Грунти вологих субтропічних лісів

Найбільшу площу у вологих субтропіках займа-
ють червоноземи і жовтоземи. Вони поширені як в північній, так
і в південній півкулі. Найбільші масиви цих грунтів зосере-
джені на східних околицях континентів. В Азії червоноземи і жов-
тоземи поширені на півдні Кореї, південних островах Японії, в
Південно-Східному і Центральному Китаї. В Північній Америці
вони займають півострів Флориду і південну частину Аппалачів.

У південній півкулі червоноземи і жовтоземи поширені на схо-
ді Австралії та в Південній Африці.

На західних узбережжях континентів ці грунти трапляються
невеликими ділянками (Чорноморське узбережжя Кавказу, пів-
денна Болгарія, Югославія, південь Чилі).

За грунтово-біокліматичними умовами у вологих субтропіках
виділено чотири області: Північно-Американську, Східно-Азіатсь-
ку, Південно-Американську і Австралійську.

Умови грунтоутворення. Червоноземи і жовтоземи формують-
ся в умовах теплого і вологого клімату. Тут випадає від 1000 до
2500 мм опадів за рік. Коефіцієнт зволоження перевищує одиницю
у всі сезони року. Тому для них характерний промивний водний
режим.

Вони формуються на породах різного походження, які містять
значну кількість гідрооксидів заліза. В Китаї ці грунти утворили-
ся на продуктах вивітрювання базальтів, гранітів, пісковиків,
сланців, вапняків тощо. На таких самих породах формуються
грунти Флориди. У Західній Грузії жовтоземи приурочені до тре-
тинних глинистих сланців і глин.

Вивітрювання гірських порід в умовах вологого і теплого клі-
мату призводить до глибинних змін хімічного складу кори виві-
трювання. Порода збіднюється на кремнезем і лужні метали і
відносно збагачується на гідроксиди алюмінію і заліза. Тому чер-
воноземи формуються на червоноколірній корі вивітрювання, а
жовтоземи на кислих продуктах вивітрювання осадових порід,
для яких характерний більш високий вміст кремнезему, лужних
основ і менший вміст заліза і алюмінію. На похилих ділянках
рельєфу місцями сформована строката кора вивітрювання — «зе-
бровидна» глина.

У вологих субтропіках переважають листяні ліси. Так, черво-
ноземи і жовтоземи Північно-Американської області формуються
під дубово-гіпорієвими лісами за участю платана, в’яза, ясена,
клена, червоного кам’яного дерева. В північній частині області
поширені також сосново-дубові і соснові ліси. В Китаї ці грунти
формуються під лісами з вічнозелених дубів, кипарисів, вільхи
тощо. В Закавказзі — під лісами колхідського типу.

Профіль червоноземів Аджарії має такі горизонти (рис. 27):

Горизонт О — лісова підстилка або дернина потужністю
3—4 см.

Горизонт А — гумусний, червоно-коричневого або сіро-корич-
невого забарвлення, грудкувато-зернистої структури, важкосуг-
линковий або глинистий, пухкий, з великою кількістю коренів
папоротей, потужністю 20—25 см.

Горизонт В — перехідний, сірувато-червоний, донизу бурувато-
червоний з чорним і блідо-жовтими плямами, грудкуватий, важ-
косуглинковий або глинистий, ущільнений. Потужність 35—45 см,
інколи до 70—80 см.

Горизонт С — грунтоутворююча порода.

Характерною особливістю червоноземів є наявність в їх складі
великої кількості оксидів металів (R₂O₃) і, зокрема, заліза, які

Рис. 27. Грунти субтропічного поясу:
1 — червонозем; 2 — коричневий; 3 — сіро-коричневий; 4 — сірозем

перебувають в колоїдному стані, здатні коагулювати і утворюва-
ти з органічними речовинами стійкі сполуки. Це зумовлює висо-
кий ступінь оструктуреності цих грунтів.

Наявність колоїдів R₂O₃ спричинює порівняно високу ємкість
аніонного вбирання (10—15 мг-екв на 100 г грунту). Одночасно
червоноземи містять глинисті мінерали типу каолініту, галуазіту,
гетиту, які зумовлюють низьку ємкість катіонного вбирання
(8—18 мг-екв на 100 г грунту). У складі увібраних катіонів пере-
важають алюміній і водень. Отже, насиченість вбирного компле-
ксу основами низька. Реакція грунтового розчину кисла (рН =
= 4,3—5,4).

