Червоно-жовті фералітні грунти

Під постійно-вологими тропічними лісами форму-
ються червоно-жовті фералітні грунти. Вони поширені в еквато-
ріальній Африці (басейн р. Конго), в Південній Америці (басейн
р. Амазонки), на півдні і південному сході Азії, на півночі Авст-
ралії, на Філіппінах, в Новій Гвінеї, на Мадагаскарі та в Індоне-
зії.

Клімат у цих областях теплий і вологий. Кліматичні пори ро-
ку майже не виражені і немає суттєвих коливань температур дня
і ночі. Середньомісячні температури протягом року вище +20°С,
коливання температур в різні пори року не більше 3—5°С.

Протягом року випадає 1800—2000 мм опадів (в окремих міс-
цях до 5000—8000 мм). Вони рівномірно розподілені за сезонами
року. Сухий сезон не перевищує 1—2 місяці. Коефіцієнт зволо-
ження у вологі місяці досягає 5—10, у сухі він знижується до
0,5—0,3. Багато опадів (>20%) випадає у вигляді злив, що приз-
водить до глибокого промивання і ерозії грунтів. Незважаючи на
велику кількість опадів, в тропічних лісах не спостерігається пе-
резволоження і заболочування грунтів. Це пояснюється тим, що
тільки 10% води від суми атмосферних опадів залишається на
промивання грунту і поповнення запасу грунтових вод. Решта во-
логи витрачається на поверхневий стік, десукцію, випаровування з поверхні грунтів і крон дерев. Безумовно, на тих понижених ді-
лянках, де опади скопичуються у великій кількості, формуються
грунти болотного типу.

Рослинність вологого тропічного лісу дає найбільшу біомасу
(в середньому 5000 ц/га) серед усіх біоценозів світу. Вона харак-
теризується різноманітністю видового складу і багатоярусністю.
Поверхня грунту дуже затінена і тому під покривом лісу майже
немає трав і чагарників.

Поверхня червоно-жовтих грунтів вкрита відмерлими рештками
рослин. Щорічно їх надходить 250—400 ц/га. Зольність органічної
маси тропічного лісу становить 5—6%, вміст азоту — близько 1%.

Гідротермічний режим вологого тропічного лісу («оранжерей-
ний» клімат) зумовлює активну діяльність мікроорганізмів, які
інтенсивно розкладають органічну масу до повної мінералізації,
минаючи стадію гуміфікації. Тому суцільної лісової підстилки на
поверхні грунту немає, а грунт має низький вміст гумусу.

Хімічні елементи, які вивільнюються при мінералізації орга-
нічної маси, не всі мігрують з атмосферними опадами в нижні го-
ризонти грунту. Більша їх частина тут же засвоюється густою
кореневою системою рослин і знову включається в біологічний
кругообіг. Таким чином, майже вся маса поживних елементів
міститься не в грунті, а в самих рослинах та в їх відмерлих решт-
ках.

Сумний досвід африканських та південно-американських країн
показує, що знищення вологих тропічних лісів призводить до зни-
кнення грунтового покриву. На ділянках вирубаного лісу швидко
оголюється грунтоутворююча порода.

Профіль червоно-жовтих фералітних грунтів має таку будову
(рис. 28):

Горизонт А — гумусний, коричнево-сірий, структура дрібно-
грудкувата або капролітова, потужність 12—17 см.

Горизонт АВ — перехідний, червонувато-бурий або жовтувато-
бурий, структурні агрегати крупніші, але неміцні, потужність
25—50 см.

Горизонт В — перехідний, бурувато-червоний або бурувато-
жовтий, поступово переходить до яскраво-червоної грунтоутворю-
ючої породи.

Червоно-жовті фералітні грунти бідні на гумус: у верхньому
шарі (5—7 см) гумусного горизонту вміст його 4—5%, в нижній
частині — 1—2%. В складі гумусу переважають фульвокислоти.
Це пояснюється тим, що в складі золи рослинного опаду мало
лужноземельних і лужних основ; в лісовій підстилці відбувається
інтенсивне окислення азоту і сірки. Все це сприяє підвищенню за-
гальної кислотності. В такому середовищі утворюються слабко-
конденсовані фульвокислоти і неспецифічні низькомолекулярні

Рис. 28 Грунти тропічного поясу

1 — червоно-жовтий, 2 — червоний, 3 — червоно бурий саван, 4 — чорний тропічний

органічні кислоти. Тому реакція по всьому профілю грунту кисла
(рН = 5—5,5). Ємкість вбирання цих грунтів дуже низька — 2—
3 мг-єкв на 100 г грунту.

Червоні фералітні грунти

Червоні фералітні грунти формуються під сє-
зонно-вологими лісами і високотравними саванами в тих же тер-
мічних умовах і за характером грунтоутворення подібні до чер-
воно-жовтих.

