Теми рефератів та індивідуальних науково-дослідних завдань

1. Природа і людина.

2. Природа і культура.

3. Людина як продукт біологічної та культурної еволюції.

4. Проблеми антропосоціогенезу.

5. Антропогенез: теорії походження людини та загальна характеристика первісного суспільства (періодизація).

6. Особливості розвитку первісної культури.

7. Ранні форми вірувань у первісному суспільстві.

8. Світорозуміння первісних людей.

9. Мистецтво первісного суспільства.

10. Культура-основа гармонізації суперечностей між людиною і природою.

11. Культура і цивілізація.

12. Співвідношення національної і світової культури.

13. Техніка в культурному прогресі.

14. Особливості українських культурологічних концепцій (Г.Сковороди, М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка, М. Драгоманова, О. Потебні, І. Франка, І. Дзюби, І. Драча, Б. Олійника та ін.)

15. Роль культури у формуванні особливості.

16. Мистецтво як засіб творення особистості.

17. Культурологія та історія культури.

18. Соціологія культури: предмет та особливості соціологічного вивчення

культури.

19. Філософія культури: предмет та особливості вивчення культури через призму філософії.

20. Культурантропологія як навчальна дисципліна.

21. Філософія культури та культурологія.

22. Комп’ютер як явище культури.

23. Моральність і духовність: спільне і відмінне.

24. Особистість у системі понять "людина-світ-космополітизм".

25. Людина, техніка, культура як складові інформаційної цивілізації.

26. Менталітет українця: позитивне та негативне.

27. Роль культури в зміні свідомості та менталітету людини.

28. Вплив функцій культури на формування особистості.

29. Нові культурні реалії в сучасному світі.

30. Культурологічні праці діячів української культури.

31. Міфологія в структурі культури.

32. Міфологія як форма світогляду.

33. Міфи як джерело духовності народу.

34. Особливості міфології українців.

35. Функції мистецтва.

36. Фольклор як виразник національної самосвідомості.

37. Мальована кераміка трипільської культури.

38. Світоглядні особливості язичництва.

39. Християнство в Русі: позитив чи негатив.

40. Християнізація: прогрес чи насилля.

41. Феномен українського бароко.

42. Світоглядні концепції Г. С. Сковороди.

43. Іконопис.

44. Українська духовна музика.

45. Козацтво як явище історико-культурного розвитку українського суспільства.

46. Козацька педагогіка.

47. Християнський храм як модель всесвіту і його символіка.

48. Літописання як особливий та своєрідний жанр літератури Київської Русі.

49. Образотворче мистецтво Київської Русі.

50. Особливості процесів християнізації Київської Русі.

51. Історія формування значень понять "козак", "козаччина", "козацьке бароко".

52. Роль братств у розвитку та утвердженні української культури.

53. Козацтво та українська культура.

54. Український романтизм.

55. Українські поети-романтики.

56. Розвиток українського театру.

57. Становлення понять "національна свідомість", "національна ментальність", "ідентифікація культури".

58. Націоналістична концепція культури.

59. Особливості українського модернізму.

60. Український авангардизм.

61. Український культурний ренесанс 20-х рр. XX ст.

62. Українська культура в період ідеологічного тиску.

63. Культура України періоду хрущовської "відлиги".

64. Українська культура 70-80-х рр. XX ст.

65. Сучасний культурний розвиток України.

66. Розвиток освіти в незалежній Україні.

67. О. Довженко та історія українського кінематографу.

68. Ідеал людини в українській культурі XIX ст.

69. Ідеал людини в українській культурі XX ст.

70. Особливості українського архітектурного мистецтва (неокласицизм, необароко, модерн, еклектизм).

71. Сучасна музична культура: стильове різноманіття.

72. Масова культура як феномен ХХ ст.

73. Субкультури в Україні.

 

 

Термінологічний словник

 

Абстракціонізм – художній світогляд, в якому задекларовано відмову від відображення фігуративів; художній стиль, започаткований
В. Кандинським в 1910 р. Термін також використовується для позначення різноманітних рухів, які частково є абстрактними, таких як геометрична абстракція, абстрактний експресіонізм і лірична абстракція.