Гумусний горизонт червоноземів містить від 6 до 12% гумусу.
Гумус фульватний (С_гк: С_фк = 0,6—0,8), бідний на азот.

Серед червоноземів є опідзолені відміни, у яких верхня части-
на профілю освітлена через наявність в ній кремнезему.
Жовтоземи розвиваються між червоноземів на менш дренова- них ділянках. У профілі жовтоземів Китаю (В. А. Ковда, 1973)
виділяють гумусний горизонт потужністю 60 см і більше; вміст
гумусу досягає 7—12%. В гумусному горизонті виділяється ос-
вітлений жовто-сірий горизонт. Під гумусним горизонтом залягає
глинистий, яскраво жовтий або червонуватий горизонт В.

Ці грунти мають низьку ємкість вбирання (8—13 мк-екв на
100 г грунту). У складі обмінних основ переважає водень. У грун-
тах мало фосфору і азоту. Жовтоземи мають високу актуальну і
потенціальну кислотність. Важливими генетичними особливостями
грунтів вологих субтропіків є процеси опідзолення і оглеєння.
Тому жовтоземи поділяють на чотири підтипи: жовтоземи, жов-
тоземи глейові, підзолисто-жовтоземні і підзолисто-жовтоземно-
глейові грунти. За наявністю опідзолення червоноземи поділяють
на два підтипи: типові і опідзолені.

У вологих субтропіках освоєно близько 23% грунтового по-
криву. Головні сільськогосподарські культури — рис, пшениця,
кукурудза, чай, цитрусові, виноград та ін.

Освоєння і використання червоноземів і жовтоземів пов’язано з
рядом проблем, насамперед вони потребують осушення і зрошення
(при вирощуванні рису). Нераціональний обробіток грунту (особ-
ливо на схилах) і надмірне випасання худоби зумовлюють інтен-
сивний розвиток водної ерозії до повного знищення цих грунтів.
При тривалому інтенсивному використанні у землеробстві червоно-
земи і жовтоземи набувають деяких несприятливих фізичних вла-
стивостей. Вони потребують високих доз добрив, особливо фос-
форних.

17.2. ГРУНТИ СУХИХ СУБТРОПІЧНИХ ЛІСІВ
І ЧАГАРНИКОВИХ СТЕПІВ

Грунти сухих субтропіків поширені на всіх конти-
нентах світу і займають близько 560 млн га. Виділяють шість
грунтово-біокліматичних областей цих грунтів.

1. Середземноморська область охоплює прибережні країни
Північної Африки і Південної Європи, Малу і Передню Азію.

2. Східно-Азіатська область займає північну частину Індії,
Пакистан, Бірму, значну територію Китаю.

3. Північно-Американська область розташована в Мексиці і
південно-західних штатах США.

4. Австралійська область займає південне узбережжя материка
і західні схили Великого водороздільного хребта.

5. Південно-Африканська область розташована на південь від
пустині Калахарі.

6. Південно-Американська область розташована між вологи-
ми субтропіками Парагваю і Уругваю.

У грунтовому покриві сухих субтропіків виділяють дві грунто-
ві зони:

1) коричневих грунтів сухих субтропічних лісів;

2) сіро-коричневих грунтів, сухих субтропічних чагарникових
степів.

Коричневі грунти формуються в районах з теплим субаридним
сезонним кліматом, який називають середземноморським. Літо
тривале, жарке, сухе з середньою температурою самого теплого
місяця 20—24°С. Зима коротка, прохолодна, волога. Температура
найпрохолоднішого місяця від +10°С до –3°С. Грунт не про-
мерзає. Протягом року випадає 400—800 мм опадів. Водний ре-
жим цих грунтів непромивний.

Коричневі грунти формуються на різних материнських поро-
дах: лесовидних суглинках, елювії і делювії магматичних і осадо-
вих порід, в тому числі карбонатних.

Характерний рослинний покрив цієї зони — низькорослі ксеро-
фітні ліси з субтропічних видів дуба, ялівцю, лавра, приморської
сосни, фісташки та ін. Рослинний опад сухих лісів високозольний,
серед зольних елементів переважає кальцій. В Австралії коричне-
ві грунти формуються під сухими евкаліптовими лісами.

Морфологічний профіль коричневих грунтів має такі горизонти
(див. рис 27, 2 ):

Горизонт А — гумусно-акумулятивний, потужністю 30—35 см,
коричневого або сіро-коричневого забарвлення, грудкувато-капро-
літової та грудкувато-горіхуватої структури.

