ТОП 10:

Вплив лімфоміозоту з енгістолом на основні компоненти клітинного та гуморального імунітету



Для вивчення впливу АМ на імунну відповідь вивчали дані імунного статусу пацієнтів ІІ групи та КГ до початку лікування та після його завершення.

Зміни імунного статусу у хворих на ВВ при застосуванні ЛІЕН представлено в табл. 4.8, у якій показано, що в обох групах зафіксовані імуно­логічні зміни.

Таблиця 4.8

Динаміка деяких імунологічних показників клітинної ланки* при застосуванні антигомотоксичних препаратів (М±m)

Показник ІІ група (ЛІЕН) Контрольна група Р
М m М m
До лікування
CD4+ 429,5 21,1 509,2 21,3 0,01
CD4+, % 37,5 0,5 36,0 0,5 0,026
CD8+ 399,4 22,9 424,1 11,9 0,001
CD8+, % 32,3 0,9 29,0 0,9 0,014
CD4/CD8 1,1 0,0 1,2 0,0 0,025
CD16+, % 12,0 0,6 12,2 0,4 0,053
CD19+ 135,8 6,5 161,4 7,6 0,012
Після лікування
CD4+ 487,4 18,9 547,5 20,2 0,033
CD8+ 403,4 15,8 456,5 12,5 0,01
CD16+ 208,9 11,4 193,0 8,9 0,041
CD19+, % 11,5 0,5 13,7 0,5 0,003

Примітка. * – висвітлено достовірні показники.

 

До лікування в обох групах відмічалось зниження абсолютного рівня CD3+ в порівняні з нормою, без достовірної різниці між групами. Абсолютний рівень CD4+, CD8+, CD19+ був значно нижчим (р<0,05) в ІІ групі (ЛІЕН).

У табл. 4.8 показано, що після завершення лікування рівень CD3+, % збільшився на 9,8%, проте статистично не відрізнявся від КГ; показник CD4+ підвищився та достовірно перевищував показник КГ (р=0,033); рівень CD16+ підвищився та значно перевищував показник КГ (р=0,041); показник CD8+ знизився та був вірогідно нижчим в ІІ групі(р=0,01); рівень CD19+, % підвищився, проте був нижчим показника КГ (р=0,003)

Порівняльний аналіз впливу ЛІЕН на зміни субпопуляцій лімфоцитів показав максимальний вплив препаратів на CD16+ та CD19+, де різниця відсотків у порівнянні з КГ, була значимою (р=0,014 та 0,024 відповідно). Рівень CD8+ був вищим у КГ (р=0,052) у порівнянні з ІІ групою.

Іншим нашим завданням було визначення впливу ЛІЕН на гуморальну ланку імунної відповіді (табл. 4.9).

Таблиця 4.9

Динаміка деяких імунологічних показників гуморальної ланки* при застосуванні антигомотоксичних препаратів (М±m)

Показник ІІ група (ЛІЕН) Контрольна група Р
М m М m
До лікування
IgМ 1,9 0,1 2,1 0,1 0,08
IgA 2,1 0,1 2,0 0,1 0,019
ФЧ 3,2 0,1 2,8 0,1 0,038
Після лікування
IgG 17,1 0,6 17,7 0,4 0,003
ФЧ 3,4 0,1 3,4 0,1 0,06

Примітка. * – представлено достовірні показники.

 

У табл. 4.9 показано, що після завершення лікування IgG у дослідній групі був сутєво нижчим (р=0,003). При порівнянні динаміки змін гуморальних факторів виявлено, що КГП позитивно, проте істотно менше впливали на IgA та ФЧ (р=0,009 та р=0,024 відповідно). Варто зазначити, що нами відзначений незначний позитивний вплив на IgG, IgМ та негативний на СН50 (р>0,1).

Клініко-імунологічні зіставлення показали негативний зв’язок тривалості регресу висипу та показника IgМ після лікування (r=-0,328, p=0,023), а також пряму кореляцію між свербежем та показником ЦІК до лікування (r=0,358, p=0,013), рівнями IgA (r=0,328, p=0,023) та IgG (r=0,297, p=0,040).

