Електронний підручник: технологія створення

Проблема створення і використання електронних підручників у педагогічній практиці є об’єктом досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Поштовхом для цього стало впровадження дистанційної технології навчання. Саме в цей час з’явилася значна кількість наукових праць, присвячених розробленню і застосуванню в навчальному процесі електронних підручників: О. М. Баликіна, І. Г. Захарова, Л. Х. Зайнутдинова, О. В. Осин, О. А. Суховієнко, С. О. Христачевський. Цим питанням також присвячені дослідження Н. В. Кононець, В. М. Гасова, О. О. Гриценчук, О. М. Гуркової, І. В. Пустовалова, Т. В. Яковенка, В. Б. Ясинського. Л. Х. Зайнутдінова дає таке визначення „Електронний підручник – це навчальна програмна система комплексного призначення, що забезпечує безперервність і повноту дидактичного циклу процесу навчання: надає теоретичний матеріал, забезпечує тренувальну навчальну діяльність та контроль рівня знань, а також інформаційно-пошукову діяльність, математичне й імітаційне моделювання з комп’ютерною візуалізацією та сервісні функції за умови налагодження інтерактивного зворотного зв’язку [38; 17]”. Д. Рашкофф розглядає електронний підручник більше, ніж просто набір знарядь, а як медіа з самостійною сутністю, з якою необхідно співіснувати на її власних умовах. Тому, від позиції педагога проектувальника залежить зміст та характер електронного підручника. Кожен елемент електронного підручника повинен бути спрямований на розвиток учня так як спланував педагог. Водночас учень повинен мати альтернативу вибору, можливість прийняття рішень та широкий спектр дій.

Будь-який електронний підручник розглядають як проекцію культури у вигляді дидактичних одиниць медіа ресурсів. Електронний підручник є відкритою освітньою системою, що розвивається та активно взаємодіє зі світовим інформаційним простором. Власне, гіперпосилання є точками такої взаємодії. Особистісна орієнтованість ресурсу повинна орієнтувати розробника на мотивацію студента чи учня до самостійності, особистісної активності учня під час вивчення навчального матеріалу при максимальному врахуванні особистісних інтересів, уподобань, особливостей сприйняття та мислення. Проектування змісту електронного підручника повинно передбачати врахування потреб навчання учня з метою опанування певного виду професійної діяльності [57; 112].

Структура сучасного електронного підручника, за винятком друкованої електронної копії у PDF-форматі, має складну дидактичну будову. Електронний підручник є головним базовим елементом дидактичної системи, що забезпечує формування теоретичних знань за змістом навчального предмета. Сучасні електронні підручники орієнтовані на забезпечення пізнавальної діяльності, спрямованої на формування теоретичної основи подальшого формування вмінь та навичок [63; 67].

Багаторівневість та різний ступінь складності навчального матеріалу електронного ресурсу орієнтовані на різні рівні підготовки учнів та мотивацій щодо навчання. Формою логічного представлення педагогічного змісту електронних освітніх ресурсів є гіпертекст. Кожна частина електронного підручника завершується модулем. Модуль – відносно самостійна дидактична одиниця навчального матеріалу, орієнтована на певний рівень складності матеріалу. Відповідно сторінка – логічно самостійна частина навчального матеріалу, що входить у модуль. Вона складається з медіа ресурсів, які розкривають навчальний матеріал у логічній послідовності, передбачений автором електронного підручника й індивідуально реалізовується кожним учнем. Медіаресурс – мінімальна одиниця навчальної інформації різної модальності: текст, відео, зображення, звук, тест, гіперпосилання. Відповідно гіперпосилання – точки переходу (навігації) в освітньому просторі електронного підручника.

Ключовим моментом є проектування модуля електронного підручника. Педагогічне проектування модуля відбувається у три етапи:

· структурне проектування: рішення про структуру модуля (однорівневий чи багаторівневий), планування кількості гіперпосилань, планування індивідуальної освітньої траєкторії у середовищі електронних підручників;

· змістове проектування орієнтоване на інформацію, знання, компетенцію,

· активне маніпулювання текстом; розширення культурного контексту [59; 26].

