Загальна характеристика та класифікація учасників фондового ринку

 

Учасниками фондового ринку є фізичні та юридичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у здійснені операцій на фондовому ринку, вступаючи між собою у економічні відносини з приводу купівлі-продажу цінних паперів. Досить часто поняття «учасник фондового ринку» та «суб’єкт фондового ринку» ототожнюють.

Учасників фондового ринку залежно від функціонального призначення доцільно поділяти на три групи:

· емітенти;

· інвестори;

· посередники (професійні учасники; інфраструктурні учасники).

Функціонування фондового ринку ґрунтується на взаємодії двох основних учасників фондового ринку – емітентів та інвесторів. Наявність їх є достатньою для формування ринку, проте удосконалення технологій торгівлі цінними паперами, розширення географічної структури фондового ринку та ускладнення, в зв’язку з цим, процедури розрахунків покупців та продавців обумовило появу окремої групи учасників фондового ринку – фінансових посередників.

Емітенти – суб’єкти, що випускають цінні папери в обіг. Емітентами цінних паперів можуть бути виключно юридичні особи (комерційні підприємства і організації) та держава. Емітент здійснює операції на фондовому ринку з метою залучення коштів у свій господарський оборот.

Інвестори – покупці цінних паперів, випущених в обіг. Інвесторами можуть бути як фізичні особи, так й юридичні особи, а також держава. Спільною рисою усіх інвесторів є мета здійснення операцій на фондовому ринку. Інвестори здійснюють операції на фондовому ринку виключно з метою отримання прибутку у формі приросту первинно вкладених коштів.

Емітенти та інвестори відносяться до прямих учасників фондового ринку, які забезпечують його функціонування. Непрямими учасниками фондового ринку є фінансові посередники. Без прямих учасників фондовий ринок не може існувати; без непрямих - не може удосконалюватися.

До непрямих учасників фондового ринку можна віднести:

· професійних учасників;

· інфраструктурних учасників.

Професійні учасники ринку цінних паперів, представлені головним чином організаціями, які надають посередницькі і консультаційні послуги, а також виступають у ролі активних гравців на фондовому ринку. Ці організації формують каркас фондового ринку. Професійні учасники здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

До професійної діяльності на фондовому ринку відноситься:

1) діяльність з торгівлі цінними паперами – це діяльність, яка проводиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність; дилерську діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами. Відповідні суб’єкти називаються торговцями цінних паперів;

2) діяльність з управління активами інституційних інвесторів – професійна діяльність учасника фондового ринку – компанії з управління активами (КУА), що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів;

3) депозитарна діяльність - діяльність щодо зберігання цінних паперів, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

4) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) із створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами, централізованого укладання і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спорів між членами організатора торгівлі. Організаторами торгівлі є фондові біржі.

Інфраструктурні учасники фондового ринку – це сукупність організації та структур, які функціонально забезпечують нормальну життєдіяльність ринку: доступ емітентів та інвесторів, інформаційне забезпечення, організацію розрахунків, гарантування виконання угод тощо. До інфраструктурних учасників фондового ринку можна віднести: а) довірчі товариства, б) депозитарії, в) реєстраторів, г) агентів по трансферту, д) клірингово-розрахункові установи, е) спеціальні фонди страхування акцій, є) торговців інформацією про ринок цінних паперів (рейтингові та інформаційні агентства) тощо.

 

 

3.2 ІНВЕСТОРИ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ

 

Залежно від джерел здійснення операцій на фондовому ринку, інвестори поділяються на індивідуальних та інституційних.

Індивідуальні (приватні) інвестори – це фізичні осіби, які використовують свої накопичення для придбання цінних паперів і виступають у ролі постачальників капіталу на фондовий ринок. Отримані від володіння цінними паперами доходи належать виключно самій фізичній особі.

Інституційні інвестори – юридичні особи (товариства), які використовують залучені кошти інших осіб та організацій для придбання цінних паперів. Отримані від володіння цінними паперами доходи розподіляються серед учасників товариства. Інституційних інвесторів відносять до колективні утримувачі цінних паперів. Інституційними інвесторами є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди.

Залежно від мотивів участі на фондовому ринку інвесторів поділяють на:

· пасивних інвесторів – операції з цінними паперами не належить до основного виду діяльності суб’єкта. До таких інвесторів відносяться фізичні особи та виробничі підприємства, які здійснюють операції з цінними паперами з метою збереження коштів від обезцінення, не прагнучи отримати надвисокі доходи, тому об’єктами їх інвестування є низькоризикові цінні папери;

· активних інвесторів – суб’єкти фондового ринку, основним видом діяльності яких є операції з цінними паперами.

Залежно від мети участі на фондовому ринку активних інвесторів поділяють на: хеджерів та спекулянтів.

Хеджер – це інвестор, дії якого спрямовані на захист від цінового ризику при купівлі чи продажу активу. Термін «хеджер» є похідним від назви відповідного виду операцій, які здійснюються на ринку, – хеджування. Хеджером зазвичай виступає продавець або покупець реального активу(товар, валюта, цінні папери).

Спекулянт – інвестор, який здійснює операції на фондовому ринку з метою отримання прибутку шляхом збільшення своєї піддатливості ризику. Термін «спекулянт» є похідним від назви відповідного виду стратегії, яку застосовують суб’єкти на ринку. Спекулятивна стратегія передбачає активну агресивну торгівлю на ринку, спрямовану на отримання прибутку від коливання курсів цінних паперів. Таких суб’єктів відносять до гравців фондового ринку, а дотримання спекулятивної стратегії вимагає високого рівня знань про ринок і конкретні компанії, розуміння технологій та психології фондового ринку.

Спекулянти сприяють підвищенню ліквідності ринку і, таким чином, забезпечують саму здатність ринку функціонувати. Якщо хеджери та спекулянти представлені на ринку у недостатній кількості, функціональна здатність такого ринку може бути поставлена під сумнів.

Залежно від способу отримання прибутку спекулянтів можна поділити на дві групи:

1) арбітражери;

2) трейдери.

Арбітражери — гравці ринку, які отримують прибуток за рахунок різниці в цінах на різних фондових ринках і за рахунок виникнення час від часу цінових диспропорцій, що виражаються у відхиленні теоретичної вартості цінного папера від його фактичної ринкової ціни. Термін «арбітражер» є похідним від назви відповідного виду фондових операцій – «арбітраж». Арбітраж – це купівля і негайний продаж еквівалентних активів з метою отримання гарантованого прибутку на основі різниці в їх цінах.

Трейдери — гравці ринку, які отримують прибуток від коливання курсів цінних паперів впродовж певного проміжку часу, самостійно викликаючи ці коливання. Трейдером може бути як фізична, так й юридична, що здійснює операції на ринку виключно з власної ініціативи, за власний рахунок та на власний ризик.

Залежно від напряму гри трейдерів поділяють на дві групи, які умовно називають:

· бики (bulls) – гравці ринку цінних паперів, які вживають певних заходів для підвищення курсу цінних паперів (грають на підвищення). З цією метою гравець спочатку здійснює купівлю паперів за нижчою ціною, а потім продає за вищою. Бики є носіями попиту на фондовому ринку.

· ведмеді (bears) – гравці ринку цінних паперів, які вживають певних заходів для пониження курсу цінних паперів (грають на зниження). З цією метою гравець спочатку продає цінні папери за вищою ціною, а потім купує їх за нижчою. Ведмеді є носіями пропозиції на фоновому ринку.

Один і той же гравець може періодично ставати биком або ведмедем.

 

 

2.2 Інститути спільного інвестування як основний вид інституційних інвесторів на фондовому ринку

 

Найбільшими інституційними інвесторами на фондовому ринку є інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Інвестиційний фонд – це суб’єкт фондового ринку, діяльність якого пов’язана із залученням грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів. Така діяльність називається діяльністю із спільного інвестування і є виключною для інвестиційного фонду.

Інвестиційна компанія – юридична особа, частіше некредитна організація, що має ліцензію на проведення як мінімум брокерських і/або дилерських операцій. Якщо така юридична особа одночасно є ще і кредитною організацією, тобто має відповідні ліцензії, то вона відноситься до інвестиційних банків.

 

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) – це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності (паїв), перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА) та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. ПІФ створюються компанією з управління активами шляхом продажу інвесторам випущених нею інвестиційних сертифікатів фонду.

Корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) – це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Управління фондом здійснює КУА на підставі договору. Не менше 70% середньорічної вартості активів корпоративний інвестиційний фонд повинен інвестувати у цінні папери. КІФ може залучати кредити обсяг яких не перевищує 10% від вартості активів фонду і лише для викупу розміщених акцій фонду.

До інститутів спільного інвестування пред’являються особливі вимоги щодо вартості чистих активів.

Вартість чистих активів ІСІ – це величина, що визначається як різниця між сумою активів ІСІ з урахуванням їх ринкової вартості і розміром зобов'язань інституту.

Активи ІСІ – сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.

Залежно від порядку здійснення діяльності інвестиційні фонди поділяються на три типи:

1) відкриті – це інвестиційні фонди, цінні папери яких продаються та купуються інвесторами в будь-який час;

2) інтервальні – це інвестиційні фонди, цінні папери яких можуть бути продані в будь-який час, а їхній викуп здійснюється на вимогу інвестора впродовж обумовленого в проспекті договору емісії терміну;

3) закриті – це інвестиційні фонди, цінні папери яких розміщаються у терміни визначені проспектом емісії і вільно обертаються на фондовому ринку. Викупити цінні папери такого фонду можна тільки після закінчення терміну дії (фонд зобов’язаний викупити цінні папери власної емісії після закінчення терміну дії фонду).

ІСІ можуть бути строковими або безстроковими. Строкові створюються на певний строк, після закінчення якого ІСІ припиняють свою діяльність.

Закриті ІСІ можуть бути лише строкові, решта ІСІ – безстрокові.

Всі ІСІ поділяються на 2 види:

1) диверсифіковані – інвестиційні фонди, активи яких можна інвестувати в обмежене коло інструментів ринку капіталів відповідно до встановлених законодавством нормативів

2) недиверсифіковані – інвестиційні фонди, щодо яких не існує жорстких вимог диверсифікації активів, вони можуть здійснювати інвестиції у цінні папери, об’єкти нерухомості

Відкриті та інтервальні ІСІ можуть бути лише диверсифіковані.

Існують специфічні форми ІСІ – це, зокрема, венчурні інвестиційні фонди – інвестиційні фонди, активи яких більше ніж на 50% можуть складатися з корпоративних прав і цінних паперів, які не торгуються на фондових біржах. Вони здійснюють виключно приватне розміщення і проводять досить ризикову інвестиційну стратегію зокрема в інноваційні проекти.

Фізичні особи не можуть бути учасниками венчурних інвестиційних фондів, а також недиверсифікованих пайових інвестиційних фондів.

 

 

3. 3 Брокери на фондовому ринку

 

Професійними учасниками фондового ринку є особи, які провадять брокерську, дилерську, андеррайтингову діяльність та діяльність з управління цінними паперами.

До професійних учасників фондового ринку відносять торговців цінними паперами та банки. Для торговця цінними паперами відповідно до законодавства операції з цінними паперами становлять виключний вид його діяльності, що відображається у його установчому документі. Відповідно до українського законодавства торговцями цінних паперів можуть бути виключно юридичні особи. В деяких країнах світу такі обмеження не встановлено.

Особи, які здійснюють брокерську діяльність, називаються брокерами.

Брокер (від англ. broker — посередник) – це професійний учасник ринку цінних паперів, що укладає цивільно-правові угоди із цінними паперами від імені й за рахунок клієнта або від свого ім'я й за рахунок клієнта на підставі взаємних договорів із клієнтом. За договором доручення брокер діє в якості повіреного.

За свої послуги брокер стягує з клієнта плату переважно у формі комісійної винагороди. Тому діяльність брокерів відносять до комісійної діяльності на фондовому ринку. Інформація про тарифи брокера на Московській міжбанківській валютній біржі наведена у додатку Ж.

Брокер здійснює свою діяльність на основі договору про брокерське обслуговування, укладеного з клієнтом.