Горизонт B ₁ — метаморфічний глинуватий, насичений кальці-
єм, потужність 20—25 см, яскраво-коричневого або червонувато-
коричневого забарвлення. Структура грудкувато-горіхувата. В ниж-
ній частині горизонту в суху пору року помітні міцелярні новоутво-
рення карбонатів.

Горизонт В ₂ — ілювіально-карбонатний глинуватий, коричне-
во-буруватий, щільний, горіхувато-призматичної структури, має
конкреції і прожилки карбонатних новоутворень, потужність 35—
40 см.

Горизонт С — грунтоутворююча порода.

Коричневі грунти багаті на гумус (5—10%). Вміст його по-
ступово зменшується по профілю Реакція грунтового розчину
коливається від нейтральної до слабколужної (рН = 7—8). Єм-
кість вбирання висока (25—40 мг-екв на 100 г грунту), що зумовле-
но високим вмістом гумусу і глинистим механічним складом. Ко-
ричневі грунти мають досить сприятливі водно-фізичні властивос-
ті. Цей тип грунту належить до категорії високородючих грунтів.

Коричневі грунти інтенсивно використовують у сільському гос-
подарстві для вирощування зернових (пшениці, рису), плодових
культур, винограду, бавовнику, тютюну та інших рослин. В об- ластях, де зимовий період безморозний, на них вирощують два
урожаї на рік.

Інтенсивне використання коричневих грунтів призводить до
посилення водної ерозії. Особливо багато еродованих грунтів в
Іспанії, Португалії, Грузії (до 90% орних земель). У минулому
в багатьох країнах Середземномор’я грунтовий покрив був зни-
щений на значній території. Там, де в стародавні часи вирощува-
ли високі врожаї, тепер безплідні пустинні території (Сирія, Ал-
жир та ін.).

Сіро-коричневі грунти формуються також в умовах перемінно-
вологого клімату, але більш сухого, з меншою кількістю атмосфер-
них опадів. Основна кількість опадів випадає взимку. Грунти в
цей період глибоко промиваються від легкорозчинних солей. У су-
хий період в результаті інтенсивного випаровування солі знову
піднімаються у верхні горизонти грунту.

Рослинний покрив зони представлений чагарниковими степа-
ми, які вегетують в осінньо-зимовий період. Протягом сухого
жаркого літа рослини перебувають у стані спокою.

Сіро-коричневі грунти формуються в основному на лесах.
Вони поширені поряд з коричневими в тих самих грунтово-
біокліматичних областях, але займають посушливі райони і межу-
ють з грунтами субтропічних пустинь.

Морфологічний профіль сіро-коричневих грунтів аналогічний
профілю коричневих (див. рис. 27,3 ). Від коричневих вони відріз-
няються тим, що всі горизонти Їх мають меншу потужність. Крім
того, сіро-коричневі грунти містять менше гумусу (2,5—3,5%).
Грунтовий вбирний комплекс насичений в основному кальцієм і
магнієм. Солонцюватості у цих грунтів не виявлено. У всьому про-
філі є карбонатні новоутворення.

Загальна площа сіро-коричневих грунтів на рівнинних тери-
торіях близько 270 млн га. При зрошенні на цих землях можна
вирощувати два урожаї на рік. Основними заходами поліпшення
їх родючості є зрошення, удобрення і захист від ерозій.

Серед грунтів посушливих і сухих субтропіків поширені ін-
тразональні типи — чорні субтропічні, лучно-коричневі і лучно
сіро-коричневі грунти, які також широко використовують в сіль-
ському господарстві.

17.3. ГРУНТИ СУБТРОПІЧНИХ НАПІВПУСТИНЬ
І ПУСТИНЬ

Грунти напівпустинь і пустинь в субтропічному
поясі займають найбільшу територію (890 млн га). На континен-
тах земної кулі виділяють п’ять грунтово-біокліматичних областей
пустинних субтропічних грунтів:

1. Північно-Американська область в районі Каліфорнії.

2. Афро-Азіатська область займає великі території на півночі
Африки (Сахара), північ Аравійського півострова і пустині Пе-
редньої Азії.

3. Південно-Американська область простягається вузькою сму-
гою на західному узбережжі материка на південь від південного
тропіка.

4. Південно-Африканська область займає порівняно невелику
територію на півдні континенту (пустиня Калахарі).

5. Австралійська область займає.центральну частину півдня
континенту.

На території субтропічних напівпустинь і пустинь виділяють
дві грунтові зони: зона слабкорозвинених і примітивних грунтів
пустинь (займає близько 75% площі) і зона сіроземів (близько
25%). Загальна площа сіроземів на рівнинних територіях стано-
вить близько 180 млн га.

