Дайте визначення дитячому фольклору, особливості та жанри

Дайте визначення дитячому фольклору, особливості та жанри

Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів.

Види дитячого фольклору

До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки)…

Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей.

Поділ за жанрами

Усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

тексти, створені дорослими для дітей;

твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

твори самих дітей.

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, які не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис… Спільна риса їх усіх – дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років

.

 

 

Назвіть види народних пісень для дітей та календарно-обрядового циклу.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ДИТЯЧА ПІСНЯ — це найпростіший і найпоширеніший жанр народної творчості, який відповідає дитячій психології і побутує серед дітей, характеризується закінченою мелодією, що узгоджується із загальним змістом тексту, та існує у синкретичній єдності із танцем, грою, інструментальною музикою, обрядом тощо.

До дитячих народних пісень належать колядки, щедрівки, веснянки і колискові. Обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. До календарно-обрядових пісень належать:

- колядки, щедрівки (зимовий різдвяний цикл);

- веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл);

- русальні (пов'язані зі святковим циклом колосіння збіжжя та розквіту природи наприкінці весни);

- купальські (переджниварський цикл середини літа);

- жниварські і стодольні (збирання врожаю в кінці літа).

Обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові) пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят — русальні пісні, на Івана Купала — купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.

Пізніше календарно-обрядові пісні поступово втрачали зв'язок з давніми обрядами, почали підпорядковуватись християнським святам. Надзвичайної популярності в народі набули колядки та щедрівки. Ці пісні приурочувались до основних свят зимового циклу: колядки — до Різдва (7 січня), щедрівки — до Нового Року (за старим календарем 14 січня). Календарно-обрядова пісенна поезія має три умовних цикли: зимовий, весняний та літній.

 

Охарактеризуйте малі фольклорні жанри їх тематику та особливості

До малих фольклорних жанрів, або форм, належать прислів'я, приказки, загадки, жарти, скоромовки та інші твори невеликого обсягу.

Прислів'я та п р и к а з к и —це найдавніші і найбільш поширені в народі жанри усної народної творчості. Записи прислів'їв можна знайти у багатьох джерелах, починаючи з писемних пам'яток Київської Русі.

Прислів'я — це короткий образний вислів, переважно ритмічний, який є часто двочленним реченням, з повчальним змістом.

У прислів'ях виражена мудрість і життєвий досвід багатьох поколінь людей. Ця мудрість передана влучно, дотепно, у висловах, відшліфованих століттями. Прислів'я і приказки завжди високо цінувалися за їх зміст і художню майстерність і використовувалися з метою навчання і виховання дітей.

Нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів'їв.

У прислів'ях відбито все, що народ думає про життя, про людські характери і взаємини, працю, сімейні стосунки, побут тощо.

Приказка (приповідка) має з прислів'ям багато спільного, проте вона відрізняється від нього.

Приказка — це також влучний, стислий образний вислів. Але він не має повчального значення. Наприклад, бажаючи підкреслити в розмові, що якась подія відбувалась дуже давно, говорять: Було за царя Гороха. Як бачимо, в цих висловах немає повчального висновку. У приказках немає завершеної думки, речення не закінчені. Вони вживаються для того, щоб оживити мову, надати їй особливої виразності, ствердити певне судження про події, про вчинки чи поведінку людей, їх характери та ін.

Загадки — це короткі поетичні твори-запитання, на які треба дати відповідь, відгадати. У загадках на основі названих однієї чи кількох рис відомих предметів або явищ належить відгадати інші предмети або явища. це також один з найбільш давніх і найбільш поширених жанрів фольклору. З давніх-давен вони були однією з форм навчання молоді, через них передавався життєвий досвід народу, знання, а також перевірялися розумові здібності підростаючого покоління. Широко використовувались загадки і на дозвіллі та під час розваг дітей. Загадуючи їх дітям, вони розвивають у них допитливість і кмітливість, уміння міркувати, відгадувати і тим самим допомагають формувати їх уявлення про навколишню дійсність Велике значення для вироблення дикції у дітей, тобто ясної й чіткої вимови слів і складів, мають с к о р о м о в к и — коротенькі прозові або римовані твори, які треба вимовляти дуже швидко. Скоромовки не лише виробляють навички вимовляти слова ясно і чітко, а й розвивають здатність прислухатися до звучання слів рідної мови, відчувати красу цих звуків. Однакове звучання слів ускладнює дітям завдання — вимовляти твір швидко, але ці труднощі ще більше зацікавлюють і заохочують дітей до читання і заучування скоромовок.

 

Розкажіть про Внесок В.Сюсюри у розвиток дитячої літератури

«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годинувизволення української землі. Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», виражений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору. Поет знаходить прості й водночас піднесені слова, щоб змалювати образ рідної землі, щоб аргументувати свій заклик. І чи не найдоказо-віший серед аргументів той, що Батьківщина — світ, який щодня, щохвилини, щомиті оточує людину: це сонце, вітер, трава, води — джерела життя. Людина не може існувати без них, тому її любов до них органічна, як і любов до Вітчизни.

«Хмарини, хмарини»

Опис природи,любов до природи,до рідного краю.Виховання любові до батьківщини.Через любов до природи виховує любов до рідного краю.Пейзажна лірика переплетена з патріотичною.

«Юнакові»

Присвячений рідній мові,описується краса рідного краю, мови.

«Осінь»

Опусує красу природи осінню.Присутні епітети.

Віршики поета про онучку Орисю: "Для тебе зорі сяють", "Ось кульбабку зірвала Орися", "До вечора з ранку", "Сяють неба сині висі"

«Взяла Орися кошеня»

Герої Орисяі дідусь.Типова поведінка дитини. («Орися лялю роздяга», «Не хоче Орисенька їсти», «Знов день шумить», «Не хоче Орисенька їсти», «Чия малесенька рука», «Сміється радісно онучка»)

Остап Вишня дітям

Остап Вишня став творцем нового гумористичного жанру – веселої, дотепної, саме вишневої посмішки. Улюбленими прийомами письменника є оповідання від першої особи, персоніфікація, композиційне використання сну, контрастне порівняння. Він щедрий на гротеск, гіперболу, сховану іронію і їдкий саркастичний сміх.

«Перший диктант»

Марія Андріївна починала читати диктанти в 3 групі.Читала про іспанську каляску і пр собаку іспанської породи.І всі написали,що собачка із панської породи.Вчителька сміялася.

«Паралелепіпед»

Олег Трійченко,учень 6 класу зустрівся зх приятелем 6 класу,але з іншої школи Ігорем П’ятьорським.Олег хвалився,що все вивчив,а от Ігор все повторював.Іспит з геометрії.Олег не міг вимовити слово паралелепіпед,а Ігор здав на п’ять і ціле літо ловив рибу в той час,коли Олег вчив.

«Любіть книгу»

Василько не любив читати,не чеино вів себе з книгами.Приснилося,що він став книжкою і всі з ним поводяться погано.Оленко капала на нього борщем,повирізала малюнки,загорнула сніданок,

Вова і Мишко розписали його.Прокинувся і сказав:«Бережи книжку-це твій друг!». Відтоді не псує книги і товарів соромить,коли хтось не береже книгу.

«Як ми колись училися»

Пасли

1етап –гуси

2 етап -свині (від 6 років)

Потім такі курси вищої освіти:

Телята, корови, вівці, коні.

Окремо вчили хлопців погоничувати,тесати,стругати,а дівчат-коноплі тіпати,прясти,вишивати.Співати вчилися разом.Після одружували.

«Моя аутобіографія»

З гумором,легкою іронією пише про себе.Добрим словом згадує своїх батьків і вчителя.Можна було тільки уявити життя у такій бідній сім’ї.Але найбільшим багатством була бежмежна любов батьків та їхня турбота.Свій шлях до літератури письменник жартома обгрунтовує подіями з дитинства,хоч у цьому він мав рацію-очевидно від батька передалося йому чудове почуття гумору,світлий оптимізм,а від матері ліризм,поетичне світовідчуття,яке особливо виявилося в його нарисах та в “Мисливських усмішках».
28. Внесок Н.Забіли у розвиток дитячої літератури

Талановитість авторів літературних творів, особливо для дітей, найчастіше вимірюється часом. Саме до останніх можна віднести творчість дитячої письменниці Наталі Забіли. Притаманне їй уміння просто і невимушено розмовляти з дітьми, знання психології малят, уміння писати зрозуміло й цікаво, лірично й серйозно, подаючи одночасно потрібну інформацію та виховуючи найкращі людські якості, залишають її твори актуальними й до сьогодні. У творчому доробку письменниці вірші, повісті, оповідання, п’єси і драматичні поеми, а також опубліковані у періодичних виданнях десятки вдумливих статей і рецензій. На таких творах, як «Хатинка на ялинці», «Про Тарасика й Марисю», «Ясоччина книжка», «Катруся вже велика», «Під дубом зеленим», «Веснянки», «Про дівчинку Маринку», «Перший крок», «Малим про велике», «Веселі друзі» та багатьох інших виховувалось не одне покоління української дітвори.

Наталя Забіла - вроджена казкарка. З багатющої скарбниці української народної творчості беруть свої витоки її казки, де вона без голої дидактики вчить дітей бути добрими, справедливими, мужніми, любити все суще на Землі. Відомі фольклорні сюжети набувають в її інтерпретації нових акцентів, що якнайбільше відповідають світосприйманню дітей.

І справді, аналіз творів Наталі Забіли свідчить про те, що письменниця у своїй творчості керується саме такими поглядами, враховуючи радісне сприйняття життя дитиною, її бажання, щоб добро завжди перемагало зло, щоб кожна, навіть найдраматичніша, історія мала щасливий фінал.

Талант Н.Забіли як дитячого письменника з найбільшою силою розкрився в її поетичній творчості. Однак знайшов він вияв і в прозі. Серед її повістей та оповідань найбільшою любов'ю читачів користується повість "Катруся вже велика" (1955). За побудовою й навіть за манерою викладу вона нагадує цикл віршів "Ясоччина книжка" та "Про дівчинку Маринку". На початку повісті Катрусі лише п'ять років. Так само, як інших своїх маленьких героїнь, Н.Забіла проводить її через роки життя, показує перші радощі, перші невдачі, перші помилки в житті та їх виправлення. Зростаючи, дівчинка дізнається, чим живуть її батьки, знайомі, як "дихає" місто. Повість має своєрідне продовження: оповідання "Телефон", "Катрусина стрибайка" і "Подорож до казкового лісу", де діє та сама Катруся та її рідні. Запам'ятовується читачам і повість "Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда" (1964) - твір фантастично-пригодницького жанру з добре відчутною суто "забілинською" мудрістю і ліричністю, м'яким гумором.

Допитливому хлопчикові Юрчику його вчений дідусь дозволяє випробувати свої винаходи: чарівні таблетки, які зменшують або збільшують тварин та людей, чарівний апарат, який допомагає читати чужі думки, тощо. Втім, всі ці дива в руках дитини призводять до різних непорозумінь, пригод, смішних ситуацій.

Значну сторінку вписала Н.Забіла в українську драматургію для дітей. У фантастичній п'єсі "Перший крок" (1968), що розповідає про сиву давнину, діють первісні люди, Велика Мати - мудра, досвідчена жінка, яка править родом, підлітки Юю й Оо. В основі драматичного конфлікту - події, пов'язані з прирученням Червоного Звіра-вогню. Одна з головних ідей твору, яку можна назвати перекиданням мосту між часовим простором, особливо наочно розкривається в образі Великої Матері, яка розумом осягає майбутнє, коли люди одомашнять тварин, навчаться освітлювати та обігрівати свої помешкання.

Своє вагоме слово сказала Н.Забіла і в поетичній публіцистиці для дітей, і в теоретичних розвідках з проблем дитячої літератури. Довгий час вона очолювала Харківську письменницьку організацію, редагувала популярний дитячий журнал "Барвінок", багато років була членом правління СПУ.

За майже півстолітній життєвий шлях Наталя Забіла подарувала дітям більш як півтораста книг. І впродовж усього творчого життя вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть ще краще.

 

Підготовча робота.

1) Розповідь учителя про автора.

2) Вікторина за матеріалами байок.

3) Бесіди про тварин – дійові особи.

4) Словникова робота (пояснюємо 1–2 слова).

Читання байки вчителем (за опрацьованою партитурою) або

прослуховування запису з фонохрестоматії, перегляд діафільму.

3. Бесіда емоційно-оціночного плану. (– Що особливо вас

вразило? – Як ви ставитесь до описаних подій?).

Дайте визначення дитячому фольклору, особливості та жанри

Дитячий фольклор – багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів.

Види дитячого фольклору

До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох – трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки)…

Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість – це творчість самих дітей.

Поділ за жанрами

Усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

тексти, створені дорослими для дітей;

твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

твори самих дітей.

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, які не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис… Спільна риса їх усіх – дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років

.