В Африці і Південній Америці ці грунти утворюють дві зони„
які розташовані на північ і на південь від червоно-жовтих грунтів.
Поширені вони також у північних районах Австралії, південних
районах Азії, в Центральній Америці і на о. Шрі-Ланка.

Клімат в зоні червоних фералітних грунтів має чітко вираже-
ний сухий сезон (3—4 місяці). Річна сума опадів 1300—1800 мм.
Розподіл їх протягом року нерівномірний. У сухий сезон грунт
пересихає, а трав’яниста рослинність жовтіє і припиняє вегетацію. В сезон дощів водний режим грунтів оптимізується, а на пониже-
них ділянках рельєфу можливе сезонне заболочування.

Рослинність сезонно-вологих лісів і високотравних саван має
свій видовий склад і рослинні угруповання, їх флористичний склад
бідніший, на окремих ділянках домінують певні породи дерев, ліс
розріджений, світлий, в ньому менше ліан, а під його покривом
розвиваються чагарники і трави. На безлісних ділянках буяє ви-
сокотравна савана, висота травостою якої досягає 4 м. По тери-
торії високотравних саван групами або поодиноко ростуть дерева

Межа між дощовими (темними) і сезонно-вологими (світлими)
тропічними лісами визначається наявністю сухого сезону.

Біомаса сезонно-вологих лісів високотравних саван менша
ніж біомаса вологого тропічного лісу. Щорічно опад органічних
решток в цій зоні становить 70—120 ц/га. Значна частина біома-
си трав’янистих рослин знаходиться в грунті. У вологий літній
сезон в період активної вегетації тропічної рослинності відбуває-
ться гуміфікація рослинних решток, а в сухий і жаркий зимовий
період гумусні речовини полімеризуються і закріплюються в
грунті.

Профіль червоних фералітних грунтів має таку будову (див.
рис. 28, 2):

Горизонт Ad — гумусний, у верхній частині задернований, те-
мно-сірого забарвлення, з грудкуватою структурою, легкого ме-
ханічного складу. Потужність 10—20 см.

Горизонт В ₁ — перехідний, сірувато-червоного забарвлення,
структура неміцна, грудкувата. Потужність 30—40 см.

Горизонт В ₂ — ілювіальний, важкого механічного складу, груд-
кувато-горіхуватої структури, червоний або жовтогарячий з тем-
ними залізистими і марганцевистими конкреціями. Потужність
60—70 см.

Горизонт С — червонобарвна грунтоутворююча порода, у скла-
ді якої є глинисті мінерали: іліт, гідрослюди і каолініт.

У гумусному горизонті червоних тропічних грунтів міститься
до 4% гумусу, у складі якого переважають фульвокислоти. Реак-
ція грунтового розчину слабкокисла, близька до нейтральної
(рН = 5,3—6,7), ємкість вбирання 10—20 мг-екв на 100 г грунту.

Крім червоних фералітних в даному регіоні трапляються тем-
но-червоні і темні лісові тропічні грунти. Ці типи грунтів займають
невелику територію (близько 40 млн га). Найбільші масиви їх
трапляються на територіях південної Азії, Індонезії, Південної
Америки і Африки. Ці грунти мають глинистий механічний склад
і відповідно більшу ємкість вбирання (до 30 мг-екв на 100 г грун-
ту). Вміст гумусу високий, реакція грунтового розчину слабко-
кисла. В їх складі багато глинистих мінералів: каолінітів і монт-
морилонітів.

Родючість темних тропічних грунтів висока, їх широко викори-
стовують у землеробстві.

Значні площі вологих і сезонно-вологих тропічних ландшафтів
займають гідроморфні грунти: лісові фералітні, глейові, тропічні
алювіальні, тропічні болотні і мангрові засолені.

Землеробство в областях вологих і сезонно-вологих тропічних
лісів слабко розвинене. Освоєно всього приблизно 120 млн га, або
5% загальної площі областей. На цих землях вирощують рис,
каучуконоси, цукрову тростину, батат, каву, какао, маніок, бана-
ни, ананаси та інші культури.

Основними заходами підвищення родючості грунтів цих об-
ластей є комплексне удобрення, вапнування, боротьба з ерозією,
система обробітку ділянок з близьким заляганням латеритних
панцирів. Тут є можливість освоєння нових територій.

18.3. ГРУНТИ САВАННИХ
І КСЕРОФІТНО-ЛІСОВИХ ОБЛАСТЕЙ

Грунти цих областей віддалені від екватора і фор-
муються в умовах посушливого клімату з тривалим сухим сезо-
ном. Поширені на всіх континентах і об’єднані в чотири біоклі-
матичні області: Центрально-Американську, Південно-Американ-
ську, Афро-Азіатську і Австралійську. Основними типами грунтів
цих областей є червоно-бурі, коричнево-червоні і чорні тропічні.