При проектуванні багаторівневого модуля необхідно:

1. Визначити обсяг навчальної інформації, яка буде розміщена у підручнику.

2. Визначити рівень складності пропонованого навчального матеріалу в модулі та критерії його відбору.

3. Відповідно до вироблених критеріїв складності подання навчального матеріалу визначити послідовність сторінок на кожному його рівні.

Впершу чергу, проектується рівень найменшої складності. На цьому етапі учню пропонують мінімальний обсяг навчальної інформації даної частини досліджуваного предмета. Для перевірки здобутих знань, подається тест на засвоєння знань та лише за умови позитивного результату можливо перейти на вищий рівень. Активізація всіх або більшої частини гіперпосилань переводить учня на більш високий рівень вивчення навчального матеріалу. На третьому рівні розширюється обсяг досліджуваної інформації та її якісне подання відповідно до вироблених педагогічних критеріїв. Наприкінці вивченого матеріалу пропонується тест вищого рівня складності. Тому, основними педагогічними завданнями для проектування модуля електронного підручника є: визначення обсягу навчальної інформації модуля; критеріїв якості знання навчальної інформації, представленої в ньому; розроблення тестових завдань для кожного рівня та критеріїв їх виконання.

Перед початком вивчення електронного підручника учень повинен володіти інформацією про структуру електронного підручника, обсяг інформації, типи медіа ресурсів, що містяться в рівнях електронного підручника, обсяг тестувань на даному рівні, умови переходу на більш високий рівень.

Створення електронних підручників є дуже довготривалою справою. Від структури та змісту електронного підручника залежить його функціональність та ефективність використання в навчальному процесі. Тому, електронні підручники в залежності від призначення мають різну структуру. Науковці класифікують електронні підручники за ступенем використання інформаційно-комунікаційних технологій на:

- базовий рівень – електронний варіант підручника, що містить систему гіперпосилань, електронний зміст та індексний покажчик;

- достатній рівень - електронний варіант підручника, який крім системи гіперпосилань має наявні мультимедійні засоби представлення матеріалу;

- визначний рівень – електронний підручник містить ще й тести для тематичного та підсумкового контролю успішності навчального процесу;

- предметно-дослідницький рівень – електронний підручник розроблений у діалоговій формі в котрій поданню навчального матеріалу передує обговорення та постановка задачі. З метою формування гіпотез використовується комп’ютерне моделювання та проводиться моніторинг успішності на основі діалогів та тестів [63; 89].

Процес створення електронного підручника можна поділити на чотири етапи:

- проектування електронного курсу;

- підготовка матеріалів для електронного підручника;

- компонування матеріалів в єдиний програмний комплекс;

- підготовка статистичних ілюстрацій.

Проектування електронного курсу є важливим першочерговим етапом. Під час проектування здійснюється співвідношення наявних засобів та ресурсів з витратами на видання, оцінюється реальність проекту. Початковим етапом проектування мультимедійного курсу є розробка педагогічного сценарію. Даний сценарій дає уявлення про зміст та структуру навчального матеріалу, педагогічні й інформаційні технології, методичні принципи та прийоми на яких оснований як навчальний матеріал, так система його супроводу. При цьому під педагогічними технологіями дистанційного навчання розуміють технології педагогічного спілкування, способи пізнавальної діяльності активності учня. Педагогічний сценарій відображає авторське уявлення про змістову сторону мультимедійного курсу. Однією із основних умов оновлення сучасного змісту професійної освіти є забезпечення належного рівня підготовки викладача до інформаційно-методичної діяльності із застосуванням інформаційних технологій, що включає проектування й розроблення змістових модулів, форми їх реалізації в навчальному процесі, роботу з текстами та базами даних. Вагомим чинником у цьому є проблема готовності викладача до інформаційно-методичної діяльності. З метою вирішення цієї проблеми необхідно визначити принципи і підходи до відбору інформації, змісту теоретичних напрацювань, обґрунтування організаційно-педагогічних умов, механізмів розвитку й реалізації дидактичної системи. Відбір навчальної інформації має здійснюватися на основі аналізу майбутньої професійної діяльності викладача, відображаючи весь цикл фундаментальної підготовки. Необхідність правильно визначити склад, зміст та обсяг інформації, щоб забезпечити комплекс завдань для студента,аби він оволодів відповідними навичками та компетенціями. В. С. Ледньов стверджує, що основними чинниками навчання необхідність всебічного розвитку особистості, формування її якостей, врахування структури об’єкта. Вчений вважає, що основним чинником змісту освіти є його мета, в якій сконцентровано інтереси суспільства та особистості. При доборі змісту навчання за фахом враховуються принципи інтегрованості [57]. Аналіз відібраного в певному напрямі змісту навчання проводиться ступенево. Підготовка структурних компонентів електронних курсів має як загальні риси, пов’язані з характером інформації так і специфічні, пов’язані з призначенням. Проте, на відміну від традиційного навчального курсу, матеріал, котрий фіксується в машинописному, рукописному або поліграфічному вигляді, повинен бути у формі, яка робить можливою його обробку за допомогою комп’ютера. Тоді, залежно від виду інформації (текст, графіка, мультимедіа), здійснюється технологія оцифрування. При підготовці тексту необхідно врахувати, що підібрана автором первинна навчальна інформація повинна бути побудована відповідно до ідей автора в інтерактивні навчальні кадри, так щоб з одного боку учень мав змогу сам вибирати темп в певних межах, а з іншого щоб процес залишався керованим. На цьому етапі відбувається оптимальне поєднання педагогічних завдань та найбільш доцільних до них технологічних рішень [68; 170]. Приступаючи до створення мультимедійного курсу заснованого на принципах гіперактивності і мультимедійності, необхідно врахувати, що в мультимедійному курсі вся навчальна інформація, завдяки гіпертексту, розподіляються на кількох змістових рівнях. Найбільш поширений спосіб структурування лінійного навчального тексту при перекладі його на гіпертекстову основу припускає розміщення на 1-му рівні основної інформації, на 2-му – додаткової інформації, на 3-му – ілюстрованого матеріалу, на 4-му – довідкового матеріалу [58; 38].

Одиницею представлення матеріалу стає кадр, який може містити кілька гіперпосилань, доповнюватись графікою, анімацією чи іншими мультимедійними додатками. Інформація розміщена на першому кадрі має біти цілісною та певним чином завершеною. Враховуючи змістове наповнення кадру, треба визначити його внутрішню структуру, обмежити кількість гіперпосилань інших рівнів. Кількість кадрів, складових І розділу курсу, організовується за допомогою спеціальних навігаційних кнопок. Такий матеріал можна «гортати» подібно до сторінок книг. Найбільш ефективним є створення максимально детальної структури курсу, що дає можливість розмістити матеріал кожного розділу на окремому кадрі. Проте, на практиці подібне структурування навчального матеріалу фактично неможливо. Створення по кадрової структури сприяє реорганізації лінійного тексту в схеми, таблиці, графіки, діаграми, що складаються з гіперактивних елементів. Вимоги до загального візуального середовища визначаються колірними характеристиками, просторовим розміщенням інформації на екрані монітору. Схематичне уявлення курсу у вигляді дерева може полегшити його кодування, згодом і вивчення курсу учнем. В сценарії реалізовується погляд автора на зміст та структуру предмету, його методичні принципи та прийоми. Авторське уявлення про предмет відображає і користувацький інтерфейс – візуальне представлення матеріалу й організацію доступу до інформації різного рівня. У результаті кодування, тобто об’єднання предметного матеріалу та користувацького інтерфейсу за допомогою відповідного інструментального засобу програмування, створюються відповідні програмні модулі, з якими і повинні працювати ті хто навчаються [25; 51].

Структура й інтерфейс користувача цих частин курсу повинні ефективно допомагати при вивченні матеріалу [68;152]. Визнаючи мультимедіа курс, ми визначаємо і структуру навчально-методичних комплексів, підготовка яких – найважливіше для викладача завдання у системі відкритої та дистанційної освіти. Основним призначенням електронного підручника є самостійне вивчення теоретичного матеріалу курсу побудованого на гіпертекстовій основі, що дає змогу працювати за індивідуальним освітнім шляхом (траєкторією).