Абсурдизм – художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовості людського буття.

Авангардизм – загальна назва напрямів новітньої культури з прагненням до новаторства в усіх напрямах мистецтва та світобачення.

Адаптація – поняття, яке первісно виникло в біології (для означення пристосування організмів до умов існування або звикання до них), а пізніше було поширене й на людську життєдіяльність. У культурології поняття адаптації вживається при висвітленні проблем взаємодії культурного й природного середовищ, людини й техніки, а також процесів аккультурації, модернізаціїтощо.

Акультурація (утворення, розвиток) - процес взає­мовпливу культур, у результаті котрого культура одного наро­ду повністю або частково сприймається культурою іншого на­роду, зазвичай менш розвиненого; це багатоманіття процесів асиміляції і етнічної консолідації.

Американізм, панамериканізм - культивування американської ідентичності, особливий американський патріотизм.

Антропологія – наука про людину. Термін ввів Арістотель стосовно дослідження духовних властивостей людини. З часом поняття значно розши­рилося, однак точно визначеного й загальноприйнятого змісту антропологія як наука не має й до сьогодні. Згідно з однією точ­кою зору, антропологія є універсальною наукою про людину та має на меті вивчення її біологічної історії, матеріальної й духов­ної культури доісторичних і сучасних людей, їхньої психології, мови тощо Згідно з іншою точкою зору, антропологія визначається як наука про мінливість фізичного типу людини в часі та просторі (антропогенез, расогенез, етнічна антропологія).

Ан т ропологія куль т урна – науковий напрямок, котрий сфор­мувався у період становлення сучасної етнології і соціокультурної антропології. Отримала розвиток головним чином у США, де її започаткував Ф. Боас. На відміну від антропології соціаль­ної, для неї є характерною більша увага до духовних утворень, ніж до матеріальних артефактів і систем матеріальних відносин. Завдання антропології культури полягає в тому, щоб побудувати теорію люди­ни як творця і носія культури, праг­не у аналізі людини спиратись не лише на біологію і психологію, але й на філологію, мистецтвознавство, історію, соціологію.

Антропоцентризм – уявлення про світобудову, центром якої є людина.

Антаблемент – верхня частина споруди, що зазвичай лежала на колонах, складова частина архітектурного ордера; поділяється на архитрав (нижня з трьох горизонтальних частин антаблемента; має вигляд балки), фриз (середня частина антаблемента), карниз (горизонтальний виступ на стіні, що підтримує дах будівлі і захищає стіну від стікаючої води; верхня виступаюча частина антаблемента).

Анімізм (від лат. "аніма" - душа) - одна з примітивних форм релігії, пов’язана з вірою в існування духів; погляд, згідно з котрим люди, тварини, рос­лини, предмети, явища природи одночасно з чуттєвим сприйняттям мають особливий, активний, незалежний від тілесної природи поча­ток - душу. Термін "анімізм" вперше був застосований німецьким хіміком і фізіологом

Г.Шталем (1600-1734); у науковий обіг був уведений англійським антропологом Е. Б. Тайлором (1832 - 1917), котрий вважав, що анімізм - це мінімум будь-якої релігії.

Архітектура – 1) споруди та інші будівлі (комплекси будівель), що створюють матеріально організоване середовище, необхідне людям для їхньої життєдіяльності; 2) мистецтво проектувати і будувати споруди та їхні комплекси у відповідності з призначенням, технічними можливостями, естетичними вподобаннями суспільства. Як частина матеріального існування суспільства, архітектура складає матеріальну сферу культури; водночас, як вид мистецтва, архітектура входить до сфери духовної культури, естетично формує оточення людини, виражає суспільні ідеї та художні образи.

Артефакти - феномени культури - є виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби та способи дії.

Бріколаж – нашарування несумісних у реальності подій.

Ґендер – соціальна стать, на відміну від біологічної. Означає сукупність поведінкових норм, які асоціюються з особами жіночої або чоловічої статі в певному суспільстві. Ґендер є технологією конструювання суб’єкта як чоловічого або жіночого.