Вплив лімфоміозоту з енгістолом цитокінову регуляцію імунної відповіді

При вивченні цитокінового статусу хворих на ВВ молодого віку нами встановлені деякі вірогідні відмінності між ІІ групою та КГ (таблиця 4.10).

Цитокінові зміни при ВВ у осіб дорослого віку характеризувались значним перевищення рівнів як прозапальних, так і протизапальних цитокінів в порівнянні з нормою: TNF-α в 65,9 рази, IL-1β – 80,7 рази, IL-8 – 36,5 рази, IL-4 – 18,5 рази та IFN-γ у 5,4 рази, що свідчить про активну їх участь в імунологічних реакціях та взаємодіях.

Таблиця 4.10

Динаміка змін цитокінового профілю, залежно від схеми лікування (М±m)

Показник ІІ група (ЛІЕН) Контрольна група р
М m М m
До лікування
TNF-α 319,1 19,7 355,6 21,2 0,210
IL-1β 788,5 43,5 809,0 45,1 0,744
IL-4 317,4 31,4 364,6 26,3 0,114
IL-8 287,3 21,7 356,7 21,6 0,027
IFN-γ 190,7 42,5 85,5 8,5 <0,001
Після лікування
TNF-α 323,4 21,5 338,4 13,7 0,001
IL-1β 807,4 36,2 818,3 36,1 0,642
IL-4 370,6 28,0 385,8 29,1 0,710
IL-8 364,9 25,4 398,9 21,4 0,129
IFN-γ 134,7 32,0 65,6 4,9 <0,001

 

Так, рівні IL-8 та IFN-γ до лікування суттєво відрізнялись (р=0,027 та р<0,001 відповідно) серед означених груп. Після завершення лікування були виявлені статистичні відмінності (р≤0,001) показників TNF-α та IFN-γ.

Застосування КГП незначно модулювало цитокінопродукцію прозапаль­них цитокінів TNF-α, IL-1β, рівні яких залишались без суттєвих коливань. Незначно підвищився у 1,3 рази рівень хемоатрактанту IL-8, а продукція IFN-γ знизилась в 1,4 рази. Щодо протизапального IL-4 то його рівень підвищився в 1,2 рази.

Після проведеного лікування динаміка змін цитокінопродукції у дослідній групі характеризувалася значущим збільшенням переважно протизапального IL-4 у ІІ групі на 16,8% проти 5,8% КГ (р=0,055) та хемоатрактанту IL-8 на +27,0% проти 11,8% КГ при р=0,039 тощо.

ЛІЕН показав менший та незначний (р>0,1) вплив на динаміку прозапальних цитокінів. Так, показник TNF-α збільшився на +1,3% в ІІ групі проти -4,8% КГ; рівень IL-1β на +2,4% проти +1,1% КГ. Як вже зазначалось, IFN-γ не суттєво знизився на -29,4% проти -23,3% КГ (р>0,1).

Кореляційний аналіз показників цитокінового профілю пацієнтів ІІ групи зареєстрував деякі статистично достовірні залежності. Так, прямий зв’язок відмічався між показниками TNF-α до лікування та CD3+ після лікування (r=0,259, p=0,034), між рівнями IgМ до лікування та TNF-α після лікування (r=0,445, p=0,002). Показник TNF-α після лікування позитивно впливав на ФЧ після лікування (r=0,314, p=0,03), а від рівню IL-1β до лікування залежали показники CD16+ (r=0,337, p=0,019) та CD19+ після лікування (r=0,3325, p=0,024). Рівень IL-4 до лікування впливав на рівень CD3+ після лікування (r=0,288, p=0,047), а після лікування рівні IL-4 були пов’язані IgA (r=0,285, p<0,05). Показник IL-8 до лікування був позитивно зв’язаний з рівнем IgG після лікування (r=0,294, p=0,042) та ФЧ до лікування (r=0,289, p=0,046). Рівень IFN-γ до лікування корелював з показниками CD4+ після лікування (r=0,3, p=0,038 відповідно) та CD8+ після лікування (r=0,301, p=0,038), а також CD16+ після лікування (r=0,326, p=0,024). Після лікування були пов’язані рівні IFN-γ та CD8+ (r=0,295, p=0,042).

