Розкрийте любов до рідної України, її природи у віршах Ліни Костенко.

Ліна Василівна Костенко народилася у містечку Ржищеві на Київщині в учительській родині. 1936 р. сім'я переїхала до Києва, де дівчина закінчила середню школу, навчалася в педагогічному інституті. Протягом 1952—1956 рр. Ліна Костенко вчилася в Московському літературному інституті, який закінчила з відзнакою. Вона почала рано друкуватися — ще навчаючись у школі. Перша збірка поетеси «Проміння землі» вийшла друком 1957 р. Серед інших відомих її збірок — «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989).

За роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність» 1987 р. Ліна Костенко удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Її твори перекладалися мовами багатьох народів світу.' Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові — до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця — про події сивої давнини чи кохання, красу навколишнього світу чи поезію, — читати однаково цікаво. Чудова пейзажна лірика Ліни Костенко. Прочитавши її вірші про природу, мимоволі закохуєшся у дощ, що «підкрався і шумить», у ніч, красиву, «мов Кармен», у квіти і дерева. Природа у поетеси — це ніби жива істота, що думає, переживає, сумує, як людина. У її віршах «весна піднімає келихи тюльпанів», «виглядають жоржини через тин», ліс має «добрі очі», а «дика груша журиться: одна». Особливо любить Ліна Костенко ліс. «Мій добрий ліс, моя любове», — звертається вона до нього у своїх «Летючих катренах». Глибоко стурбована екологічними бідами планети письменниця все ж вірить у непереможність життя: І СМОГ,

І СН1Д,

і чорний дим Бхопала.

В Червоній книзі сірі журавлі.

Не бійтеся, ліси —

іще не все пропало,

Останній вільний зубр

ще ходить по землі.

Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожної хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепетною любов'ю, своїм щастям буття. Для неї «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті», вона вдячна за кожен прожитий день: «Вечірнє сонце, дякую за день!».Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у най-непримітніших речах: «^якийсь листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні». У своїй любові до всього сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною і невід'ємною її частиною: Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність. Поетеса любить перебувати наодинці з деревами і,<вітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, сповнюється лю-Оові і прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості іірироди, «непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси» (В. Брюховецький). У пейзажній ліриці Ліни Костенко часто зустрічаємо слово «люблю». Природа, ніби відчуваючи настрій людини, приймає її болі і страждання, наснажує світлою радістю і тихим умиротворенням, дарує відчуття скороми-нущості суєтного людського життя і вічності навколишнього світу, і поетеса відповідає їй любов'ю і вдячністю:
39. Розкрийтемотив єдностілюдини і природи у поезіях Д. Павличка.

ПідгірськомуселіСтопчатові 28 вересня 1929 року народивсяДмитроВасильовичПавличко. «Стопчатів — моя колиска і гордість моя», — скажевінпізніше. А довколауславленіосередкигуцульськогорізьбярства, кераміки, килимарства: Косів, Коломия, Космач. Край Довбуша, край, де квітнулиталантиСтефаника, Черемшини, Мартовича, витав дух великого Франка. ПіслязакінченняЯблунівськоїсередньоїшколиПавличковчився на філологічномуфакультетіЛьвівськогоуніверситету, якийзакінчив у 1953 році, а потім — в аспірантурі. І пішли роки творчого й громадськогонеспокою. Працював у редакціїльвівського журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»), потімпротягом восьми літ — головним редактором журналу «Всесвіт». Восени 1966 року разом з поетомІваномДрачемПавличко брав участь у роботіГенеральноїАсамблеїОрганізаціїОб'єднанихНацій. ДмитроПавличко - автор книг для дітей: "Золоторогий олень", "ДядькоДощ", "Де найкращемісце на землі?". Вінтакож автор збірок статей, есеїв, виступів з питаньлітературознавства - "Магістралями слова", "Над глибинами", "Білямужньогосвітла" та сценаріїв до кінофільмів "Сон" і "Захар Беркут". Відомий поет і як талановитийперекладачтворчості Хосе Марті, Николи Вапцарова, Шекспіра, багатьохіншихмайстрів слова. Твори ж самого поетапублікуютьсябагатьмамовамизарубіжнихкраїн. Автор належить до митців, яківідображають у своїйтворчостісучасність, не боячисьпубліцистичних ноток. Часто автор проторює дороги, даєзразкиоцінок, показуєнапрями, якимизгодомідутьпослідовники. Тому публіцистичність тут відіграєпровідну роль. Вінчи не першим з наших сучасниківзвернувся до теми УПА (боротьба за повневизволенняукраїнського народу з-підмосковсько-більшевицького ярма), Чечні, Помаранчевоїреволюції. Як і раніше, в поезії 90-х вихідними основами Павличковихобразівзалишаютьсяпрості й споконвічні нива, зерно, любов, дитя, життя і смерть. Між ними він і сьогоднінезміннезнаходитьновінесподіванізв'язки, щовідкриваютьсяйому з висотиліт і життєвогодосвіду. Поет і даліутверджуєфілософіюоптимізму, тему смерті й безсмертя, слави і подвигу, провини й кари. Митець за допомогоюпоезіїпередаєіндивідуальний, неповторнийпогляд на світ. Віршовийтвірвиступає не лишезасобомсамовираженняпоета, а й засобомсамопізнання і пізнаннясвіту, засобомосягненнянескінченностівідносинлюдини і природи. До проблемиз’ясуванняглибиннихзв’язків у площинілюдина – природа і природа – людинаукраїнськімовознавцізверталисянеодноразово. Незважаючи на важливістьрозробкицьогопитання для сучасноїмовознавчої науки, дотеперобійденаувагоюпредставленістьприроди в індивідуальномумовостиліД.Павличка. Тим часом у поезіяхцього автора природа – важливий компонент йогодоробку. Вивченнявзаємозв’язкулюдини і природиважливе для розумінняреалізаціїхудожньогозамислупоета, особливостеййогосвітосприйняття і специфікинаповненняіндивідуальногопоетичного простору. Це й визначаєактуальністьспробилінгвостилістичногопотрактуванняприроди як невід’ємногоскладникапоетичнихтворів Д. Павличка.Не меншважливою для розумінняставлення автора до природи є реф-

лексійналірика. У таких творахвідчуваєтьсягармоніяміж картиною при-

роди і настроєммитцячиліричного героя («Танці» (триптих), «За літами»,

«Земля покритабілоюгабою»). Досягаєтьсяце за допомогоюрізнихмовно-

виражальнихзасобів. Так, у вірші «Дзвенить у зорях небо чисте» кожне дере-

восимволізуєпевний стан душі: душу, щостраждає, поет порівнює з безлис-

тим деревом, як душа спізналащастя, зазеленіла тополя, прийшлалюбов і

душацвіте – зацвіла черешня, прийшламудрість – посталаяблуня в плодах.

А в поезії «Вертаєтьсябджола з трудного медозбору» вдається до паралеліз-

му, описуючипевнийепізодізжиттяліричного героя і проводячипаралель

ізжиттямбджоли.

Але явищаприродиможутьвикликати в поета не лишепозитивніемо-

ції. Так, спогляданняпонівеченихкаштанів («Каштани») і засміченихлісів

(«Ліси») викликає в митцягнів, обурення. Цедокір не лише людям, які до-

вели природу до такого стану, але й деревам, якімовчкитерплятьтакізну-

щаннялюдей.З-поміжпоезій, що належать до рефлексійноїлірики, знаходимотво-

ри, в якихвражає контраст між станом природи і переживаннямипоета.

Зокрема, у вірші «Смереки» автор оповідає, як вінмалим ходив рубати з

батькомсмереку, та так і не зрубалижодної, бокожноїбуло шкода. Але, слу-

хаючи шум колись врятованих дерев, тепер уже дорослийчоловіквідчуває

сум, йогоогортає печаль, тому щонемаєпорядіз ним батька:

Минуло сорок лiт. Послухайте —

Шумитьживиця,

Спiваєсонце, як вiдданиця,

А вiтергзиться.

Чого ж менi на цьомупадолi

Так сумнувато?

Стоять смереки, та й питаються:

А де твiйтато?!

Павличо написав: «Вердикт, «Ти спиш, і на твоїм обличчям», «Ми цілувались на морозі», для дітей -«Весна», «Де найкраще місто землі», «Зажурилась квітка»