Сіроземи сформувалися в умовах сухого субтропічного кліма-
ту. Середня температура найтеплішого місяця становить 26—
30°С, найхолоднішого — від +2 до –5°С. Сума температур
>10°С дорівнює 3400—5800°С. Протягом року в різних районах
випадає від 300 до 400 мм опадів, інтенсивне випаровування зу-
мовлює низький коефіцієнт зволоження (0,12—0,33). Основна кі-
лькість опадів випадає взимку і навесні.

Грунтоутворюючими породами в Середній Азії, Північній Аме-
риці і Сахарі є леси і лесовидні суглинки.

Рослинність представлена ефемерами і ефемероїдами. Навесні
вони буйно розквітають, а до початку літа відмирають і висиха-
ють. Серед ефемерів домінують дернинні злаки і полини. Трапля-
ються невисокі дерева і чагарники. Загальна біомаса становить
120—150 ц/га. Відмерлі рештки інтенсивно розкладають мікроор-
ганізми.

У грунті живе багато представників тваринного світу. Майже
весь профіль переритий і розпушений тваринами.

У профілі цілинних сіроземів виділяють такі горизонти (див,
рис. 27, 4):

Горизонт А — гумусний, сірий або ясно-сірий, дрібногрудочку-
ватий, потужність 12—17 см.

Горизонт АВ — перехідний, сіро-палевий, дірчастий (ходи і
камери тварин), структура грудкувата неміцна, з карбонатними
новоутвореннями, потужність 15—26 см.

Горизонт Вса — карбонатний, бурувато-палевий, ущільнений,
з ходами тварин і великою кількістю карбонатних новоутворень,
потужність 60—100 см.

Горизонт С — грунтоутворююча порода палевого забарвлення.
З глибини 1,5—2 м — гіпсові новоутворення.

Сіроземи — карбонатні грунти. Карбонати є у всіх горизонтах.
Вміст гумусу у верхньому горизонті коливається від 1 до 3%.
Ємкість вбирання невисока — 12—16 мг-єкв на 100 г грунту. Гу-
мусний горизонт сіроземів добре оструктурений і має добрі вод-
но-фізичні властивості.

Сіроземи — зона зрошуваного землеробства. Завдяки своєрід-
ній оструктуреності (наявність великої кількості мікроагрегатів),
великій пористості, природному дренажу, глибокому заляганню
грунтових вод ці грунти сприятливі для зрошення. На зрошува-
них сіроземах виникли і розвивались стародавні цивілізації Се-
редньої Азії і Близького Сходу.

На цих землях вирощують бавовник, виноград, зернові, кормо-
ві, баштанні, плодові і овочеві культури. Крім зрошення сіроземи
потребують удобрення, гіпсування, запобігання вторинному засо-
ленню і вітровій ерозії.

У зоні сіроземів поширені також лучно-сіроземні грунти і та-
кири, які також використовують у землеробстві.

Велику площу (близько 440 млн га) в сухих субтропіках зай-
мають кам’янисті і кам’янисто-глинисті пустині, на яких форму-
ються примітивні грунти. Близько 180 млн га в субтропіках зай-
мають піщані пустині без грунтового покриву. Значні площі зай-
мають солончаки, які сформувались на ділянках з близьким заля-
ганням грунтових вод.

Важливу роль в житті населення цього регіону відіграли алю-
віальні грунти і грунти оазисів — стародавні райони землеробст-
ва (долини річок і прилеглих територій Тигру, Євфрату, Нілу,
Інду).

Розділ 18

ГРУНТИ ТРОПІЧНОГО ПОЯСУ

Серед грунтово-біокліматичних поясів тропічний
пояс займає найбільшу територію земної кулі. Його площа ста-
новить 5,6 млрд га, або близько 42% поверхні суші. Природні
умови в різних регіонах цього поясу дуже різноманітні. Це зумов-
лено різним ступенем зволоження окремих територій. У зв’язку з
цим у межах цього поясу виділено три групи грунтово-біокліма-
тичних областей:

1. Тропічні вологі і сезонно-вологі лісові області (Американсь-
ка, Африканська і Австрало-Азіатська).

2. Тропічні саванні і ксерофітно-лісові області (Центральне
Американська, Південно-Американська, Афро-Азіатська і Австра-
лійська).

3. Тропічні напівпустинні і пустинні області (Південно-Амери-
канська, Афро-Азіатська, Південно-Африканська і Австралій-
ська).