Ґендерні стереотипи – спрощені, схематичні уявлення про чоловіків та жінок, очікування належної суспільної поведінки від представників ґендерної групи.

Ґендерна нерівність – така побудова суспільства, за якою різні соціальні групи (жінки й чоловіки) мають усталені розбіжності та нерівні можливості в усіх сферах суспільного життя.

Герменевтика – вчення про способи тлумачення текстів культури.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, що з’явився на початку
ХХ ст.; зображення за допомогою ліній на площині паперу. Поступово поняття "графіка" розширилось, до нього включилися різні види гравюри (печатний відбиток рельєфного малюнка, нанесеного на дошку гравером), акварелі (малюнки, виконані фарбами, розведеними водою; вирізняються прозорістю фарб, крізь які просвічуються тон і фактура основи, чистотою кольору), пастелі (малюнки, виконані спеціальними олівцями без оправи, сформованими з кольорового порошку; вирізняються м’якою приглушеністю тонів, оксамитовою поверхнею).

Духовна культура – ціннісне переосмислення сукупності отриманих людиною знань, вподобань й пріоритетів, для чого використовуються всі форми суспільної свідомості (філософія, наука, мораль, право, релігія, мистецтво). Духовну культуру можна поділити на дві сфери: 1) духовні якості людини і діяльність щодо їх реалізації; 2) відносно самостійні духовні цінності (наукові теорії, мистецькі твори, правові та моральні норми).

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Колір є найважливішим зображальним та емоційним засобом живопис поділяється на монумен­тальний, станковий,театрально-декораційний та мініатюру. Живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, анімалістичний. Техніка живопису (накладання фарб, закріплення на поверхні) різ­номанітна. Найбільш поширені фарби: олійні, клейові, темпера. У монумента­льному живопису застосовують фреску,мозаїку, вітраж, у станковому поряд з олі­єю використовують акварель, гуаш, пастель.

Знак — матеріальний предмет або явище, подія, що висту­пає як представник деякого іншого предмета, властивості або відношення. Знак використовується для створення, отримання, зберігання, переробки і передачі різного роду повідомлень (інформації, знань). Розрізняють зна­ки мовні і не мовні. Уявлення, що виникає у свідомості людини завдяки знаку, є сенсом знака. Уявлення, яке злилось або з’єд­налось зі своїм значенням у певну внутрішню єдність, є символом.

Звичай — загальноприйнятий порядок, традиційний спосіб життя, правила поведінки, що зберігаються і постійно відтворю­ються в суспільстві. Звичай є формою регуляції людської діяль­ності, формою передачі культурного досвіду від покоління до покоління. Спільні звичаї є також фактором єднання, згурту­вання тієї чи іншої групи людей.

Експресіонізм – художній світогляд, який відображає ситуацію безвиході самотньої людини у ворожому до неї світі; в образотворчому мистецтві роботи експресіоністів емоційно насичені, з чіткими контурами, грубими фарбами, анатомічними і просторовими викривленнями.

Етнічна культура — культура людей, пов’язаних між собою спільністю історичного походження і території проживання, тобто єдністю "крові та землі".

Етнос (плем’я, народ) — історично сформо­вана стійка єдність людей (плем’я, народність, нація), культур­на спільність якої зумовлює єдність психічного самовідчуття (за принципом "ми" — "вони"). Обов’язкові умови виникнення ет­носу — спільність території та мови.

Етос (звичай, вдача, характер) — узагальнена характеристика культури певної соціальної спільноти, яка вияв­ляється в системі панівних цінностей, ідеалів та норм, що зу­мовлюють поведінку носіїв цієї культури. А. Кребер вважав, що етос є властивістю культури, що пронизує її подібно до запаху.

Етнопсихологія – наукова дисципліна, що розвивається на стику етнографії і психології. Досліджує психічний склад і поведінку людей, зумовлені приналежність до того чи іншого етносу.

Етнологія – в перекладі від грец. – народ, наука. Дослівно "наука про народ". Інколи вживається пояснення – теоретична етнографія.

Етногенез – сукупність історичних, соціально-культурних явищ і процесів, які спричинили до утворення етносу. Охоплює значний історичний період становлення та існування етносу у різних етноісторичних формах (рід, плем’я, народ, нація).

Концептуалізм – художній світогляд, в якому дійсність замінюється її вербалізованою концепцією.

Контркультура (проти) - субкультура, що містить у собі соціокультурні цінності і настанови, які суперечать фундаментальним принципам домінуючої культури.

Культура – це творча діяльність людей, різноманітні аспекти людської діяльності; це специфічний спосіб організації та розвитку людської діяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і настанов, у духовних цінностях, у ставленні людей до природи, до себе, у міжособистісних стосунках.

Культурний синкретизм (в пер. з грецьк. - поєднання) - змішування різноманітних елементів, релігійних і культурних звичаїв і традицій в епоху еллінізму. Підґрунтям виступає визнання рівноцінності і рівноправності культур.

Література - твори писемності, що мають суспільне значення (художня література, наукова література, епістолярна література). В значенні "художня" література виступає як мистецьке явище, яке естетично виражає суспільну свідомість і в свою чергу формує її.

Маргінальний (край, межа) — такий, що перебуває на межі (соціальної групи, інтелектуального або психічного стану, стилю та ін.). Поняття культурної маргінальності використовується для означення становища людини на межі різних типів культур, яке виникає в результаті змін у її нормативно-ціннісній системі під впливом міжкультурних кон­тактів, зміни соціального статусу, способу життя тощо. Термін введений у науку американським соціологом Р. Парком і спо­чатку використовувався для означення соціально-психологічних наслідків неповної адаптації мігрантів із сільської місцевості до умов міського способу життя. З часом значення терміна розши­рилося і до маргінальної культури почали відносити різно­манітні "культурні гібриди".

Масова культура (грудка, частка) - являє собою сукупність явищ культури XX - XXI ст., характерних для економіки, управління, дозвілля, спілкування і особливо сфери художньої культури.

Матеріальна культура – часто співвідносять з поняттям "цивілізація"; сукупність матеріальних благ й різноманітних засобів їх виробництва.

Мегалітична архітектура – крупноблочні будови, як правило, ритуального призначення. Поділяють на три види: менгіри (вертикально поставлений камінь розміром від одного до двадцяти метрів і масою до десяти тон); дольмени (складна споруда з кількох кам’яних стовпів, перекритих згори масивною плитою); кромлехи (сукупність кам’яних плит і стовпів, розташованих концентричними колами). Приклад мегалітичної архітектури – Стоунхедж в Англії.

Менталітет (ментальність) – світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Міф (грец. "mythos" - слово, розповідь) - духовне відтворення дійсності у формі розповідей, персонажі й події яких визнаються наявними або такими, що існували в минулому (міф про створення світу, про всесвітній потоп, міфи про походження того чи іншого народу тощо). На сьогодні міф набув надзвичайно широкого семантичного значення; це вже не лише розповіді про богів та героїв, а й ідеологію ("комуністичний міф", "буржуазний міф"); жанр художнього твору ("роман-міф", "фільм-міф"). Поняття "міф" також часто використовується в періодиці, телебаченні, політичних дебатах ("політичний міф", "міфи про екранних супергероїв").

Мозаїка – вид монументального живопису; зображення з різнокольорових камінців, скляних кубиків (смальти), втиснутих в сиру штукатурку.

Монументальний живопис – зображення фарбами, нерозривно пов’язані зі стіною. Перший монументальний живопис – наскельні малюнки первісних людей.

Мистецтво – один з елементів культури, ступінь вдосконалювання художніх технологій, результат людської діяльності і ступінь розвитку особистості. Як ступінь вдосконалення технологій мистецтво включає у себе оволодіння різними засобами, художніми методами, розширення композиційних і стилістичних можливостей, зображувально-виразних засобів мистецтва. Цей бік мистецтва по-новому усвідомлюється в умовах сформованої техносфери (технологічний аспект), коли з’являються нові технічні мистецтва, а в традиційних мистецтвах проявляються тенденції до інтеграції та синтезу. Як результат людської діяльності мистецтво представлене в артефактах художньої культури (ціннісний аспект), у наукових ідеях і концепціях, що інтерпретують мистецтво, в процесі художньої творчості і сприйняття. Ступінь розвитку особистості виражається у реалізації художніх здібностей і розширенні творчих можливостей людини, специфічного засобу комунікації і компенсації неусвідомлених імпульсів, фактора духовно-морального розвитку особистості.

Народознавство. Етнографія – в перекладі від грец. – народ, опис. Наука про культуру, побут, звичаї того чи іншого народу.

Обряд – традиційні дії, що супроводжують важливі моменти життя людини та виробничої діяльності колективу.

Образотворче мистецтво — умовна назва видів пластичних мистецтв: живо­пису, скульптури, графіки. Залежно від специфіки засобів художнього вира­ження різні види Образотворчого мистнцтва відтворюють такі об’єктивні особливості навколиш­нього світу, як об’єм, колір, простір, матеріальну форму предметів. Окрім фіксації образу безпосереднього чуттєвого сприйняття Образотворче мистецтво допомагає розкриттю психологічного й емоційного змісту зображуваної ситуа­ції, духовного світу людини.

Панно – 1) частина стіни або стелі, взята в рамку й заповнена зображенням або орнаментом; 2) картина або рельєф, призначені для постійної чи тимчасової прикраси певної частини стіни, стелі.

Парадигма (грец. "paradeigma" - приклад, взірець) – панівна система наукових ідей і теорій, що дає ученим за їхньою допомогою та через систему освіти всьому суспільству певне бачення світу; надає змогу розв’язувати світоглядні й практичні проблеми, слугує еталоном наукового мислення. Розрізняють загальнонаукову, спеціалізовану, локальну парадигму.

Постмодернізм – сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу.

Раціоналізм – філософський напрям, прибічники якого визнають розум основою пізнання і поведінки людини.

Релігія – духовний феномен, що відображає віру людини в надприродне, світоглядна основа, яка впорядковує щоденне життя й поведінку віруючої людини й дає змогу спілкування з ідеальним світом через молитви, обряди та ритуали.

Реформація – антикатолицький рух в Європі, що поклав початок протестантизму (ХVІ ст.). Мета реформації – повернення християнства до апостольських часів, реформування християнської Церкви у дусі євангельських ідеалів і традицій.

Ритуал – вид обряду; форма складної символічної поведінки, що склалася історично, впорядкована система дій (в тому числі вербальних); виражає певні соціальні та культурні відносини; відіграє важливу роль в історії суспільства як традиційно вироблений метод соціального виховання.

Самосвідомість – оцінка, усвідомлення, осмислення людиною свого світогляду, цілей, інтересів, мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе. Має суспільний характер: міра і першопочатковий пункт відношення людини до самої себе. Виділення людиною себе з обʼєктивного світу. Усвідомленння себе як особистості.

Свідомість – людська здатність ідеального відтворення дійсності в мисленні; вища форма психічного відображення, притаманна суспільно розвиненій людині і пов’язана з мовою, ідеальна сторона цілеспрямованої людської діяльності.Змістом свідомості є переживання свого існування в просторово-часовому вимірі.

Світогляд – система узагальнених поглядів на об’єктивний світ і місце людини в ньому; на відношення людини до оточуючої дійсності й самої себе, а також погляди, переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності. Світогляд формується на основі природничих, соціально-історичних, технічних, філософських, релігійних знань, включаючи певну ідеологію.

Семіотика (вчення про знаки) — наука про знаки і знакові системи, яка вивчає різноманітні власти­вості знакових систем як способів комунікації між людьми за допомогою знаків і знакових систем (мов), а також специфіку різних знакових систем та повідомлень.

Семантика (знак) — розділ семіотики, що вивчає знакові системи як засіб вираження смислів.

