Новоутворення і включення в грунтах

У процесі грунтоутворення в грунтовому профілі
з’являються специфічні вторинні мінерали, які прийнято називати
новоутвореннями. Вони утворюють скупчення, які чітко відрізня-
ються від оточуючого їх грунтового матеріалу. Новоутворення
формуються всередині грунтових агрегатів, на їх поверхні та між
ними в порах і тріщинах грунту. Характеристику новоутворень
грунту вперше розробив С. О. Захаров (1930). Пізніше вона була
доповнена працями інших вчених (Р. Брюєр, В. А. Ковда, Б. Г. Ро-
занов).

Новоутворення класифікують за складом, формою і походжен-
ням. За походженням новоутворення бувають хімічні і біологічні
За формою В. А. Ковда виділяє такі новоутворення: присипки, на-
льоти, вицвіти, псевдоміцелій, плями, прожилки, трубочки, конкре-
ції, стяжіння, плитки, горизонти цементації. За хімічним складом
новоутворення дуже різноманітні. Найпоширеними є залізо-мар-
ганцеві, карбонатні, гіпсові, кремнеземисті.

Новоутворення заліза і марганцю характерні для грунтів тай-
гово-лісової зони. В їх утворенні беруть участь живі організми
(вищі рослини і мікроорганізми) та фульвокислоти. В зв’язку з
цим в грунтах поширені гумусно-залізисті та гумусно-марганцеві
новоутворення. Типовими формами залізистих новоутворень є орт-
штейни (округлі стяжіння), конкреції, трубчасті стяжіння, про-
жилки, плями. Марганцеві новоутворення мають вигляд чорних
плям або дрібних конкрецій. Цей вид новоутворень трапляється
також в гідроморфних грунтах інших зон.

Новоутворення кремнезему трапляється в грунтах як аридних,
так і гумідних ландшафтів. Вони є в тундрових, підзолистих, сі-
рих лісових і опідзолених чорноземах у вигляді білястої дрібно-
кристалічної або аморфної присипки.

Карбонатні новоутворення — найпоширеніші новоутворення в
грунтах різних природних зон. Особливо їх багато в грунтах, сфор-
мованих на лесах та лесовидних породах. В чорноземах України
вони трапляються в різноманітних формах: білозірка (пухкі ско-
пичення), журавчики, дутики, погремки (тверді стяжіння), псев-
ломіцелій тощо.

В основному вони характерні для грунтів лісостепу, степу, су-
хих саван, напівпустинь і пустинь.

Гіпсові новоутворення — також характерні для грунтів посуш-
ливих і пустинних територій. Специфічними формами їх є крупні
кристалічні утворення у вигляді поодиноких кристалів, двійників,
«ластів’яного хвоста», «гіпсових роз», друз тощо. Вони накопичу-
ються в нижніх горизонтах сухостепових грунтів (південні чорно-
земи, солончаки, солонці). Основною умовою акумуляції гіпсу в
грунтах є інтенсивне випаровування грунтових вод.

Отже, конкретні новоутворення приурочені до певних типів грун-
тів. Вони є індикаторами певних типів грунтоутворення.

Включеннями називають органічні рештки або мінеральні ті-
ла, які не пов’язані безпосередньо з грунтом і грунтоутворенням.
До включень В. А. Ковда (1973) відносить уламки гірських порід,
панцирі молюсок, рештки коренів і стовбурів дерев, кістки тварин,
сліди минулих культур (антропогенні включення).

Включення дають змогу розшифрувати генезис грунтоутворю-
ючих порід і тих умов, в яких починалося і відбувалося грунтоут-
ворення. Наприклад, черепашки прісноводних молюсків, які зуст-
річаються в грунтах Нижнього Поволжя, свідчать про те, що тут
в минулому існували прісні озера і болота. Наявність валунів вка-
зує на льодовикове походження грунтоутворюючої породи.

КЛАСИФІКАЦІЯ ГРУНТІВ

Основним завданням класифікації грунтів є об’єд-
нання їх в групи за їх властивостями, походженням і особливостя-
ми родючості.

Історія розробки і удосконалення класифікації грунтів складна
і неоднозначна. В наш час в світі немає єдиної загальноприйнятої
класифікації. В сучасному грунтознавстві існує три головних на-
прями класифікації грунтів: російський, американський (США)
і міжнародний (ФАО/ЮНЕСКО). Кожний з цих напрямів базуєть-
ся на своїх принципах класифікації.

