за учнем групи "ризику" у педагогічно-значущих ситуаціях тощо.

3) Третім типом педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих алкоголізмом та наркоманією. Здійснюється вона на основі результатів організаційно-аналітичних заходів вторинної профілактики.

Завданнями третинної профілактики є:

• на основі встановлених груп "ризику" здійснювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість учня шляхом викорис­тання доцільного та професійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;

• створення сприятливих для корекції адиктивної поведінки учнів умов соціального оточення, психологічного клімату, позитивно психологічного самопочуття тощо.

Зокрема, у загальноосвітній школі педагогічна профілактики адик­тивної поведінки учнів може здійснюватись за умови міцної взаємодії між класним керівником, вчителем-предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності медичними спеціалістами (лікар-нарколог) та правоохо­ронними (служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція) службами.

При плануванні роботи з дітьми щодо профілактики вживань наркогенних речовин необхідно враховувати:

1)в які загштьновиховні заходи доцільно включити елементи діагностико-профтактичного характеру. У даному випадку загальновихов-ними вважаються такі заходи, під час проведення яких вирішуються завдання гармонійного розвитку особистості;

2) яке місце відводиться спеціальним заходам. До спеціальних ми
відносимо такі форми роботи, які передбачають вирішення завдань
попередження адиктивної поведінки учнів;

3) як співвідносяться між собою загальні та спеціальні форми роботи.
Кількість останніх повинна поступово збільшуватись, орієнтовно від

10-15% для молодших школярів до 60-70% для старшого підліткового та

32

юнацького віку. Такий розподіл часу на загальновиховні та спеціальні форми не є абсолютним і може змінюватись відповідно до потреб практики. Реалізація завдань педагогічної профілактики вимагає відповідної комплексної методичної системи попередження адиктивної поведінки учнів. Наочно її можна побачити в такому вигляді: