Електронна пошта. Групи новин. Телеконференції

Електронна пошта є одним із найдавніших сервісів Інтернет (появилась у 1970 р.). Працює в режимі off-line («Відкладене читання»).

Надсилаючи повідомлення електронною поштою, треба заповнити ті ж поля, що і у звичайному листі – куди і кому листа призначено, зворотна адреса (тільки всі імена і адреси, звичайно, електронні). Можна відправити лист “під копірку“ кільком адресатам, можна “приєднати“ до листа файл і т.д.

Подальша робота з електронним листом також дуже нагадує відправлення звичайного листа. Треба з’єднатися з поштовим сервером (за звичай за протоколом POP3 - Post Office Protocol) і відправити листа на цей сервер (“віднести на пошту“). Далі поштовий сервер організує доставку листа на поштовий сервер одержувача, звідки він (одержувач) може забрати лист.

Працювати з електронною поштою можна за допомогою програми Outlook Express. На рисунку подано вікно цієї програми:

Рис. 21

Крім того, на багатьох Web-сайтах є можливість створення безкоштовної поштової скриньки, наприклад:

www.ua.fm

www.ukr.net

www.meta.ua

www.mail.ru

www.rambler.ru

www.aport.ru

www.yahoo.com

Ось приклади електронних адрес поштових скриньок:

[e-mail]

[e-mail]

[e-mail]

Електронна пошта переважно використовується для спілкування між приватними особами і організаціями. Сьогодні практично будь-який бізнес в деякій мірі прив'язаний до електронної пошти. Наприклад, прайс-листи на продукцію практично на 100% пересилаються саме за допомогою Інтернету. Частенько співробітники однієї і тієї ж організації використовують для спілкування електронну пошту, особливо коли вони розташовуються в різних офісах. По-перше, це економія на витратних матеріалах, оскільки немає потреби друкувати прайс-листи, різні текстові і графічні файли. Таким чином, можна вести тривалу розробку одного проекту, обмінюватися зразками і тому подібне

По-друге, це можливість одержання безкоштовної преси в електронному вигляді і навіть замовлення різних файлів, наприклад, драйверів. Це дуже зручно, оскільки зв'язок з провайдером зазвичай виявляється на порядок швидшим і надійнішим, ніж з сервером, на якому знаходиться потрібний файл.

Для роботи з електронною поштою потрібно мати, в першу чергу, електронну адресу, зареєстровану на ваше ім'я. Саме використовуючи цю адресу можна писати вам електронні листи. Як правило, реєстрація електронної адреси входить в послуги, що надаються провайдером, хоча ви можете створити електронну скриньку і на таких незалежних поштових серверах, як mail.ru. Щоб мати доступ до електронних повідомлень необхідно знати ім'я користувача і безпосередньо пароль доступу, без якого неможливо прочитати повідомлення. Ця ж адреса зазвичай вказується в кожному листі, щоб адресат міг вам відповісти.

Електронна адреса має наступний формат — name @ server, де name — це ім'я користувача, зазвичай воно відповідає імені, що вказують у вікні запиту паролю доступу до електронної скриньки. Слово server — це назва поштового сервера, на якому зареєстрована ваша електронна адреса (там знаходяться всі адресовані вам повідомлення). Знак <@> зазвичай називається "собакою" (“песиком”) і служить для розділення імені користувача і назви поштового сервера.

Варто відзначити, що як назва поштового сервера може вказуватися як його IP -адреса, так і його доменне ім'я. Ім'я користувача ніяк не може повторюватися в межах одного поштового сервера. Для управління електронними повідомленнями потрібно встановити на комп'ютері спеціальну програму (поштовий клієнт), яка дозволить як писати нові, так і переглядати отримані, написані раніше або відправлені повідомлення. Серед найчастіше використовуваних програм можна відзначити Outlook Express і The Bat!. Перша з них встановлюється разом з операційною системою Windows, а друга є непоганим конкурентом, що має ряд розширених функцій.

Отримання і відправка електронних повідомлень здійснюється за допомогою сервера, на якому зареєстрована ваша електронна адреса, хоча ви можете використовувати, наприклад, для відправки повідомлень будь-який інший поштовий сервер, який, на ваш погляд, працює швидше.

Для одержання електронних повідомлень треба знати три речі: електронну адресу, ім'я користувача і пароль доступу. Назва поштового сервера, як правило, відповідає другій частині назви електронної адреси.

Для відправки електронного повідомлення досить знати дві речі: електронну адресу адресата і назву поштового сервера, який дозволив би відправити ваше послання. Частіше всього досить скористатися сервером провайдера, який надає вам доступ в Інтернет. У такому разі в графі " SMTP -сервер" слід вказати ім'я сервера (його можна уточнити у провайдера) при первинному налаштуванні поштового клієнта.

Варто відзначити, що в тілі електронного повідомлення окрім самого тексту зазвичай міститься ряд службової інформації. Це дата написання і відправки, назва програми, за допомогою якої створено повідомлення, IP -адреса відправника і самого SMTP -сервера і т.д.

Якщо електронної адреси, на яку ви намагаєтесь відправити повідомлення, не існує, тоді SMTP -сервер за допомогою утиліти Mailer - Daemon відправить його назад за вашою електронною адресою, яка автоматично додається до тіла кожного повідомлення. При цьому утиліта вказує причину, по якій його передача виявилася неможливою, наприклад, скринька адресата виявилася переповненою або ж сервер, на якому повинна знаходитися потрібна скринька, тимчасово недоступний. Тут можливі два варіанта. Або електронної адреси дійсно не існує, або поштовий сервер, на якому зареєстрована ця адреса, тимчасово недоступний. У другому випадку варто спробувати відіслати повідомлення повторно.

Електронна пошта має свої переваги:

1.Висока швидкість доставки

2.Дешевизна

3.Надійність

4.Можливість пересилання як тестових, так і нетекстових файлів

5. Можливість одержання листа і відповіді на нього в будь-який час

Але вона має і свої недоліки:

§ Можливість наявних вірусів у файлах-додатках;

§ Відсутність емоційних аспектів

Останній недолік можна частково компенсувати використанням смайликів:

:-) - «посмішка»

:-(- невдоволення

;-) - підморгування

8-) - крайнє здивування.

Іноді треба не просто обмінятися повідомленнями, а робити це більш організовано, в рамках деякої дискусії, присвяченої якійсь темі. Сервіс, що дозволяє організувати такі дискусії, називається Usenet

Цей сервіс працює так. В Мережі організовані сервери Usenet (або news-сервери), які власне і ведуть прийом і відправку повідомлень від користувачів, причому всі news-сервери зв’язані між собою.

Розібратися в тематиці телеконференцій можна внаслідок того, що існують визначені правила складання їх адрес (назв).

Назва телеконференції починається з імені ієрархії:

§ comp - комп'ютери і програмування

§ news – питання, пов’язані з ТКФ

§ rec – відпочинок, хобі

§ sci - наука

§ soc – соціальні питання

§ talk - бесіди

§ misc - все інше.

Наприклад, неважко розібратися в тематиці ТКФ з адресами

comp.sys.sun.admin

relcom.comp.os.os2 (назви багатьох російських ТКФ починаються з ієрархії relcom, оскільки спочатку їх розвивало АО «Релком»).

Цікаві телеконференції знаходяться в ієрархіях relcom.education і relcom.kids.

Робота може відбуватися як в реальному часі (режим on-line), так і в режимі відкладеного читання (off-line) за допомогою електронної пошти.

Для роботи з ТКФ можуть використовуватися програми Outlook Express і Netscape Navigator. Вид екрану Netscape Navigator - на рисунку:

Рис. 22

Електронна пошта не лише дозволяє значно спростити ведення бізнесу, але і представляє велику небезпеку для нього. Річ у тому, що Інтернет іноді використовується для передачі конфіденційної інформації. Тим більше що ніхто не заважає одному із співробітників саме вашої організації посилати секретні дані про розробки новітнього рецепту самогону на електронну адресу вашого конкурента. Звідси правило номер один — для забезпечення безпеки листування потрібно "фільтрувати" не лише вхідну, але і вихідну пошту.

Дві інші проблеми пов'язані з електронною поштою — це спам і віруси. Для більшої безпеки ніколи не налаштовуйте програми читання електронної пошти на автоматичний перегляд/зберігання файлів. Уважно стежте за типом приєднаних файлів. Не забувайте, що під розширення відведено цілі 255 символів (у Windows), тому можна не звернути увагу на розширення файлу начебто photo. jpg 200 пробелов.ехе. З вигляду файл є зображенням, а насправді це файл, що запускається, і, швидше за все, він заражений вірусом.

Пам’ятайте, що основні методи впровадження " троянських коней " засновані на неуважності або цікавості.

Теоретична довідка до ПР №39

Мова HTML

Службу Інтернет, яка управляє передаванням таких документів, називають World Wide Web (Web, WWW). Цим же терміном або простором WEB називають сукупність Web-документів, між якими існують гіпертекстові зв’язки.

Поняття «гіпертекст» має досить давню історію. Воно виникло на стику філософії та комп’ютерних технологій ще у середині XX ро. Теоретичною основою гіпертексту стали сформульовані В. Бушем (1945 p.) принципи нелінійного письма, які він докладно висвітлив у роботі «Як ми могли б мислити». У 60-х роках Т. Нельсон і Д. Енгельбарт, застосовуючи комп’ютерні технології опрацювання інформації, розробили нову технологію, яку назвали «гіпертекст». У гіпертексті є посилання на інші сторінки або документи. В більшості броузерів (програм для завантаження та перегляду Web-документів) ці посилання підкреслюються або виділяються іншим кольором. Якщо клацнути лівою кнопкою миші на гіперпосиланні, то програма перегляду гіпертексту завантажить документ, на який вказує посилання. Таким чином, сторінка набуває властивості інтерактивності. У деякому розумінні, завдяки гіпертексту, інформація у WWW організована за тим самим принципом, що і в людському мозку.

Окремі документи, які складають простір Web, називають Web-сторінками. Web-сторінки зберігаються на жорстких дисках Web-серверів. Web-сервери — це спеціалізовані комп’ютери з відповідним програмним забезпеченням, яке дає можливість доступу користувачів до Web-сторінок; це програмне забезпечення також називається Web-сервером.

Групу сторінок, присвячену певній темі та розміщену в певному каталозі Web-сервера, називають Web-вузлом або Web-сайтом. Один фізичний Web-сервер може містити кілька Web-сайтів.

Web-сторінки мають вигляд звичайних текстових документів, в які введено вказівки, форматування. Принцип роботи броузера полягає в інтерпретації цих вказівок. При відображені таких документів броузером самі вказівки не відображаються, проте впливають на спосіб відображення решти частини документу. Згадані вказівки називають дескрипторами або тегами. З їх допомогою текст можна робити кольоровим, використовувати шрифти різного розміру, вбудовувати мультиплікацію, відео фрагменти тощо. Формат дескрипторів задається в описі спеціальної мови розмітки. Вона називається мовою розмітки гіпертексту-HTML {HyperText Markup Language). Наприклад, вигляд головної сторінки сайта Ukr.Net та її код подано на рис. 23:

Рис. 23.

Документи, розмічені за допомогою цієї мови, називають HTML-документами. HTML-документи мають розширення.htm або.html.

Інколи процес розробки Web-документів засобами мови HTML називають Web-програмуванням. Проте слід розуміти, що HTML не є мовою програмування у звичайному розумінні, а є мовою розмітки (опису). Термін Web-програмування мовою HTML має історичне походження. Під терміном Web-програмування будемо розуміти процес розробки Web-документів (і не лише засобами HTML).

Мова HTML розроблена спеціально для Web. Її популярність забезпечують зокрема такі властивості:

— документ, створений за допомогою деякої програми, наприклад текстового редактора, часто важко (а іноді і неможливо) використовувати в іншій програмі; HTML у цьому відношенні є універсальною;

— HTML — це відкритий стандарт;

— HTML не є власністю якої-небудь фірми;

— можливість використання гіпертексту;

— HTML підтримує мультимедіа.

У мові HTML використовуються поняття контейнера. Контейнер — це дескрипторна пара, яка складається з початкового і кінцевого дескрипторів (тегів). Початковий дескриптор має вигляд <TAG>, де TAG ім’я певного HTML-дескриптора. Кінцевий дескриптор має вигляд </TAG>. Наприклад,

 

<В> Програми для перегляду Web-сторінок називаються браузерами </В>

 

Контейнер <В></B> дає вказівку браузеру відображати текст «Програми для перегляду Web-сторінок називаються браузерами» напівжирним шрифтом. Тобто, контейнери впливають на частину документа, розміщену між ними. Зазначимо, що контейнери можуть бути вкладені.

Одиночний дескриптор, звичайно, має самостійне завдання, не пов’язане з конкретним текстом. Наприклад, дескриптор <HR> (від слів Horisontal Line) служить для створення і відображення горизонтальної лінії.

Дію дескриптора можна дещо змінити, задаючи певні атрибути {параметри). Атрибути — це додаткові ключові слова, які відокремлюються від ключового слова, що визначає дескриптор, пропуском і розміщуються до символа «>». У контейнерах атрибути додаються тільки до початкового дескриптора. Атрибути задаються своїми значеннями. Наприклад,

 

<Н1 ALIGN=»LEFT»>Tpaнcпopний рівень моделі ТСР/ІР</Н1>

 

— це вказівка браузеру відобразити текст «Транспортний рівень моделі TCP/ IP» у вигляді заголовка та вирівняти його по лівому краю.

HTML-код Web-сторінки може містити коментарі, тобто деякий текст, який не відображається броузером і служить для пояснення призначення сторінки або частини її коду. Текст, що повинен служити коментарем, необхідно помістити між символами «<!--» і «à». Наприклад,

 

<HR> <!—створюємо горизонтальну лінію à

 

Коментар можна поставити у будь-яке місце коду сторінки, де дозволяються пропуски.

Всі HTML-документи мають однакову загальну структуру (рис. 22). Праворуч показано відображення цього коду броузером.

 

<HTML>

<HEAD>

<TITLE>

Назва WEB-сторінки

</TITLE>

</HEAD>

<BODY>

“Тіло “ – це вміст WEB-сторінки:

текст, графіка, гіперпосилання

</BODY>

</HTML>

 

Рис. 24

Створити цю просту сторінку можна, наприклад, так:

1. Запустити текстовий редактор Блокнот.

2. Ввести текст HTML-документа, поданий на рис 24.

3. Зберегти під деяким іменем із розширенням.htm (наприклад,
Структура WEB-сторінки.htm). При збереженні, у вікні «Сохранение документа» слід поміняти тип файла з «Текстовые документы» на «Все файлы». Інакше редактор у кінець назви файла автоматично додасть розширення.txt.

4. Запустити програму Internet Explorer.

5. За допомогою меню «Файл -> Открыть» відкрити створений файл
(Структура WEB-сторінки.htm).

Контейнер <HTML></HTML> є ознакою того, що даний файл містить документ HTML. У HTML-документах є «голова» (заголовок) і «тіло» (основна частина).

Розділ <HEAD></HEAD> містить дескриптори, які описують документ в цілому. Зокрема, тут вказується назва документа.

Контейнер <TITLE></TITLE> служить для визначення назви документа. Текст, включений в нього, відображається у верхній частині вікна броузера. Назва сторінки — це один з елементів, які мають важливе значення для привернення уваги «відвідувачів». Вона повинна відображати зміст сторінки. Системи пошуку орієнтуються саме на назву сторінки, тому сторінка із змістовною назвою має більше шансів бути вибраною у процесі проведення пошуку інформації з конкретної теми.

Контейнер <B0DY></B0DY> задає основну частину документа — його «тіло». Інформація, розміщена між дескрипторами <BODY> та </BODY>, відображається в області документа.

Крім контейнера <TITLE>…</TITLE> у заголовок документа (контейнер <HEAD>…. </HEAD>) часто включаються дескриптори <BASE>, <META>.

Дескриптор <BASE> використовується для вказування повної URL адреси
документа. Це дозволяє підтримувати відносні гіперпосилання в робочому
стані при переміщенні документа в інший каталог і навіть на інший комп’ютер.
Адреса URL задається за допомогою атрибута HREF, наприклад,

<BASE HREF=”http://www.ia.net/~rmeegan”>

Докладніше цей дескриптор описано при розгляді гіперпосилань.

Дескриптор <МЕТА> дозволяє автору документа описати інформацію або виконати дії, які ще не підтримуються офіційною версією HTML. Він найчастіше використовується завдяки його властивості Keywords (ключові слова). У багатьох пошукових системах використовуються слова, визначені в цьому елементі для складання вказівника документа. Наприклад,

<МЕТА NAME=”Keywords” CONTENT =”внз, університет, фізика, математика, інформатика”>

<МЕТА NAME=”Description” CONTENT=”роузера фізико-метематичного факультету”>

Цей дескриптор дозволяє також задати метаінформацію про кодову сторінку, яка використовується для кодування літер кирилиці:

<МЕТА content=”text/html; charset=Windows-1251” http-equiv=Content-Type>

Контейнер <BODY> має велику кількість атрибутів, важливих для визначення загального виду документа. Основні з цих атрибутів задано в таблиці 1.1.

 

Таблиця 1.1. Основні атрибути контейнера <BODY>

 

Атрибут	Призначення
ALINK	Визначає колір, яким виділяється активне гіперпоси-лання
BACKGROUND	Вказує URL зображення, яке слід використовувати як фон документа
BGCOLOR	Визначає колір фону документа
LINK	Визначає колір гіперпосилання, яке не було «відвідане»
TEXT	Визначає колір тексту документа
VLINK	Визначає колір гіперпосилання, яке було «відвідане»

 

В наступному прикладі наводиться код сторінки з синім фоном:

<НТМL>

<HEAD>

<TITLE> Сторінка з фоном </ТITLE>

</HEAD>

<BODY BGCOLOR=”blue”>

Білий текст на синьому фоні

</BODY>

</НТМL>

Докладніше про використання на Web-сторінці кольору і графічних зображень буде розглянуто в розділі Web-графіка.