У свій час В. В. Докучаєв і М. М. Сибірцев заклали основи ге-
нетичної класифікації грунтів. Вона розвивалась і удосконалюва-
лась багатьма видатними грунтознавцями. В результаті в нашій
країні виникло кілька класифікаційних схем (еколого-генетична,
морфо-генетична, історико-генетична та ін.).

Розробка сучасної класифікації грунтів базується на таких ос-
новних принципах:

1. Класифікація грунтів має відбивати основні властивості і
режими грунтів, враховувати умови грунтоутворення і процеси, які
формують грунт, об’єднувати екологічний, морфологічний і ево-
люційний підходи. Саме в цьому суть генетичної класифікації.

2. Класифікація має будуватись на науковій системі таксоно-
мічних одиниць.

3. Класифікація має враховувати ознаки і властивості, які грунт
набув в результаті виробничої діяльності людини.

4. Класифікація має розкривати агровиробничі особливості
грунту, сприяти їх раціональному використанню.

В основі сучасної системи таксономічних одиниць класифікації
грунтів лежить докучаєвське вчення про тип грунту. Генетичний
тип — велика група грунтів, які розвиваються в однотипно-сполу-
чених біологічних, кліматичних і гідрологічних умовах на певній
групі грунтоутворюючих порід. Він характеризується чітким про-
явом основного процесу грунтоутворення. Прикладами типів грун-
тів є чорноземи, сірі лісові, каштанові.

В межах типу виділяють підтипи — групи грунтів, які якісно
різняться між собою за проявом основного процесу грунтоутво-
рення. Наприклад, основним процесом формування чорноземів вва-
жають процес накопичення гумусу і формування гумусного гори-
зонту. Залежно від географічної широти і відповідно із зміною
факторів грунтоутворення в межах чорноземної зони потужність
гумусного горизонту і процентний вміст гумусу будуть різні, тобто
прояв основного процесу в різних пунктах буде неоднаковим. Тому
чорноземні грунти поділяють на кілька підтипів: чорнозем типовий,
чорнозем звичайний, чорнозем південний.

Крім того, підтипи грунтів виділяють при накладанні додатко-
вих процесів грунтоутворення (чорнозем опідзолений, глейово-під-
золистий, дерново-підзолистий); при наявності в межах зони або
підзони специфічних кліматичних фацій (чорнозем типовий холод-
ний, чорнозем типовий помірний); при суттєвій зміні основної
ознаки типу (темно-каштановий, каштановий, світло-кашта-
новий).

В межах підтипу виділяють роди грунту. На роди грунти поді-
ляють за характером комплексу місцевих умов: складом грунтоут-
ворюючих порід, складом і положенням грунтових вод, релікто-
вими ознаками тощо. Так серед типових чорноземів виділяють роди
глибокоскипаючі, безкарбонатні, солонцюваті, залишково-карбо-
натні та ін.

За ступенем розвитку основної морфологічної ознаки роди
грунтів поділяють на види. Наприклад, основною морфологічною
ознакою підзолистих грунтів є потужність підзолистого горизонту.
За цією ознакою виділяють сильно-, середньо- і слабкопідзолисті
грунти. Серед чорноземів за потужністю гумусного горизонту ви-
діляють неглибокі, середньоглибокі, глибокі і надглибокі види. а
за вмістом гумусу — мало-, середньо- і багатогумусні.

Підвиди грунту виділяють у випадку наявності супутнього про-
цесу (засолення, оглеєння). За ступенем розвитку супутнього про-

цесу серед чорноземів виділяють слабко-, середньо- і сильносолон-
цюваті грунти.

Різновидність грунту. На різновидності грунти поділяють за
механічним складом (піщані, супіщані, легкосуглинкові тощо).

Розряд грунту — група грунтів, які утворилися на однорідній
породі (морені, воднольодовикових пісках, лесах, вапняках тощо).

Таким чином, повна назва будь-якого грунту складається з ря-
ду таксонів і тому є громіздкою. Одночасно вона дає велику ін-
формацію про склад, властивості і якості грунту.

Наводимо приклад повної назви двох грунтів, поширених в
Україні:

 

Тип Підтип Рід Вид Підвид Різновидність Розряд

— чорнозем — звичайний — високоскипаючий — середньогумусний — слабкосолонцюватий — важкосуглинковий — на лесі

— сірий лісовий — темно-сірий — залишково-карбонатний — глибокий — — легкосуглинковий — на лесовидному суглинку

У навчальній літературі назви грунтів, як правило, складаються з назви чо-
тирьох таксонів: типу, підтипу, виду і різновидності.

Розділ 8
ОРГАНІЧНА РЕЧОВИНА ГРУНТУ