Епідемічна ситуація з вітряної віспи у Збройних силах України

Поширенню ВВ у військових підрозділах сприяє дворазовий призов молодого поповнення на строкову військову службу протягом календарного року та багаточисельні фактори притаманні ОВК.

Аналіз даних щорічних звітів про роботу санітарно-епідеміологічного закладу у ЗСУ (форма 22/МЕД) [146] у період з 2001 по 2010 рр. показав, що рівень захворюваності на ВВ серед військовослужбовців строкової служби (осіб дорослого віку) поступово зростає, що наглядно представлено рис. 3.1.

 

 

Рис. 3.1. Захворюваність вітряною віспою військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України (у ‰)

 

На рис. 3.1 показана сучасна тенденція змін рівня захворюваності військовослужбовців ЗСУ на ВВ за останні 10 років – суттєвий приріст у 8,7 рази з 8,7‰ (2001 р.) до майже 75,9‰ (2010 р.), який не знижувався нижче 20‰ починаючи з 2005 р.

Таким чином, епідемічну ситуацію з ВВ серед військовослужбовців ЗСУ можна охарактеризувати як нестабільну та таку, яка прогресивно погіршується.

Основою протиепідемічних заходів у військових підрозділах, де виявлені випадки ВВ є моніторинг стану здоров’я контактних, а також раннє виявлення хворих. Хворі на ВВ обов’язково ізолюються, спочатку в ізоляторі медичного пункту окремої частини, а надалі госпіталізуються до інфекційного відділення найближчого військового госпіталю або цивільного медичного закладу, в зв’язку з неможливістю розмежування військовослужбовців у казармах. Про всі виявлені випадки захворювання на ВВ (та інші «дитячі інфекції») повідомляється до регіонального санітарно-епідеміологічного загону.

Проте враховуючи надані дані (див. рис. 3.1), протиепідемічні заходи щодо запобігання та поширення ВВ у ОВК можна вважати неефективними та такими, що потребують оптимізації. Окрім того, варто зазначити, що після повернення реконвалесцентів після ВВ до розташування підрозділу, до них застосовують запобіжні міри та розміщують в ізолятор медичного пункту військової чстини на 15 календарних днів. Саме в цьому, полягає системна помилка, оскільки ізолятор має обмеження по ліжковому фонду та не пристосований для тривалого перебування пацєнта. Так, реконвалесценти вірогідніше за все потраплять до казарми, що сприятиме підтриманню циркуляції збудника у підрозділі.

Клінічні прояви вітряної віспи у військовослужбовців

Одним з головних завдань нашого дослідження було вивчення та висвітлення особливостей клінічних проявів ВВ у дорослих, на прикладі військовослужбовців ЗСУ.

Так, аналіз даних щорічних статистичних звітів ГВМКЦ «ГВКГ» та звітів про роботу санітарно-епідеміологічного закладу у ЗСУ (форма 22/МЕД), у період з 2006 р. по 2010 р., показав стійку тенденцію до збільшення кількості випадків захворювання на ВВ, як у ЗСУ (приріст +54,22‰), так і в КІЗ ГВМКЦ «ГВКГ», де на стаціонарному обстеженні та лікуванні за звітній період знаходилось 2743 військовослужбовців (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Динаміка захворюваності на вітряну віспу за 5 років

Роки
Загальна кількість хворих на ВВ у ЗСУ*, абс. (‰)	1030 (21,63)	1519 (31,89)	2285 (57,13)	2150 (51,60)	3850 (75,85)
Проліковано хворих з ВВ у ГВМКЦ «ГВКГ»**, абс., %	502 (48,74)	338 (22,25)	590 (25,82)	491 (22,84)	822 (21,35)

Примітка. * – офіційно зареєстровані випадки вітряної віспи, ** – виписано з КІЗ з визначеним результатом.

 

Крім того, в табл. 3.1 показано, що в умовах КІЗ ГВМКЦ «ГВКГ» в різні роки лікувалось від 21,85 до 48,74% всіх захворілих на ВВ, що пов’язано з епідеміологічними особливостями коливання рівня захворюваності та розповсюдження ВВ у різних регіонах (зонах відповідальності військово-медичних центрів) України. Звертає увагу, що в останні чотири роки частка хворих у зоні відповідальності ГВМКЦ «ГВКГ» становила не більше ¼ всіх офіційно зареєстрованих випадків ВВ у ЗСУ, однак в середньому 21,32% (483 хворих) мали ускладнений перебіг.

Протягом кінця 2008 – початку 2009 р., частина військовослужбовців (осіб дорослого віку) хворих на ВВ, які поступили на лікування до КІЗ ГВМКЦ «ГВКГ» брали участь в запропонованому дослідженні. Відтак, за результатами аналізу клінічних даних, обстежені хворі були розподілені в групи за принципом наявності або відсутності ускладнень та типовістю клінічного перебігу (табл. 3.2).

Аналіз отриманих даних клінічного обстежених хворих показав, що у осіб дорослого віку ВВ перебігає переважно в типовій формі (98,52%), причому у 62,22% відзначених хворих, розвиток ускладнень не спостерігався. Атипові форми ВВ не мали істотного значення у досліджуваних групах, проте з метою висвітлення особливостей клінічного перебігу ВВ у дорослих, нижче будуть представлені клінічні випадки №1 та №2.

Таблиця 3.2

Розподіл хворих за формами вітряної віспи

Форма хвороби	Ускладнена	Неускладнена	Всього
Типова	50 (37,04%)	83 (61,48%)	133 (98,52%)
Атипова	1 (0,74%)	1 (0,74%)	2 (1,48%)
Всього	51 (37,78%)	84 (62,22%)	135 (100%)

 

Наступним був розподіл хворих за ступенем тяжкості перебігу ВВ. Встановлено, що більша частка хворих на ВВ (60,0%) мала середньотяжкий перебіг, менша ⅓ (31,11% тощо) – мали легкий перебіг та лише у 8,89% хворих перебіг був розцінений як тяжкий (табл. 3.3). Зазначимо, що наші спостереження, щодо більшої частки дорослих хворих на ВВ з середньотяжким перебігом, збігаються з літературними даними [36, 89, [307]].

У той же час, дані табл. 3.3 вказують на те, що неускладнений перебіг спостерігався у 62,22% хворих, а ускладнення розвинулись у 37,78% хворих. Група хворих з ускладненим перебігом ВВ характеризувались тим, що ускладнення розвивались переважно у хворих з середньотяжким та тяжким перебігом. Встановлені клінічні особливості узгоджується з даними літератури [36, 89, 307].

Таблиця 3.3