Крім того, відмітили обернений зв’язокміж початковими показниками TNF-α та IgG (r=-0,315, p=0,029), а також IL-8 та IgG (r= -0,283, p=0,051). На рівні СН50 після лікування впливав показник TNF-α до лікування (r=-0,386, p=0,007) та рівеь IL-4 до лікування (r=-0,284, p=0,043).

Клініко-імунологічні зіставлення показали, що рівні IL-1β до та після лікування, а також IL-8 після лікування мали прямий зв’язок з тяжкістю перебігу ВВ (r=0,350, p=0,015; r=0,329, p=0,024 та r=0,285, p=0,05), а показник TNF-α навпаки мав зворотній зв’язок (r=-0,362, p=0,012). З тривалістю висипки поєднувався рівень IL-1β після лікування (r=0,303, p=0,036), а регрес висипу непрямо залежав від показника TNF-α після лікування (r=-0,340, p=0,018). Показник IL-1β після лікування корелював із загальною тривалістю лихоманки (r=0,346, p=0,016), а також максимальною температурою тіла (r=0,305, p=0,035). Рівень TNF-α після лікування непрямо впливав на максимальну температуру тіла (r=-0,302, p=0,037).

Небажані явища антигомотоксичної терапії

Під час проведення дослідження небажаних явищ, що могли бути спричинені застосуванням КГП не виявлено. Водночас, хворі відмічали певні незручності пов’язані з необхідністю прийому КГП за півгодини до їди тричі на день, дискомфорт при застосуванні нерозведеного ЛІ під язик (подразнююча дія етанолу, що входить до складу ЛІ). Військовослужбовці, діяльність яких пов’язана з водінням автотранспорту, відмічала появу запаху «алкоголю» після вживання ЛІ.

Висновки до розділу 4.

Підсумовуючи наведені дані варто сказати, що застосування АМ та ЛІЕН показало різний вплив на клінічний перебіг ВВ у дорослих. Шкірні підсипання у хворих І групи були більш тривалими (на 0,7 доби), що однак не впливало на регрес висипу, який достовірно не відрізнявся. Регрес висипки у хворих ІІ групи був дещо меншим, що пов’язано з більшою часткою хворих на легкі форми ВВ. Загальна тривалість лихоманки в групах відрізнялась і складала від 2,1 доби до 3,4 доби та певною мірою залежала від ступіню тяжкості перебігу, наявності ускладнень. У свою чергу застосування АМ та ЛІЕН істотно не вплинуло на зниження частоти розвитку пустульозної трансформації шкіри.

Включення в програму лабораторного обстеження ПЛР методу, дозволило встановити, що на момент клінічного одужання більше половини хворих як І групи де застосовували аміксин ІС, так і ІІ групи де застосовували лімфоміозот та енгістол, мали присутність ДНК VZV в слині(64,44 та 58,33% відповідно). Однак вплив препаратів на звільнення слини можна вважати позитивним, оскільки серед хворих контрольної групи цей показник склав 71,43%. Це свідчить про особливості формування резервуарів збудника в організованих військових колективах та потребує визначення заразності слини реконвалесцентів після ВВ.

Характерною достовірною ознакою імуних порушень на початку лікування у хворих всіх груп було зниження показника CD3+ та субпопуляційні зрушення лімфоцитів, які проявились низьким рівнем ІРІ, що розцінюється як імунний дисбаланс. При цьому, рівні CD4+ та CD8+ до лікування були в межах референтних значень. Окрім того, спостерігали збільшення кількості ЦІК серед хворих дослідних та контрольної груп. Імунопатогенетичний вплив лікування ВВ за допомогою АМ та ЛІЕН виявився досить різноманітним, від проявів незначного «блокування» елементів клітинної імунної відповіді (CD16+) при використанні АМ до стимуляції клітинного імунітету гомеопатичними засобами.