У додатку підручника повинен бути ретельно структурований навчальний матеріал, що подається учневі у вигляді послідовності інтерактивних кадрів, котрі містять не лише текст, а й мультимедійні додатки. Гіпертекстова структура підручника дає змогу учневі визначити й оптимальний курс вивчення матеріалу, зручний темп роботи, обрати відповідний спосіб викладу матеріалу відповідно до психофізіологічних особливостей його сприймання. Мультимедіа додаток може передбачати проконтролювати дії учня з метою їх подальшого аналізу викладачем, проте це потребує більш тривалого часу створення та спеціальних навичок програмування, або розширену технологічну базу на навчальних комп’ютерах. Специфіку електронного підручника визначає нелінійна організація навчального матеріалу, багатоаспектність та інтерактивність кожного кадру та можливість проконтролювати обрану траєкторію навчання учнем [59; 41].

Отже, електронний навчальний підручник нового покоління – комп’ютерний програмно-педагогічний засіб призначений насамперед для подання нової інформації, яка доповнює друковані видання і служить для групового, індивідуального або індивідуалізованого навчання з використанням мультимедійної можливості комп’ютерної техніки. При цьому поєднання текстового та мультимедійного матеріалу набуває винятково дидактичного значення. Якість сприйняття інформації, можливість аналізу та узагальнення матеріалу, повнота засвоєної інформації залежить від розташування інформації на сторінці та послідовності розташування сторінок. При створенні електронного підручника ілюстративна функція забезпечує підтримку логічного мислення, ілюструє чітко виражену думку автора. Ілюстративна функція мультимедіа реалізовується в навчальних системах у вигляді заздалегідь підготовленої інформації з графічними, анімаційними, аудіо та відео ілюстраціями. Когнітивна функція електронного підручника полягає в тому, що за допомогою об’єкта мультимедіа учень може отримати нові знання. Виділення когнітивної функції мультимедіа має велике значення для розвитку інтуїтивного й образного мислення [63; 114]. Ще однією феноменальною особливістю електронних підручників є застосування електронних тезаурусів, енциклопедій та довідників, що дає змогу учневі самостійно заповнювати прогалини в знаннях, а також обирати темп навчального процесу. Це призводить до зміни викладача як ретлянслятора. Навчальні матеріали електронного підручника мають бути налаштовані на діалог з учнем. Це здійснюється за допомогою таких елементів, як підказка (роз’яснювальний кадр) при відповіді учня на сформульоване питання, можливість змін ним параметру процесу, зображеного на малюнку. Чим більше можливосте учневі дають управляти навчальним матеріалом, тим вища інтерактивність даного процесу. Таким чином і забезпечується наявність зворотного зв’язку, що реалізується в електронному підручнику методом проб, що веде до формування знань, понять та вмінь. Електронний підручник як навчальний засіб нового типу може бути відкритою або частково відкритою системою, яка дає змогу вносити зміни до змісту й структури підручника [59; 17]. При тому, необхідно врахувати, щоб не порушувався закон «Про авторські та суміжні права» та така можливість має бути дозволена лише досвідченому викладачеві, щоб не порушувалась структура та зміст електронного підручника. Електронна форма підручника розширює діяльність та можливості учня, допомагає засвоїти нові способи формалізації та структурування соціального досвіду та знань.

Зважаючи на необхідність орієнтувати електронний підручник на особисті потреби та здібності того хто навчається, цей підхід дуже важливий на етапі проектування його змісту й реалізації відповідних принципів дидактики. Розглядаючи етапи формування електронного підручника А. Кривошеєв вважає, що елементи електронного підручника повинні відповідати вимогам програмного підручника. Обов’язковим є те, що кожен навчальний фрагмент повинен закінчуватися тестами, завданнями чи вправами. Вчені дійшли до висновку, розглядаючи питання електронного підручника, про необхідність інтерактивної роботи з ним. Одним із найефективніших елементів електронного підручника С. А. Христочевський вважає можливість організації лекцій у поєднанні з наочністю, додатковою відео та аудіо інформацією, анімаційним та голосовим супроводом. Тобто, електронний підручник призначений для формування знань з певної науково-теоретичної дисципліни, розкриває зміст предмета та забезпечує поетапний режим навчання. Електронні підручники нового покоління – важливі складові електронного навчального посібника, це електронні програмні засоби навчального призначення, що дають змогу самостійно або за допомогою викладача, отримати потрібну інформацію. Вони, як правило, містять три основні елементи, пов’язані між собою, які розрізняються чітко визначеними змістовими призначеннями. Перший призначений для подачі навчально-наукової інформації про явища та процеси. Другий формує у учня вміння та навички використаних практичних здобутих знань у практичній діяльності. Третій забезпечує діагностику та контроль знань [63; 30]. Незважаючи на усі переваги електронного підручника, їх не можна назвати універсальним новітнім інформаційно-навчальним забезпеченням. У якості рекомендації при проектуванні електронного підручника з будь-якого предмета необхідно взяти до уваги висновок О. В. Зіміної, яка визначає наступні принципи проектування електронного підручника:

- квантування: розбивка матеріалу на розділи, що складаються з модулів невеликих за обсягом, але з логічним закінченням;

- повноти: кожен модуль повинен мати теоретичну основу, контрольні запитання, приклади розв’язування задач та завдань для самостійної роботи.

- розгалуження: кожен модуль повинен бути пов'язаний гіпертекстовими переходами з іншими модулями, щоб у користувача були варіанти вибору переходу

- регулювання: користувач повинен мати можливість перевірити себе в теоретичному плані, відповівши на практичні запитання.

- удосконалення: формат електронного підручника повинен давати змогу розширювати його змістову складову, здійснювати введення нових структурно-логічних рішень, доповнюватись новими між предметними зв’язками [63; 57].

Стандартними програмними засобами розробки електронного підручника є наявність двох інтерфейсів – організації доступу всіх учасників навчального процесу до навчальних ресурсів та сервісів та організація й забезпечення діяльності системного адміністратора [59; 42]. Для сучасних і якісних електронних видань використовують два основні формати:

PDF (Portable Document Format) розроблений фірмою Adobe і передбачає розвиток і вдосконалення відомої видавничої мови описання сторінок документів (Page Description Language).

HTML (Hypertext Markup Language) – гіпертекстова мова розмітки сторінок за допомогою якого створено велику кількість електронних документів, в тому числі абсолютна більшість видань, які розміщені в мережі Інтернет. Основним привілеєм цих двох форматів є можливість розміщення в тексті видання гіперпосилань, за допомогою яких відбувається швидкий перехід як всередині видання, так і ззовні по відношенні до цього документу. За допомогою гіперпосилань можна налагодити зв’язки з автором через електронну пошту, переглянути використані джерела, викликати ілюстрацію, яка розтлумачить зміст незрозумілого фрагменту тексту [50; 340].

Електронний журнал

Науковий журнал − основне оперативне джерело нової інформації про досягнення науки і техніки, що сприяє прискоренню науково-технічного прогресу. З розвитком інформаційних технологій початку XXI ст. з’явилися нові можливості в навчальному процесі завдяки створенню аналогів друкованої продукції, зокрема періодики − електронних наукових журналів [32; 101]. Електронні журнали значно активніше експериментували з електронною формою, ніж авторитетні та традиційні, що виходили у друкованому вигляді. Даній темі присвячено ряд праць таких науковців: Г. Воробйова, В. Джоунс, В. Ільганаєвої, Д. Кінга, Л. Костенка, Дж. Коул, С. Кулешова, Д. Куртіс, Н. Кушнаренко, Ф. Ланкастера, І. Павлуші, Т. Павлуші, М. Слободяника, А. Соколова, М. Сороки, Ю. Столярова, К. Тенопір, Л. Філіпової, А. Чекмарьова, Г. Швецової-Водки, Я. Шрайберга та ін.

За даними ЮНЕСКО, у світі існує понад 100 тисяч наукових журналів з електронними базами даних. Зазвичай доступ до повнотекстових електронних ресурсів зарубіжних наукових журналів здійснюється за певну плату, безкоштовно можна отримати лише назви статей (книг), прізвища авторів та анотацію. Тетяна Ярошенко подає таке визначення електронного журналу, як джерела наукової інформації та засобу наукової комунікації, що є закінченим електронним ресурсом, вміщує групу електронних документів (статей), які пройшли редакційно-видавниче опрацювання і процедуру рецензування, мають вихідні відомості та призначені для довготривалого зберігання, розповсюдження у незмінному вигляді, всі копії якого відповідають оригіналу [89; 29]. Визначальними ознаками електронних журналів, безумовно, є мультимедійність та перевага текстової інформації. Відповідно до цільового призначення цей інформаційний продукт містить відомості про теоретичні та практичні дослідження, а також науково підготовлені до публікації інформаційні документи. Можливість доступу до електронних журналів забезпечується через: 1) журнали з власними веб-сайтами, які дають можливість користувачам доступу до електронних копій статей; 2)наукові журнали та збірники наукових праць, які зареєстровані у ВАК та в мережі Інтернет представлені повнотекстовими електронними копіями; 3) журнали, які не мають власних сайтів, проте з їх повнотекстовими копіями чи змістом можна ознайомитися в мережі Інтернет; 4) часописи, які представлені на сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Якість наукових електронних видань залежить від зовнішньої структури, яка визначається наявністю бібліографічної служби та пошукової системи, котра дає можливість вести тематичний пошук в усьому архіві. Інформаційна складова електронного журналу повинна містити нову інформацію з достовірним цитуванням, відображати нові досягнення в галузі науки. Електронні журнали повинні бути належним чином оформлені.

Електронні журнали здатні оптимізувати процес наближення наукової комунікації до навчання та виконувати такі завдання:

– забезпечувати оперативність і повноту задоволення інформаційних потреб;

– сприяти просуванню молодих науковців через популяризацію нових ідей та результатів;

– стимулювати дослідницький пошук студентів необхідної інформації завдяки мережі Інтернет [74; 813];

Як стверджує О. Марків: «Стрімкий розвиток електронних журналів, їхні безумовні переваги здатні забезпечити їм пріоритетну роль в освіті як засобу зближення академічного потенціалу до університетського навчання. Сучасне викладання має поєднуватися з процесом дослідження»[58; 15 ]. У цьому аспекті дуже цінними є думки Є.К. Вдовіної щодо того, як студенти користуються інтернет-ресурсами у своїй повсякденній навчальній діяльності: вони «швидко знаходять потрібну інформацію, адаптують її до власних цілей і відразу надають результати пошукової роботи для оцінки викладачем», не обдумуючи і не осмислюючи її. Але, ця проблема більше стосується свідомості й мотивації молоді до наукової діяльності. Починаючи з 2000 року всі важливі наукові журнали з’являються на веб. Бібліотеки надають доступ до електронних журналів та надають електронні копії документів. Т. Ярошенко виділяє три періоди формування електронних журналів, які починаються з 1990–років, що пов’язано з появою Інтернет, а особливо веб-сайтів, які мали зручний інтерфейс та надавали більше пошукових можливостей.

1960-1970 роки – інноваційний період. В цей період лише починали використовувати комп’ютери для створення та виходу у світ традиційних публікацій. Саме в цей час відбувається поширення текстів статей в електронній формі, тобто коли електронна версія є точною копією друкованого варіанту та може бути використана для виробництва друкованої форми [90; 74].

1980-1990 – трансформаційний. Цей період характеризується активізацією досліджень, експериментів, що обумовила створення перших електронних журналів, як тотожних друкованим так і оригінальних, доступних в он-лайн або ж як запису на компакт-диску чи як поєднання цих варіантів.

В цей період серед електронних серійних видань все ще переважають бюлетені. В мережі інтернет з’являються все більше рецензованих електронних журналів, або ж видавництва обумовлюють це у свої планах. З 1990 років всі провідні видавництва створюють свої видання в електронному вигляді починаючи з оцифрування архіву [47; 14]. Всі електронні журнали були досить подібними між собою за технологією: повні тексти електронних статей доступні через мережу Інтернет, пошукові можливості від змісту числа до статті. Цікавим залишався той факт, що деякі електронні журнали були цілковитим аналогом друкованих періодичних видань, а інші містили додатковий матеріал, якого немає в друкованому аналозі. Тобто, випуск перших електронних журналів став експериментом видавництв чи університетів до яких надавався безкоштовний доступ. Доступ до певних електронних журналів користувачі отримували через файл-сервери або ж вони розповсюджувалися електронною поштою, а деякі через прямий доступ користувача до електронного журналу. Журнали, котрі розповсюджувалися на ком пакт-дисках були як електронна система доставки документів [35; 15]. Текст журналу архівувався як «bit-mapped» – іміджі сторінок друкованого журналу, що потребувало значного обсягу пам’яті, вимог до дисплею тощо. Нові журнали, особливо що з’являлися ab initio в електронному вигляді надавали такі можливості, яких не могло бути у друкованих. Наприклад, стандарти SGML, XHTML, XML і Metadata дають змогу значно поліпшити функціональність (гіпертексти, лінки, інтеграцію тексту з графікою), що неможливо досягти у друкованому. Більшість електронних журналів друкуються з використанням формату PDF, HTML, SGML, XHL. Наразі більшість електронних журналів виглядають як їх друкований аналог на екрані комп’ютера.

З 1990 років до сьогодні – модифікаційний. З появою веб, у електронних журналів з’являється все більше переваг в порівнянні з їх друкованими аналогами. Відбувається процес формування нового виду електронного журналу, що мають значні переваги та характеристики електронного видання: гіпертекстові посилання, гіпермедіа, електронні аналогові моделі, зображення, звук тощо. Електронні журнали частіше створюються першопочатково для електронного середовища [90; 80].

Спершу існував певний опір ринку випуску електронних журналів, що дивувало видавців. Більшість бібліотек лякали висока вартість електронних журналів та необхідність прийняття нових технічних рішень. Тому, видавництва, усвідомлюючи, що вони повинні заохотити користувачів електронних журналів почали пропонувати безкоштовний тривалий тестовий доступ до власних електронних журналів, або ж їх безкоштовну версію, якщо бібліотека передплачує друковану версію. Видавництва навіть оголосили про безкоштовну версію власних електронних журналів он-лайн, яких наразі досить багато в мережі Інтернет [22; 8]. Цінова політика для електронних журналів була найбільш дискусійною темою від початку їх існування та до сьогодні. Усі бібліотеки стверджують про значне подорожчання вартості передплати, пов’язаної х появою електронних журналів, оскільки бібліотеки продовжують передплачувати і друкований варіант періодичних видань. Бібліотеки розвивають власні стратегії по роботі з колекціями електронних журналів: від комплектування до проблем управління колекцією.

Надалі актуальним залишається проблема щодо авторського права, оскільки стаття у електронному вигляді дуже швидко поширюється. Саме тому, видавництвами створюються різноманітні ліцензійні угоди, що обмежують права бібліотек на поширення статей по міжбібліотечному абонементу, або ж забороняється бібліотекам видруковувати статті. Вирішується проблема архівування електронних журналів та їх каталогування. Стабільність доступу до електронних журналів теж є вкрай важливою та нагальною проблемою. Дані видавці електронних журналів мають сьогодні хоча б один дзеркальний сервер для своїх видань з метою забезпечення оперативного та безперебійного доступу. Невирішеною залишається і проблема лінкування. З цього приводу варто відзначити запроваджений в 1999 році проект СrossRef. Участь у проекті взяли двадцять видавництв, що оголосили спільний план співпраці для взаємного використання статей при цитуванні. У взаємному використанні через лінкування на початку було нараховано майже 3 млн. статей, а ще пів мільйона з’являлися щорічно. Своєрідною оплатою при обміні статтями став Ідентифікатор Цифрового об’єкту, яким видавці почали кодувати кожну статтю. Досі тривають експерименти в технологіях доступу та створенні спеціального програмного забезпечення.

Ще однією проблемою є те, що при створенні та розповсюдженні електронних журналів академічна громада втрачає контроль над оприлюдненням результатів власних досліджень. Перед навчальними закладами постає основна проблема, як здійснювати контроль над власною інтелектуальною продукцією.

Нормативно-правовими документами для започаткування видань є "Положення про електронні наукові фахові видання" [7], Наказ ВАК України "Про затвердження Порядку внесення електронних наукових фахових видань до Переліку наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися основні результати дисертаційних робіт" [4], в яких затверджено основні вимоги до них.