Грошові кошти клієнтів, передані ними брокерові для інвестування в цінні папери, а також грошові кошти, отримані за угодами, здійснених брокером на підставі договорів з клієнтами, повинні перераховуватись на окремі банківські рахунки, відкриті брокером у банківській установі.

Брокери є членами фондової біржі або представниками, в обов'язки яких входить виконання заявок клієнтів-інвесторів на здійснення біржових угод шляхом знаходження контрагентів. Завдання брокерів полягає у проведенні усіх процедур із реєстрації та оформлення угод; захисті інтересів своїх клієнтів; інформуванні клієнтів про усі угоди і операції на їх рахунках.

Відправною точкою у взаємовідносинах між брокером і клієнтом є укладення договору про брокерське обслуговування. Після укладення договору брокер зобов'язаний приймати і передавати в операційний зал усі інструкції клієнта, вести розрахунки за угодами, укладеними клієнтами. При виникненні необхідності (бажання) продати або купити цінні папери клієнт подає брокерові заявку.

Розрізняють брокерів, які працюють у офісі брокерської фірми, та брокерів, які безпосередньо виконують замовлення клієнтів на біржових торгах. Такий поділ застосовують у тих випадках, коли торги на фондових біржах проводяться в торговому залі. Проте він втрачає свій зміст у випадках створення таких систем торгівлі цінними паперами, коли угоди укладаються через комп'ютерну мережу фондової біржі.

Брокерські фірми, працюючі на біржі, проходять відповідну акредитацію, тобто біржа встановлює відповідність фірми тим вимогам, які до неї пред'являються. На деяких біржах, окрім акредитації самої фірми, потрібно акредитацію брокерів, які її представлятимуть в ході біржових торгів. Брокерська фірма, що пройшла акредитацію, вноситься в реєстр біржі і отримує номер (код, шифр), під яким діятиме при укладенні угод. На окремих біржах цифровий код брокерської фірми замінюють або доповнюють буквеним, тоді він містить певну кількість букв (від 4 до 6).

Штат брокерської фірми і оплата зайнятих в ній осіб визначається її власником або керівником залежно від рівня доходності фірми. Плата за брокерські послуги зазвичай встановлюється за угодою між фірмою і клієнтом у розмірі певного відсотка залежно від сум угоди(наприклад, чим більше суми угоди, тим менше відсоток відрахувань).

Брокер може здійснювати за винагороду управління переданими йому інвестором цінних паперів. Надання відповідних послуг відноситься до діяльності з управління цінними паперами.

Брокер має право укладати договори про управління цінними паперами з фізичними та юридичними особами. Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом – фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Брокер здійснює управління цінними паперами відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», нормативно-правових актів НКЦПФР.

 

 

Дилери на фондовому ринку

 

Дилерська діяльність є подальшим розвитком брокерської діяльності у напрямі посилення ролі торгового посередника на ринку.

Дилер (від англ. dealer-торговець) — суб’єкт, що здійснює купівлю-продаж цінних паперів від свого імені і за свій рахунок. Оскільки дилер оперує власними коштами, беручи на себе усі ризики, то дилерську діяльність відносять до комерційної діяльності на фондовому ринку. Як правило, кожен дилер спеціалізується на купівлі–продажу цінних паперів якогось певного виду. Відповідного до українського законодавства дилером на фондовому ринку може бути лише юридична особа.

Основною функцією дилерів є підтримка обороту ринку певних цінних паперів: беручи на себе зобов'язання котирування цінних паперів, дилери формують рівень цін на організованому фондовому ринку, підтримуючи його ліквідність. Ці ціни підлягають публічному котируванню, тобто вони оголошуються на біржі або в системі позабіржової торгівлі і доступні не лише дилерам, але і широкому колу інвесторів.

Такого дилера прийнято називати маркет – мейкером (від англ. «market maker» – людина, що робить ринок). Маркет–мейкер одночасно оголошує і ціну продажу, і ціну купівлі. Прикладом маркет-мейкера є банк при здійсненні валюто обмінної операції (купує і продає валютні цінності за різними цінами).

Оголошуючи публічні котирування, дилер може повідомити й інші істотні умови, необхідні для укладення договору купівлі-продажу: кількість цінних паперів, що купуються (продаються), термін дії оголошених цін тощо. Учасник ринку, знаючи умови здійснення угоди, оцінює їх і, якщо вони його влаштовують, укладає угоду з дилером на запропонованих умовах. Дилер зобов'язаний цю угоду виконати.

Здійснюючи котирування цінних паперів, дилер, як правило, має інформацію про стан емітента. Проте ця інформація не завжди доступна широкому колу учасників ринку. Тому на дилера покладається обов'язок розкривати інформацію про емітента і консультувати клієнтів про придбання тих або інших цінних паперів.

Будучи професійним учасником фондового ринку і маючи відповідну інформацію, дилер, що суміщає свою діяльність з брокерською, володіє певними перевагами у порівнянні з клієнтами, тому законодавство усіх країн передбачає комплекс заходів, що захищають клієнтів

Дилерами на ринку найчастіше виступають великі банки і компанії, що мають в розпорядженні значний власний капітал, який дає можливість виконувати основну функцію дилера щодо підтримки ліквідності ринку. У дилера в загальному випадку має завжди бути необхідна кількість паперів (власний портфель), щоб задовольняти всі зміни (стрибки) попиту на відповідний цінний папір і одночасно викупляти з ринку надмірну кількість цінних паперів, коли кон'юнктурний попит на них падає.

Дилери працюють на ринку з будь-якими його учасниками, проте найчастіше контактують з брокерами, а не безпосередньо із самими клієнтами (інвесторами). Прямий контакт клієнтів з дилерами зазвичай відбувається у разі здійснення великих за обсягом угод з цінним папером, який «курує» дилер.

 

 

3.5 Андеррайтери

 

Андеррайтери (англ. Underwriter – гарант) – посередники, діяльність яких полягає у наданні послуг щодо розміщення цінних паперів, які випускаються. Андеррайтер – юридична особа, яка, згідно із укладеним з емітентом договором андерайтингу, здійснює розміщення цінних паперів емітента. Таких учасників фондового ринку деколи називають «підписники-посередники», а відповідну діяльність – андерайтингом.

Фактично, андерайтинг – одна із наступних дій:

· купівля на первинному ринку цінних паперів у емітента із наступним їх перепродажем первинним власникам цінних паперів;

· укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента першим власникам, про повну або часткову купівлю цінних паперів за фіксованою ціною із наступним перепродажем;

· укладення договору про зобов’язання покупця здійснювати всі можливі дії для продажу якомога більшої кількості цінних паперів, не приймаючи зобов’язання викупити цінних паперів, що не були продані.

Цей вид посередницької діяльності має ряд особливостей:

· андеррайтерські послуги надаються щодо цінних паперів, які випускаються для публічного розміщення;

· у більшості випадків андерайтером виступає не один посередник, а кілька – синдикат посередників;

· оплата послуг андеррайтерів здійснюється емітен­том, як правило, за рахунок різниці між емісійною ціною та номінальною вартістю цінних паперів.

У договорі андерайтингу зазначається ціна пропозиції у відкритому продажі, гарантійний спред, включаючи усі знижки і комісійні, чистий прибуток емітента, а також дата завершення угоди.

Емітент зобов'язується сплатити усі витрати, понесені при випуску або перепродажі цінних паперів, включаючи витрати на реєстрацію цінних паперів, а також на випуск проспектів і зобов'язується надати головному андеррайтеру достатню кількість екземплярів попередніх проспектів і остаточних, затверджених проспектів емісії цінних паперів.

Різниця між ціною продажу цінних паперів і ціною їх викупу в емітента, називається ціновим спредом, і являє собою дохід андерайтера. На величину цінового спреда впливає ряд факторів:

· розмір емісії – чим він більший, тим меншим є спред;

· якість цінних паперів – чим вона вища, тим меншим є спред;

· вид цінних паперів – найнижчий спред характерний для забезпечених облігацій, вищий – для незабезпечених облігацій, найвищий – для акцій.

Андерайтером може бути виключно особа, яка у встановленому порядку отримала ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів – діяльності з випуску та обігу цінних паперів (торговець цінними паперами). В Україні торговець цінними паперами може провадити андеррайтинг, якщо має сплачений грошовими коштами статутний капітал у розмірі не менш як 7 млн грн.