Вплив на цитокіногенез в залежності від застосованих препаратів мав як відмінні, так і схожі риси. Доведено, що застосування обох терапевтичних схем у дорослих хворих, не призвело до продукції IFN-γ, рівень якого навпаки знизився під кінець лікування. Встановлений факт свідчить про другорядну роль даного інтерферону в імунних реакціях упродовж ВВ. В той же час, АМ більш ефективно модулював прозапальну, ніж протизапальну ланки цитокінів. Це вказує на спрямованість імунної відповіді в бік Th1 > Th2 продукції та відповідає клітинно-гуморальним реакціям імунітету у відповідь на гостру VZV-інфекцію. З другого боку, застосування ЛІЕН у лікванні дорослих, хворих на ВВ характеризувалось переважною стимуляцією протизапальної ланки цитокінів. Збільшення показника IL-4 вказує на стимуляцію імунної відповіді в бік Th2 поляризації (гуморальна відповідь) та потенційно може затримувати звільнення організму від VZV.

Клініко-імунологічні зіставлення показали, що збільшені рівні ЦІК корелювали із загальною тривалістю лихоманки та тривалістю субфебрильної лихоманки у хворих І групи, а також обумовлювали свербіж шкіри. Рівень IL-1β впливав на тяжкість перебігу та температурну реакцію упродовж хвороби.

Таким чином, дослідження встановило як переваги, так і недоліки застосування АМ та ЛІЕН. На нашу думку, більш перспективним виглядає застосування АМ в комплексному лікуванні хворих на ВВ.

 

Основні положення розділу 4 висвітлені у наступних роботах:

1. Трихліб В. І. Деякі аспекти застосування Аміксину®ІС у осіб молодого віку хворих на вітряну віспу / В. І. Трихліб, В. В. Третьяков // Сучасні аспекти військової медицини : [зб. наук. праць ГВМКЦ «ГВКГ»]. – Київ, 2009. – №14. – С. 635–641. (Особистий внесок – пошук літератури, робота з історіями хвороби, аналіз даних, написання та підготовка до друку, редакція).

2. Третьяков В. В. Альтернативні шляхи лікування варіцела-зостерної інфекції та перспектива використання антигомотоксичних препаратів / В. В. Третьяков // Інфекційні хвороби у клінічній та епідеміологічній практиці : матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України, 21-22 травня 2009 р. – Львів, 2009. – С. 221–222.

3. Третьяков В. В. Альтернативні методи лікування вітряної віспи / В. В. Третьяков // Профілактична медицина. – 2011. – т.13, №1. – С. 44–48.

 


РОЗДІЛ 5

ПЕРСПЕКТИВИ ПРОФІЛАКТИКИ ВІТРЯНОЇ ВІСПИ АМІКСИНОМ

В ОРГАНІЗОВАНОМУ ВІЙСЬКОВОМУ КОЛЕКТИВІ

 

 

В умовах окремих підрозділів однієї військової частини зони відповідальності ГВМКЦ «ГВКГ», за зівставних умов розташування та програм бойової підготовки, а також почергового використання навчальних класів, побутових приміщень, їдальні та близького розташування казарм, при повсякденній діяльності в осінньо-зимовий період 2009–2010 рр., було проведено дослідження профілактичної ефективності аміксину ІС.

Під час спостереження обов’язковій реєстрації підлягали всі випадки захворювань, первинні та повторні звернення військовослужбовців з молодого поповнення під час формування ОВК.

При первинній обробці отриманих даних проводився аналіз захворюваності виключно інфекційної природи (табл. 5.1).

Таблиця 5.1







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.24.192 (0.01 с.)