Символ (знак, прикмета; слово етимоло­гічно пов’язане з гр. дієсловом, що означає "з’єдную, порів­нюю, зіштовхую") — в сучасній науці та філософії нерозгорнутий знак, узагальнення; образ, що репрезентує інші різноманітні образи, сенси, відносини; сприймане візуально або на слух утворення, котрому певна група людей надає особливого смис­лу, не пов’язаного із сутністю цього утворення.

Синергетика (спільний, діючий разом, уз­годжений) — напрям міждисциплінарних досліджень, об’єктом яких є процеси самоорганізації в різних системах (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та ін.). Синонім — нелінійна наука. Іноді вживається як означення особливої парадигминау­кового мислення.

Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємність, тривимірну форму й виконуються з твердих або пластичних матеріалів (ка­мінь, глина, метал, гіпс тощо). Розрізняють два основні різновиди скульптури: круглуі рельєф. Кругла скульптура — статуя, скульптурна група, торс, бюсттощо. Вона ві­льно розміщується в просторі й вимагає кругового огляду. Рельєф передбачає зображення на площині, яка утверджує його тло.

Симулякр – ключове поняття постмодерністської естетики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.

Собор – 1) кафедральний чи головний храм міста, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; 2) зібрання представників певної чи кількох церков для обговорення й вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, морального обличчя членів церкви.

Совість – усвідомлення людиною відповідності своїх дій та думок певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки внаслідок самооцінки.

Станковий живопис – зображення фарбами на дошках, полотнах, натягнутих на дерев’яний підрамник, рідше – на металі, картоні та інших основах. Картини створюються на спеціальних станках – мольбертах, - і не призначені для конкретного приміщення. Перші картини станкового живопису з’явилися в ХV-ХVІ ст., тобто картина стала самостійним мистецьким жанром, не прив’язаним до архітектури.

Стиль – сукупність образної системи, засобів художньої виразності, творчих прийомів, зумовлена єдністю ідейного змісту.

Сюрреалізм – художній світогляд, який абсолютизує сферу підсвідомого; художнє зображення снів, сокровенних фантазій і уяви підсвідомого.

Творчість – синтез різних форм діяльності людини з метою створення нових якостей матеріального й духовного буття.

Театр – вид мистецтва, специфічним засобом вираження якого є сценічне дійство, що виникає в процесі гри актора перед публікою. Витоки театру – в давніх мисливських та сільськогосподарських ігрищах, масових обрядах і ритуалах.

Традиція (передача, розповідь) — історич­но сформовані звичаї, обряди, норми поведінки, погляди, сма­ки і т.д., які передаються від покоління до покоління і забезпе­чують зв’язок різних історичних часів.

Традиційний тип культури – тип культури, де діти вчаться у своїх попередників, духовні цінності передаються у вигляді ритуалів, обрядів та магічних дій, домінування ірраціональних цінностей. Характерна незмінність, консерватизм, сталість духовних і соціальних норм, що зберігаються протягом тисячоліть.

Трансцендентність – те, що лежить за межами людського буття, свідомості й пізнання і перевищує їх.

Фемінізм – загальна назва низки теорій, в основі яких лежать уявлення про несправедливість суспільної оцінки жінок.

Феномен – явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

Феномени культури — різні форми виявлення сутності куль­тури, наприклад економіка, наука, політика, мистецтво, релігія, мораль, право, техніка та ін.

Фреска – вид монументального живопису; живопис фарбами, розведеними водою, по вогкій штукатурці стіни. Часто застосовували темперу – фарби, замішані на яєчних жовтках, міді. Фрески відрізняє простота круглих форм, строгість та велич.

Цивілізація – 1) форма існування живих істот, наділених розумом;
2) ступінь розвитку матеріальної й духовної культури, суспільного розвитку загалом; 3) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні.

Художня культура – формує суспільно – естетичний ідеал, виражаючи його у вигляді художніх образів, з допомогою яких соціальні ідеї, моральні норми, естетичні цінності суспільства перетворюються на особистий досвід людини.